Тема 1. Теоретичні та організаційні основи ФМ

1. Становлення фінансового менеджменту як науки.

В сучасних умовах докорінного реформування відносин власності, орг-господарських перетворень та змін у соц. сфері нашого життя, які взаємодіють і впливають на результати д-сті п-ств, важливе значення має адаптація до зовн-го середовища. Це стає можливим за умов прийняття та реалізації обгрунтованих упр-х рішень, що спрямовані на проведення страт-х змін у вир-й, маркетинговій та фін. д-сті п-ва, підвищення її ефективності.

Упр-ня як самостійна д-сть існувало протягом всієї історії суспі-льного в-ва та розвитку людства. Можна сказати, що упр-ня існувало з того моменту, як у людей виникла потреба у спільній праці.

В тлумачному словнику В. Даля слово “управляти” означає керувати, спрямовувати д-сть будь-кого, будь-чого.

Управління в економіці – це свідоме спрямування ек-х і соц-х процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. При цьому визначальними є наступні фактори:

-дія об’єктивних економічних законів;

-вплив державних, колективних та приватних інтересів, необхідність їх гармонізації;

-потреби суспільства.

Під управлінням фінансами розуміють процес впливу на фін. відносини, фін. ресурси, їх організацію для здійснення ефективної фін. політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату упр-ня всіх рівнів та їх управлінських дій. Тобто, упр-ня фінансами є комплексне поняття, яке відображає вико-ристання фінансів як важелю впливу на процес сусп-го відтворення.

Поняття “упр-ня фінансами” пов’язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні п-в різних організаційних форм та різних форм власності найчастіше використовують поняття “фін. мен-т”.

В теоретичному аспекті фінансовий менеджмент представляє собою систему розробки і реалізації упр-х рішень щодо формування, розподілу і використання фін. ресурсів підприємницьких структур і організацій, обігу їх грошових коштів.

ФМ – це управління фінансами п--ва, спрямоване на досягнення його мети за допомогою певних методів.

ФМ як наука сформувався в середині 20 століття в країнах з ринковою економікою за наступних передумов:

-були створені основи загальної економічної теорії ринкового господарства;

-рівень організації в-ва досяг високого розвитку у вигляді створення індустріального суспільства, в основу якого було покладено велике промислове в-во й колективну форму власності;

-сформувалася ефективна система правових інститутів і ринкова інфраструктура;

-набула розвитку система національних і міжнародних фондових і фін. посередників.

Таким чином, наукова школа фін. м-ту почала формуватись у зв’язку з посиленням ролі фін.капіталу, формуванням фондового ринку.Саме тоді упр-ня капіталом стало окремою функцією упра-ня і відокре-милося в структурі п-ва, компанії. Передумовою виникнення ФМ як науки був досить високий рівень розвитку ек-ї науки в цілому.

В основі ФМ лежить неокласична ек. теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм тощо), а також теорія управління. Хоча окремі питання в сфері теорії упр-ня фінансами розроблялись в рамках класичної теорії – концепції ідеальних ринків капіталу.

В неокласичній економічній теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституціональної структури суспільства, яка покликана сприяти роботі ринку, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У фінансовому менеджменті – це податкове планування, розробка облікової та фінансової політики, вибір тих чи інших видів контрактів, система розрахунків тощо.

Всі фінансові рішення пов’язані з прогнозуванням майбутніх надходжень або виплат. Вперше методика аналізу дисконтованих грошових потоків була розроблена Дж. Ульямсом в роботі “Теорія вартості інвестицій”, а М. Гордон вперше застосував цей метод в упр-ні фінансами корпорацій для моделювання ціни власного кап-лу. Значна роль в розвитку концепції вартості грошей в часі належить роботі Дж. Хікса “Вартість і капітал”. Ця концепція базується на поняттях ціни капіталу, ризику та інфляції.

Найбільш активного розвитку ФМ як наука зазнав з появою “теорії портфелю” і “теорії структури капіталу”. Перші кроки розвитку цих концепцій засновані на неокласичній уяві про п-во як організацію, що має на меті одержання максимального прибутку. Вважалось, що всі цілі, які сформовані іншими теоріями (зменшення трансакційних витрат, конкурентна позиція підприємства на ринку та інші) можна звести до однієї – отримання прибутку. Але поступово на перший план висувається ідея “задоволення проти максимізації” і з’являється поняття “задоволення інтересів власника”, яке покладено в основу сучасної науки фін. М-ту. Таким чином були сформовані теоретичні основи ФМ, серед яких: теорія портфелю; теорія структури капіталу; теорія дивідендів.

В основі теорії портфелю лежить головне правило роботи з фін. інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція доходу й ризику, що є основою теорії інвестиційного портфелю. Фундатором даної теорії є лауреат Нобелівської премії Г. Марковіц.

Теорія структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення інтересів власників і зміст її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли до висновку, що вартість будь-якої фірми визначається винятково її майбутніми доходами. А структура к-лу з позиції його джерел формування важлива для прийняття фін-х рішень, а саме: де взяти, як розподілити і куди розмістити фін. ресурси.

Крім того, існують інші теорії ФМ, найбільшого поширення серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації(С.Майерс). Ці теорії спрямовані на вирішення проблеми відокремлення власника від функцій упр-ня та контролю. Наймані менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають “агентські конфлікти” (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на п-ві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.

Сучасні теорії ФМ досить широко висвітлюють зарубіжні вчені, такі, як Ю. Брігхем, Л. Гапенські, Дж. ван Хорн, У. Шарп, Р. Холт, Б. Коласс, інші. Уваги заслуговують праці Ф. Мінькова, А. Бірмана, Д. Аллахвердяна, Б. Сабанті, Є. Стоянової, В. Ковальова, Г. Поляка, В. Анташова, Г. Уварова, Л. Павлової, І. Бланка, М. Коробова, О. Бандурки тощо. Але фундаментальні вітчизняні дослідження в даній сфері досить рідке явище. Тому серед, дійсно, фундаторів вітчизняної школи ФМ слід відзначити праці В. Суторміної, В. Федосова і А. Поддєрьогіна.

 

2. Сутність та значення фінансового менеджменту.

Незважаючи майже на столітню історію існування ФМ, чіткого визначення поняття “ФМ” у зв’язку з різноманітними теоріями та концепціями досі немає. Відомо, що кожна ек-чна категорія має свій зміст, понятійне навантаження, займає саме їй відведене місце. І тому не буває більше чи менше важливих ек-х категорій. Може змінюватись тільки їх роль у суспільному житті.

Поняття ФМ поєднує в собі дві категорії “фінанси” та “менедж-мент” і безпосередньо стосується господарюючого суб’єкта.

Фінанси за своїм економічним змістом – складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У теорії фінансів немає єдиної думки щодо визначення фінансів. В економічній теорії та теорії фінансів сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід’ємною частиною ринкової економіки.

Фінанси в Україні розглядають як економічну категорію у системі грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів (на макрорівні – валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні – виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб.

Поняття менеджменту і фінансів, незважаючи на чималу історію науки, сьогодні остаточно не з’ясовані. Не викликає сумніву французьке походження цього поняття як процесу управління та англо-американське походження цього терміну. Причому його застосовують, як правило, в тому випадку, коли йдеться про бізнес. Хоча воно означає певну функцію, сферу діяльності людей, науку.

З позицій бізнесу (підприємництва) поняття менеджменту розглядається, щонайменше, з трьох позицій:

як система економічного управління;

як орган (апарат) управління;

як форма підприємницької діяльності.

В найбільш загальному плані термін “менеджмент” означає управління, керівництво, завідування тощо. Тому можна сказати, що менеджмент представляє собою цілеспрямований вплив на діяльність всіх працівників організації для успішного досягнення встановлених цілей шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.

Поєднуючи поняття “фінанси” та “менеджмент”, можна визначити фінансовий менеджмент як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів з метою найбільш повної реалізації цілей підприємства.

 

 

3. Мета, задачі та функції управління фінансами.

Головна мета ФМ – забезпечення зростання добробуту власників капіталу п-ва, що знаходить конкретне втілення у підвищенні ринкової вартості п-ва або його акцій.

В процесі досягнення головної мети ФМ вирішує багато задач, основними серед яких є: - забезпечення високої фін-ї стійкості п-ва в процесі його розвитку; - оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності п-ва; - забезпечення реалізації ек-х інтересів суб’єктів фін-х відносин; - забезпечення мінімізації фінансових ризиків.

Забезпечення високої фін. стійкості п-ва в процесі його розвитку відбувається шляхом втілення ефективної політики фінансування госп-ї д-сті п-ва, управління формуванням фін-х ресурсів, оптимізації фінансової структури п-ва.

Оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності п-ва досягається за рахунок еф-го управління грош. потоками п-ва, підтриманням ліквідності його активів, забезпеченням постійної платоспроможності п-ва.

Забезпечення реалізації ек-х інтересів суб’єктів фін-х відносин здійснюється за допомогою еф-го упр-ня активами п-ва, оптимізації їх складу, структури, розміру. При цьому важливе значення має скорочення різниці між величиною номінального прибутку і реальним прибутком, що забезпечується реальним надходженням грошових коштів на п-во.

Забезпечення мінімізації фін. ризиків реалізується шляхом еф-го упр-ня фін.ризиками, що передбачає оцінку окремих видів фін-х ризиків, застосування превентивних заходів і ефективних форм зовнішнього та внутрішнього страхування.

В науковій літературі немає єдиної точки зору щодо функцій ФМ. Визначення функцій здебільшого залежить від концепцій і теорій, наукових напрямів у визначенні суті ФМ, а також від підходів у визначенні функцій фінансів підприємств та управління.

З практичної точки зору функції ФМ визначає система задач фін-го м-ту на п-ві. Ці функції поділяють на дві основні групи:

1.функції ФМ як підсистеми, що управляється; 2. функції ФМ як підсистеми управління підприємством.

В найбільш заг. плані основними функціями ФМ є: дослідження зовн-го ек. середовища; розробка фін. стратегії п-ва; аналіз і планування фін. д-сті; прийняття рішень з питань оперативної фін. ді-сті; прийняття інвестиційних рішень; взаємодія з іншими контрагентами з питань фін. д-сті (державними органами, фінансово-кредитними установами, суб’єктами фінансового ринку, іншими п-вами, фізичними особами).

Враховуючи об’єкти та функції ФМ на п-ві, виділяють його наступні напрямки: - формування активів (розрахунок реальної потреби за видами активів і визначення їх суми, виходячи з обсягів д-сті п-ва); - формування фін. структури кап-лу (визначення заг. потреби в капіталі, вивчення й аналіз альтернативних джерел формування фін. ресурсів п-ва); - управління оборотними активами (аналіз і прогнозування тривалості оборотних циклів робочого капіталу); - упр-ня необоротними активами (забезпечення еф-го використання осн. засобів); - упр-ня інвестиціями (формування напрямків інвестиційної д-сті п-ва, оцінка реальних проектів); - упр-ня формуванням власних фін.ресурсів (визначення потреби у власних фін.ресурсах для реалізації фін. стратегії п-ва, підвищення розміру чистого прибутку); - упр-ня залученими фін. ресурсами (визначення вартості залучених коштів, оптимізація співвідношення к\с та довгострокової заборгованості); - управління фін. ризиками (визначення складу основних фін. ризиків, їх оцінка, формування заходів по їх мінімізації та страхуванню).

ЗОШИТ(рисунок)

Фінансовий менеджмент (три стрелочки):

1) Фінансування:

1.Залучення кап-лу, 2 Звязок з інвесторами та кредиторами, 3 Забезп. поточ платоспром., 4 Упр-ня розподілом та використанням прибутку, 5 Дивід.політика, 6. Упр-ня кредит. заборг.

2)Управління активами:

1. Обгрунтування доцільності інвестицій, 2 Операції з цін паперами, 3 Упр-ня фін інвестиціями та нерухомістю, 4 упр-ня оборотними активами, 5 упр-ня необ. активами, 6 упр-ня запасами, 7 упр дебітор.заборг., 8 упр. формуванням прибутку.

3)Контроль:

1. Розробка фін стратегії, 2. бюджетування, прогнозування, план-я, внутрішній консалтинг, внутр контроль та ревізія, фін аналіз, упр ризиками.

4. Ключові рішення та дилеми фінансового менеджменту.

Важливі рішення, приймаємі в області фінансового менеджменту, відносяться до питань інвестування і вибору джерел фінансування інвестицій.

Інвестиційні рішення стосуються наступних напрямків:

- оптимізація структури активів, визначення потреб в їх заміні або ліквідації;

- розробка інвестиційної політики, методів та засобів її реалізації; визначення потреб у фінансових коштах;

- планування інвестицій підприємства в цілому;

- розглянення та затвердження інвестиційних проектів, розробляємих у виробничих підрозділах;

- управління портфелем цінних паперів.

Інвестиційні рішення передбачають виділення у фінансовому менеджменті двох видів фінансового управління – короткострокового та довгострокового.

Короткострокові інвестиційні рішення направлені на визначення структури капіталу фірми на поточний період. Ця структура знаходить відображення у балансі фірми.

Довгострокові інвестиційні рішення (стратегічні рішення) направлені на забезпечення успішного функціонування фірми в майбутньому.

Рішення з вибору джерел фінансування приймаються з розробки та реалізації політики оптимального поєднання власних і позичених коштів для забезпечення найбільш ефективного функціонування фірми; розробки та реалізації політики залучення капіталу на більш вигідних умовах; вибору дивідендної політики тощо.

Прийняття рішень здійснюється в результаті аналізу альтернативних варіантів, враховуючих компроміс між вимогами збільшення прибутку та зберігання ліквідності, фін. стійкості фірми, тобто он решает дилеммы

Первая дилемма —між дохідністю та ліквідністю.

Ліквідність – це здатність фірми розрахуватися по своїм боргам – це ознака здорового фін. стану фірми. Вона забезпечується наявністю грошей на рахунках (це для к/с боргів, кредитів), а для д/с з¢являється поняття платоспроможності. Гроші є на рахунках, вони лежать, не працюють, не приносять прибутку.

В той же час збільшення прибутку викликає ріст дивідендів, і відповідно, зростає попит на акції. Але отримання великих доходів (прибутку) пов¢язано звичайно з ризикованим бізнесом і чим вище доход, тим з більшим ризиком він пов¢язаний. Ці два аспекта д-сті фін. менеджера прямо протилежно впливають на ціну акцій (головна мета менеджера – ріст ціни акцій (рост добробуту акціонерів!). в чому тут справа?!

Збільшення ризикованості доходів веде до зниження попиту на акції фірми. Що призводить до зниження її ціни. Починається скидання (активний продаж) цих акцій власниками, що веде до ускладнення фін. стану фірми. Це перша дилема, перед якою постійно стоїть менеджер фірми: необхідність вибору між високим прибутком фірми та високим ризиком або низький ризик, але й низький прибуток, але зторовий фін.стан фірми. Те ж саме: використання низькоякісних матеріалів і роб.сили низької кваліфікації.

Таким чином, вторая дилемма (між ризиком і доходом) - менеджер повинен вкладати грші з розумом та з найменшим ризиком, в той же час він повинен вміти ризикувати, інакше він (і його фірми) може упустити вигідний шанс.

Вміння ризикувати – це необхідна професійна якість менеджера

Третья дилемма (між менеджерами та кредиторами, між акціонерами та кред-ми)– как удовлетворить требования кред-ров и акционеров (и тем и другим платим из чисто прибыли)

Фін. менеджер виступає у ролі (не юридично) довіреної реально особи фірми (компанії). І тут важливо не лише вміння знайти правильне рішення і швидко діяти, але й те як відносяться інвестори до цієї фірми, чи дадуть кредити і під які відсотки. І тут знов менеджер опиняється між двома вогнями, виникає друга дилема: необхідність задовільнити вимоги обох сторін – кредиторів і акціонерів. Ось тут і проявляється талант та знання гарного фін-го менеджера. Його праця повинна бути оплаченою відповідним чином, доцільно запропонувати йому акції своєї фірми і він зробить все, що ціни на акції фірми були найвищими.

 

 

5. Організація управління фінансами на підприємстві.

Фін. самостійність господарюючих суб¢єктів створює основу для ефективного управління фін. відносинами та ресурсами, тобто для функціонування фінансового менеджменту.

Сутність ФМ, як форми підп-цтва виявляється в обміні:

У малому бізнесі для упр-ня фінансами достатня кваліфікація бухгалтера чи економіста, тому що фін. операції не виходять за межі звичайних безготівкових розрахунків, основою яких є грошовий обіг.

В великому бізнесі потрібен великий потік капіталу, існує великий потік споживачів продукції (робіт, послуг), мають перевагу операції, пов¢язані з інвестиціями, рухом та примноженням капіталу, а тому необхідні фахівці в області фін. бізнесу – фінансові менеджери (фінансові директори, управляючі. Це ключова фігура бізнесу!). Цю діяльність можуть здійснювати також цілі фін. інститути (траст-компанії, банки, фірми).

Розміри п-тва та вид д-сті впливають на орг. структуру системи упр-ня фінансами господарюючого суб¢єкта, а також на кадровий склад цієї системи. Для великих компаній характерне створення спеціальної фін. служби, якою керує віце-президент з фінансів (фін. директор або управляючий) і, як правило, вона включає бухгалтерію і фін. відділ.

Наведена нижче схема не є типовою, її склад може змінюватись в залежності від особливостей організації бізнесу, виду компанії та ін.

Малюнок 1. Орг. структура управління п-вом

Еф-сть використання ФМ досягається лише в комплексній ув¢язці з діями методів і важелів фін. механізму, тобто інструменту.

Фін. система є складною, динамічною і відкритою (тому що йде обмін інформацією із зовнішнім середовищем).

Складність - визначається неодноріністю складових елементів, різнохарактерністю зв¢язків. Структурним різноманіттям елементів, множинністю крітеріїв їх д-сті (в основі – інтереси людей, а вони часто не співпадають).

Динамічність обумовлена тим, що вона знаходиться в постійній зміні, рухові – змінюється величина фінансових ресурсів, витрат, доходів, попиту і пропозиції.

Загальне правило ФМ звучить таким чином: завжди треба пориватися до фін. стійкості системи в цілому, а не тих чи ін. її елементів, підсистем, тобто всі складові фін. системи повинні забезпечувати її стійкість.

Визначальним моментом ФМ є фін. планування. Воно потребує щоденних рішень, щоб забезпечити платоспроможність фірми. Бо щоб дати команду, треба скласти завдання, програму дій, для чого розроблюються плани фін-х заходів ефективного використання фін-х ресурсів.

Прогнозування у ФМ – це розробка на тривалу перспективу варіантів зміни фін. стану об¢єкта в цілому (зокрема фірми) та її різноманітних частин. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фін-х показників і параметрів.

Функція організації в ФМ зводиться до об¢єднання людей, спільнореалізуючих фін. програму на базі визначених правил і процедур.

Регулювання в ФМ – це вплив суб¢єкта упр-ня, шляхом якого досягається стан стійкості фін-ї системи на випадок виникнення відхилення від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи з усунення виникнених відхилень від графіків, планових завдань, встановлених норм та нормативів.

Координація в ФМ – це узгодженість робіт усіх ланок системи упр-ня, апарату упр-ня та спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин об¢єка упр-ня, суб¢єкта упр-ня та окремого робітника.

Стимулювання в ФМ – це спонукання робітників фінансової служби до зацікавленності у результатах своєї праці.

Контроль в ФМ зводиться до перевірки організації фін. роботи виконання фін. планів, прийнятих рішень і т.п. Контроль передбачає аналіз фін. результатів. Аналіз – це частина процесу планування фінансів. Отже, фін. контроль є зворотнім боком фін. планування і повинен розглядатись як його складова частина.

Сферою застосування ФМ є фін. ринок. В той же час фін. менеджмент пов¢язаний з фінансами фірми, з її власним та позичковим капіталом, залученим у виробничу діяльність.

6. Професійні якості фінансового менеджера

Фін. менеджер є однією з ключових фігур на п-ві. Він відповідає за постановку проблем фін. характеру, аналіз доцільності використання способи їх вирішення. Головне в його д-сті – це контроль за грош.потоками. Він входить до складу вищого упр-кого персоналу фірми, приймає участь у вирішенні усіх важливих питань. Сфера д-сті фін. менеджера обумовлена структу-рою балансу, як основної звітної форми, яка відображає майновий та фін-й стан п-ва. Основні напрямки його діяльності:

- загальний фінансовий аналіз і планування;

- управління джерелами коштів, тобто забезпечення п-ва фінансовими ресурсами;

- розподіл фінансових ресурсів, тобто проведення інвестиційної політики та управління активами.

Таким чином, менеджеру знадобляться в роботі глибокі знання:

- економіки, розуміння ек-х факторів (мікрофактори – попит, пропозиція, ціни; макрофактори – підвищення або занепад ділової активності, зміни в законодавстві про оподаткування (досить часто – 1997, 1998 рр.) або грошова реформа (осін 1996 р.), фінансова криза (осінь 1998 р.);

- знання фінансів; фін-го аналізу; статистики; бухгалтерсь-кого обліку; банківської системи і фін-х інститутів; обчислювальної техніки; маркетингу (особливо ринку); виробничого менеджмента; кільксних методів аналізу.

Менеджер, як будь-який інший фахівець, має набір стандартних методів та інструментів, які при необхідності використовує для вирішення тих чи ін. проблем. Оволодіння цими методами розкрива нові шанси та можливості для конкурентоспроможного госп-ня.

Крім обов¢язків перед фірмою та акціонерами, а саме: пошуки найкращих та найдешевших джерел фін-ня і вкладання коштів в найбільш ефективні активи, використання такого капіталу, який принесе найвищу віддачу при найменшому ризикові, фін. менеджери повинні прагнути виконувати свої обов¢язки перед суспільством, робити все, щоб підвищити престиж фірми, залучити нових акціонерів, покупців. Обов¢язково приймати усать або хоча б підтримувати соціально-вагомі та необхідні програми і проекти з екології, допомоги малозабезпеченим, хворим, сиртам, піклуватися про охорону праці, техніку безпеки, нормальні санітарні умови. Все це робиться в інтересах фірми та її співпрацівників, хоча це призводить до додаткових затрат. Роблячи відбракування інвест-х проектів. Менеджер повинен віддати перевагу таким технологіям, які не ведуть до забруднення навколишнього середовища.

Фін. менеджери повинні відповідати вищим етичним вимогам, не робити нічого такого, що може нашкодити престижу фірми. Все спрямоване на досягнення головної мети фін. менеджера – досягнення найвищих ринкових цін на акції фірми. Хоча максимізація прибутку, доходів – це тактична к/с мета, яка не враховує такий важливий фактор як припустимий рівень ризику. Прагнення максимізувати ціни на акції може в кінці кінців вступити в протиріччя з прагненням оптимізації прибутків, але головним завжди повинна бути максимізація цін на акції фірми.

Функції та посадові обов¢язки фін. менеджера на п-ві регламен-туються Посадовою інструкцією. Хоча в залежності від масштабів п-ва ці обов¢язки покладаються або на бухгалтера, або на економіста п-ва, або на віце-президента з фінансів, або фінансового директора підприємства чи управляючого фінансами.

 

 

7. Індивідуальна форма організації підприємництва: сутність, переваги, недоліки.

Існує велике різноманіття промислових, торгівельних та банківських підприємств і організацій.

Окремі п-ва або їх об¢єднання, створені в комерційних цілях, називають фірмами. Відомі 3 основні форми організації бізнеса: власне діло (одноособове володіння), товариство, корпорація. Кожна з цих форм відіграє свою робль в господарстві країни, а їх близька співпраця забезпечує гнучкість механізму функціонування ек-ки.

Від 70 до 80 % всіх п-тв за кордоном є одноособовими володі-ннями, але їх частка в загальному обсязі продажу товарів і послуг складає лише 10 %. Чому? Спробуємо розібратись.

Власне діло – це найдавніша форма організації бізнеса (справи), при якій власником є одна людина, один власник. Власник особисто керує д-стю свого п-ва і контролює його. Це найпростіша форма організації підп-цтва. Маєш гроші (або береш кредит) – оформлюєш ліцензію, отримуєш документ (сертифікат – свідоцтво про державну реєстрацію суб¢єкта підп-цтва) приватного підприємця, придбаєш приміщення, обладнання і відкриваєш магазин, ресторан, пекарню, приватну медичну або адвокатську практику.

Переваги власної справи:

1. Простота і відносна дешевизна його створення, так як не потрібно розробляти та реєструвати статут фірми. Практично відсутня бюрократична волокита та витрати на юридичні послуги, виняток складають деякі професії, де необхідна ліцензія на право приватної практики.

2. Упр-ня п-вом здійснюється самим власником. Держава регла-ментує лише деякі питання. Перевагою є також пряме оподаткува-ння. Власник діла декларує свій щорічний доход. Інформація про фін.-економічну д-сть не підлягає обов¢язковому розголошенню.

До недоліків можна віднести:

1. Обмежений початковий капітал та обмеженість фін. можливостей, які залежать від матеріального стану власника п-ва. Банки неохоче дають їм великі суми кредиту, тому що серед власників власного діла відносно високий відсоток банкрутств. Комерційні банки – під великі відсотки, трасти – ще більше.

2. Відповідальність власника “власного діла” за борги є необмеженою, і на випадок банкрутства він може загубити не лише кошти, інвестовані у підприємство, а й частину власного майна.

3. Період існування п-ва невизначений (не відомо на скільки років створено) і обмежується тривалістю життя її засновника, д-сть фірми може бути припинена за його бажанням, що є фактором нестабільності.

4. Прибуток “одноособового володіння” розглядається як особистий доход його власника, а тому оподатковується податком на доходи фіз.осіб. Це не можна вважати перевагою, тому що в будь-якому випадку – чи будуть всі доходи реінвестовані у справи фірми, чи використані для власних потреб – податок на фіз. осіб повинен сплачуватись повністю. А також ставки податку на доходи фіз. осіб, як правило, вище, ніж при оподаткуванні прибутку юр. осіб.

5. Недоступність засобів фін. ринку – це коли власник не може користуватись послугами організованого фін. ринку. А саме: випускати акції та облігації для залучення необхідного капіталу. Все це обмежує можливості для розширення бізнесу.

Таким чином, ця форма організації підп-цтва – малі п-ва. їх ресурси і можливості фін-ня обмежені. Деякі закордонні економісти роблять висновок, що “Власне діло” – не настільки привабливе для інвесторів як товариства (партнерства) або корпорації.