Показники ринкової вартості акцій

Акції, що випускаються корпораціями вільно, обертаються переважно на біржових ринках. Курс (ціна) акції, який визначається ринком, дає уявлення про оцінку фінансового стану корпорації інвесторами. Показники прибутковості корпорації, виплачувані дивіденди виявляються на фінансовому ринку в ціні акцій. Традиційними коефіцієнтами ринкової вартості акцій є:

коефіцієнт ціна/прибуток (Price/Earnings Ratio P/E);

коефіцієнт ціна/балансова вартість на одну акцію (Price/Book Value per Share);

коефіцієнт поточної прибутковості акції (Current Return per Share).

 

7. Основні напрями аналізу фінансової звітності.

— загальна оцінка фінансового стану підприємства (оцінка складу і структури джерел фінансових ресурсів, аналіз джерел власних і позикових коштів, аналіз кредиторської заборгованості; оцінка складу та структури активів, їх стану і руху, аналіз основного та оборотного капіталу, аналіз дебіторської заборгованості);

— аналіз ринкової стійкості підприємства;

— аналіз фінансової стійкості (аналіз абсолютних та відносних її показників, оцінка запасу фінансової стійкості (зони безпечності);

— аналіз платоспроможності та ліквідності;

— аналіз грошових потоків;

— аналіз ефективності використання капіталу (аналіз прибутковості, обертання оборотних коштів, дослідження ефекту фінансового важеля);

— оцінка кредитоспроможності підприємства;

— оцінка виробничо-фінансового лівериджу;

— аналіз ділової активності підприємства;

— прогнозування фінансових показників підприємства;

— аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств і пошук шляхів запобігання банкрутству;

— стратегічний аналіз фінансового ризику та пошук шляхів нового зниження.

 

8. Аналіз майна (активів) підприємства.

Актив балансу відображає характер (напрям) використання капіталу, тому він підрозділяється на основний та оборотний.

Аналіз майна підприємства починають саме з аналізу ди­наміки складу і структури загального капіталу (табл. 4.16).

 

Після загального аналізу активів підприємства досліджують основний капітал. Основний капітал — це вкладення засобів з довгостроковими цілями в нерухомість, акції, облігації тощо.

Для аналізу складу і структури основного капі­талу складають окрему аналітичну таблицю (табл. 4.19).

Наступним кроком є аналіз змін поточних активів балансу як найбільш мобільної частини капіталу. Насамперед оцінюються зміни в наявності і структурі оборотного капіталу за найважли­вішими його складовими (табл. 4.21).

При аналізі поточних активів особливе місце посідає вивчення динаміки, складу, структури, причин, строків існування і давності створення дебіторської заборгованості.

Досліджується тривалість надходження коштів у дебіторській заборгованості.

Окремо підраховують суму збитків підприємства від несво­єчасної сплати дебіторської заборгованості. Як правило, сумупростроченої дебіторської заборгованості помножують наставку банківського процента за цей період і потім віднімаютьсуму отриманої пені. Інша методика розрахунку збитків: відпростроченої суми дебіторської заборгованості віднімають її суму, скориговану на індекс інфляції за цей період, і суму отриманої пені.

9. Аналіз пасивів (джерел майна) підприємства.

Інформація, яка наводиться в пасиві балансу, дає змогу ви­значити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов'язане.

Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємс­тва. Опрацювання правильної фінансової політики допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяль­ності.

У зв'язку з цим проводиться оцінювання структури джерел фінансових ресурсів — пасиву балансу (табл. 4.9.)

Структура джерел фінансових ресурсів характеризується трьома показниками:

— коефіцієнтом фінансової незалежності (його ще називають коефіцієнтом автономності, коефіцієнтом власності), який розра­ховується як відношення власного капіталу до загального капіта­лу (валюти балансу):

де:Кфн— коефіцієнт фінансової незалежності; ВК—

власний капітал; ВБ — загальний капітал (валюта балансу);

— коефіцієнтом фінансової залежності, який характеризує ча­стку боргу у загальному капіталі і розраховується як відношення позикового капіталу до загального капіталу (валюти балансу):

де:Кфз— коефіцієнт фінансової залежності; ПК —

позиковий капітал; ВБ — загальний капітал (валюта балансу);

— коефіцієнтом фінансового ризику (плече фінансового важеля), який розраховується відношенням позикового капіталу до власного:

де:Кфр— коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового ва­желя і: ПК — позиковий капітал; ВК —

власний капітал.

Чим вище рівень першого показника і нижче рівні другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

При подальшому аналізі необхідно вивчити динаміку і струк­туру власного та позикового капіталу, з'ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період.

Графа 5 розраховується як різниця рядка 3 та рядка 1.

Графа 6 розраховується як різниця рядка 4 та рядка 2.

Графа 7 показує відношення абсолютного відхилення за кож­ним рядком до загальної величини відхилення (рядок 10 гр. 5).

Окремо розглядаються динаміка і структура позикових коштів. Для цього доцільно складати окрему аналітичну таблицю (табл. 4.12).

Доцільно окремо вивчати наявність, склад і структуру креди­торської заборгованості, частоту і причини створення простроче­ної кредиторської заборгованості.

 

10. Аналіз фінансових результатів.

Аналіз фінансових результатів передбачає аналіз формування, використання і розподілу прибутку, (мати величину чистого прибутку, його складові частини і оп­ис і тенденції їх зміни.

Ключовими цілями аналізу прибутку є:

1. Перевірка обґрунтованості і напруженості планового прибутку.

2. Загальна оцінка виконання плану, прогнози, динаміка і визначення відхилення фактичного прибутку від передбачено-о планом (розрахунком, прогнозом).

3. Вивчення впливу на зміну суми прибутку факторів, складовими частинами прибутку.

4. Визначення суми резервів зростання прибутку і розробка рекомендацій щодо використання їх у виробництві.

5. Вивчення основних напрямків розподілу прибутку.

11. Аналіз руху грошових коштів.

У світовій практиці застосовують один із двох методів аналізу руху грошових коштів: прямий або непрямий. Різниця між ними полягає у різній послідовності процедур визначення величини потоку грошових коштів у ре­зультаті поточної діяльності

Метод прямого рахунку використовується у внутрішньому аналізі. Сутність його полягає в прямому зіставленні надходження (при­пливу) грошових коштів з їх витрачанням (платежами). В якості джерел інформації виступають дані поточного бухгалтерського об­ліку (обороти по відповідних рахунках) та баланс. Прямий метод за­стосовано на обчисленні припливу (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані та ін.) і відтоку (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позик та ін.) грошових коштів. Вихідним елементом є виручка.: При аналізі руху грошових коштів методом прямого рахунку використовуються спеціальні показники. Групування цих показ­ників і джерела інформації до введення в дію П(С)БО 4 наведено в табл. 7.1.

 

 

Аналіз грошових потоків підприємства за прямим методом дає змогу оцінити ліквідність підприємства з кожного виду дія льності, а отже, зробити оперативні висновки щодо достатності коштів для погашення зобов'язань.

Недоліком методу є те, що він не розкриває взаємозв'язку отриманого фінансового результату і зміни величини грошових коштів на рахунках підприємства.

Аналіз руху грошових коштів за непрямим методом до при­йняття національних положень (стандартів) бухгалтерського об­ліку полягає в перетворенні величини чистого прибутку на вели­чину грошових коштів. Виходили з того, що в діяльності кожного підприємства існують окремі види витрат і доходів, які зменшу­ють (збільшують) прибуток підприємства, не торкаючись вели­чини його грошових коштів. У процесі аналізу на суму вказаних витрат (доходів) здійснюють коригування величини чистого при­бутку на статті витрат, не пов'язані з відтоком коштів, і статті доходів, що не супроводжуються припливом коштів.

Для аналізу використовуються дані бухгалтерського балансу (ф. № 1), Звіту про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про фінан­сово-майновий стан підприємства (ф. № 3), дані Головної книги. Визначаються рух коштів за кожним напрямом діяльності та су­купний результат.

Аналіз починається з оцінки змін, що відбулися у складі акти­вів підприємства та його джерелах. Далі необхідно визначити, як відхилення по кожній статті активу і пасиву відобразилися на стані грошових коштів підприємства та його чистого прибутку. Вплив цих відхилень, що коригують величину чистого прибутку, повинен привести до відображення результатів зміни грошових коштів.

Групування показників, що використовуються при проведенні аналізу грошових потоків за непрямим методом, та джерела їх інформації до прийняття П(С)БО 4 наведені в табл. 7.3.

 

 

 

Форма звіту про рух грошових коштів, встановлена П(С)БО 4, передбачає використання саме непрямого методу подання ін­формації про рух коштів у результаті операційної діяльності

За непрямим методом згідно з П(С)БО 4 передбачається ви­значення суми чистого надходження (видатку) в результаті опе­раційної діяльності шляхом послідовного коригування показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, на­веденого в звіті про фінансові результати.

Коригування здійснюється з метою врахування впливу змін у складі запасів, операційної дебіторської і кредиторської заборго­ваності, негрошових операцій, доходів і витрат від інвестиційної та фінансової діяльності.

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що аналіз руху грошових коштів за непрямим методом дає можли­вість зробити більш обґрунтовані висновки про те, в якому обсязі та з яких джерел були отримані грошові кошти, що надійшли; які основні напрями їх використання; чим пояснюється розбіжність величини отриманого прибутку і наявності грошових коштів. Да­ні можуть порівнюватися в динаміці за ряд періодів на основі од­ного або декількох звітів.