Адміністративно-правовий статус Президента України

За визначенням Конституції України Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіаль­ної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Зважаючи на такий статус, Пре­зидент України не належить до будь-якої з гілок державної влади структурно, але водночас має повноваження щодо усіх трьох гілок влади (законодавча влада – право законодавчої ініціативи, право вето, підписання законів; виконавча влада – кадрові повнова­ження; судова влада – утворення судів, здійснення помилування, призначення та звільнення третини складу Конституційного Суду України). Донедавна вважалося, що Президент України належить до виконавчої гілки влади функціонально, що абсолютно збігалося з тогочасним статусом Президента України. Зважаючи на це, Президент України був наділений саме адміністративними пов­новаженнями у сфері виконавчої влади, що беззаперечно робило його повноправним суб'єктом адміністративного права.

Конституційна реформа 2004 р. поставила майже остаточну крапку в управлінській монополії Президента України щодо виконавчої гілки влади. Переважна більшість повноважень Пре­зидента України щодо органів виконавчої влади перейшла або до Верховної Ради України (як-то призначення Прем'єр-міністра, міністрів тощо), або до Кабінету Міністрів України (створення та ліквідація центральних органів виконавчої влади, призначення керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, тощо). У Президента України залишилась лише незначна частка (в її кількісній, а не якісній характеристиці) колишніх повноважень.

Звичайно, усі повноваження Президента України певним чи­ном пов'язані з державним управлінням, оскільки мета діяльності Президента України збігається з метою реалізації державного управління – забезпечення законності, прав та свобод громадян. Наприклад, здійснюючи помилування, Президент України не виступає як суб'єкт адміністративного права, оскільки відсутній публічний інтерес у відносинах, які при цьому виникають, а підписуючи закони, виступає як суб'єкт конституційного права. Нас же цікавлять лише ті повноваження, які безпосередньо спря­мовані на реалізацію функцій державного управління. Такими повноваженнями є:

- кадрові – призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, подання про призна­чення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції тощо;

- забезпечувальні – створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією України, тощо;

- контрольні – зупиняє дію актів Кабінету Міністрів Украї­ни з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; припиняє повноваження Верховної Ради України у випад­ках, передбачених Конституцією.

Президент України є:

- Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- Головою Ради національної безпеки і оборони України.

Особливий інтерес становить координаційний орган з питань національної безпеки і оборони, який створюється при Прези­дентові України, – Рада національної безпеки і оборони України. Цікавий цей орган, по-перше, своїм складом. Так, до складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служ­би безпеки України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України. Усі перелічені особи є посадовцями органів виконавчої влади, зазвичай силових відомств.

По-друге, діяльність Ради національної безпеки та оборони України, що зумовлена наданими їй повноваженнями, спрямована саме на органи виконавчої влади, що може виявитися неефектив­ною з погляду контролю, зважаючи на склад цього органу.

Поєднавши ці два моменти, можна стверджувати, що одним із найдієвіших важелів впливу Президента України на органи виконавчої влади та інтегрування в її систему є саме Рада націо­нальної безпеки та оборони України.