Поняття та загальна характеристика суб'єктів адміністративного права

Суб'єкт адміністративного права – це юридична чи фізична осо­ба, яка є носієм прав і обов'язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

Обов'язковою умовою визнання особи (юридичної чи фі­зичної) суб'єктом адміністративного права є наявність у неї елементів адміністративної правосуб'єктності. Більшість джерел вказує на виділення таких елементів правосуб'єктності, як пра­воздатність та дієздатність. Адміністративна правоздатність при цьому розуміється як здатність бути носієм прав і обов'язків у сфері державного управління, що виникає в громадян з моменту народження і припиняється внаслідок смерті. Адміністративна дієздатність розуміється як здатність своїми діями здійснювати надані права, виконувати встановлені обов'язки й нести юридичну відповідальність за свою поведінку, вона настає у фізичних осіб з досягненням певного віку. Адміністративні право- і дієздатність юридичних осіб виникають і втрачаються одночасно.

Вочевидь, необхідно відрізняти загальну правосуб'єктність та спеціальну правосуб'єктність, які і визначають, по-перше, умови появи суб'єктів, а по-друге, особливості тих правовідносин, в які вони вступатимуть.

Загальна правосуб'єктність – наявність у суб'єкта типових прав, обов'язків та можливості їх використання і виконання незалежно від зовнішніх чинників. Обсяг загальної правосуб'єктності одна­ковий в межах таких категорій суб'єктів, як фізичні та юридичні особи.

Спеціальна правосуб'єктність – наявність у суб'єкта спе­цифічних прав, обов'язків та можливості їх використання та виконання залежно від зовнішніх чинників. Обсяг спеціальної правосуб'єктності не є однаковим або сталим, він залежить від волі суб'єкта, його виду, характеристик тощо.

Загальна та спеціальна правосуб'єктність, у свою чергу, мають такі елементи, як правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – це здатність мати суб'єктивні права та обов'язки, передбачені нормами адміністративного права.

Суб'єктивні права у сфері реалізації виконавчої влади – це на­дана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливого (дозволеного) поводження в правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим зобов'язанням іншого суб'єкта правовідносин.

Суб'єктивні юридичні обов'язки і права нерозривно пов'язані, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом. Отже, у державному управлінні існування зобов'язань поза правами і, навпаки, прав поза зобов'язаннями позбавлено будь-якого сенсу.

Правоздатність може виникати з моменту народження (право на медичну допомогу, на судовий захист своїх прав тощо), або ж з появою певних чинників (право обирати та бути обраним до органів державного управління; військовий обов'язок, виникнен­ня якого залежить від статі, віку, громадянства, стану здоров'я і навіть від віросповідання (право на альтернативну (невійськову) службу). Правоздатність суб'єктів не є однаковою і залежить від виду правосуб'єктності (загальна чи спеціальна) та наявності особливостей суб'єктів в межах одного виду правосуб'єктності.

Основні характеристики адміністративної правоздатності:

- управлінська сутність діяльності суб'єктів, що виражається у реалізації різних функцій державного (публічного) управління;

- наявність спеціальних прав та обов'язків суб'єктів ад­міністративного права, які сприяють формуванню організаційних зв'язків та відносин в системі публічного управління;

- забезпечення захисту правовідносин, учасниками яких є громадяни;

- юридичні гарантії розгляду правової суперечки, яка виникла в системі публічного управління в адміністративному або судовому порядку в межах встановлених процесуальних правил.

Для органів державної влади як суб'єктів адміністративного права характерна:

а) юридична владність дій та розпорядчий характер рішень, які ними приймаються;

б) реалізація державних повноважень примусового характеру, застосування заходів адміністративного примусу.

За загальним правилом правоздатність не може бути обме­жена або відчужена. Водночас за рішенням суду особу можуть позбавити, наприклад, права керування транспортними засоба­ми (ст. 130 КпАП), права полювання (ст. 85 КпАП), обмежити право вільного вибору місця проживання (ст. 20 Закону України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»), пересування (ст. 10 Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавленім волі»), анулювати ліцензію (ст. 21 Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності») тощо. Суб'єкт не може відмовитися від своїх прав остаточно (він може утриматися від їх реалізації, але в будь-який момент може їх використати).

Адміністративна дієздатність – це здатність своїми діями (або бездіяльністю) набувати та реалізовувати права, створювати для себе або інших суб'єктів обов'язки і виконувати їх. Момент виникнення дієздатності залежить від виду правосуб'єктності: при загальній правосуб'єктності дієздатність у повному обсязі виникає переважно з 18-річного віку у фізичних осіб і з моменту внесення до Державного реєстру у юридичних осіб. Водночас ад­міністративна дієздатність, залежно від особливостей адміністра­тивно-правових відносин, може частково виникати і незалежно від вказаних обставин. Так, особа віком від 6 до 18 років має право членства в дитячих громадських організаціях; засновника­ми дитячих та молодіжних громадських організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку; дієздатність юридичної особи може виникнути у зв'язку з делегуванням повноважень, виданням певного нормативно-правового акта тощо.

Адміністративна дієздатність при спеціальній правосуб'єктності виникає з появою певних чинників, які зумовлюють як момент виникнення дієздатності, так і її особливості. Наприклад, пасивне виборче право виникає з моменту досягнення особою 21 року, але реалізувати це право вона здатна лише за наявності певних чинни­ків – громадянства, відсутності судимості тощо. Юридична особа, яка займається ліцензованою діяльністю, набуває дієздатності лише після (і за умови) одержання спеціального дозволу (ліцензії).

Закон передбачає можливість обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 36 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), але практичного значення для адміністративних правовідносин таке обмеження не має, оскільки воно стосується порядку укладення цивільно-пра­вових угод і аж ніяк не участі в державному управлінні.

Суд також визнає недієздатними громадян, які внаслідок душевної хвороби або психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дій та керувати ними. Звичайно, такі особи не володіють адміністративною правосуб'єктністю, отже, не мо­жуть виступати суб'єктами адміністративного права. Водночас не можна казати, що ця категорія осіб повністю відсторонена від діяльності органів державної влади, оскільки сутність адміністративних правовідносин полягає не тільки в активній участі суб'єктів в державному управлінні, айв пасивному праві бути захищеним від протиправних дій тих самих органів державного управління або їх посадових осіб. А тому інтереси таких осіб в сфері публічних відносин мають представлятися їх опікунами (звернення до органів державної влади за захистом їх прав та законних інтересів тощо).

Теорія права та чинне законодавство передбачають можливість визнання недієздатною лише фізичну особу. Щодо юридич­ної особи вважається, що втрата адміністративної дієздатності призводить до автоматичної втрати правосуб'єктності (відповідно, або спеціальної – тоді особа продовжує функціонувати за винятком видів діяльності, які були обумовлені спеціальною правосуб'єктністю, або ж загальної – тоді особа остаточно припиняє свою діяльність).

Елементом дієздатності може виступати здатність самостійно:

1) реалізовувати належні права:

2) реалізовувати встановлену компетенцію;

3) приймати правові акти управління;

4) застосовувати заходи адміністративного примусу;

5) визнавати, гарантувати та захищати права та свободи гро­мадян;

6) нести юридичну відповідальність за порушення адміністра­тивно-правових норм.

Останній пункт в адміністративній науці визначається як деліктоздатність. Адміністративна деліктоздатність у фізичних осіб за загальним правилом настає з 16 років. Водночас КпАП передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які досягай 14 років. Якщо абстрагуватись від усталеного розуміння адміністративної відповідальності і, як наслідок, адміністративної деліктоздатності, то можна зробити висновок, що порушення уч­нем (тобто дитиною шкільного віку) правил шкільного розпорядку також лежить в площині публічних відносин і характеризується використанням адміністративних методів управління. А тому час­ткова деліктоздатність виникає з моменту зарахування дитини до навчального закладу (тобто з 6-7 років).

Донедавна питання деліктоздатності юридичної особи викли­кало палкі дискусії. У будь-якому випадку деліктоздатність юридичної особи має виникати одночасно з правосуб'єктністю, оскільки саме вона обумовлює обсяг компетенції (сукупності прав та обов'язків), за реалізацію і в межах якої, власне, юридична особа і нестиме відповідальність.

Враховуючи тенденції розвитку адміністративних відносин, зокрема у сфері адміністративних договорів, доцільно вирізнити такий елемент адміністративної дієздатності, як угодоздатність (правочиноздатність), який до цього часу був характерний лише для цивільних правовідносин.

З урахуванням особливостей адміністративного права угодо­здатність – це здатність суб'єкта адміністративних правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати адміністративні договори.