Тема 6. Форми державного управління

Основні питання:

1. Поняття та види форм державного управління. Правові та неправові форми здійснення виконавчої влади.

2. Суть, властивості та класифікація управлінських актів.

3. Поняття та ознаки адміністративно-правових договорів.

4. Дія управлінських актів та вимоги до них.

1. Виконавча влада реально проявляється в конкретних діях її суб'єктів, які виражають зміст і характер управлінського впливу щодо самих різних управлінських ситуацій. Такі дії мають своє зовнішнє відображення і, як правило, певне правове вираження. Власне, вони і служать формами управлінської діяльності.

Отже, форми державного управління – це зовнішнє організаційно-правове вираження конкретних однорідних дій органів виконавчої влади та інших суб'єктів державного управління, що здійснюються ними в межах їх компетенції з метою виконання поставлених перед ними управлінських завдань і функцій. Це зовнішній прояв функціонального змісту управлінської діяльності.

З урахуванням різноманітності управлінської діяльності виділяють такі основні види форм державного управління: видання управлінських актів; вчинення інших юридично значущих управлінських дій; укладання адміністративно-правових договорів; здійснення організаційних заходів; матеріально-технічні операції.

Залежно від характеру, змісту та юридичних наслідків застосування форми державного управління поділяють на правові та неправові.

До правових здебільшого відносять такі форми, як: - видання управлінських актів; - вчинення інших юридично значущих управлінських дій: - укладання адміністративно-правових договорів.

До неправових відносять такі форми, як здійснення організаційних заходів та матеріально-технічні операції. Вони мають допоміжне, обслуговуюче призначення.

Основними формами державного управління є видання управлінських актів, пов'язаних з адміністративною - правотворчою та правозастосовчою діяльністю органів виконавчої влади.

3. Правовий акт управління - це підзаконне, односторонньо-владне, офіційне рішення (волевиявлення) органа виконавчої влади чи іншого суб'єкта управління з питань управлінського характеру, прийняте ним в межах його компетенції в передбачених законом формах та порядку, яке тягне за собою юридичні наслідки. Це самий поширений і різноманітний різновид юридичних актів, що виражають собою основну правову форму волевиявлення суб'єктів управлінської діяльності, насамперед органів виконавчої влади або їх повноважних представників.

Правові акти управління щодо юридичних властивостей поділяються на нормативні, індивідуальні та змішані.

Нормативні управлінські акти – це такий вид правових актів управління, якими встановлюються загальні правила поведінки в певній сфері державного управління, розраховані на багаторазове застосування у всіх передбачених ними випадках. Це, зокрема, відповідні постанови уряду; інструкції, статути, правила, рішення інших органів виконавчої влади тощо.

Індивідуальні акти – це різновид правових управлінських актів правозастосовчого (ненормативного) характеру, призначених для вирішення шляхом застосування норм адміністративного права індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

Властивостями індивідуальних управлінських актів є те, що вони не містять норм права, щодо свого змісту здебільшого є актами розпорядчими, пов'язаними із реалізацією конкретних юридично-владних велінь повноважних суб'єктів виконавчої влади шляхом застосування адміністративно-правових норм для вирішення індивідуально-конкретних питань управлінського характеру. Такі акти здебільшого персоніфіковані (тобто, звернені до конкретних осіб), мають разове застосування. Важливим є і те, що вони виступають юридичними фактами, які породжують, змінюють або припиняють конкретні правові відносини. Індивідуальні акти є найпоширенішими управлінськими актами. Найбільша частка в їх структурі належить актам правонаділяючого, оперативно-розпорядчого та правоохоронного (юрисдикційного) характеру.

Змішані управлінські акти містять в собі ознаки як нормативних, так і індивідуальних актів, тобто містять як норми права, так і рішення щодо конкретних справ, ситуацій чи осіб.

2. Специфічною правовою формою державного управління є укладення адміністративно-правових договорів.

Адміністративно-правовий договір – це укладена на адміністративно-правовій основі добровільна угода двох або більше суб'єктів адміністративного права, хоча б одним із яких є орган виконавчої влади або інший повноважний суб'єкт державного управління, з метою спільної реалізації завдань управлінського характеру. Ця правова форма управлінської діяльності доцільна при необхідності концентрації зусиль для вирішення певних спільних завдань, окремих інтегрованих програм, при потребі взаємоузгодженності цілеспрямованих сумісних дій кількох суб'єктів, у випадках взаємодії та взаємодопомоги, для досягнення і закріплення компромісних рішень тощо.

Такі угоди здебільшого відображають горизонтальні, координаційні відносини між суб'єктами управлінських стосунків при відсутності при цьому елементів субординаційного відтінку.

Кореспонденція прав і обов'язків сторін таких угод зумовлюється не їх офіційним адміністративно-правовим статусом, а умовами адміністративно-правового договору. При цьому учасники такого договору повинні діяти в межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством.

Варто зауважити, що цей різновид правових форм державного управління на даний час ще не знайшов широкого практичного застосування, а також не має своєї належної нормативної регламентації.

5. Видання управлінського акту включає наступні стадії: - підготовка проекту управлінського акту та погодження його змісту; - безпосереднє видання управлінського акту; - доведення акту до відома адресатів (шляхом опублікування, оголошення по радіо, телебаченню, безпосереднє особисте ознайомлення, надсилання відповідним органам або особам тощо); - набуття чинності акту управління (зокрема, з моменту прийняття; з наступом строку, зазначеного в акті; з дня опублікування, оголошення по радіо та телебаченню; з наступом події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).

Указом Президента України від 10 червня 1997 р. “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Такими виданнями є: “Офіційний вісник України”, “Відомості Верховної Ради України” та “Урядовий кур'єр”.

Акти державного управління припиняють дію:

- у разі скасування чи призупинення їх дії в установленому порядку;

- у разі прийняття нового акту з даного питання;

- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;

- у разі визнання акту недійсним (при його нікчемності чи заперечності);

- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;

- внаслідок закінчення терміну, на який був виданий певний акт;

- внаслідок відповідного волевиявлення зацікавленої сторони у визна­чених законом випадках.

Вимоги до правових актів державного управління зумовлюються:

- їх соціально-політичною актуальністю та виправданістю;

- економічною доцільністю та юридичною обґрунтованістю;

- підзаконністю акту, тобто відповідністю його чинним законам та норма­тивно-правовим актам вищого рівня;

- оптимальністю, чіткістю та ясністю тексту;

- відповідністю змісту тексту його меті та приписам:

- відповідністю компетенції органів або осіб, що їх видають;

- дотриманням установленого порядку прийняття та визначеної форми, а також відповідних реквізитів.

Дефектні акти управління бувають нікчемними (акти з очевидною юридичною неспроможністю. абсурдні по суті, прийняті з порушенням закону: тобто, недійсні з моменту їх прийняття) та відносно дійсними (так звані заперечні (оспоримі) акти, в яких не дотримано певних вимог: вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені).

В юридичній практиці діє презумпція дійсності управлінських актів.