Адміністративно-правове регулювання у сфері юстиції

Основною метою державного управління в галузі юстиції є забезпечення законності, організація захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також держави. До об'єктів державного впливу у галузі юстиції слід віднести систему судових установ, державного та приватного нотаріату, адвокатури, органів реєстрації цивільного стану, судово-експертні установи, органи виконавчої служби, систему правової освіти населення тощо. Адміністративно-правове регулювання в сфері юстиції здійснюється на підставі таких нормативно-правових актів, як: закони України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат», від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру», від 24 грудня 1993 р. «Про органи реєстрації актів громадянського стану», від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу», постанова Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 р. № 592 «Про систему органів юстиції», укази Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97 «Про затвердження По­ложення про Міністерство юстиції України», від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств, інших органів виконавчої влади» тощо. Система органів юстиції об'єднує:

– Міністерство юстиції України;

– Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

– районні управління юстиції, районні у містах управління юстиції, міські управління юстиції.

Завданнями Міністерства юстиції України є:

1) підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;

2) забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері; підготовка пропозицій щодо вдосконален­ня законодавства, його систематизація, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань;

3) проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів;

4) державна реєстрація нормативно-правових актів;

5) ведення Єдиного державного реєстру таких актів;

6) планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

7) координація нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та контроль за такою діяльністю;

8) забезпечення реалізації державної правової політики, дер­жавної політики з питань міжнаціональних відносин;

9) організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів цивільного стану;

10) розвиток правової інформатизації;

11) формування в громадян правового світогляду;

12) здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Розглянемо окремі напрями управлінської діяльності Міністерс­тва юстиції України. Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Державна виконавча служба входить до сис­теми органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі – рішень) відповідно до законів України. Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень. Департамент державної виконавчої служби здійснює керівництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними виконавцями рішень у порядку, встановленому законом. До складу Департаменту державної виконавчої служби входять:

– державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя;

– державна виконавча служба у районах, містах (містах об­ласного значення), районах у містах.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, пок­ладається на державних виконавців.

Ще одним напрямом діяльності Міністерства юстиції України є управлінська діяльність щодо системи реєстрації актів цивільного стану громадян, яка безпосередньо здійснюється Управлінням у справах цивільного стану громадян, основними завданнями якого є забезпечення виконання покладених на Міністерство юстиції України завдань щодо організації роботи органів реєстрації актів цивільного стану, розвитку системи юридичних послуг.

Акти цивільного стану – це засвідчені державою факти на­родження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юри­дичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків. Акти цивільного стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану. Завданнями органів реєстрації актів цивільного стану є: забезпечення повної, своєчасної і правильної реєстрації актів цивільного стану; внесення до актових записів необхідних змін, доповнень та виправлень; поновлення втрачених та анулю­вання повторно складених актових записів; видача громадянам свідоцтв про реєстрацію; збереження архівного фонду. Систему органів реєстрації актів цивільного стану утворюють:

– відділи реєстрації актів цивільного стану Головного уп­равління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції;

– виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.

Важливою ділянкою роботи Міністерства юстиції України є забезпечення діяльності органів нотаріату та реєстрація адвокат­ських об'єднань.

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і при­ватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Повноваження, якими наділені Міністерство юстиції України та відповідні управління юстиції щодо реалізації функцій управ­ління нотаріатом, розподіляють на такі групи:

– повноваження, які становлять організаційну групу (керів­ництво державними нотаріальними конторами, забезпечення допуску до професії, а саме організація стажування осіб, що мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, проведення кваліфікаційних іспитів, видачі та анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю, реєстраційних посвідчень приватних нотаріусів, встановлення вимог щодо робочого місця приватного нотаріуса, визначення нотаріальних округів, квотування посад приватних нотаріусів тощо);

– повноваження щодо здійснення нормативних функцій (видання різноманітних наказів, інструкцій, правил та інших правових актів, що стосуються нотаріальної діяльності);

– повноваження щодо здійснення методичних функцій (узагальнення нотаріальної практики, проведення методичних семінарів, нарад, здійснення відповідної видавничої діяльності тощо);

– повноваження в галузі контролю (зокрема це контроль за виконанням професійних обов'язків та контроль за дотриманням правил нотаріального діловодства).

Забезпечення виконання покладених на Міністерство юстиції України завдань щодо розвитку системи нотаріальних послуг, організації роботи органів нотаріату та адвокатських об'єднань покладено на Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об'єднань.

Значною є діяльність Міністерства юстиції України у галузі правової роботи та освіти. Отож основними завданнями Управ­ління координації правової роботи та правової освіти є:

1) здійснення методичного керівництва правовою роботою у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади;

2) координація діяльності центральних і місцевих органів вико­навчої влади, підприємств, установ та організацій щодо правової освіти населення, здійснення методичного забезпечення цієї осві­ти, формування у громадян правового світогляду, вивчення стану правового інформування у навчальних закладах, на підприємствах, установах та організаціях, надання їм необхідної допомоги;

3) підготовка проектів нормативно-правових актів з питань, що віднесені до компетенції Управління;

4) участь у розробці пропозицій, спрямованих на реалізацію державної правової політики та здійснення в Україні правової реформи.

Державний вплив на формування та функціонування системи юстиції здійснюється також Вищою радою юстиції. На Вищу раду юстиції покладено вирішення низки питань, які стосуються функціонування не тільки судової, а й прокурорської системи. До її відання належать: внесення подань про призначення на посади суддів та звільнення їх з посад, розгляд справ про порушення суддями вимог щодо несумісності. Вища рада юстиції не прагне до будь-якого контролю за судовою системою та здійсненням правосуддя. Основне її завдання – це формування високопрофесійного суддівського корпусу із висококваліфікованих право­знавців, здатних неухильно дотримуватися законів, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя.

Вища рада юстиції формується трьома гілками влади – законодавчою, виконавчою і судовою, а також прокурорською системою та інститутами громадського суспільства – адвокатурою, навчальними та науковими юридичними колами. Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України. Роботу Вищої ради юстиції координує Голова Вищої ради юстиції, а в разі його відсутності – заступник Голови Вищої ради юстиції. Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції працюють на постійній основі. Голова Вищої ради юстиції обирається з членів Вищої ради юстиції на три роки, без права переобрання, на першому засіданні Вищої ради юстиції таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-якою кількістю кандидатур, запропонованих членами Вищої ради юстиції.

У Вищій раді юстиції створені такі секції: з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад; дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провад­ження, секція розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про пору­шення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності.

Щодо судової системи слід розглянути і організаційні функції Державної судової адміністрації, яка:

1) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

2) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

3) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує необхідну потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції України та інші органи замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

4) веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів, готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів;

5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує проходження навчальної практики в судових установах і розробляє відповідні програми;

7) організовує роботу щодо ведення судової статистики, діло­водства та архіву;

8) контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції.

 

Запитання для самоконтролю

1. Які державні органи здійснюють управління у сфері забез­печення обороноздатності країни та державної безпеки?

2. Розкрийте особливості дипломатичної служби.

3. Розкрийте сутність та структуру митної системи.

4. Яку структуру має система органів внутрішніх справ?

5. Які функції виконує Міністерство юстиції України?

 

 

НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-прак­тичний коментар / С.В. Ківалов, О.І. Харитонова, О.М. Посенюк, М.Р. Аракелян та ін.; За ред. С.В. Ківалова, О.І. Харитонової. – X.: Одіссей, 2005. – 552 с

3. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. – Издание четвертое. – X.: Одиссей, 2003. – 880 с.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Атіка, 2002. – 189 с.

5. Концепція реформи адміністративного права, підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України. – К.: Верховенство права, 1998. – 87 с

 

НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Агапов А. Б. Административная ответственность: Учебник. – М.: Статут, 2000. – 251 с.

2. Административное право Украины: Учебник / Под общ. ред. С.В.Кивалова. – X.: Одиссей, 2004. – 880 с.

3. Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг. ред. д-ра юрид. наук., проф. І.П.Голосніченка. – К.: КІВС, 2003. – 112 с

4. Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. доц. А.Т. Комзюка. – X.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 78 с.

5. Адміністративне право України: Академічний курс: Підруч­ник: У 2 т. / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К.: Юрид. думка, 2004.

6. Адміністративне право України: Навчальний посібник / Г.Г. Забарний, Р.А. Калюжний, В.К. Шкарупа. – К.: Вид. Паливода А. В., 2005. – 368 с.

7. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В.Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с

8. Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 544 с

9. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с

10. Васильєв А.С. Административное право Украины: Общая часть: Учебное пособие. – X.: Одиссей, 2001. – 288 с.

11. Ващенко С.В., Долгополова М.М. Основи адміністративного права (загальні поняття, категорії, схеми): Навчальний посібник. – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2005. – 106 с.

12. Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літера­тури, 2005. – 336 с

13. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навчальний посібник / За заг. ред. І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2003. – 256 с

14. Гончарук С.Т. Основи адміністративного права України: Навчальний посібник. – К., 2004. – 300 с

15. Державне управління: Теорія і практика / За заг. ред. В.Б.Авер'янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с

16. Додин Е. В. Административная деликтология: Курс лекций. – Одесса: АО «БАХВА», 1997. – 116 с.

17. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Адміністратив­не право України: Навчальний посібник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2003. – 212 с.

18. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юридична література, 2001. – 304 с.

19. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: Тести для самоконтролю знань студентів. – Запоріжжя, 2005. – 100 с.

20. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

21. Миколенко А. И. Административный процесс и админис­тративная ответственность: Учебное пособие. – X.: Одиссей, 2004. – 272 с.

22. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік / За заг. ред. Н.В.Александрової, Р.О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. – 256 с

23. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес: Загальна час­тина: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2003. – 367 с

24. Подлінєв С. Д. Адміністративна деліктологія: Навчально-методичний посібник і навчальна програма. – Одеса: Юридична література, 1999. – 59 с

НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Адміністративна реформа для людини: Науково-практичний нарис / І.Б. Коліушко, В.Б. Авер'янов, В.П. Тимощук, Р.О. Куйбіда, І.П.Голосніченко. – К.: Факт, 2001. – 72 с.

2. Адміністративні процедури та адміністративні послуги: За­рубіжний досвід та пропозиції для України / Автор-упорядник В. Тимощук. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

3. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: Організаційно-правові засади: Монографія. – К.: Наукова думка, 2004. – 299 с.

4. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Редкол. Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. – К.: Видавничій Дім «Юридична книга», 2003. – Т. 5: Поліцейське та адміністративне право / Упорядники: Ю.І. Римаренко, В.Б. Авер'янов, І.Б. Ксенко; Відп. редактори Ю.І. Римаренко, В.Б. Авер'янов. – 600 с.

5. Афанасьев К.К. Адміністративні договори: Реалії та перспективи: Монографія / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 320 с.

6. Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: Організаційно-правові засади: Монографія. – X.: Право, 2005. – 304 с.

7. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 668 с.

8. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні. – X.: Фоліо, 2002. – 176 с.

9. Кампо В.М., Нижник Н.Р., Шльоер Б.П. Становлення нового адміністративного права України: Науково-популярний нарис / За заг. ред. В.М. Кампо. – К.: Видавничий Дім «Юри­дична книга», 2000. – 60 с.

10. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. – К.: Головное издательство Издательского объединения «Вища школа», 1979. – 230 с.

11. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: Теорія, досвід та практика реалізації: Монографія. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 404 с.

12. Коломоєць Т.О. Штрафи за законодавством про ад­міністративні правопорушення: Монографія. – Запоріжжя: ВЕРЖЕ, 2000. – 241 с.

13. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий фе­номен: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.

14. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: Поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / За заг. ред. проф. О. М. Бандурки. – X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.

15. Константий О.В. Джерела адміністративного права Украї­ни: Монографія. – К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2005. – 120 с.

16. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 352 с.

17. Лук'янець Д. М. Ін-т адміністративної відповідальності: Проблеми розвитку: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 220 с.

18. Педько Ю.С Становлення адміністративної юстиції в Ук­раїні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.

19. Розвиток публічного права в Україні: Доповідь за 2003-2004 роки / За заг. ред. І. Б. Коліушка, Н. В. Александрової. – К.: Лікей, 2005. – 448 с.

20. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: Реальність і перспективи розвитку правових доктрин: Наукове видання. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 68 с.

21. Хорощак Н.В. Адміністративні стягнення за законодавством України: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – 172 с.

22. Чабан В.П. Акти адміністративного примусу в діяльності міліції України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 144 с

 

 

Тести до теми 4

1. Адміністративна дієздатність – це здатність:

а) набувати та реалізовувати своїми діями (або бездіяльністю) права, створювати для себе або інших суб'єктів обов'язки і їх виконувати;

б) укладати адміністративно-правові договори та нести від­повідальність за їх виконання;

в) нести адміністративну відповідальність;

г) правильної відповіді немає.

2. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить:

а) Верховна Рада України;

б) Президент України;

в) олігархи України;

г) правильної відповіді немає.

3. Кабінет Міністрів України – це:

а) єдиноначальний орган загальної компетенції;

б) колегіальний орган спеціальної компетенції;

в) колегіальний орган загальної компетенції;

г) правильної відповіді немає.

4. Міністр має статус:

а) політичного діяча;

б) державного службовця;

в) політика;

г) правильної відповіді немає.

5. Голови місцевих державних адміністрацій:

а) призначаються Прем'єр-міністром України;

б) призначаються Президентом України;

в) обираються територіальною громадою;

г) правильної відповіді немає.

6. Права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, але також від наявності фактичних можливостей для їх реалізації в даному місці і у даний час, є:

а) абсолютними;

б) відносними;

в) умовно-абсолютними;

г) правильної відповіді немає.

7. Особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, є:

а) біпатридом;

б) іноземцем;

в) туземцем;

г) правильної відповіді немає.

8. Іноземці та особи без громадянства на території України користуються:

а) обмеженими правами;

б) режимом найбільшого сприяння;

в) національним режимом;

г) правильної відповіді немає.

9. Видворення за межі України застосовується до:

а) олігархів;

б) іноземців;

в) громадян України;

г) правильної відповіді немає.

10. Рада національної безпеки і оборони України створюється при:

а) Президенті України;

б) Міністерстві оборони України;

в) Верховній Раді України;

г) правильної відповіді немає.

Тести до теми 5

1. Підставами для просування державних службовців по службі є:

а) непритягнення до юридичної відповідальності;

б) підвищення кваліфікації;

в) здобуття другої вищої освіти;

г) тимчасове виконання повноважень керівника.

2. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, але не менше одного разу на:

а) 3 роки;

б) 5 років;

в) 4 роки;

г) кожного року.

3. Державно-службові відносини не припиняються у випадку:

а) звільнення;

б) відкриття кримінальної справи;

в) відставки;

г) відсторонення від виконання повноважень за посадою.

4. Випробувальний термін при прийнятті на державну службу може тривати максимально:

а) 6 місяців;

б) 2 місяці;

в) 1 місяць;

г) 2 тижні;

д) на розсуд керівника.

5. Граничний вік перебування на державній службі становить:

а) 60 років для чоловіків і 55 років для жінок;

б) 50 років для жінок та 60 років для чоловіків;

в) це питання вирішується залежно від категорії посади;

г) законодавством не обмежується та залежить від стану здоров'я.

6. Підставою для відставки державного службовця є:

а) досягнення граничного віку перебування на посаді;

б) принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи;

в) етичні перешкоди для перебування на державній службі;

г) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень;

д) державні службовці першої та другої категорій мають право подавати у відставку, не мотивуючи своє рішення.

7. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді протягом:

а) 1 року;

б) 2 років;

в) 5 років;

г) цей термін залежить від категорії посади, однак не менше 2 років;

д) законодавством не встановлено.

8. Окрім звільнення та догани, до державних службовців може бути застосований такий захід дисциплінарного впливу:

а) попередження;

б) сувора догана;

в) штраф;

г) попередження про неповну службову відповідність;

д) тимчасове відсторонення від займаної посади;

є) затримання до 1 року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду.

9. Законом України «Про державну службу» встановлено:

а) 7 категорій посад державних службовців і 15 рангів;

б) 6 категорій посад державних службовців та 12 рангів;

в) 10 категорій посад державних службовців та 15 рангів;

г) правильної відповіді немає.

10. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється:

а) указом, що видається Президентом України;

б) положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України;

в) інструкцією, що затверджується Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України;

г) виключно Законом України «Про державну службу»;

д) правильної відповіді немає.

 

Тести до теми 10

1. Широке розуміння адміністративного процесу передбачає:

а) врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів адміністративного примусу і насамперед адміністративних стягнень;

б) врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок розгляду індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органів державного управління;

в) врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок вирішення адміністративних справ адміністративними судами.

2. Адміністративні провадження поділяються на:

а) юрисдикційні та неюрисдикційні;

б) установчі, правотворчі, правоохоронні, правонаділяючі;

в) конфліктні та неконфліктні;

г) переконавчі, заохочувальні, примусові.

3. До юрисдикційних проваджень належать:

а) дисциплінарні провадження;

б) провадження за скаргами осіб;

в) провадження із обробки та прийняття нормативних актів;

г) провадження за зверненнями громадян;

д) реєстраційно-дозвільні провадження;

є) контрольно-наглядові провадження;

ж) провадження у справах про адміністративні правопорушення.

4. Під зверненнями громадян слід розуміти:

а) пропозиції;

б) заяви;

в) клопотання;

г) скарги;

д) позови.

5. Розгляд і вирішення звернень громадян здійснюються протягом:

а) 1 місяця від дня їх надходження;

б) невідкладно, але не пізніше 15 днів від їх надходження;

в) 45 днів;

г) 2 місяців;

д) законодавством не встановлено.

6. Дисциплінарне стягнення не може бути застосоване з моменту вчинення проступку пізніше:

а) 6 місяців;

б) 1 року;

в) 1 місяця;

г) на розсуд керівника.

7. Скарга може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом:

а) термін подання скарги законом не обмежується;

б) 1 року з моменту його прийняття, але не пізніше 10 днів з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням;

в) 1 року з моменту його прийняття, але не пізніше 1 місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням.

8. Адміністративне судочинство є однією з умов існування:

а) правової держави;

б) тоталітарної держави;

в) демократичної держави;

г) розвиненого громадянського суспільства;

д) авторитарної держави;

є) капіталістичного засобу виробництва.

9. До системи адміністративних судів належать:

а) місцеві адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України;

б) місцеві адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Вищий адміністративний суд України, Касаційний Суд України, Верховний Суд України;

в) місцеві адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди, Вищий адміністративний суд України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України.

10. Право на звернення до адміністративного суду реалізується шляхом подання:

а) скарги;

б) заяви;

в) адміністративного позову.

 

Тести до теми 12

1. Мета державного управління у галузі транспорту та зв'язку:

а) своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та електронному і поштовому зв'язку та потреб оборони держави, захист їхніх прав під час транспортного і комунікаційного обслуговування, безпечне функціонування транспорту;

б) централізоване управління підприємствами транспорту та зв'язку, їх безпосереднє підпорядкування урядовому органу;

в) втручання у господарську діяльність підприємств транспорту та зв'язку, відволікання їх експлуатаційного персоналу на інші роботи для допомоги місцевим органам влади та самоврядування;

г) правове регулювання транспортною та комунікаційною діяльністю, охорона праці та пожежної безпеки;

д) здійснення контрольно-наглядових повноважень за діяльністю підприємств транспорту та зв'язку на регіональному рівні.

2. Центральним органом виконавчої влади у галузі видобувної промисловості є:

а) Міністерство транспорту та зв'язку України;

б) Комітет з питання транспорту і зв'язку України;

в) Міністерство економіки України;

г) Міністерство промислової політики України;

д) Міністерство вугільної промисловості.

3. Основними завданнями органу виконавчої влади у галузі транспорту та зв'язку є:

а) формування та реалізація державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;

б) здійснення державного нагляду транспортною системою України, додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки на транспорті;

в) організація та координація діяльності щодо виконання вимог міжнародних договорів в сфері транспорту та зв'язку;

г) надання обов'язкових для виконання посадовими особами приписів щодо усунення порушень у сфері зв'язку;

д) встановлення вимог щодо заборони експлуатації транспорту на території України.

4. Міністр у галузі агропромислового виробництва України призначається на посаду та звільняється з посади в установленому законодавством порядку:

а) Верховною Радою України;

б) Президентом України;

в) Кабінетом Міністрів України;

г) Верховною Радою України за поданням Президента України;

д) Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

5. Урядовим органом державного управління, який діє у складі органу виконавчої влади в галузі транспорту та зв'язку України і займається питаннями зв'язку та інформатизації, є:

а) Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації України;

б) Державний комітет з питань зв'язку та інформатизації України;

в) Державна інспекція зв'язку України;

г) Національна комісія з питань комунікацій України;

д) Національна Рада з питань інформатизації України.

6. Спеціально уповноваженим органом, який реалізує державну політику у сфері підприємництва, є:

а) Міністерство економіки України;

б) Державний комітет фінансового моніторингу;

в) Міністерство фінансів України;

г) Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

д) Міністерство промислової політики України.

7. Центральним органом виконавчої влади в галузі агропромисло­вого комплексу є:

а) Міністерство транспорту та зв'язку України;

б) Міністерство аграрної політики України;

в) Міністерство економіки України;

г) Міністерство внутрішніх справ України.

8. Державним підприємством (Компанією), що визначає та погоджує з відповідними органами тарифи на електроенергію в Україні, є:

а) Нафтогаз України;

б) Укртелеком;

в) Енергоатом;

г) Національна телекомпанія України;

д) Укрпошта.

9. Центральним органом виконавчої влади, який не має повноважень в галузі економіки, є:

а) Міністерство транспорту та зв'язку України;

б) Міністерство аграрної політики України;

в) Міністерство економіки України;

г) Міністерство внутрішніх справ України.

 

 

Тести до теми 13

1. Головою Ради національної безпеки і оборони України є:

а) Президент України;

б) Голова Верховної Ради України;

в) Секретар Ради національної безпеки і оборони України;

г) Прем'єр-міністр України.

2. Міністра оборони України призначає і звільняє в установле­ному порядку:

а) Рада національної безпеки та оборони України;

б) коаліційна більшість депутатів Верховної Ради України;

в) Президент України.

3. Організаційна структура Служби безпеки України визначається:

а) Президентом України за згоди Верховної Ради України;

б) Президентом України;

в) Прем'єр-міністром України;

г) Головою Служби безпеки України.

4. Систему органів дипломатичної служби утворюють:

а) Міністерство закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України;

б) Міністерство закордонних справ України, Дипломатична академія при МЗС, посольства, постійні представництва і місії, генеральні консульства, представництва МЗС у регіонах;

в) Міністерство закордонних справ України, закордонні дип­ломатичні установи України, митні органи.

5. Діяльність Державної митної служби України координується та спрямовується:

а) Радою національної безпеки та оборони України;

б) Президентом України;

в) Кабінетом Міністрів України;

г) Головою Державної митної служби України.

6. Правовий статус міліції визначено:

а) Законом України «Про міліцію»;

б) Законом України «Про міліцейську діяльність»;

в) Положенням про Міністерство внутрішніх справ України.

7. Центральним органом виконавчої влади зі спеціальним стату­сом, який безпосередньо реалізує державну політику у сфері вико­нання кримінальних покарань, є:

а) Державний департамент з питань виконання покарань;

б) Державний департамент з питань виконання покарань як структурний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України;

в) Міністерство внутрішніх справ України.

8. До об'єктів державного впливу у галузі юстиції належить:

а) система судових установ, державного та приватного но­таріату, адвокатури, органів реєстрації цивільного стану, судово-експертні установи, органи виконавчої служби, система правової освіти населення;

б) система державного та приватного нотаріату, адвокатури, органів реєстрації цивільного стану, органи виконавчої служби, система правової освіти населення, прокуратура;

в) система судових установ, судово-експертні установи, органи виконавчої служби.

9. Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю видає:

а) Українська нотаріальна палата;

б) Вища кваліфікаційна комісія нотаріату;

в) Міністерство юстиції України;

г) обласні управління юстиції.

10. Вища рада юстиції формується:

а) Верховною Радою України, Президентом України та з'їздом суддів України;