Умови та причини виникнення процесу національно культурного відродження у наддніпрянській літературі

Культурно-національне відродження в Україні було зумовлено цілою низкою причин. До соціальних причин належить перетворення козацької старшини на російське дворянство в Наддніпрянській Україні, особливо тоді, коли значно ускладнилося отримання дворянських рангів та доведення свого шляхетського походження, і це викликало незадоволення української шляхти й підживлювало пам'ять про втрачену автономію, сприяючи поширенню в українському середовищі автономістичних настроїв та ідей. На західноукраїнських землях пробудженню національної свідомості сприяло протистояння польському, австрійсько-мадярському, румунському панівним елементам.

Значний вплив на формування першопочатків національної свідомості мали бурхливі політичні події в Європі на рубежі XVIII-XIX ст., насамперед Французька революція (1789-І793 рр.), яка породила ідеї вільнодумства, свободи, соціальної рівності.

До політичних передумов процесу національного відродження слід зарахувати також поширення масонства серед українського дворянства, вплив декабристського руху та таємних польських організацій на території України Культурно-національне відродження на Правобережній Україні зароджується в середовищі полонізованої української шляхти. Насамперед його тенденції знаходять своє відображення в роботі "української школи" в польській літературі, представники якої займалися літературною діяльністю, збиранням пам'яток українського фольклору та історії. Дехто з них, наприклад Т.Падура, писав українською мовою. Романтичне захоплення українською народністю, її славним минулим поєднувалося у представників "української школи" з польською національно-державницькою ідеєю.

На початку 40-х рр. урядова політика русифікації Південно-Західного краю призводить до зіткнення тут російських і польських впливів, активізації взаємодії зросійшених українців Лівобережжя і спольщених українців Правобережної України. На цій хвилі в 1842- 1843 рр. в Києві виникає гурток на чолі з П.Кулішем, до якого входили О.Навроцький, О.Маркевич, Д.Пильчиков, В.Білозерський. Ще через два роки до них приєднується М.Костомаров. Членів гуртка об'єднували спільні літературні та наукові інтереси, любов до української історії, козаччини, козацьких літописів. У дружніх бесідах членів гуртка все частіше з'являлася ідея слов'янської єдності.

В січні 1846 р. гурток київських інтелектуалів трансформується в політичну організацію - Кирило-Мефодіївське братство. Сама назва організації мала символічний характер. Слово "братство", на зразок середньовічних замкнених корпоративних об'єднань із своїми правилами поведінки і символікою, нагадувало масонську ложу. У членів товариства були свої таємні знаки членства - каблучка або ікони з ликами святих Кирила та Мефодія, кожний член братства складав присягу на вірність. Імена славетних слов'янських просвітників IX ст. Кирила та Мефодія символізували ідеал слов'янської єдності та пріоритет просвітницької діяльності.

Засновниками таємної політичної організації були Микола Костомаров, на той час професор Київського університету, Василь Білозерський, вчитель з Полтави, та Микола Гулак, урядовець з канцелярії Київського генерал-губернатора. У квітні 1846 р. відбулося знайомство М.Костомарова з Т.Шевченком, який також долучився до таємного товариства.

На відміну від декабристських і польських таємних організацій, до яких входили представники родової знаті, офіцери гвардії, дрібні дворяни та шляхта, Кирило-Мефодіївське товариство за своїм складом було значно демократичним: учителі, урядовці, студенти, дрібна шляхта, навіть вихідці з селян. Участь у товаристві також брали Микола Савич, полтавський поміщик, що здобув вишу освіту в Парижі, Пантелеймон Куліш, який на той час учителював у Петербурзі, Опанас Марковим, етнограф та фольклорист, студенти Київського університету Олександр Навроцький, Іван Посяда, Георгій Андрузький, Олександр Тулуб, Дмитро Пильчиков та ін.

На формування ідеології кириломефодіївців впливали різні чинники. Передовсім це погляди та діяльність декабристів. Помітним був вплив і польської національної ідеології, зокрема "Книг народу польського" Адама Міцкевича, на зразок яких М.Костомаровим була укладена програма товариства під назвою "Книга буття українського народу". Т.Шевченко намагався залучити до товариства представників польського визвольного руху, колишніх членів розгромленої таємної організації Співдружність польського народу (Ю.Белін-Кенджицький, Р.Подберезький). Також через Т.Шевченка братчики намагалися зав'язати зв'язки з російським визвольним рухом, зокрема, діячами таємного гуртка петрашевців (М.Момбеллі, О.Плещєєв).

Основна ідея програмних документів братства укладена М.Костомаровим "Книга буття українського народу" та "Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія", автором якого був В.Білозерський, оберталася навколо мети об'єднання слов'янських народів на засадах федералізму. Зародки цієї ідеї можна зустріти в програмових зверненнях декабристів, зокрема Товариства об'єднаних слов'ян, але в ідеології діячів Кирило-Мефодіївського товариства вона була доповнена обґрунтуванням месіанської ролі українського етносу в цьому процесі.

Звертає на себе увагу й той факт, що архаїчна форма релігійно-містичного викладу програмних завдань організації у М.Костомарова поєднується з модерними романтичними ідеями, захопленням українською народністю, її минулим, героїзацією козаччини як скарбниці демократичних традицій українського народу, досвід якого і має стати зразком для усіх інших слов'янських народів, коли, звільнившись від чужоземного і соціального ярма, вони об'єднаються в єдиному союзі - Слов'янщині.

Соціальна складова програми передбачала ліквідацію самодержавства, монархій, скасування станів, станових привілеїв, титулів, соціальної нерівності, кріпацтва, утвердження національної незалежності та республіканської форми правління.

У березні 1847 р. товариство було викрито і члени його заарештовані. У Петербурзі заарештовано М.Гулака, згодом сюди були доставлені М.Костомаров, О.Навроцький, Т.Шевченко, Г.Андрузький, І.Посяда, П.Куліш, В.Білозерський, М.Савич, О.Маркович, Д.Пильчиков і О.Тулуб до справи не притягалися через брак доказів. Слідство тривало близько двох з половиною місяців, а за його результатами братчиків було жорстоко покарано. М.Гулака ув'язнено на 3 роки до Шліссельбурзької фортеці, а потім відправлено на поселення до Пермі. М.Костомарова після перебування протягом року в Петропавловській фортеці вислано до Саратова. В.Білозерського заслано до Петрозаводська. Найтяжче було покарано Т.Шевченка, в котрого під час обшуку знайшли малюнки та вірші, спрямовані проти політичного режиму і царської родини, - віддано в солдати.