Запровадження християнства і його вплив на культуру київської русі. Володимир великий

Прийняття християнства є найголовнішою заслугою князя Володимира. Хрещення Русі, яке за літописом датується 988 роком, та організація церкви були фактами великої культурної ваги. Володимир обрав саме християнство, збагнувши його глибину і духовність. За словами М. Гру-шевського, до нього приходили "...місіонарі ріжних релігій, намовляючи його кожний на свою віру: Болгари-маго-метани, "Німці от Рима", хозарські жиди...". Історичні джерела свідчать, що першими були посли від волзьких або камських болгар. Але князь відмовився від їхньої віри. Німецькі католики намагалися схилити його на свій бік. Відповідь Володимира була однозначною: "...ідіть назад; батьки наші не приймали Віри від Папи". Вислухавши іудеїв, він спитав, де їхня вітчизна. "В Єрусалимі, - відповіли проповідники, - але Бог у гніві Своєму розточив нас по землям чужим". "І ви, покарані Богом, насмілюєтесь повчати інших? - спитав Володимир. - Ми не хочемо, подібно до вас, втратити свою вітчизну". Після цього Володимир послав своїх людей у різні землі, щоб вони дізналися, який народ достойніше поклоняється Богу. Повернувшись, вони сказали: "...ми, пізнавши Віру Греків, не хочемо іншої". Останні вагання Володимира розвіяли старці та бояри: "Коли б Закон Грецький не був кращий від інших, то бабка твоя, Ольга, наймудріша за всіх, не прийняла б його". Воїни Володимира прийняли хрещення у Влахернській церкві Пресвятої Богородиці. Сам Володимир, за останніми дослідженнями, охрестився між 1 січня і 1 березня 988 року, враховуючи ту обставину, що тоді дотримувалися березневого новоліття. Він прийняв ім'я Василь на честь імператора Василія II. А влітку цього ж року, як було передбачено договором із візантійськими імператорами Василієм II і Костянтином VIII, допоміг їм остаточно розбити війська бунтівника Варди Фоки в ніч на 13 квітня 989 року під Авідосом. Поразку прискорила і несподівана смерть Варди Фоки. Однак візантійські імператори так і не дали згоди на шлюб Володимира з їхньою сестрою Анною, хоча обіцяли: "Охрестись, і тоді пошлемо сестру свою до тебе". Тоді Володимир пішов походом на Корсунь. Після дев'яти місяців облоги захопив його, що й змусило Василія і Костянтина видати за нього царівну Анну. Вінчання відбулося в Херсонесі (на околиці сучасного Севастополя) у храмі Святих апостолів.

Улітку 990 р. за допомогою грецького духовенства князь охрестив своїх дітей у водах річки Почайни, а всіх киян - у водах Дніпра. "Хто не зайде завтра на ріку, - казав напередодні дня хрещення Володимир, - багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом". За словами митрополита Іларіона, "не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові". Після цього Володимир організував церковні школи для підготовки священиків. Першим митрополитом на Русі став присланий з Царграда сирієць Михаїл Сірін (990-991). Після нього цей сан обіймали вірменин Феофілакт (991-997) і грек Леонтій (997-1008). Християнізація Русі відкрила двері культурним впливам в усіх сферах життя. Було закладено ідейні основи держави, її духовної єдності, ослабли міжусобиці князів, зміцніли зв'язки з іншими країнами, особливо з Візантією та Болгарією. Велике значення мала церква і в організації господарського життя. Монастирі, зокрема, освоювали лісові хащі, болота, розвивали промисли, торгівлю.

Подальше піднесення Київської держави відбулося за Ярослава Мудрого.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ "чудотворних" ікон, культ святих.
Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з "поганством" християни знищили безцінні пам'ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.
Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.
Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.
Наголосимо, що до літератури-посередниці давньоруські книжники підходили творчо: редагували тексти, вставляли власні зауваження, цитати тощо. До перекладної літератури належали: богослужебні книги — Святе Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих — агіографи, патерики — збірники коротких розповідей про ченців, аскетів; кормчі книги — пам'ятки церковного права, церковні статути; філософські твори на зразок "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика — урочисті "слова" на церковні свята