Креатиніну та сечової кислоти в біологічних рідинах

Сечовина (NH₂–CO–NH₂) – синтезується в печінці з амоніаку. Існують такі методи визначення концентрації сечовини: гіпобромітні або газометричні; ксантгідролові; уреазні; діацетилмонооксимні; гіпохлоритні.

Найбільш чутливими і точними методами визначення сечовини є уреазний (ферментативний) і діацетилмонооксимний.

Принцип уреазного методу: сечовина під дією уреази розкладається на вуглекислий газ і амоніак. Амоніак визначають колориметрично по утворенню забарвлених продуктів з реактивом Неслера.

Діацетилмонооксимний метод заснований на реакції взаємодії сечовини та діацетилмонооксиму з утворенням забарвлених продуктів. Метод описаний у теоретичній частині до лабораторної роботи № 6.

Креатин надходить в організм із м'ясом або син­тезується в нирках і печінці. У нормі вміст креатину в сироватці крові складає 76 – 114 мкмоль/л, в сечі креатин відсутній.Підвищені розміри вмістукреатину в сироватці виявляються у хворих із м'язовою дистрофією, не прохід­ністю кишечнику, декомпенсацією серця, нефритом та ін. Поява його в сечі називається креатинурією. Підвищені розміри вмісту креатинувсечі виявляються також при деяких захворюваннях, пов'язаних із порушеннями в обміні креатину (при авітомінозі Е, діабеті, голодуванні), при посиленому розпаді тканин. Паралельне визначення в того самого хворого концентрації креатиніну (абосечовини) у крові та сечі одержали назву – геморенальні проби.

В організмі креатин, з'єднуючись із залишками орто­фосфатної кислоти, утворює креатинфосфат, що є джерелом енергії для м'язових тканин. Наступна дегідратація призводить до утворення креатиніну, похідного креатину і кінцевого продукту його метаболізму. Вміст креатиніну в сироватці крові здорових людей складає 44 – 115 мкмоль/л. У добовій сечі концентрація креатиніну коливається в межах 4,4 – 17,6 ммоль/доб. (0,5 – 2,0 г). Дослід­ження креатиніну широко використовується у клінічній практиці як:

1) один з біохімічних показників гіперазотемій,

2) кліренсовий показник – показник фільтраційної спроможності нирок.

Існує 2 методи дослідження вмісту креатиніну (креатину) у сироватці крові та сечі:

· Колориметричні методи засновані на реакції Яффе і відрізняються між собою за засобом осадження білків плазми або сироватки.

· Ферментативні – засновані на визначенні креатиніну за допомогою ґрунтових бактерій, що розкладають креатинін, або з ферментом – креатинфосфокіназою.

Найбільш точними і специфічними є ферментативні методи дослідження вмісту креатиніну. Проте усі вони складні, їхнє впровадження в клінічну практику потребує великої кількості дорогих реактивів і спеціальної апаратури. Велике поширення одержала реакція Яффе, яка була відкрита у 1886 році. Суть її зводиться до того, що при додаванні до креатиніну кислоти в лужному середовищі з'являється оранжево-червоне забарвлення, обумовлене утворенням таутомеру – пікрата креатиніну.

Сечова кислота синтезується у печінці, як кінцевий продукт обміну пуринових основ. Сечова кислота малорозчинна у воді. У крові міститься у вигляді натрієвої солі, яка зв'язана з білком. Цей комплекс стабілізує сечову кислоту, однак він дуже чутливий до зміни рН середовища. У кислому середовищі зв'язок з білком руйнується і сечова кислота випадає у вигляді кристалів у тканини. У цьому випадку виникає захворювання – подагра.

Багато методів визначення сечової кислоти базуються на відновленні фосфорно-вольфрамової кислоти (реактив Фоліна). Найбільш точним і специфічним методом визначення сечової кислоти є ферментативний метод, в якому використовується фермент уріказа (КФ. 1.7.3.3), що окиснює сечову кислоту.

 

 

Лабораторна робота № 6

Визначення сечовини в сироватці крові та сечі