Г. Реформування банківської системи в 90-х роках

 

Кожний з трьох банків, що залишилися, був складною центра­лізованою системою з розгалуженою мережею установ на місцях. До початку 1986 р. їхні кількісні характеристики виглядали таким чином. Найбільшим був Держбанк СРСР. Він включав правління, контори і відділення (філіали). Центральною ланкою було прав­ління, яке керувало всією системою через контори - республікан­ські, міські, обласні. Таких контор налічувалося 185. їм безпосе­редньо підпорядковувалися 4 274 відділення, які функціонували практично в кожному адміністративному районі країни. Вони об­слуговували підприємства і організації, розташовані на території даного району, і мали в цьому відділенні свій розрахунковий або поточний рахунок.

 

Державні трудові ощадні каси мали до початку 1986 р. до­сить розгалужену мережу - 78,5 тис. ощадкас. Загальне керівниц­тво їхньою діяльністю здійснював Держбанк СРСР. У свою чер­гу, система «Гострудсберкасс» (Державних трудових ощадних кас) очолювалася правлінням, якому були підпорядковані головні управління союзних республік. На території автономних респуб­лік, областей і районів керівництво роботою ощадкас здійснюва­ли відповідно республіканські, обласні і районні управління. Без­посередньою зв'язною ланкою в цій системі були ощадні каси — центральні, каси 1 -го і 2-го розрядів і агентства. Центральні ощад­ні каси здійснювали управління роботою ощадкас на території міста або району і надавали всі види операцій, які були покладені на ощадкаси. Ощадкаси 1-го і 2-го розрядів, а також агентства розрізнялися за кількістю штатних працівників.

 

Зовнішторгбанк СРСР (Зовнішньоторговельний банк) мав невелику мережу установ - 17 відділень на території країни і од­не - у Швейцарії. У своїй роботі Зовнішторгбанк широко викори­стовував кореспондентські відносини: у 131 країні він підтриму­вав зв'язки з 1 835 банками-кореспондентами.

 

У середині 80-х років під час пошуку шляхів більш інтенсив­ного розвитку економіки стали здійснюватися спроби реорганіза­ції банківської системи. Після тривалих дискусій у 1987 р. було вирішено провести у країні радикальну економічну реформу, ос­новою якої передбачалося переведення усіх банків до повного госпрозрахунку і самофінансування. У свою чергу, це вимагало перебудови банківської системи. З метою посилення дії банків на прискорення економічного розвитку країни було вирішено реор­ганізувати діючі й утворити нові спеціалізовані банки з урахуван­ням особливостей діяльності народногосподарських комплексів.

 

У результаті була створена система, що включає Держав­ний банк СРСР, Агропромисловий банк (Агропромбанк), Промислово-будівельний банк (Промбудбанк), Банк житлово-комунально­го господарства і соціального розвитку (Житлсоцбанк), Банк зо­внішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк), Банк трудо­вих заощаджень і кредитування населення (Ощадний банк).

 

Знову створені спеціалізовані банки (Промбудбанк, Агро­промбанк і Житлсоцбанк) у центрі утворили правління, у союз­них республіках - відповідні республіканські банки, а в областях, районах і автономних республіках, як і Держбанк - управління. Кожне з управлінь спеціалізованих банків отримало у своє розпо­рядження ряд колишніх відділень Держбанку, причому прикріп­лення відділень до того або іншого управління здійснювалося за­лежно від того, клієнтура якого банку переважала в даному відді­ленні - Промбудбанку, Агропромбанку або Житлсоцбанку.

 

На межі 80-х і 90-х років XX століття в суспільній думці почала зароджуватися думка про необхідність переходу до рин­кової економіки. На фоні запеклої ідеологічної дискусії навкруги даної проблеми стали створюватися перші недержавні комер­ційні і кооперативні банки, тобто виник якісно новий напрям формування банківської системи. Ідеологічно і економічно було підготовлено підґрунтя для відродження комерційних банків, доля яких, здавалося б, безповоротно визначилася у момент їх повної ліквідації при переході до командних методів управління економікою. Чисельність створених комерційних і кооператив­них банків швидко зростала. Так, якщо на 1 січня 1989 р. у СРСР їх налічувалося всього 43, то уже через два роки в Росії їх було більше 1 200. Надалі кількість комерційних банків продовжувала швидко збільшуватися на базі державних спеціалізованих бан­ків, які в даній ситуації не могли конкурувати. До сьогодні Держбанк СРСР став виконувати функції центрального банку.

 

Одночасно ті ж функції поступово здійснював центральний банк РРФСР (Банк Росії). У країні почалося формування дворівневої банківської системи.