Б. Реформування та розвиток банківської системи в після революційний період та період побудови соціалізму в СРСР. Кредитна реформа 1927-1932 років

Наступна реформа, яка почалася після Жовтневої револю­ції, була зумовлена націоналізацією економіки, яка відбувалася в державі. Отже, напередодні Жовтневої революції в Росії створи­лася наступна банківська система: Державний банк; банки корот­кострокового комерційного кредиту (акціонерні і міські банки, товариства взаємного кредиту); банки довгострокового кредиту (державні дворянські земельні банки, міські кредитні товарист­ва); ощадні каси, каси міського і земського кредиту, установи дрібного кредиту тощо.

 

У жовтні 1918 р. було прийнято декілька законодавчих ак­тів, що вирішили долю складових банківської системи країни. У цей час ліквідовуються товариства взаємного кредиту. У грудні того ж року націоналізується Московський народний (кооперати­вний) банк, який об'єднався з Народним банком республіки. Од­ночасно ліквідовуються міські банки і дворянські земельні банки. Нарешті, у квітні 1919 р. Раднарком припинив діяльність функці­онуючих в межах РРФСР іноземних банків. У результаті країна одержала своєрідний «єдиний банк» в особі Народного банку РРФСР, який основну увагу вимушений був надавати організа­ційним питанням, таким як ухвалення балансів активів і пасивів націоналізованих банків.

 

Щодо виконання суто банківських операцій, то Народний банк РРФСР не встиг як слід розвернути свою діяльність. Це відбулося внаслідок інфляції, яка посилилася ще більше через політику «військового комунізму». Обмеження і припинення то­варно-грошових відносин у державному секторі народного гос­подарства призвели до різкого звуження сфери кредитування і роз­рахунків. До кінця 1919 р. Народний банк РРФСР фактично припи­нив свої операції. 19 січня 1920 р. він був скасований. Багато хто вважав це важливим етапом переходу до безгрошових відносин.

Проте життя спростувало очікування. Уже в ході громадян­ської війни виявилася неспроможність політики «військового ко­мунізму», і на початку 1921 р. було оголошено про перехід до нової економічної політики (непу), включаючи заміну продрозверстки продподатком, після введення якого селянин міг вільно розпоряджатися своєю продукцією. Практично це означало необ­хідність відновлення товарно-грошових відносин, створення рин­ку, зміцнення рубля, а також відтворення банківської системи. Іншими словами, йшлося про перехід до ринкової економіки. Природно, що одним із перших кроків на цьому шляху стало (у жовтні 1921 р.) рішення про створення Державного банку.

 

До жовтня 1925 р. у країні налічувалося 1 211 банківських установ (без кредитних кооперативів). З них на частку спецбанків припало 62 % від загальної сукупності банківських установ, тоді як на Держбанк - 38 %. Таким чином, у даний період ідея «єди­ного банку» виявилася забутою. Поряд із Держбанком СРСР ви­никли спеціалізовані банки, які виявилися за функціями, які вони виконували, комерційними. Необхідність у такій структурі бан­ківської системи була зумовлена особливостями ринкових відно­син періоду непу.

 

Проте у другій половині 20-х років у зв'язку з відмовою від непу і переходом до формування командно-адміністративної сис­теми управління економікою знову реанімувалася ідея «єдиного банку». Але на даному етапі вона реалізовувалася уже з іншою метою, ніж у післяреволюційний період: не для створення перед­умов переходу до безгрошових відносин, а для централізації управління економікою командно-адміністративними методами. Новий варіант «єдиного банку» вимагав перш за все корінної пе­ребудови системи спеціалізованих банків, які функціонували в період непу.

 

Реформа була проведена в період з 1927 по 1932 р. Початок можна віднести до 75 червня 1927p., коли був прийнятий закон СРСР «Про принципи побудови кредитної системи», яким пе­редбачалося обмеження сфери діяльності спеціалізованих банків і посилення централізованого керівництва ними з боку Держ­банку СРСР.

 

Був реалізований принцип «один клієнт - один банк». Це означало, що клієнти, як правило, повинні були користуватися короткостроковим кредитом і зосереджувати свої вільні засоби в одному певному банку відповідно до характеру своєї організації і господарської діяльності. Короткострокові операції спецбанків поступово ліквідовувалися. Спецбанки ставали переважно бан­ками довгострокового кредитування. Як приклад, можна привес­ти етапи переходу до довгострокового кредитування Промбанку. Спочатку (1926 р.) при ньому був створений відділ довгостроко­вого кредитування. Потім (лютий 1928 р.) банк реорганізується в спеціалізований Банк довгострокового кредитування промисло­вості і електрогосподарства (БДК). При цьому Електробанк лік­відовується, а його довгострокові операції передаються БДК. Од­ночасно до БДК перейшли довгострокові операції, що раніше здійснювалися Держбанком.

В країні також функціонували Торгбанк, Цекомбанк, Сільгоспбанк. Відносно ж довгострокового креди­тування і фінансування підприємств регіональної промисловості зберігався колишній порядок — вони продовжували обслуговува­тися комунальними банками.