Банківська система Швейцарії

 

Національний банк Швейцарії як центральний банк країни створено на підставі Федерального закону від 6 жовтня 1905 p., який вступив у дію 16 січня 1906 р. Національний банк Швейцарії розпочав діяльність у червні 1907 р. у Базелі, Берні, Цюриху, Женеві, Санкт-Галлені. Це акціонерна компанія з капіталом у 25 млн швейцарських франків, з них 55 % капіталу належить кантонам, кантональним банкам та іншим структурам публічного права, а решта - фізичним і юридичним особам. Держава не володіє акціями банку.

 

У Швейцарії Національний банк має два головні офіси - у Берні та Цюриху, шість представницьких офісів - у Базелі, Женеві, Лугано, Лю­церні, Лозанні, Санкт-Галлені, а також він має чотирнадцять агентств, якими керують кантональні банки.

 

Банківська рада контролює діяльність Національного банку. Вона складається з 11 осіб, із яких шість, у тому числі президента і віце-прези­дента, призначає Федеральна рада, а п'ять - збори акціонерів. Банківська рада зі своїх членів формує чотири комітети: аудиторський, ризику, нагород і призначень.

 

Рада керуючих є вищим виконавчим органом Національного бан­ку Швейцарії, який відповідає за монетарну політику, стратегію розмі­щення активів та міжнародне монетарне співробітництво. До розшире­ної Ради керуючих входять три члени Ради керуючих та їхні заступники; вона відповідає за стратегічне та оперативне управління банком. Членів Ради керуючих та їхніх заступників призначає на чотирирічний термін Федеральна рада за рекомендацією Банківської ради (хоча передбачено також перевибори її складу).

 

У Національному банку Швейцарії функціонують три Департамен­ти: перший (міжнародні зв'язки, економічні відносини, юридичні та адміністративні справи, управління персоналом, комунікації) і третій (ри­нок грошей і валютний ринок, управління активами, ризик-менеджмент, банківські операції, інформаційні технології) розташовані у Цюриху, другий (грошові потоки, фінанси і контроль, фінансова стабільність і прогнозування, безпека) - у Берні.

 

У 2004 р. набув чинності новий Закон «Про Національний банк Швейцарії», який у деталях визначає засади його незалежності й кон­ституційні повноваження.

Законом передбачено:

- функціональну неза­лежність банку, зокрема, офіційну заборону банку та його статутним органам виконувати вказівки Федеральної ради, Федеральної асамблеї та інших органів стосовно проведення грошово-кредитної політики;

- фінансову незалежність, що передбачає як бюджетну автономію, так і заборону надавати кредити конфедерації;

- персональну незалежність, яка забезпечена тим, що членів Ради керуючих та їхніх заступників про­тягом фіксованого терміну можна звільнити лише в разі невідповідності вимогам займаної посади або вчинення серйозних правопорушень.

 

Законом також передбачено тристороннє звітування Національного банку: перед Федеральною радою, Федеральною асамблеєю та громадськістю. Банк регулярно обговорює з Федеральною радою економічну ситуа­цію, найважливіші проблеми монетарної та федеральної економічної політики. Федеральна рада призначає більшість членів Банківської ради, а також трьох членів Ради керуючих та їхніх заступників. До того ж Національний банк Швейцарії повинен подавати щорічний звіт Феде­ральній раді, перш ніж його схвалять Загальні збори акціонерів. Так, швейцарський уряд упевнюється, що Національний банк діє належно й ефективно. Федеральній асамблеї банк подає щорічний письмовий звіт про виконання статутних завдань, який детально розглядають у компетентних комітетах. Банк інформує громадськість, оприлюдню­ючи щоквартальні звіти про розвиток реальної економіки та про стан і перспективи монетарної політики.

 

Згідно із Законом «Про Національний банк Швейцарії» він має ви­няткове право на емісію банкнот. За посередництва комерційних бан­ків та швейцарської пошти центральний банк забезпечує економіку банкнотами, які відповідають найвищим стандартам якості й безпеки. Банк також є довіреною особою конфедерації з питань розповсюдження монет.

 

Національний банк Швейцарії діє як фінансовий агент уряду кон­федерації. Як і в більшості економічно розвинутих країн, центральному банку заборонено кредитувати уряд для покриття дефіциту федераль­ного бюджету. Проте як фінансовий агент держави він надає йому низ­ку банківських послуг. Законом «Про Національний банк Швейцарії» визначено послуги, які потрібно надавати від імені конфедерації, та обумовлено, що більшість із них надаються безкоштовно. Це платіжні трансакції, карбування монет, запозичення на ринках грошей і капіталів, а також інвестування коштів та їхнє безпечне зберігання.

 

Хоча центральний банк Швейцарії є банком банків, його функція кредитора останньої інстанції незначна, оскільки комерційні та інші банки надають перевагу міжбанківським кредитам і запозиченням на ринку позикових капіталів. За швейцарською банківською терміноло­гією поняття «кредитор останньої інстанції» означає функцію банку щодо збереження стабільності банківської системи країни. Інакше ка­жучи, у надзвичайних випадках загрози банкрутства реального сектора економіки Національний банк є останньою інстанцією, яка може надати банкам необхідну підтримку ліквідними ресурсами.

 

У Швейцарії платіжні трансакції переважно проводять через На­ціональний банк, комерційні банки та пошту. Національний банк за­безпечує економіку готівкою через банківську систему та пошту. Щодо безготівкових розрахунків, то він відкриває рахунки учасникам у Швей­царській міжбанківській кліринговій системі - головній платіжній сис­темі країни. У вересні 2002 р. розпочала діяльність Система неперервних взаєморозрахунків, яка є глобальною платіжною системою для розра­хунків в одинадцяти головних валютах. Розрахунки через цю систему у швейцарських франках стають можливими завдяки її прямому зв'язку з Швейцарською міжбанківською кліринговою системою.

 

Національний банк Швейцарії має імідж відкритого міжнародно-орієнтованого центрального банку. За офіційної політики нейтралітету Швейцарія з 1992 р. є членом МВФ і Світового банку, а 2002 р. стала членом ООН. На міжнародному рівні Національний банк Швейцарії співпрацює із групою десяти, Банком міжнародних розрахунків, Ор­ганізацією економічного співробітництва та розвитку і підтримує тісні взаємозв'язки з багатьма центральними банками світу.

 

Банки Швейцарії другого рівня теж мають давню історію. Найс­таріші приватні банки було створено понад 200-250 років тому як ін­дивідуальні чи приватні підприємства або ж як товариства з обмеженою відповідальністю.

 

Сучасна структура банківської системи держави відображає особли­вості національної економіки, конфедеративного політичного устрою та визначає її місце у світовій економіці як одного з провідних міжнародних фінансових центрів. Особливістю швейцарського банківського сектора є його універсальний характер, тобто переважна кількість банків може виконувати всі трансакції. Універсальним банкам дозволено надавати також небанківські послуги, наприклад, страхові. Це, однак, не пере­шкоджає їм зосереджуватися на певних напрямах бізнесу (наприклад, іпотечному кредитуванні, управлінні грошовими потоками) чи сферах ринку.

 

Універсальними в Швейцарії є:

- великі банки, які акумулюють більше 50 % депозитів Швейцарії;

- кантональні - це 24 напівурядові банки з державними гарантіями,
які є власністю кантонів, вони мають різні організаційні структури управління та нормативно-правове забезпечення діяльності. Цільовим сегментом ринку є кредитування місцевого населення та бізнесу;

- регіональні та ощадні - невеликі універсальні банки, що здійсню­ють кредитування та залучення депозитів в межах одного регіону,
конкурентною перевагою яких є максимальне наближення до клієнта та обізнаність з діловою циклічністю окремих регіонів;

- приватні банки (банкіри) - найстаріші банки країни, створені і
функціонують як акціонерні товариства, товариства з обмеженою
відповідальністю, партнерства, індивідуальний бізнес. Приватні банкіри можуть нести необмежену субсидіарну відповідальність своїм майном, сферою їхньої діяльності є управління активами клієнтів;

- райффайзенбанки - банківська група Raiffeisen Switzerland є тре­тьою за розмірами банківською групою країни, представлена 390
банками і понад тисячею філій, сфера діяльності - консультуван­ня клієнтів і роздрібне банківське обслуговування.

 

Фінансове регулювання з 1 січня 2009 р. здійснює Управління з пи­тань регулювання фінансових ринків Швейцарії відповідно до Закону «Про нагляд за фінан­совими ринками Швейцарії» (2007), у повноваження якого включено контроль за функціонуванням ринків цінних паперів та діяльністю інвестиційних фондів. Цей орган утворено об'єднанням Федерального управління особистого страху­вання, Швейцарської федеральної банківської комісії та Управлінням з боротьби з відмиванням грошей в єдиний наглядовий орган. На основі Меморандуму про взаєморозуміння, у якому чітко розмежовані функції і повноваження Управління з питань регулювання фінансових ринків та Національного банку Швейцарії, центральний банк країни надає підтримку єдиному наглядовому органу з питань забезпечення стабільності фінансової системи, контролю за платіжними системами з розрахунків за цінними паперами.

 

Щодо основних тенденцій у розвитку банківського бізнесу в Швей­царії можемо стверджувати, що частка доходів від традиційного бан­ківського кредитування знижується. Відсоток банківських кредитів підприємствам становить лише третину від загального обсягу кредиту­вання, оскільки вони надають перевагу запозиченням на ринку капі­талів. Половину банківських позик надають домашнім господарствам, переважно у формі іпотечного кредиту. Банки компенсують зменшення обсягів кредитування економіки розвитком посередницьких операцій, зокрема, таких як довірчі операції, управління майном клієнтів, актива­ми великих інвестиційних фондів тощо. Посилюється також тенденція до сек'юритизації - заміщення форм банківського кредиту випуском цінних паперів, забезпечених зобов'язаннями клієнтів за отриманими кредитами. Великі банки активно виконують операції з похідними інструментами (деривативами).

 

З початку 2007 р. швейцарські приватні банкіри втратили 25 % своїх активів, зазнали збитків дві найбільших банківських установи країни внаслідок проведення не­вдалих інвестиційних операцій. Боротьба з «податковими гаванями» з боку урядів розвинених країн ускладнює ситуацію. Угоди 2011 p., укладені з німецькими та британськими урядами, передбачають збере­ження таємниці вкладів громадян цих країн у банках Швейцарії, однак на умовах виплати податку від прибутку, отриманого від розміщення коштів в Швейцарії. Наслідком таких угод може стати щорічна втрата швейцарськими банками доходів у розмірі понад 1 млрд швейцарських франків, що становить 4 % річного виторгу у 2010 р. Ця ситуація ви­магає реалізації стратегічно важливих антикризових заходів, оскільки банківська система Швейцарії є індикатором стабільності, надійності та успішності її економіки на світовому ринку.