Банківська система країн Центральної та Східної Європи

 

Реформування банківських систем країн Центральної та Східної Європи відбувалося з урахуванням досвіду розвинених країн з рин­ковою економікою. Перехід від адміністративної до ринкової моделі організації фінансових відносин у цих країнах супроводжували такі проблемні моменти:

- відсутність ефективно функціонуючого механізму нагляду та регулювання за діяльністю банків в умовах нового типу економічних
відносин;

- низький рівень кваліфікації працівників банківських структур;

- неефективні системи управління ризиками в умовах ринку;

- неврегульоване, недосконале або відсутнє нормативно-правове
забезпечення банківської діяльності;

- несприятливе макроекономічне середовище;

- невідповідність системи банківської фінансової звітності умовам
ринкової економіки.

В таких умовах банківські сектори країн Центральної та Східної Єв­ропи почали свій розвиток. Зважаючи на те, що раніше ці країни мали монобанківську систему, перехід до полібанківської здійснювався шля­хом:

1) створення центральних банків на основі монобанку;

2) розвитку приватного банківського сектору, що відбувався за рахунок входження у банківській сектор нових іноземних банків.

 

Польща, у програмах реформ початку 90-х років XX ст. реструкту­ризація фінансової та банківської інфраструктури Польщі була однією з головних пріоритетних цілей забезпечення ефективнішого функціо­нування реального сектора економіки та залучення іноземних інвести­цій.

 

Характерною рисою східноєвропейської економіки в комуністичний період була висока концентрація банківського капіталу і значний рівень монополізації ринку кредитних ресурсів. Реформа, яка почалася 1989 p., передбачала створення дев'яти великих регіональних комерційних бан­ків, які розпочали діяльність 1 лютого 1989 р. Спочатку це були державні банки, які 1991 р. реорганізовано в одноосібні товариства Державної скарбниці. Сьогодні частина банків є акціонерними товариствами.

 

Правовою базою, яка регулює діяльність польської банківської систе­ми, є Закони «Про Національний банк Польщі і «Про банки» від 29 серпня 1997 p.

Згідно з Законом «Про банки» у Польщі прийнято такі принци­пи діяльності банків, як універсальність, самостійність, конкурентос­проможність, самофінансування та комерціалізація.

 

Національний банк Польщі виконує традиційні функції централь­ного банку, однак із вступом країни до Європейського Союзу він підтри­мує всі положення Європейського центрального банку щодо впровад­ження основних засад грошово-кредитної політики, а також мінімізації взаємозв'язків з державним сектором економіки.

Банки в Польщі поділяють за формою власності, характером про­понованих послуг і типом клієнтів.

 

Якщо взяти до уваги характер пропонованих послуг, то всі банки можна розділити на універсальні (пропонують стандартні депозитні та кредитні послуги) та спеціалізовані. На польському кредитному ринку функціонують банки, що спеціалізуються на фінансуванні діяльності, пов'язаної з охороною навколишнього середовища (Банк охорони сере­довища), або банки, що обслуговують металургійну галузь (AT «Банк Ченстохова»).

 

Іпотечні банки в Польщі пропонують спеціалізовані послуги. їхнє функціонування регулює Закон «Про іпотечні банки та заставні лис­ти». У Польщі є невелика кількість іпотечних банків, проте кредити під заставу нерухомості пропонуються більшістю комерційних банків, наприклад, Польська ощадкаса, AT «Промислово-торговий банк».

 

Інвестиційні банки - ще одна підгрупа спеціалізованих банків. Вони займаються консалтинговою діяльністю та організацією випуску цінних паперів. їхню роль у Польщі відіграють, насамперед, небанківські інс­титути, які належать іноземним інвестиційним банкам.

 

Усі банки, що працюють у Польщі, незалежно від форми власності здійснюють багато операцій на користь своїх клієнтів, - перш за все, на­громаджують їхні грошові потоки, ведуть рахунки, здійснюють чекові, вексельні операції, а також надають кредити, гарантії та багато інших послуг.

 

Банківська система Польщі сьогодні складається з установ, диферен­ційованих як з погляду обсягу, форм діяльності, так і розміру активів та власних фондів. Ця диференціація головно випливає з постійних змін у польській банківській справі та пошуків її цільової моделі. Тому в банківсь­кому секторі функціонують спеціалізовані і універсальні банки, хоча щораз частіше можна почути думку про те, що основним елементом польської моделі банку повинен бути універсальний банк без обмежень щодо виду послуг, які він надає, та свободи діяльності на ринку грошей і капіталу.

 

Також постійні зміни і, перш за все, недавній відхід від моделі цен­тралізованого планування економіки є причиною наявності в країні державних банків, хоча здійснювані приватизаційні процеси засвідчу­ють, що з часом правова форма державного банку перестане існувати і залишаться лише банки у формі акціонерних товариств та кооперативні банки.

 

У поступовому пристосуванні польської банківської системи до євро­пейських стандартів досягнуто вже значних успіхів, про що свідчить той факт, що банківська справа у цій країні успішно пройшла перший етап трансформації, тобто необхідних установчих змін, а також поступово долає другий етап, яким є вирішення проблем у сфері регулювання.

 

Набагато більше проблем сучасного стану польської банківської системи необхідно вирішити самим банкам, тому що саме вони відігра­ють найважливішу роль у процесі формування нової моделі банківської системи.

 

Щодо типу клієнтів банки Польщі поділяють на роздрібні, що обслу­говують окремих клієнтів, та оптові, що пропонують послуги клієнтам, які займаються господарською діяльністю. Щораз частіше корпоративні банки створюють відділення роздрібної банківської системи, основна мета діяльності яких - акумулювання коштів (у формі депозитів чи вкладів), необхідних для фінансування кредитної діяльності.

 

Модернізація банків відбувається швидкими темпами, проте великі капіталовкладення в розвиток технологій значно збільшують вартість операцій. Ще дорожчим є підвищення якості обслуговування клієнта і впровадження нових банківських продуктів.

 

Іноземні акціонери послідовно нарощують вкладення в польський банківський сектор, причому контрольовані іноземними інвесторами банки становлять близько 70 % від суми балансу банківського сектора. Згідно з даними Національного банку Польщі, найбільші інвестиції в польському банківському секторі були зроблені німецькими, амери­канськими, бельгійськими і нідерландськими фінансистами.

 

З приєднанням до Організації економічного співробітництва і роз­витку Польща дозволила іноземним банкам з 1999 р. вільно відкривати свої філії. З огляду на це після 1999 р. іноземним банкам уже не потрібно отримувати ліцензію на ведення банківської діяльності в Польщі.

 

Лібералізація правил і порядку відкриття іноземних банків у Польщі зводиться загалом до впровадження принципу «національного режиму. Це означає, що юридичні підстави для відкриття в Польщі філій іно­земних банків є такими ж, як і для польських банків, і до них ставлять ті ж вимоги. Нові умови забезпечують жорстку конкуренцію на ринку банківських продуктів та послуг, що, з одного боку, сприяє більшому за­доволенню потреб клієнтів, а з іншого, - збільшує витрати комерційних банків, які ідуть на вдосконалення асортименту пропонованих послуг.

 

Вивчення особливостей розвитку банківської системи Польщі за умов зростання частки іноземного капіталу дозволяє зробити наступні висновки:

- участь іноземних банків забезпечує зростання рентабельності
активів;

- польські банки та суб'єкти господарювання отримують мож­ливість формувати ресурси на міжнародному ринку капіталів;

- збільшилася сума гарантування відшкодування вкладів, що спри­яє зростанню депозитного фінансування банків;

- підвищується рівень банківського обслуговування;

- забезпечується розвиток персоналу банку;

- зростає роль інноваційного елемента у роботі іноземних банків у
забезпеченні розвитку польських.

Однак при цьому іноземні банки у зв'язку з більш досконалим під­ходом до організації банківської справи:

- сформували базу найбільш дохідних та великих клієнтів;

- акумулюючи депозитні ресурси клієнтів, не кредитують малий та
середній бізнес і стратегічно важливі галузі економіки для Поль­щі;

- зменшують кількість структурних одиниць (відділень, філій на
території Польщі), збільшуючи рівень безробіття.

 

Оцінка ролі іноземного капіталу у польській банківській системі повинна показати як отриману користь, так і видимі загрози. Користь зумовлюють: прискорений розвиток банківського сектора Польщі та його диверсифікація, посилення конкуренції у банківському секторі, вища якість обслуговування клієнтів.

 

До загроз можна віднести такі фактори:

- отримання прибутку - це головна мета діяльності;

- небажання збільшувати кількість установ у мережі з метою еко­номії коштів;

- відсутність зацікавленості збільшувати кредитування, особливо
для фірм, які є власністю капіталу інших країн, ніж капітал бан­ку;

- відсутність зацікавленості у кредитуванні малих та середніх під­приємств, створення певного монополізму, який, спираючись на
свої материнські банки, дуже вибірково реагує на імпульси гро­шово- кредитної політики центрального банку, що послаблює
результативність дії його інструментів;

- ускладнений нагляд за банками, що входять до складу міжнарод­них груп, існує загроза, що після вступу Польщі до ЄС, польські
банки перетворюватимуться на філії європейських банків і не будуть підпорядковуватися польському банківському нагляду.

 

У ході реформ Польща, як і решта постсоціалістичних країн, зроби­ли акцент на відкритості своїх економік для іноземних інвесторів¹. Це не сприяло вагомим капіталовкладенням у модернізацію економік цих країн, а посилило приплив на фінансові та валютні ринки спекулятивно­го капіталу. Запас стійкості банківських систем країн колишнього СРСР не дозволяє робити висновок про їхню витривалість та непохитність перед валютними та фінансовими кризами, навіть за умов інтеграції у сильні регіональні фінансові та грошово-кредитні організації, міжна­родні ринки.

 

Чехія. Розвиток банківської системи Чехії та перехід до дворівневої схеми почався 1991 р.

Банківська система Чехії, як і Польщі, певною мірою монополізова­на: чотири великі банки, у минулому виокремлені з Державного банку, контролюють 60 % активів. Досі криза не торкнулася жодного з них, крах усієї банківської системи маловірогідний, та якщо це відбудеться, то серйозні проблеми неминучі. Проте стан цих банків оцінюють зага­лом задовільно.

Уряд Чехії почав приватизацію пізніше, ніж у Польщі. Передбачали частково або повністю продати державну частку в усіх чотирьох великих банках, однак уряд вирішив відкласти приватизацію трьох із них.

 

Розвиток банківської системи Чехії почався після розпаду Чехословаччини на дві самостійні країни. Після «оксамитової революції» 1989 р. у Чехії проведено економічні реформи, в основі яких була масова при­ватизація державних підприємств, залучення іноземних інвесторів, лі­бералізація цін і зовнішньої торгівлі, ревальвація чеської крони.

 

Центральний банк Чехії, створений 1993 p., є органом банківського регулювання та нагляду за фінансовим ринком.

Іноземні інвестори не дуже зацікавлені в агресивному і глибокому проникненні у банківський ринок Чехії, оскільки вже частка іноземного капіталу в банківській системі є високою (понад 90 %). Більш перспек­тивними вони вважають Польщу і Угорщину. Чеський ринок достатньо насичений (частка банківських кредитів у ВВП складає 95 % проти 60 % в Угорщині і 35 % у Польщі) і не має великого потенціалу зростання. Банківська маржа нижча, що не забезпечує отримання доходів у великих розмірах (3 % проти 5-6 % в Польщі і Угорщині).

 

Румунія. Національний банк Румунії заснований 1889 р. як акціонерний банк і має статус юридичної особи. Штаб-квартира банку розташована в Бухаресті, він має філії та агентства на всій території Румунії. Головною метою банку є забезпечення і під­тримка стабільності цін у країні. Національний банк Румунії - єдиний емісійний, кредитнийі розрахунковий центр держави. Націоналізація і перетворення в державний банк відбулася у грудні 1946 р. Наприкінці 60-х років XX ст. у країні вжито заходів щодо вдосконалення управління і планування народного господарства - перебудовано кредитну систему країни. Після цих перетворень банк став центральним банком, що про­вадив грошову, кредитну і валютну політику. На нього було покладено контроль за використанням фондів заробітної плати, касове виконання державного бюджету, концентрації вільних коштів державних установ, розрахунки між підприємствами й організаціями державних і коопе­ративних підприємств. Банк надавав короткотермінові кредити всім галузям економіки, за винятком сільського господарства і капітального будівництва, проводив валютні операції і міжнародні розрахунки.

 

Головні завдання Національного банку Румунії такі:

1. Визначення і здійснення грошово-кредитної політики та політики
обмінного курсу.

2. Авторизація, регулювання та нагляд за діяльністю кредитних
установ і контроль за безперебійною роботою платіжних систем
з метою забезпечення фінансової стабільності країни.

3. Емісія банкнот і монет, які використовуватимуть як законний
платіжний засіб на території Румунії.

4. Визначення режиму обмінного курсу та контроль за його дотриманням.

5. Управління офіційними резервами Румунії.

6. Забезпечення і підтримання стабільності цін.

 

Під час виконання завдань співробітники банку не повинні запиту­вати або отримувати вказівки від органів державної влади, будь-якого іншого закладу або органу.

Для ефективного банківського регулювання і нагляду за діяльністю комерційних банків у Румунії створено Фонд страхування вкладів, і всі банки, які приймають вклади, зобов'язані зробити внесок у Фонд стра­хування в обсязі 1 % від статутного капіталу. Фонд страхування вкладів гарантує виплату вкладів до 10 млн лей (3 тис. дол. США).

Запроваджено систему банківських рейтингів, відповідно до якої банки поділяють за ступенем ризику, і всі ризиковані банки регулярно інспектують.

 

Показник достатності капіталу запроваджено у розмірі 12 % від бан­ківських активів, а норми банківських резервів у Національному банку -10 % від суми акумульованих коштів (за цими резервами нараховують відсоткову ставку 10 %). Визначено обмеження на максимальний розмір кредиту одному клієнту - не більше 20 % від статутного капіталу. За всіма кредитами, які перевищують 10 % від статутного капіталу, комерційний банк має звітувати перед Національним банком.

 

Сума валютних рахунків не повинна перевищувати 10 % від ста­тутного фонду. Кредитні лінії іноземцям відкривають лише з дозволу Національного банку. Іноземні банки можуть відкривати філії та спільні банки, а також мають право на всі види операцій.

 

Болгарія. Болгарський національний банк (Бьлгарска народна бан­ка) - один з найстаріших центральних банків у світі. Він заснований 25 січня 1879 р. Банк не залежить від уряду і підзвітний тільки парла­менту. З 1 січня 2007 р. із вступом Болгарії до Європейського Союзу Болгарський національний банк ввійшов до Європейської системи цен­тральних банків. Керівник центрального банку Болгарії є членом Ради керуючих Європейського центрального банку.

Основною метою функціонування Болгарського національного банку є сприяння забезпеченню внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти.

 

Крім центрального банку в Болгарії, який контролює діяльність банків і кредитних установ, з 2003 р. діє Комісія з фінансового нагляду, яка займається регулюванням небанківських фінансових посередників - інвестиційних компаній, фондових бірж, страхових компаній, брокерів та агентів, брокерів на ринку цінних паперів, центрального депози­тарію.

Головні функції Болгарського національного банку:

1) емісійна функція - центральний банк є єдиною установою яка
має право випускати національну грошову одиницю;

2) регулювання і нагляд за діяльністю банківських установ та кредитних інституцій;

3) надання допомоги в створенні та функціонуванні ефективної
системи розрахунків і контроль за ними;

4) дослідження, збирання, узагальнення та аналіз статистики для
ухвалення рішень;

5) сприяння гармонізації законодавства та реалізація завдань в рамках Європейської системи центральних банків.

 

Функціями Комісії з фінансового нагляду є:

- здійснення навчання працівників;

- сприяння міжнародній діяльності;

- підготовка нормативних документів;

- ліцензування та регулювання діяльності небанківських фінансо­вих установ.

 

Сучасний етап розвитку фінансової системи Болгарії характери­зується процесами консолідації капіталу, появою нових фінансових продуктів та інститутів, що присутні на європейському фінансовому ринку.