Тема 11: Міжнародні стратегії глобалізації

 

11.1. Загальні підходи до визначення стратегії. Моделі економічного розвитку

11.2. Поняття міжнародної системи, глобальної системи

11.3. Стратегії Європейського Союзу: мета і результат

11.4. Перспективні сценарії глобального економічного розвитку

 

11.1. Загальні підходи до визначення стратегії. Моделі економічного розвитку

Сучасна наука виділяє кілька основних моделей економічного

розвитку:

– теорія зовнішньої залежності, – неокласична модель вільного ринку,

– теорія ендогенного зростання,

– інноваційна теорія економічного розвитку,

– теорія структурних перетворень,

– модель лінійних стадій розвитку,

– модель сталого розвитку

 

11.2. Поняття міжнародної системи, глобальної системи

Під будь-якою системою розуміють сукупність елементів та відносин між ними.

Міжнародна система – це сукупність міжнародних гравців та відносин між ними. Як і інші соціальні системи, вона є системою взаємодії людей, що керуються у своїх діях свободою, свідомістю, ціннісними орієнтаціями тощо. Це означає, що визначальні чинники міжнародної системи пов’язані з такими феноменами, як вибір, мотивації, сприйняття тощо.

Нескоординована діяльність суверенних держав, що керуються своїми інтересами, формує міжнародну систему, що характеризується домінуванням обмеженої кількості найсильніших держав, а її структура визначає поведінку всіх міжнародних гравців. Зрушення в співвідношенні цих сил можуть змінити структуру міжнародної системи, але сама природа цієї системи, в основі якої лежить існування обмеженої кількості великих держав з несумісними інтересами, залишається незмінною. Це дозволяє аналізувати і прогнозувати лінії поведінки держав на міжнародній арені.

Метою міжнародної системи є підтримання внутрішнього стабільного стану. У структурному відношенні вона складається з незалежних та залежних змінних, взаємодія яких визначає загальний стан цих систем.

 

11.3. Стратегії Європейського Союзу: мета і результат

На саміті в Лісабоні у березні 2000 р. Європейська Рада визначила для ЄС стратегічну мету: протягом десяти років стати найбільш конкурентоспроможною економікою у світі, яка базується на знаннях та здатна забезпечити стійке економічне зростання, що супроводжується створенням нових і кращих робочих місць та більшою соціальною згуртованістю. У 2006 р. ЄС прийняв «Інноваційну стратегію», основною метою якої є забезпечення глобальної економічної конкурентоспроможності Союзу.

Стратегія передбачає подальші суттєві зміни у сферах освіти; потенціалу внутрішнього ринку Союзу; регуляторного середовища; співпраці основних учасників інноваційного процесу; фінансової підтримки інновацій; ролі національних урядів тощо. Визначено десять основних дій як політичний пріоритет і складову Лісабонської стратегії розвитку та зайнятості.

У розвиток «Інноваційної стратегії» 2006 р. Європейський Парламент і Рада прийняли рішення про започаткування «Рамкової програми конкурентоспроможності й інновацій на 2007–2013 рр.», та нову економічну стратегію «Європа 2020: Стратегія розумного, стійкого і всеохоплюючого зростання» («Europe 2020: A strategy for smart, sust ainable and inclusive growth»), яка була прийнята у березні 2010 р. і покликана допомогти в умовах глобальної нестабільності державам – членам Євросоюзу по вернутися на шлях сталого розвитку.

Вважається, що стратегія «Європа 2020» розкриває європейську соціально-економічну концепцію XXI ст., яка містить три основні фактори зміцнення економіки (базові стратегічні цілі):

1) Розумне зростання – розвиток економіки, основою якої є знання та –– інновації.

2) Стійке зростання –: підтримка такої моделі економіки, яка базується на ефективному використанні ресурсів, не шкодить довкіллю і є конкурентоспроможною.

3) Всеохоплююче зростання.

Заслуговують на увагу п’ять цілей, які ЄС має досягти до 2020 р.:

1) Зайнятість. 75% населення у віці 20–64 років повинні бути працевлаштовані.

2) Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи мають отримувати інвестиції, обсягом у 3% ВВП ЄС.

3) Кліматичні зміни / енергія. Викиди парникових газів необхідно скоротити на 20 % (чи навіть на 30 % за сприятливих умов) порівняно з рівнем 1990 р.

Частка енергії від відтворюваних джерел має становити 20 % в енергобалансі.

Енергоефективність ВВП повинна зрости на 20 %.

4) Освіта. Частка учнів, що не здобули середню освіту, не повинна перевищувати 10 %.

Не менш як 40 % молоді віком 30–34 роки має отримати вищу освіту.

5) Подолання бідності. Необхідно скоротити на 20 млн осіб чисельність малозабезпечених.

 

11.4. Перспективні сценарії глобального економічного розвитку

Комплекс найгостріших глобальних проблем у нещодавньому минулому був пов’язаний із існуванням загрози ядерної війни між наддержавами, здатної стати катастрофою для всього людства. Зараз такої загрози не існує, але фатальною загрозою існуванню системи міжнародних відносин залишається можливість тотального ядерного конфлікту, міжнародний тероризм. Запобігання ядерній війні було спільною проблемою для попередньої системи, воно залишається головною і для системи майбутньої.

Надалі зростає гострота багатьох глобальних проблем.

Нерівномірність розвитку Півдня і Півночі закладає характер конфліктності у систему, загрожує втратою нею динамічної стабільності. Ця конфліктна нерівномірність є особливо небезпечною в умовах набуття багатьма державами Півдня ядерного статусу.

Вирішення глобальних проблем вимагає здійснення світовим співтовариством цілеспрямованої узгодженої політичної стратегії. В залежності від того, наскільки вдалою буде така стратегія, можна передбачати кілька можливих сценаріїв майбутнього [14, с. 534-535].

Перший сценарій передбачає американську гегемонію, хоча, як відомо, гегемонія – це позиція, яку дуже складно утримувати.

Другий сценарій прогнозує перехід монополярного світу в біполярний, виходячи з можливості появи у США глобально значущих конкурентів, перш за все Китаю або ЄС, чи формування передбачуваних чи несподіваних коаліцій.

Третій сценарій – це встановлення багатополярного світу. Відбувається складна взаємодія багатьох сил, світова історія представлятиме собою поєднання мирних періодів та конфліктних ситуацій, конкуренцію за зони впливу.

Четвертий сценарій передбачає паралельне існування кількох цивілізацій, які представлятимуть собою самодостатні та самостійні центри світового розвитку.

П’ятий сценарій відстоює апокаліптичне бачення світу, міжнародні катаклізми, силове вирішення геополітичних, економічних, культурно-цивілізаційних протиріч.

 

Тема 12: Конкурентна стратегія розвитку України в умовах глобалізації

12.1. Позиціювання України в глобальній економічній системі

12.2. Транснаціоналізація та глобалізація українського бізнесу

12.3. Геоекономічні пріоритети України

12.4. Взаємодія із глобальними регулятивними інститутами

12.5. Інноваційно-технологічна модель розвитку економіки України

 

12.1. Позиціювання України в глобальній економічній системі

Глобальні трансформаційні процеси, що відбуваються в національній економічній системі України як елементі глобальної економіки та глобального ринку об’єктивно вимагають узгодження ринкових перетворень та національної економічної політики з глобалізованою світовою економічною системою, з її структурою, механізмами функціонування та регулювання (у т.ч. ринкового саморегулювання, корпоративного управління та взаємодії з глобальними наддержавними регуляторними інституціями, такими як ООН, МВФ, СБ, СОТ, МОП, ОЕСР та ін.), в напрямі та з метою адаптації національної економіки (і насамперед її структури, стандартів продуктивності та якості, рівня людського розвитку за індексом розвитку людського потенціалу, конкурентоспроможності товарів та послуг, науково-технологічного, інфраструктурного та інституціонального забезпечення) до стандартів, вимог, трендів та принципів функціонування модерної глобальної економічної системи, що має стати основою та запорукою поступового та взаємовигідного як для України, так і для світової спільноти інтегрування національного господарства в регіональні міжнародні та глобальну економічні системи.

 

12.2. Транснаціоналізація та глобалізація українського бізнесу

На сучасному етапі розвитку світової економічної системи, її трансформації у глобальну економіку особливого значення набувають процеси транснаціоналізації, які проявляються у створенні та розвитку транснаціональних корпорацій (ТНК), у посиленні ролі й мобільності світового капіталу в усіх його формах і особливо у формі глобальних прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Однак діяльність ТНК в Україні спричиняє й негативні наслідки: – держава стає фінансово залежною від стратегії діяльності ТНК;

– корпорації впливають на уряд, відстоюючи власні інтереси;

– придушення та знищення національних виробників, які мають низьку конкурентоспроможність продукції на світовому ринку;

– міжнародні компанії порушують певні права національної робочої сили, законодавство у сфері охорони навколишнього середовища тощо.

Слід зазначити, що ряд українських дослідників вважають, що ТНК в Україні не виконали своєї місії, не стали локомотивами її економічного розвитку.

Для подолання негативних наслідків діяльності ТНК українському уряду необхідно удосконалити законодавчу та нормативну базу щодо функціонування ТНК, здійснити модернізацію вітчизняних підприємств, підвищивши їх конкурентоспроможність, підтримувати національного товаровиробника, зменшуючи залежність від діяльності іноземних ТНК, створити сприятливий інвестиційний та бізнес-клімат для компаній як вітчизняного, так і іноземного походження.

У цілому можливості окремих держав протистояти тиску потужних ТНК доводиться визнати обмеженими. Тому основним завданням для держави є узгодження інтересів ТНК зі стратегічними інтересами економіки України [15, с. 205-206].

 

12.3. Геоекономічні пріоритети України

Визначення геоекономічних пріоритетів стало для України одним із найгостріших питань розвитку держави після здобуття нею незалежності.

Проблема вибору ефективної національної геоекономічної моделі, тобто схеми побудови механізмів співробітництва з іншими країнами, є однією з ключових для динамічного розвитку держав. Виходячи з цього, а також враховуючи своє об’єктивне місце в міжнародному співтоваристві, реальне оточення і рівень розвитку, різні країни обирають прийнятний для себе інтеграційний алгоритм, необхідне модульне співвідношення тих або інших геостратегічних напрямів зовнішньої орієнтації.

Визначення геоекономічних інтеграційних пріоритетів України має ґрунтуватися на особливостях її зовнішньоекономічної політики з урахуванням системи зовнішньої торгівлі, впливу зовнішніх інвестицій, вітчизняного потенціалу експортно-імпортної диверсифікації, міжнародного руху капіталів і валютних взаємовідносин.

 

12.4. Взаємодія із глобальними регулятивними інститутами

Необхідною умовою ефективного економічного розвитку України є її тісна взаємодія з глобальними регулятивними інститутами, найважливішими з яких є Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Всесвітній банк (ВБ).

Насамперед інтеграція України у світовий економічний простір пов’язана з керованою державою трансформацією торговельного режиму на засадах СОТ. Україна почала процес приєднання до системи ГАТТ/СОТ у 1994 році, а з травня 2008 р. є членом СОТ. Вміле використання переваг членства України в СОТ сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських товарів, послуг, підприємств на зарубіжних ринках через застосування справедливих правил гри, сприятиме внутрішньому структурному оновленню.

У ході взаємодії із Міжнародним валютним фондом пріоритетними цілями названо узгодження програм фінансової стабілізації в Україні з нагальними завданнями структурної політики в країні, краща координація грошової, податкової політики та політики платіжного балансу, стабілізація співвідношення між пропозицією грошей та цінами, реальним ВВП, збільшення можливостей Національного банку України здійснювати ефективну кредитну політику, використовуючи інструменти грошової політики. Важливим напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Зокрема, за рахунок кредитів МВФ Україні вдалось успішно провести грошову реформу та ввести конвертованість гривні за поточними операціями