Наднаціональні економічні об’єднання

стає все більш значною частиною глобалізації.

 

Проте гіперглобалісти розуміють, що національний і транснаціональний капітал мають потребу в державних інститутах і нормах.

 

До гіперглобалістів можна віднести

головних ідеологів глобалізації

К.Поппера, Т.Фрідмана, Ф.Фукуяму, К.Омае, З.Бжезінського, Дж.Сороса та інших.

Скептики, до яких належить

велика кількість дослідників,

політиків і суспільних діячів,

виступають

з прямою чи опосередкованою

критикою теорії та практики глобалізації.

 

Представники скептичної школи

ставлять під сумнів,

що має місце

саме процес глобалізації,

а не процес ускладнення світового порядку.

 

Скептики

(П.Хeрст, Г.Томпсон, Д.Аллен, Р.Гілпін, Н.Фергюсон та ін.)

стверджують, що глобалізація – це міф.

Вони, порівнюючи світові потоки товарів, інвестицій і робочої сили в XIX ст. з сучасністю, зазначають, що досягнутий нині рівень економічної інтеграції нижчий, а отже, ступінь сучасної глобалізації перевищений.

 

Трансформісти (еволюційні глобалісти) вважають

сучасну форму глобалізації

історично безпрецедентною,

яка свідчить про

поступову адаптацію держав і суспільств

до взаємозалежного нестабільного світу

з його обов’язковими

соціальними та політичними змінами,

розглядають глобалізацію як процес,

у якому

відсутня чітко фіксована й визначена мета:

або повністю інтегрований світовий ринок, глобальне суспільство,

або глобальна цивілізація.

До прибічників цієї школи відносять У. Бека, А. Гідденса, Дж. Стігліца, М.Кастельса, Б.Аксфорда, Д.Хелда, Д.Гольдблатта, Е.Макгрю, Д.Перратона, Дж.Розенау.

Вони вважають, що

глобалізація – це потужна сила,

яка трансформує світ,

що глобалізація несе у собі

можливості покращання життя всього людства, еволюцію суспільства,

зміну усього світового порядку.

 

Також представники цієї школи

бачать

глобалізацію

як довготерміновий суперечливий процес,

здатний до всіляких змін,

і вважають некоректним

прогнозування параметрів майбутнього, передбачають

поступовість змін традиційної концепції державності.

 

3.3. Основні школи сучасної глобалістики

 

Сучасний етап

розвитку глобалізаційних процесів характеризується як

всепоглинаючий процес,

що включає в себе

політичні,

економічні,

соціальні,

екологічні,

науково-технологічні складові тощо.

 

Залежно від того,

яким аспектам

процесів глобалізації

приділяється особлива увага,

розрізняються різні

парадигми сучасної глобалістики,

в рамках яких

працюють відповідні наукові школи і

організовані наукові колективи.

 

Перша школа представляє концепцію «Межі зростання».

А.Печчеї запропонував

глобальну Програму Нового Гуманізму,

суть якої саме у «людській революції»,

в інтеграції людей світу,

в формуванні світової людської спільноти,

здатної до колективних зусиль

з планування і керування

заради спільного майбутнього людства,

оскільки альтернативою

може бути відсутність будь-якого майбутнього.

 

2. Друга школа, школа універсального еволюціонізму, в глобалістиці

розвивалась під керівництвом

академіка М.Моїсеєва на базі вчення В.Вернадського про ноосферу.

 

Цю школу називають ще

школою глобальної екології.

 

Вона запропонувала

- теорію глобальних рішень і компромісів,

- розробила моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими»,

- а також соціологію глобального компромісу.

 

3. Третя школа, школа мітозу біосфер, вважається важливою для раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем.

 

Четверта школа,

школа контрольованого глобального розвитку Д.Гвішиані передбачає

реалізацію програми

«Моделювання глобального розвитку»

з метою створення

системи моделей

альтернативного глобального розвитку

і рекомендацій щодо

вибору оптимальних стратегій управління.

 

При цьому значна увага

надавалась соціальним проблемам.

 

5. П’ята школа, школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США),

розробляє парадигму,

в центрі якої розвиток економік,

історія систем і цивілізацій.

 

Український вчений Т.В.Кальченко серед основних шкіл сучасної глобалістики виокремлює такі: еколого-економічну,

універсального еволюціонізму,

глобальної екології,

контрольованого глобального розвитку,

міжнародної політичної економії і економічної соціології.

 

На його думку,

на найбільший потенціал наукового розвитку можуть розраховувати

лише деякі з шкіл, а саме – еколого-економічна, глобальної екології і економічної соціології.

 

Причому, якщо перша група шкіл уже пройшла пікову фазу розвитку, то друга перебуває у стадії активного формування, інтенсивно залучаючи потенціал міждисциплінарних досліджень.

 

Поряд із розглянутими

школами глобалістики

низкою науковців пропонуються нові концептуальні школи:

– концепція «гуманістичного соціалізму» (Я.Тінберген)

– концепція «дороговказів у майбутнє» (Б.Гаврилишин), у якій

аналізується ефективність функціонування

різних суспільств

та пропонується модель

майбутнього світового порядку,

заснована на співіснуванні різних культур, релігій та способів життя;

– концепція «геогенезису» світового простору (Е.Кочетов) за функціональними ознаками (геополітика, геоекономіка, геофінанси, геодемографія тощо);

– концепція «глобальної спільноти» (М.Чешков), яка доводить, що

Динаміка розвитку