Облік довгострокових орендних зобов'язань.

Одним із видів довгострокових зобов'язань е довго­строкова оренда (терміном від трьох і більше років), яка назива­ється фінансовим лізингом. Оренда — це договірне, строкове, платне володіння і користування майном, яке передається орендодавцем орендареві для здійснення господарської дія­льності. Взаємовідносини орендодавця з орендарем шодо оренди манна регламентуються договором.

В зарубіжних країнах довгостроковий фінансовий лізинг на­був широкого застосування як засіб формування довгострокових активів. Фінансовий лізинг — це оренда, за умовами якої орен­дар бере на себе всі ризики та витрати, пов'язані з експлуатацією орендованого манна.

Згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 17 «Оренда», лізинг визнається фінансовим за умови, шо в договорі на оренду перед бачений хоча б один із таких чинників:

— після закінчення строку оренди право власності на майно переходить до орендаря:

— орендарю надається можливість після закінчення строку оренди придбати майно за ціною, яка значно нижча ринкової:

— теперішня вартість орендних виплат складає суттєву частку ринкової вартості об'єкта на дату початку дії договору оренди (як правило 90 % і більше):

— строк оренди охоплює більшу частину терміну експлуатації орендованого майна (як правило. 75 % і більше).

В окремих країнах передбачені різні критерії визнання фінан­сового лізингу. Так. наприклад, в Німеччині фінансовим лізингом вважається оренда, термін якої за договором охоплює від 40 до SO відсотків терміну експлуатації манна і за якою вартість опціо-ну співвідноситься з вартістю об'єкта оренди. У Великобританії фінансовий лізинг визнається за умови, шо договір оренди укла­дено на строк не менше 75 % терміну експлуатації орендованого майна і в ньому передбачена повна виплата вартості орендовано­го об'єкта.

137. Методика розрахунку лізингових платежів та їх облік. Здебільшого сукупність усіх платежів за договором лізингу в основному складається з:

1) авансового платежу;

2) періодичних лізингових платежів;

3) викупної (залишкової) вартості предмета лізингу. Лізинговий платіж — платіжна операція лізингоодержувачана адресу лізингодавця, що включає вартість амортизації предмета лізингу, плату за залучені для реалізації лізингової угоди кредитні ресурси, лізингову маржу, премію за ризик та інші платежі відповідно до договору лізингу.

Лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру, з огляду на витрати, що відшкодовуються лізингоодержувачем.

Методи розрахунку лізингових платежів ґрунтуються на теорії зміни вартості грошей у часі. Це зумовлено тим, що лізингова компанія має враховувати розрив у часі між сплатою грошових коштів постачальнику та отриманням грошей від лізингоодержувача. У методі розрахунку лізингових платежів потрібно враховувати особливості залучення компанією ресурсів для фінансування лізингових договорів. Основною вимогою є рівність сукупної теперішньої вартості платежів та вартості майна, яке пропонується у лізинг.

Періодичні лізингові платежі за методами їх розрахунку поділяють на такі види:

регулярні платежі, тобто платежі, що здійснюються через рівні проміжки часу, у тому числі:

— постійні платежі (ануїтет);

— платежі зі змінним відшкодуванням вартості предмета лізингу;

— платежі з відшкодуванням вартості предмета лізингу рівними частинами;

нерегулярні платежі — лізингові платежі погоджуються сторонами відповідно до графіка, в якому вказані певні строки та суми платежів.

На прийняття рішення лізингоодержувачем щодо методу нарахування лізингових платежів впливають:

— сезонність виробництва;

— можливість відволікання значної суми коштів на розвиток матеріально-технічної бази виробництва;

— особливості амортизаційної політики;

— спрямованість інвестиційної політики тощо.