Порівняльна оцінка системи стандарт-кост та системи директ-костинс-у процесі обліку витрат на виробництво

Для здійснення процесу управління і прогнозування економічних наслідків рішень, шо приймаються на різних рівнях управління, необхідно володіти інформацією про витрати під­приємства. Щоб мати можливість управляти витратами. їх перш за все необхідно класифікувати за певними ознаками. Метою класифікації витрат в управлінському обліку є формування інфо­рмації хля прийняття управлінських рішень керівниками підпри­ємства. Класифікація витрат повинна відповідати вимогам систе­ми управління — надавати інформацію для планування, органі­зації, мотивації, здійснення контролю.

Виходячи з мети та напрямів використання інформації існу­ють різні підходи до класифікації витрат, але основним принци­пом при її побудові має бути різні витрати для різних цілей.

Для оцінки запасів та визначення фінансового результату витрати поділяються на:

• вичерпані та невичерпані;

• витрати на продукцію та витрати періоду;

• прямі та непрямі;

• основні та накладні.

Вичерпані та невичерпані витрати. Дотримуючись принци­пу періодичності, як у фінансовому, так і в управлінському обліку необхідно виділяти витрати звітного період}'. Шляхом поршняння доходів і витрат звітного періоду визначається фінансовий резуль­тат. Отже, необхідно чітко усвідомлювати, які витрати відносяться до звітного періоду. Для цього розглянемо дві ситуації.

Ситуація 1- Підприємство витратило кошти на придбання ак­тивів. Чи можна вважати таке витрачання коштів витратами звіт­ного періоду? Безумовно, ні. оскільки у даному випадку один вид активів був обміняний на інший. Отже, витрачені кошти— це невичерпані (ше не спожиті) витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Невичерпані (неспожиті) витрати {Unexpired Costs)— це збі­льшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу або шшої вигоди у майбутньому.

Ситуація 2. Підприємство реалізувало виготовлену продук­цію. В результаті був отриманий дохід разом із збільшенням грошових коштів або дебіторської заборгованості. Тому собівар­тість реалізованої продукції' визнається вичерпаними (спожити­ми) витратами.

Отже, вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) — це збі­льшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності підприємства для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані витрати відображаються в активі Балансу як не-спожнті ресурси, а вичерпані — у Звіті про прибутки та збитки, як витрати звітного період}'.

Витрати на продукцію та витрати періоду. Не всі витрати підприємства безпосередньо пов'язані з виробництвом або при­дбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію (Product Costs) пов'язані з виробницт­вом або придбанням товарів для реалізації. Вони відображаються у Балансі в складі запасів, а після реалізації продукції чи това­рів — у Звіті про прибутки та збитки як собівартість реалізованої продукції (товарів).

На підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію на­зивають виробничими витратами, а витрати періоду — невироб­ничими витратами.

Витрати періоду (Peiiod Costs) не включаються до собівартос­ті запасів і розглядаються ж витрати того період}', в якому вони були здійснені. До шгх відносять витрати на здійснення управ­ління, маркетингу, досліджень, розробок тошо. Такі витрати ві­дображаються у Звіті про прибутки та збитки як операційні ви­трати.

Прямі та непрямі витрати. Залежно від способу включення у собівартість окремих видів продукції витрати поділяють на прямі та непрямі.

Прямі витрати (Direct Costs) — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний вид продукції економічно доцільним шляхом. При цьому вираз «економічно доцільним шляхом» означає, шо при вирішенні питання про віднесення ви­трат до певного вид}⁷ продукції слід керуватися принципом спів­відношення витрат та вигоди. Так. наприклад, якшо витрати на віднесення вартості допоміжних матеріалів до кожного конкрет­ного вид}* продукції перевшггують саму вартість цих матеріалів, то доцільніше і економічно вигідніше розподіляти їх між виро­бами непрямим шляхом за допомогою відповідних розрахунків.

Непрямі витрати (Indirect Costs) — це витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом. Ці витрати групуються і розподі­ляються між окремими видами продукції пропорційно обраній базі.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, шо? об'єктом витрат. Одні й ті самі витрати можуть бути одно­часно прямими і непрямими по відношенню до різних об'єктів. Так. наприклад, амортизація верстатів є прямими витратами ви­робничого підрозділу (цеху) і непрямими витратами окремих ви­дів ігоодукції. шо виробляються у цьому цеху.

Основні та накладні витрати. Основні витрати (Prime Costs) безпосередньо пов'язані з технологічним процесом вироб­ництва, це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати поділяють на три гр}тга:

• прямі матеріальні витрати {Direct Materials);

• прямі витрати на оплату праці (Direct Labor):

• інші прямі витрати [Other Direct Costs).

Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) пов'язані з організацією та управлінням виробництвом. їх не мо­жна віднести до собівартості конкретних виробів економічно до­цільним шляхом. Прикладами таких витрат є допоміжні матеріа­ли, заробітна плата обслуговуючого персоналу, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, аморти­зація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата ко­мунальних послуг тощо.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

З метою прийняття рішень витрати поділяються на:

• релевантні та нерелевантні:

• постійні та змінні:

• маржинатьні та середні;

• дійсні та альтернативні.

Релевантні та нерелевантні витрати. Релевантність (від англ. relevant— суттєвий)— змістовна відповідність між інфор­маційним запитом і отриманим повідомленням.

Релевантні витрати (Relevant Costs) — це виграти, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а не­релевантні витрати (Inrelevant Costs) — це витрати, шо не зале­жать від прийняття управлінського рішення.

Наприклад, при виборі між придбанням складського при­міщення і його орендою, вартість складського приміщення і сума оренди будуть релевантннми витратами, а вартість склад­ського приміщення і заробітна плата працівників — нерелева-нтннми.

Постійні та змінні витрати. Характер реагування витрат на зміни у діяльності підприємства називається поведінкою витрат

(Cost Behavior). Залежно від поведінки витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати (Fixed Costs) — це витрати, шо зачитаються незмінними у разі зміни обсягу діяльності підприємства або ін­шого фактора витрат (рис.

Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація ос­новних засобів, заробітна плата персоналу при погодинній формі оплати праці, орендна плата тошо.

У свою чергу, постійні витрати поділяють на обов'язкові (ті. шо визначаються нормальною виробничою потужністю підпри­ємства) та неодов 'язкові — витрати, розмір яких визначається ке­рівництвом і не має прямого відношення до поточної діяльності підприємства. Характерною особливістю необов'язкових витрат є те. шо у критичний момент їх величина може вільно корегувати­ся без зміни обсягів діяльності підприємства.

До обов'язкових постійних витрат відносять амортизацію основних засобів, витрати на утримання апарату управління, а до необов'язкових— витрати на підготовку та перепідгото­вку кадрів, витрати на наукові дослідження та розробки, на придбання, будівництво та реконструкцію виробничих поту­жностей тошо.

Змінні витрати (Variable Costs) — це витрати, шо змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат.

 

124. Особливості оцінки необоротних активів

Довгострокові активи (long — term assets) відрізняють­ся віл оборотних тим. шо вони підтримують операційний цикл, а не є його частиною: також віл них очікується отримання вигод упродовж більш тривалого часу, ніж від оборотних.

Довгострокові активи — це активи, шо використовуються у діяльності підприємства і не призначені для перепродажу; мають термін корисного використання більше одного року. Отже, акти­ви відносять до довгострокових за умови їх відповідності двом ознакам:

1) мета утримання — дія використання в діяльності підпри­ємства, а не для перепродажу.

Цінності, призначені для перепродажу, визнаються товарно-матеріальними запасами; а ті. шо не використовуються у підпри­ємницькій діяльності. — довгостроковими інвестиціями.

Згідно з МСБО 16 метою утримання довгострокових активів має бути використання у виробництві або постачанні товарів і наданні послуг, надання в оренду іншим особам або використан­ня для адміністративних цілей:

2) термін корисного використання — більше одного року з розподілом вартості активів упродовж цього періоду.

Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками (табл. 6.1). Перш за все воші поділяються на матеріальні (tangible assets) і нематеріальні (intangible assets).

Довгострокові активи відображають в обліку за їх первісною (історичною) вартістю. Первісна вартість (historical cost) містить у собі всі витрати, пов'язані з придбанням, доставкою і доведен­ням активів до робочого стану.

У первісну вартість довгострокових активів включають:

• купівельну вартість за вирахуванням одержаних знижок:

• митні збори:

• первісні витрати на доставку та розвантаження:

• витрати на встановлення:

• витрати на доведення основних засобів до робочого стану. Витрати, шо входять до складу первісної вартості, мають бути

обгрунтованими і необхідними. Так. у разі придбання основних засобів у несправному стані вартість ремонт)' може бути включе­на у первісну вартість. Якщо ж пошкодження відбулося під час розвантаження, то на вартість ремонту не слід збільшувати фак­тичну собівартість основних засобів, вона має бути віднесена до поточних витрат.

Оцінка та облік окремих видів довгострокових активів мають свої особливості:

Земля. У первісну вартість землі включають: купівельну вар­тість: комісійні, сплачені агентам з торгівлі нерухомістю, подат­ки при придбанні, гонорар адвокатам, витрати на підготовку зем­лі до будівництва (дренажні роботи, знесення старих будівель, вирівнювання). Що ж стосується благоустрою землі, як. напри­клад, під'їзні шляхи, автостоянки та огорожі, то вони мають об­межений термін використання, тому підлягають амортизації і об­ліковуються не на рахунку «Земля», а окремо.

Будівлі та споруди. При придбанні будівель їх первісна вар­тість форьгується за загальною схемою. При їх самостійному бу­дівництві, окрім прямих витрат матеріалів і праці, частки непря­мих витрат, до первісної вартості звичайно включають оплат}⁷ роботи архітектора та інших спеціалістів, вартість ліцензії на бу­дівництво тошо.

Обладнання та устаткування. Його первісна вартість зви­чайно містить купівельну вартість за рахунком-фактурою. витра­ти на встановлення і монтаж, проведення контрольних випробу­вань тошо. Обладнання та устаткування підлягає амортизації.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли активи скла­даються з різних компонентів, шо мають різні строки корисної експлуатації або надають підприємству вигоди різними способа­ми. За таких обставин доцільно розподіляти сукупні видатки на актив на ного компоненти й окремо обліковувати кожний компонент. Наприклад, літак та його двигун треба розглядати як окремі активи, шо амортизуються, якшо вони мають різні строки корис­ної експлуатації.

Основні засоби можуть надходити на підприємства в результаті:

1) купівлі:

2) будівництва:

3) обмін}':

4) дарування.

Купівля основних іасобів може здійснюватися за грошові ко­шти або в кредит. У діловій практиці широко розповсюджені си­туації, коли одночасно придбавається декілька видів основних засобів, причому оплата проводиться не за окремі об'єкти, а їх комплекс. Якшо у документах не виділена вартість кожного окремого об'єкта, виникає необхідність розподілу загальної суми між об'єктами. Оцінка основних засобів, придбаних в результаті обміну або часткового обміну на інші активи, залежить віл того, здійснював­ся обмін подібними чи неподібними активами. Подібними вва­жаються об'єкти основних засобів, які:

1) виконують подібну функцію в такому самом}' виді діяльності;

2) мають подібну справедливу вартість.

При обміні основних засобів на подібніш актив вважається, шо операція не має комерційного характеру і процес отримання прибутку не завершено. У таколгу випадку собівартістю отрима­ного об'єкта стає балансова вартість відданого активу.

Якшо об'єкт основних засобів придбаний в результаті обмін}' на неподібний актив— така господарська операція має комер­ційний характер і впливає на зміну грошових потоків, шо гене­руються активом. У таком}* випадку отриманий в результаті об­мін}" актив оцінюється за його справедливою вартістю, яка дорів­нює справедливій вартості відданого активу, скорнгованій на су­му переданих грошей або їх еквівалентів. Різниця між бал ва-стю відданого об'єкта і справедливою вартістю отрима­ного визнається як доходи або витрати того періоду', в якому було здійснено обмін.