Облік нематеріальних активів та природних ресурсів

Нематеріальні активи використовуються у діяльності підпри­ємства, але не мають фізичної матеріальної форми і в той же час не є поточними активами. Вони класифікуються за своїми ознака­ми, але у Балансі, як правило, відображаються без поділ на під­групи. Нерідко окремо виділяються торгові марки та гудвіл.

Відповідно до МСБО 38. нематеріальний актив — це немонетарный актив, який можна ідентифікувати без фізичної субстанції, шо утримується для використання у виробництві чн постачанні товарів або послуг, а також для передачі в оренду⁷ ін­шим сторонам чи для адміністративних цілей,

Цінність нематеріальних активів обумовлена довгостроковими правами або перевагами, шо надаються даними активами власни­ку. Прикладами нематеріальних активів є патенти, авторські пра­ва, торгові знаки і торгові марки, франшизи. ліцензії, гудвіл. Ко­жний вид нематеріальних активів повинен відображатися на окремому рахунку.

У МСБО 38 також попереджається, шо внутрішньогенеро-ваний гудвіл, торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за суттю об'єкти не слід визнавати як активи.

Нематеріальні активи обліковуються за вартістю придбання (собівартістю). Деякі нематеріальні активи, такі як гудвіл або то­ргові знаки, можуть придбаватися за незначну суму або безопла­тно. Хоча вони можуть мати велику цінність і бути необхідними для прибуткової діяльності, вони не повинні відображатися у Ба­лансі, якщо тільки не були придбані в іншої сторони за ціною, встановленою на ринку.

Ведення обліку нематеріальних активів пов'язано з вирішен­ням тих самих питань, шо й при обліку інших довгострокових ак­тивів:

• визначення їх первісної вартості:

• облік змін цієї вартості в нормальних умовах господарюван­ня (амортизація):

• ведення обліку в ситуації, коли первісно визнана вартість активу суттєво змінюється.

Вирішення цих питань обтяжується характерними ознаками нематеріальних активів — відсутність у них фізичних якостей не завжди дозволяє їх ідентифікувати, встановити їх вартість та те­рмін корисної експлуатації.

Амортизація нематеріальних активів може нараховуватися будь-яким методом, який відображає дійсне зменшення їхньої економічної корисності. Однак найчастіше при нарахуванні амо­ртизації нематеріальних активів застосовується рівномірний (прямолінійний) метод. Підприємство може використовувати ін­ший спосіб, якшо вважає його доцільним. У будь-якому випадку метод та період амортизації мають бути розкриті у фінансовій звітності.

Нематеріальні активи, по яких можливо встановити термін корисного використання, такі як патенти і авторські права, ма­ють бути списані через нарахування амортизації протягом термі­ну їх корисного використання.

Існує два варіанти відображення амортизації нематеріальних активів:

1) пряме списання з рахунка нематеріальних активів: Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Нематеріальний актив» — (вказується кон­кретний вид нематеріального активу)

2) використання коригуючого рахунка «Накопичена аморти­зація»:

Дебет рахунка «Витрати на амортизацію»

Кредит рахунка «Накопичена амортизація»

У СІЛА, наприклад, перший варіант є найбільш поширеним.

Деякі нематеріальні активи, такі як торгові знакн. не мають встановленого обмеження терміну корисного використання. Тому вони не амортизуються, а щорічно тестуються на зне­цінення. Якшо внутрішні або зовнішні фактори вказують на те. шо актив знецінився, тобто його відновлюватьна вартість стала меншою за балансову, то різниш між балансовою і відновлюва-льною вартістю відноситься на витрати поточного періоду.

 

127. Види інвестицій і порядок їх оцінки.

Важливим атрибутом ринкової економіки в розвинутих зарубіжних країнах с економічна інтеграція, яка сприяє поглиб­ленню процесу концентрації та централізації капіталу в рамках міжнародного економічного простору, розповсюдженню корпо­ративної форми бізнесу. Сучасному рівню інтеграційних проце­сів властива інтернаціоналізація економіки, стратегічним призна­ченням якої є сприяння підвшпенню ефективності та конкуренто­спроможності, а також привабливості для інвесторів.

У процесі функціонування зарубіжні компанії, фірми здійс­нюють фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції — це вкладан­ня коштів однієї компанії в цінні папери та капітал інших компа­ній з метою забезпечення приросту капіталу, отримання додатко­вих доходів, зміцнення партнерських взаємовідносин.

Питання класифікації, визнання, оцінки інвестицій та роз­криття інформації про них у фінансовій звітності до 01.01.2001 р. регламентувалися МСБО 25 «Облік інвестицій», а з 01.01.2001 р. — МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» і МСБО 40 «Інвестішійна нерухомість». Згідно з цими нормативними до­кументами інвестиції визначаються як актив, шо утримується підприємством для приросту капіталу шляхом отримання доходу (наприклад, відсотків, роялті, дивідендів та ренти), хля збільшен­ня вартості капіталу чи інших економічних вигод для підпрнємс-тва-інвестора.

Залежно від терміну розміщення інвестиції поділяються на короткострокові (поточні) і оовгострокові.

До короткострокових (поточних) відносяться інвестиції, які легко реалізуються за своїм характером та призначаються для утримання протягом не більше одного року. Іншими словами, короткострокові інвестиції? вигідним розміщенням тимчасово вільних грошових коштів терміном менше одного року. Прикла­дом таких вкладень є інвестиції' у легко реалізовані (ринкові) цінні папери, а саме:

— короткострокові свідоцтва (депозитні сертифікати, угоди про купівлю короткострокових цінних паперів, акцептовані бан­ком векселі та інші цінні папери, термін погашення яких менше року):

— ринкові боргові зобов'язання (облігації держави, корпора­цій, термін погашення яких менше року);

— ринкові цінні папери, шо дають право власності (привіле­йовані та звичайні акції компанії і деякі інші цінні папери, шо дають право власності та призначаються для утримання протягом не більше одного року).

Більша частіша інвестицій має форму фінансових прав, але деякі вкладення с матеріальними активами, наприклад, інвестиції у золото, діаманти або інші товари, які легко реалізуються.

Короткострокові інвестиції відображаються в активі балансу у розділі «Поточні активи» за їхньою собівартістю, яка включає:

— справедливу вартість поточних інвестицій, вкладених в об­мін на відповідний фінансовий інструмент;

— додаткові витрати, які безпосередньо пов'язані з розміщен­ням поточних інвестицій (комісійні винагороди, гонорари, подат­ки, банківські збори та інші платежі).

Крім того, у звітності підлягає розкриттю:

— інформація про справедливу та ринкову вартість інвестицій у цінні папери:

— інформація про фінансові ризики та політику управління ними:

— інформація про доходи і витрати, шо виникають в результа­ті операцій з цінними паперами:

— облікова політика шодо визначення і оцінки фінансових ін­вестицій.

На відміну від короткострокових, довгострокові інвестиції є вкладенням коштів у діяльність юридично самостійних компаній, фірм на термін, шо перевищує один рік. з метою впливу на них або отримання додаткового прибутку. До таких інвестицій належать:

— інвестиції у ринкові цінні папери, шо дають право власності (привілейовані та звичайні акції):

— інвестиції у ринкові боргові зобов'язання інших компаній (облігації, довгострокові векселі):

— інвестиції у спеціальні фонди (пенсійний фонд, фонд для погашення облігацій та ін.):

— інвестиції у матеріальні необоротні активи, які призначені для перепродажу.