Облік векселів до отримання.

Векселі застосовуються при розрахунках як за торго­вельною, так і за особливою (неоперацінною) дебіторською забо­ргованістю. Простий вексель (promissory note) — це безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей на вимогу вла­сника векселя або у визначений строк.

У зарубіжній практиці кредитори надають перевагу дебіторсь­кій заборгованості, оформленій векселем з огляду на те. що:

• векселі можуть бути негайно продані банку;

• векселі? документальним підтвердженням заборгованості та її суми, тому є доказом у суді;

• на векселі нараховуються відсотки.

Рис. 4.1. Простий вексель

У простому векселі (рис. 4.1) зазначається: 1) векселедавець (maker of note) — особа, яка підписує вексель і тим самим бере на себе зобов'язання сплатити по ньому;

2)ремітент (payee) — особа, яка отримує платіж за векселем;

3) дата погашення (maturity date) — дата, на яку вексель має бути оплачений;

4) основна сума (face value) — номінал векселя (principal amount):

5)проценти і процентні ставки (interest). Проценти — це плата за використання основної суми за векселем упродовж вста­новленого часу. Для векселедавця сума процентів складає витра­ти, а для векселеодержувача — виручку. Сума процентів розра­ховується за формулою:

Сума процентів = Основна сума * Річна ставка процента • Період часу

Ставка процентів зазвичай встановлюється на рік.

Період часу, за який нараховуються проценти, визначається розрахунково, якщо на векселі вказується дата початку нараху­вання процентів і дата погашення. Якщо на векселі позначена то­

 

чна кількість днів, на які він видається, то за календарем визнача­ється дата його погашення. Для спрощення розрахунків, як пра­вило, припускають, шо рік складається з 360 днів. Тоді процент за кожен день становить 1/360 річної суми.

Наприклад, компанія отримала вексель на суму S2000 під 12 % річних на 90 днів. Сума процентів за весь період становить:

$2000-0,12-90/360 = $60

Сума, що підлягає погашенню (maturity value) складається із номінальної вартості векселя і суми процентів. Вона дорівнює:

$2000 + $60 = $2060

В обліку простих векселів отриманих виділяються такі операції:

1) отримання векселя (receipt of note). Як правило, вексель отрилгують в рахунок покриття дебіторської заборгованості. Век-селеодержувач відображає в обліку цю операцію на дату отри­мання векселя таким чином:

Дебет рахунку «Векселі одержані» 2000

Кредит рахунку «Рахунки до отримання» 2000

2) погашення векселя (collection on a note). На дату погашен­ня векселя, по закінченню 90-добового строку, в обліку буде відображено:

Дебет рахунку «Грошові кошти» 2060

Кредит рахунку «Векселі одержані» 2000

Кредит рахунку «Дохід від процентів» 60

3) відмова від векселя (dishonored note). На рахунку «Векселі одержані» відображається лише заборгованість за векселями, те­рмін оплати яких не настав. У випадку, якшо вексель залишився непогашеним у визначений строк, вважається, шо відбулася від­мова від векселя. Векселеодержувач повинен перевести суму за­боргованості з рахунка «Векселі одержані» на особливий рахунок дебіторської заборгованості:

Дебет рахунку «Особливі дебітори — прострочені векселі» 2060

Кредит рахунку «Векселі одержані» 2000

Кредит рахунку «Дохід від процентів» 60

 

117.Оцінка матеріально-виробничих запасів.

Запаси товарно-матеріальних цінностей має кожна компанія, незалежно від сфери її діяльності. Для торговельної компанії ос­новним джерелом доходу є продаж товарів. Тому запаси оптової та роздрібної торгівлі складаються із товарів, шо закуповуються у готовому вигляді і продаються без додаткової обробки чи пере­робки.

Виробнича компанія перетворює сировину та деталі на готові вироби. Тому у виробничому бізнесі існує три типи запасів: си­ровина і матеріали, незавершене виробництво і кінцевий товар — готова продукція. Отже, рахунок «Запаси» у зарубіжних компані­ях поділяється на декілька рахунків другого порядку, кожен з яких призначений для обліку і контролю за рухом певного виду товарно-матеріальних цінностей.

Очікується, шо протягом одного року або операційного циклу запаси перетворяться в готівку, тому вони відносяться до поточ­них активів. Разом з тим. ліквідність цієї статті дешо менша, ніж дебіторської заборгованості.

У Балансах західних країн товарно-матеріальні запаси пред­ставляються однією статтею «Запаси» (Stock— англ.: Inventory — амер.).

Основні методологічні принципи оцінки, обліку та відобра­ження у фінансовій звітності запасів викладені у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 2. відповідно до якого запа­си — це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності;

б) перебувають у процесі виробництва для такого про­дажу

або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Як бачимо, основним критерієм віднесення активів до запасів є мета, з якою вони утримуються. Тому земля та інша нерухо­мість, машини і обладнання, шо утримуються для продажу — та­кож вважаються запасами товарів.

До основних завдань обліку руху запасів можна віднести на­ступні:

1) визначення собівартості придбаних запасів:

2) визначення вартості, за якою запаси мають бути списані на витрати в результаті їх використання, споживання чи пролажу;

3) визначення вартості, за якою запаси мають бути відображе­ні у Балансі на дату його складання.

Перше і друге завдання пов'язані з визначенням вартості запа­сів, шо знаходяться у залишку і відображаються у Балансі. Згідно з МСБО 2. запаси повинні вимірюватися та відображатися в облі­ку і звітності за найменшим із двох показників: собівартістю. або чистою вартістю реалізації.

Запаси поєднують між собою дві основні форми фінан­сової звітності: Баланс та Звіт про прибутки та збитки. Так. нере­алізовані товарно-матеріальні цінності відображаються як запаси у Балансі, а реалізовані впродовж звітного періоду — у Звіті про прибутки та збитки як витрати. Це собівартість реалізованих товарів. Згідно з принципом відповідності, витрати, пов'язані з товарно-матеріальними запасами (собівартість реалізованих то­варів) відображаються в обліку у тому ж звітному періоді, шо й доходи від реалізації цих запасів.

Методика визначення фінансового результату від реалізації продукції, товарів, послуг наводиться у Звіті про прибутки та збитки:

Дохід від реалізації

мінус

Собівартість реалізованих товарів

Валовий прибуток (збиток)

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між вартістю товарів хтя продажу і сумою залишку товарів на кінець звітного періоду:

С_рт = 3і + Н-3₂

де Срт — собівартість реалізованих товарів.

Зі — залишки товарів на початок звітного періоду.

Н — надходження товарів упродовж звітного періоду.

Зі — залишки товарів на кінець звітного період}'.

З наведених рівнянь видно, шо підвищення вартості кінцевих запасів призводить до зменшення собівартості реалізованих то­варів і. як наслідок, до збільшення валового прибутку. І навпаки, чіш менша вартість матеріальних запасів на кінець звітного пері­оду — тим виша собівартість реалізованої продукції і нижчий ва­ловий прибуток. Таким чином, визначення вартості товарних за­пасів на кінець звітного періоду є важливим кроком до встановлення собівартості реалізованих товарів, валового і чистого прибутку.