Розвиток англосаксонської літератури

Питання на державний екзамен з національної літератури

Середньовічний лицарський роман

Лицарський роман стає провідним жанром середньовічної літератури. Розвивається спочатку французькою мовою.

Етапи становлення лицарського роману:

1) перехідна ланка (Ваас);

2) поетичний лицарський роман;

3) поява прозових романів.

Ваас:

· перехідний етап між історичною хронікою та лицарським романом;

· Ваас переклав «Історію королів Британії» під назвою «Роман про Брута»;

· вніс свої доповнення;

· форма близька до хроніки, але стиль – лицарського роману;

· перша згадка про круглий стіл;

· «Роман про Брута» був таким популярним, що англійський священик Лайамон перекладає його англійською мовою («Брут»);

· Ваас «Роман про Троянду» - історія норманських королів.

Кретьєн де Труа:

· французький поет другої половини ХІІ ст.;

· «Еріх та Еніда», «Ланселот», «Персіваль»;

· приносить нові тенденції в артурівський цикл, збагачує його тематику; Артур грає другорядну роль;

· найпопулярніший автор лицарських романів.

Вальтер Мап:

· кінець ХІІ ст.;

· «Мерлін», «Ланселот»;

· пише прозові романи.

Перші зразки лицарських романів англійською мовою – «Король Горн», побудовані за однією структурною схемою (часто історії про вікінгів, про кохання).

Творчість Дж. Чосера

· він підсумував Середньовіччя, і зробив крок у іншу літературу, перший представник Ренесансу;

· рання творчість розвивалась у межах французької куртуазної літератури;

· форми його поезії – балади, ронделі, віршовані послання;

· теми поезії черпав з французької алегоричної поеми «Роман про Троянду», з латинського трактату Боеція «Втіха філософією», Овідія;

· найбільше поетичне обдарування виявилося у поемах епічного та сатиричного характеру;

· найважливіші з них – «Книга герцогині», «Дім слави», «Пташина рада», «Троїл та Крессіда», «Книга про добрих жінок»;

· традиційні сюжети та форми, з’являються риси, властиві мистецтву Відродження;

· гумор, сатира, психологічна глибина у зображенні характерів;

· вплив італійського Ренесансу, на нього справили враження ідеї та сюжети Данте, Боккаччо;

· уся його творчість висуває нове гуманістичне розуміння людини; Чосера називають першим представником англійського гуманізму.

Періоди творчості:

1) французький – починає творчість з перекладів, він є під впливом форм французького періоду; переклав «Роман про Троянду»; «Пташина рада», «Дім слави»;

2) італійський – значний італійський вплив, пише епічно-сатиричні поеми «Дім слави», «Пташина рада», більше цікавиться своїми персонажами; «Книга про добрих жінок»;

3) англійський – «Кентерберійські оповідання», «Троїл та Кресіда».

«Кентерберійські оповідання»:

· перший національний поет;

· не встигнув закінчити; встиг написати 24 новели;в останній ніби знає, що не закінчить твір, просить вибачення, що можливо щось не так сказав;

· пролог і 24 новели;

· в групі паломників немає короля і його свити, Чосер їх відсторонює;

· твір засвідчив безпосередній вплив Боккаччо;

· основний мотив – подорожі;

· героями є міські жителі; 29 паломників; з різних прошарків суспільства;

· поєднання загального і індивідуального є зразком реалізму, також є зародки психологізму;

· не підносить жінку на перший план;

· вміє посміятися над собою і над недоліками людей;

· сатира; багато героїв зловживають своїми професіями;

· нові погляди на людину; її земне життя, свободу поведінки, щастя;

· відмова від алегоричного зображення дійсності, відтворення земного буття людини, життєвих ситуацій, індивідуальності людей різних соціальних станів, основа творчого методу поета з реалізм;

· структура – збірка поетичних новел, яким передує пролог; пролог має сюжетне, композиційне, ідейне навантаження – розповідь про паломників, які зібрались на прощу до Кентербері; портретні характеристики кожного з них;

· жанри новел – перекази християнських легенд, куртуазних повістей, лицарських романів, їхнє пародіювання; використовує античні сюжети; є пародистом, є жанри міської літератури, фабліо про недоліки людей;

· використав найпопулярніші мотиви і жанри середньовічної літератури;

· головне питання – щодо людини, сутності її щастя і шляхів його досягнення.

 

Творчість В.Шекспіра

Вважають, що до Лондона Шекспір поїхав 1587р., де знайшов роботу у театрі. Як актор він грав другорядні ролі і не мав популярності. Про лондонський період життя майже нічого не відомо, проте він був досить насиченим – Шекспір постійно поповнював свої знання, про що засвідчує його творчість: писав приблизно одні-дві п’єси на рік, займався театральною діяльністю, яка потребувала підприємницького хисту. У 1599р. він став співвласником театру «Глобус». 154 сонети, 37 п’єс.

Уже не одне століття досліджують наукову проблему, відому як «шекспірівське питання» - про авторство Шекспірових творів. За однією версією, не всі п’єси Шекспіра створені ним одноосібно.

Творча діяльність Шекспіра тривала понад двадцять років – приблизно з 1590 року до 1612 року. У цих межах виокремлюють три періоди:

1) 1591-1601 – оптимістичний період; «Сон літньої ночі», «Дванадцята ніч», поеми «Венера і Адоніс» (джерело – «Метаморфози» Овідія), «Лукреція», сонети і майже всі історичні хронічки за винятком «Генріха VІІІ», три трагедії «Тіт Андронік», «Ромео і Джульєтта», «Юлій Цезар»; найхарактернішою щодо цього періоду була весела світла комедія («Приборкання норовливої», «Багато галасу з нічого»);

2) 1601-1608 – трагічний період; виявляє зацікавлення до трагічних конфліктів і трагічних героїв, створює трагедії «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», комедії, написані в цей період, мають трагічні інтонації, у них посилюється сатиричний елемент;

3) 1608-1612 – романтичний період; трагікомедії «Перикл», «Цимбелін», «Зимова казка», «Буря», у них Шекспір залишається вірним ідеалам гуманізму, хоч трагічно переживає занепад ренесансної віри в людину; ідеали гуманізму у творчій уяві Шекспіра приймають форму мрії про майбутнє, про чудовий новий світ, втілюються за допомогою фантастичних елементів, пасторальних сцен і алегорії, притаманних творчості Шекспіра останнього періоду.

Вважають, що Шекспір писав сонети між 1592 і 1601 роками. Окремою збіркою їх надруковано лише 1609 р.

Сонети Шекспіра – це твори про пристрасну дружбу поета з прекрасним юнаком і про не менш пристрасне кохання до не дуже вродливої, однак чарівної смуглявої леді. З сонетів можна дізнатись про те, що юнак і кохана стали близькими між собою і тим зрадили поетові, однак не вбили його великого почуття до них.

Умовно сонети можна поділити на два цикли:

1) перший цикл (1-126 сонети) – «юнаковий», присвячений темі дружби;

2) другий цикл (126-154 сонети) – «жіночий», у якому автор звертається до смуглявої леді.

У збірці можна виокремити сонети, які є ліричними роздумами про життя, час, смерть, дух, природу. Сонети Шекспіра – це лірична сповідь, у якій ліричний герой розповідає про життя свого серця, про свої суперечливі почуття, це – жагучий монолог, який гнівно викриває лицемірство і жорстокість, що панували в суспільстві, і протиставляє їм вічні духовні цінності – дружбу, любов, мистецтво.

Трагедії Шекспіра

Естетика Ренесансу – проповідь сильної та земної людини. Разом з тим, представники культури пізнього Ренесансу відчували обмеженість людського єства, обмеженість у перетворенні природи і світу.

Шекспір змальовує у своїй творчості вражаючу картину загибелі ренесансного гуманізму та індивідуалізму, він обирає такі теми історії, такі соціально-історичні ситуації, котрі могли б найяскравіше передати цю ренесансну трагедію.

Відтворюючи трагедію людської свідомості, Шекспір передав національний колорит англійської дійсності, характер англійської народної культури. Ніхто до нього не міг зобразити поступ самої історії, описати різні шари суспільства в єдиній динамічній системі. Шекспір відобразив у своїх творах переломний характер епохи, драматичну боротьбу між старими і новими світоглядними уявленнями. У його творах відбився рух історії в її трагічних протиріччях.

До ранніх трагедій Шекспіра належать п’єси «Тит Андронік», «Ромео і Джульєтта», історичну трагедію «Юлій Цезар».

В основу характерної для світогляду Шекспіра «життєрадісного» періоду трагедії «Ромео і Джульєтта» покладено історію двоєдності життя – народження і смерті, кохання і загибелі, коли джерело трагічного перебуває на межі абсолютного щастя та безмежного нещастя. Втім герої твору ще не протистоять усьому світові, вони не самотні, як у пізніх трагедіях письменника.

Близько 1600р. у творчій еволюції Шекспіра відбулися зміни, позначені поглибленням його соціально-філософської думки і пов’язані з дисгармонійними, кризовими рисами ідей пізнього Відродження.

Основний мотив зрілих трагедій «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Короліан» - це доля людини у суспільстві, обмеженість можливостей людської особистості і трагічне усвідомлення реальної природи суспільства.

Герої трагедій пройняті вірою в власне життя і сили, спочатку ідеалізують світ і себе в ньому, потім вступають з цим світом у конфлікт, який спричинює трагічні помилки і страждання, зрештою гинуть, доводячи своєю смертю велич людської особистості.

 

 

Творчість Дж. Мільтона

Народився 9 грудня 1608 року в Лондоні в сім’ї успішного нотаріуса. Пуританське виховання. Навчався в школі при Соборі Св. Павла в Лондоні, а потім в університеті в Кембріджі. Зближується з молоддю, яка настроєна антимонархічно. 1632р. – відправляється у подорож по Франції та Італії. 1640 р. – повертається в Англію. Працює в держ. Раді, де виконує роботу консультанта. Починає втрачати зір, сліпне. Продовжує політичну і поетичну політику. Його було засуджено до смертної кари. Уникнув смертної кари, дуже велика контрибуція (к-сть грошей, яку потрібно було надати державі). 8 листопада 1674 помирає.

В його творах дух боротьби і протесту. Продовжувач гуманістичних ідей ренесансу і мислитель пуританських ідей. Автор філософських, історичних, політичних трактатів, сонет. Використовував біблійні мотиви, образи. Періодизація:

I. Період. Життя в Кембріджі і Хортоні. Латинська мова. Формування світогляду і естетичних поглядів. «На 5 листопада» – чітко і відверто показує своє незадоволення протестантським рухом і католицизмом. 1630 – «Лист до Шекспіра». Захоплюється Шекспіром. Два вірша до Шекспіра в Хортоні: «Життєрадісний». «Задумливий». Герой – хлопець-юнак. В першому вірші – захоплення героя всім, що його оточує. Вкінці сам починає читати вірші Шекспіра. В 2-ому вірші більш меланхолічні наслідки. Елегія «Лісідас» – ідея оновлення Англії.

II. Період. 1640 – виступає за республіку. З’являються памфлети: «Ареопагітика» (1644), «Про виховання» (1644), «Інакоборець» (1649), «Захист англійського народу» (1650), «Другий захист» (1654). Народ – основний представник правління. Сонет «Лорду генералу Кромвелю» (1652). Славив Кромвеля і порівнював з Цицероном. 1660 р. – «Лист до друга», «Істинний та легкий шлях до улаштування республіки». Великий вклад у прозу. Проза тяжіє до синтезу різних жанрів (діалоги, тощо).

III. Період. Період відновлення монархії. Найвизначніші твори: «Втрачений рай» (1667), «Повернений рай» (1671), «Самсон-борець» (1671). Біблійні образи.

«Втрачений рай» – епічна поема (1658-1664). Вперше видана у 1667 році. Склад. з 10 розділів. Друге видання – 12 книг. Кожну книгу починав з аргументу. Поема має риси християнства, використовує біблійні образи. Дві сюжетні лінії: лінія сатани, життя Адама і Єви в Едемі. Бог вигнав ангелів з неба. Вони думають як йому помститися. Адам і Єва ідуть з Едему. Х-ка персонажів: найяскравіший образ – образ сатани (гордий, самотній, нагадує байронічного героя). Бог – безмежна любов, великодушний. Міг простити сатану. Адам – мужність, доблесть, ідеальний правитель, безмежна любов до Єви. Єва – оспівування краси, любові. Ідеальна дружина. Мотив Старого Заповіту.

«Повернений рай» надрукований у 1672 р. 4 частини. Переказ християн. Легенди про те, як сатана намагався спокусити Христа. Сатана виступає як авторитет – правитель пекла, завоював землю. Диктатор – правитель пеклом і людьми. Немає самотності, як у «Втраченому раї». Образ Ісуса Христа – справжній пуританин. Символ голоду (більш моральний, ніж фізичний). Мотив Нового Заповіту.

«Самсон Борець» – трагедія видана у 1671 р. разом з «Поверненим раєм». В м. Газі страждає Самсон. Його зрадила дружина Даліда, його осліпили. Всі приходять до нього у в’язницю, батько, дружина. Руйнує храм, до нього повернулася сила.

Пуританство впливало на творчість дж. Мільтона. Кожна поема Мільтона – «поема-міф».

 

 

Творчість Даніеля Дефо

Основоположник європейського реалістичного роману нового часу, публіцист, журналіст, активний політичний діяч. Зачинатель таких різновидів жпнрк роману як пригодницький роман, біографічний, роман виховання, психологічний, історичний, роман-подорож і кримінальний роман. Розвиває соціальний роман.

Фо – справжнє прізвище. В 35 років змінює на Дефо. Походив з 3 стані суспільства. Батько – торговець. Народився в пуританській сім’ї, яка підтримувала дисидентів (противники пануючої англіканської церкви). Закінчує приватну протестантську школу. Готується стати священиком, але пішов в комерцію. Спочатку підтримував партію вігів, але потім переходить на сторону торі. Розпочинає як політичний діяч. 1685 р. покидає Англію. Після Славетної революції повертається до Лондону. Підтримував Вільгельма Оранського. Роздумував над способами найкращої організації життя с-тва. Його також цікавили питання жіночої освіти, проблема станових привілеїв та обділених долею людей – сліпих, слухих, позбавлених розуму.

1697 р. – «Досвід про проекти» трактат про комерцію, фінанси. Розвиває думку про створення академії, яка б займалась питаннями норм літературної мови.

1698 р. – трактат «Клопотання бідняка» памфлетного характеру. Комашки помирають, залишаються великі мухи.

1701 р. – памфлет «Меморіал легіона». Показує контраст між багатством та бідністю. Демократичний хар-ер мала віршована сатира «Чистопорідний англієць» («Pure Englishman»). Вільгельм Оранський не англієць (голландець) і чи може він бути правителем. Дефо показує, що в Англії немає жодного англійця. Потрібно гордитися не своїм походженням, а гідними вчинками та діями. Після смерті Оранського престол посідає Анна, починається переслідування пуритан.

1702 р. – памфлет «Найшвидший спосіб розправитися з дисидентами» (хто були проти Стюартів). Виступив на захист віротерпимості. Дефо заарештували.

1703 – пише в Ньюгетській тюрмі «Гімн ганебному стовпу», написаний в формі народної пісні. В день, коли Дефо стояв біля ганебного стовпа, люди співали цю пісню, вітаючи автора.

1713 – повернувся з тюрми, трактат «Загальна історія торгівлі», «Зразковий англійський негоціон»

1704-1713 – єдиний редактор газети «Огляд»

1719 – 1 частина роману «Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо, мореплавця з Йорка, описані ним самим». Реальна історія мореплавця Александра Селькірка, описана в журналі «Англієць» Аддісона і Стіля. Селькірк провів на острові 4 роки і 4 місяці, в Дефо – 28 років. друга частина роману – 1720 р., третя – 1721. Розповідаючи в деталях про життя Робінзона Крузо протягом 28 років без цивілізації, Дефо вперше в л-рі розвиває тему творчої праці. Саме праця допомогла Робінзону лишитися людиною. Робінзон втілює просвітницьке уявлення про «природну людину» в її взаємовідносинах з природою. Розповідь ведеться від першої особи. Простота та невигадливість мови мають велику силу переконливості. Це досягається завдяки реалістичним описам. Дефо – майстер опису (яскраві картини природи). В 2 та 3 частинах мова йде про торгові подорожі в Індію, Китай, Сибір. Сам герой – буржуазний ділок. Мова не йде про пригоди, а про авантюри та спекуляції.

Пригодницькі романи: «Молль Флендерс» (1722), «Полковник Джек» (1722), «Роксана» (1724), морські пригодницькі романи: «Капітан Сінгльтон» (1720), історичні романи на ранній стадії розвитку: «Мемуари кавалера» (1720).

Романи написані у формі мемуарів або автобіографій. В них розповідається історія життя героя і становлення його особистості. Переконливо розкриває вплив умов і обставин життя на формування людини. Як правило його герої позбавлені суспільних зв’язків – сироти, знайди, пірати – змушені діяти згідно з жорстокими законами буржуазного світу або ставати їхніми жертвами.

В «Робінзоні Крузо» Дефо розповів історію боротьби людини з природою. В «Молль Флендерс» розповів про долю самотньої жінки в буржуазному суспільстві. Доля героїні визначена соціальними умовами її життя. Події роману відбуваються в Англії в буржуазній дійсності. Героїня роману – дочка каторжника, вихована в притулку. Їй знайоме життя в нетрях і щоденна боротьба за існування. Молль Флендерс – розумна, енергійна, красива. Але життєві умови перетворюють її на злодюгу та авантюристку. На неправильний шлях її штовхають бідність, голод і жорстокість оточуючих людей.

В історію Дефо ввійшов як творець просвітницького реалістичного роману. Писав для широкого кола читачів, сприяв демократизації літератури.

 

Творчість Дж. Свіфта

Народився в Дубліні (1667-1745). Більша частина життя зв’язана з Ірландією. Батько – пастор. Свіфт отримав богословську освіту в університеті Дубліна. Його не цікавили ні богословство, ні кар’єра священика. Працював домашнім секретарем у вельможі Темпля, жив в його маєтку Мур-Парк в Англії. Свіфт вів ділову переписку Темпля і давав уроки його вихованці Естер Джонсон, яка потім стала дружиною письменника. В своїх віршах називав її Стеллою. Багато разів Свіфт намагався покинути Мур-Парк і залишити Темпля. Отримав парафію в Кільруті в Ірландії. Прожив півтора року, а потім знову повернувся до Мур-Парку, де і лишився до смерті його власника.

Л-рна діяльність почалася в 1690 році. Перші памфлети – «Битва книг», «Казка про бочку» опубліковані у 1704 році.

В «Битві книг» Свіфт показав свої погляди на завдання л-ри. Обов’язок письменника він вбачає у тому, щоб приносити користь людям і збагачувати їх ідеями. Вставний епізод про павука та бджолу: павук снує павутину вдалі від людей і світу. Бджола розриває павутину і прямує до квітів і світла. Вона добуває солодкий мед, необхідний людям.

«Казка про бочку». Смілива сатира на релігійну ситуацію в Англії. Моряки, при зустрічі з китом, кидали пусту бочку, щоб відволікти увагу кита. Корабель – емблема держави, бочка – релігія. 3 жінки: заздрість, зажерливість, облесливість. Ядро памфлету складає сатира на церкву і її догмати. Вона розвинута в притчі про 3 братів, кожний з яких уособлює одну з форм релігії: Петро – католицизм, Мартін – лютеранство (англіканська церква), Джек – кальвінізм (пуританство).

Батько (християнство), помираючи, залишає в спадок своїм синам по жупану і заповідає носити його бережно і тримати в чистоті. Він просить дітей дотримуватись цих настанов, попереджає, що все їхнє майбутнє благополуччя залежить від цього. Також він заповідає, щоб вони жили по-братськи і дружньо в одному будинку. Протягом семи років брати твердо дотримувались батьківських настанов. Але потім щоб сподобатися дамам – герцогині Корисливість (Зажерливість), мадемуазель Честолюбство та графині Гордість брати порушили заповіт батька. Петро заявив, що оскільки він найстарший, то він являється спадкоємцем батька. Він взяв жупан і почав керувати братами (католицька церква). Незабаром брати пересварилися і так і не помирилися. Свіфт жорстоко осуджує католицизм і пуританство. Він не міг дозволити собі відкрито критикувати офіційну церкву і християнство вцілому. Королева Анна, прочитавши памфлет, вислала Свіфта з Лондона. В памфлеті він пародіює зміст і стиль наукових трактатів у питаннях філософії, л-ри, історії, критикує Драйдена за схилення перед владою.

Сатиричний образ у Свіфта у своїй основі має конкретний факт (або окремий документ як об’єкт висміювання). Живучи в маленькому містечку, він бачив страждання народу Ірландії. Тема народу ввійшла в творчість Свіфта. Негативне ставлення до буржуазної революції. Королева Анна+міністри всяко намагалися мати Свіфта в числі своїх союзників. Він писав виступи для міністрів, в той час гнівно критикував верхівку влади. Рішуче виступає проти колоніальної політики Англії.

Памфлети на захист прав ірландців: «Листи сукнаря» (1724), «Скромна пропозиція про дітей бідняків» (1729), «Мандри Гуллівера» (1726).

«Листи сукнаря» написані в зв’язку з поширенням в Ірландії мідної монети, на якій розбагатів англійський купець Вуд (грабував ірландців). Цей факт послужив для виявлення колоніальної політики Англії. Сукнар виражає інтереси всієї Ірландії. Завдяки цьому памфлету, Вуд лишився права карбувати монету.

1729 – «Мандри до різних країн світу Летюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Працював близько 10 років. Свіфт започаткував радикально-демократичну лінію в р-тку просвітницького мистецтва. Не розділяв оптимізму Аддісона, Стіля, Дефо і Річардсона.

Жанрова природа: памфлет (проявляється в публіцистичності та історичній конкретності подій) і роман. «Мандри Гуллівера» – сатиричний, філософсько-політичний роман. Зовнішньо роман Свіфта будується як роман подорожей пригодницько-фантастичного хар-еру. 4 частини роману, подорож до різних країн. Спочатку в країну Ліліпутів, потім в країну велетнів Бробдінгнеп; відвідує Лапуту (знайомиться з відкриттями вчених), країну Бальнібарбі, оглядає велику академію в Лагадо, знайомиться з країною Глаббдабдріб (чародії та маги), відправляється в Японію; потрапляє в країну Гуїгнгнтів (розмовляють розумні коні), і на кінець повертається до Англії.

В романі постає питання про відносність людських знань. Розповідаючи про Ліліпутію, Свіфт сатирично зображає сучасну Англію. Порядки, закони, звичаї Ліліпутії – карикатура на монархічний устрій, парламентські партії іцерковні протиріччя. Ворогуючі партії (віги і торі) відрізняються лише висотою каблуків. Свіфт зображає короля Бробдінгнепу як мудрого монарха, а країну як ідеальну монархію. Король засуджує війни. Сатира на науку, відірвану від життя і тому непотрібну людям – перебування в Лапуті. Різні винаходи – перероблення льоду в порох, використання сонячної енергії з огірків – показують люди на літаючому острові мало уявляють що насправді відбувається на землі. Свіфт засуджував і висміював псевдонауку. В 4 частині показує розумних коней і противних егу (хитрі, злобні, мстиві). Повернувшись в Англію, спостерігає за людьми і розуміє наскільки вони схожі з єгу.

Свіфт показав безвихідну картину. Він не бачив виходу з суперечностей буржуазного с-тва. Свіфт – майстер алегорії (продовжує традиції Ленгленда та Беньяна). Використовує алегоричний спосіб зображення: описує одне явище під виглядом іншого. Сатира несе філософсько-політичний характер. Його улюблений жанр – памфлет. Фантастичні образи мають реальну основу. Критикує внутрішню політику Англії, парламентську систему, колоніальні і загарбницькі війни. Захищає інтереси народу і його національно-визвольну боротьбу.

 

Творчість Г. Філдінга

Представник просвітницького реалізму зрілого періоду. Романіст, драматург, творець англ. політичної комедії, публіцист, перший теоретик роману. Його творчість – вершина англ. просвітницького роману. Йому притаманний життєстверджуючий гуманізм і світлий погляд на людську природу. Гуманізм та вільнодумство, його реалізм споріднюють його з письменниками епохи Відродження – Шекспіром, Рабле, Сервантесом (називав своїм вчителем).

Філдінг – перший хто поєднав пригодницький роман з сімейно-побутовим, або як він сам називав «епос великої дороги» з «епосом приватного життя». Відомий романами, серед яких перше місце посідають «комічні епопеї»: «Історія пригод Джозефа Ендрюса» та «Історія Тома Джонса, знайди».

Народився в збіднілій аристократичній сім’ї, отримав класичну освіту в привілейованій школі в Ітоні. В 1728 р. вступив в Лейденський університет в Голландії, але не закінчив через необхідності самостійно заробляти на життя. Повернувшись в Англію, він став професійним драматургом.

Перший період л-рної діяльності (1728-1737) пов’язаний з театром. Написав більше 20 комедій і фарсів. Перша – «Любов в декількох масках». Лицемірство виступає в якості основного об’єкта критики, прикидання виступає як основне джерело комічного. Філдінг-драматург писав комедії вдач, які містили соціальну сатиру («Політик із кав’ярні, або суддя в пастці», «Старі розпусники»); політичні комедії «Дон Кіхот в Англії», «Пасквін, драматична сатира на сучасність», «Історичний календар за 1736 рік»; фарси «Авторський фарс, або лондонські розваги»,; баладні опери: «Опера Граб-стріт», «Покоївка-інтриганка»; п’’си тяжіють до реалістичних драм «Ковентгарденська трагедія».

В драмах використовує традиції великого французького комедіографа 17 ст. Мольєра, прийоми англійської комедії епохи Реставрації (Конгрів). В своїх комедіях вдач критикує аморальність багатих буржуа. Пафос драматургії – пафос соціальної критики.

Філдінг вів боротьбу з правліням Уолпола. В «Пасквілі» розгортається сатира на систему корупції при правлінні Уолпола. Законом про цензуру діяльність драматурга була припинена. Звернувся до романів.

Основні положення теорії Філдінга викладені в передмовах до «Джозефа Ендрюса» і у 18 статтях, які передують 18 частин «Тома Джонса». Філдінг називав свої романи як «комічні епопеї в прозі». В комічному романі увага звертається не на піднесене, а на смішне. Джерело смішного вбачає в удаванні. Утвердження зв’язку роману з життям. Предмет зображення – людська природа. Все повинно бути природнім. Його образи не мають карикатурних якостей. Описує повсякденне життя, уникає гротеску. Не існує зовсім поганих людей.

Важливе завдання романіста – створення характерів. Велику увагу приділяє композиції роману, необхідність поєднувати в одному романі комічне і серйозне, звичайне і чудесне. Завдання романіста: описувати лише ті періоди і моменти в житті героїв, які наповнені значними подіями. Порівнює світ зі сценою театру. Дуже сильно виражалося драматичне начало. Роман як і драма також зображає сильні людські пристрасті. Життя – «велика драма, схожа на театральну виставу».

Саме він вводить в роман розповідь від особи автора-оповідача. До Філдінга в романі розповідь велася від першої особи.

«Том Джонс» – вершина просвітницького реалістичного романі в Англії. Критичне зображення соціальної дійсності (принцип «комічної епопеї»). Картина сучасної дійсності правдива і многогранна. Місце дії: село і місто, столичні салони і поміщицькі садиби, готелі та ярмарки, тюрми і житла бідняків. В романі зображені люди різних соціальних верств: дворяни, буржуа, служителі церкви, волоцюги, суддівські чиновники. Автор називає точну дату – 1745 рік (історична конкретність, повстання якобинців). Роман будується на історії головного героя Тома Джонса (з дня його народження до 21 року). З образом Тома Джонса Філдінг зв’язує своє уявлення про істину людської природи. Відобразився оптимізм та віра в здорові, перспективні починання, які заключаються в людині і в житті. Том Джонс виріс без батьків. Через неприязнь Блайфіла його виганяють з дому Олверті. Починаються скитання героя. Його чекають важкі випробування. Його хочуть забрати в матроси, потрапляє в тюрму, вдається уникнути шибениці. Вкінці кінців він одружується з коханою Софією Вестерн.

Образом тома Джонса автор продовжує полеміку з Річардсоном. Відмовляється від ідеалізації героя. Показує людину, яка керується не релігійними догмами, а поривами почуттів. Том Джонс – людина темпераментна, він може помилятися і робити помилки, але він завжди справжній. Його людяність розкривається при порівнянні його з Блайфілом. Філдінг намагається розкрити протиріччя світу. Використовує прийом контрасту. Том – природній, добрий, Блайфіл – злий, лицемір; Том – сміливий, Блайфіл – боягуз. Автор переконаний в переважанні добрих якостей над поганими. Він ніколи не робить своїх героїв об’єктом сатири. Сатирично зображає людей з вищого світу. Щаслива розв’язка – закономірна перемога добра над злом.

Памфлет «Листи з Бедламу» (1752): гроші – основна перешкода для досягнення щастя. Останні памфлети «Сучасний словник» (1752), роман «Амелія». Уже похитнулися оптимізм та віра в людську природу.

 

 

Творчість Л. Стерна

Вольтер називав Стерна «другим англійським Рабле», першим вважав Свіфта. Сміх Стерна перекликається з сатирою Свіфта.

Естетика його творчості розвивалася в полеміці з Річардсоном, Філдінгом, Смоллетом. Він сперечається у питанні людської природі і принципах її зображення в романі. Кидає виклик романістам, філософам, моралістам та естетикам епохи Просвітництва.

Виступає проти раціоналізму просвітників, проти твердо встановлених правил. Не довіряє ідеї розумності світу і людини. Сумнівається у всьому, все піддає аналізу. Важливе місце займає суб’єктивно-ліричне начало. Показував не тільки нерозумність буржуазного буття, а й його безглуздість.

Лоуренс Стерн був сином офіцера. Після закінчення Кембріджзького університету прийняв духовний сан і став священиком в невеличкому селі поблизу Йорка. Прожив більше 20 років, переїхав в Лондон. Спочатку був на стороні партії вігів, породило неприязнь до боротьби парламентських груп. Здійснив подорож по Франції та Італії. Помер в Лондоні від туберкульозу.

Л-рна спадщина: 2 романи: «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1760-1767), «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768).

«Трістрам Шенді» – роман-пародія на твори своїх попередників. Інтерес автора пов’язаний не стільки з внутрішніми подіями життя героя, скільки з його сприйняттям цих подій і його думкою про них. В романі не розповідається про життя героя: розповідається про передісторію появи його на світ, а вкінці розповіді йому виповнюється 5 років. цей образ розпливчастий. Окремі натяки, деталі. Стерн порушує звичайні форми розповіді. Посвяту (має бути на початку) він поміщає всередину роману. Порушує порядковість нумерацій розділів. Лишає пустими деякі сторінки.

Це пародія на сімейно-побутовий роман. Зображені члени сімейства Шенді. На перший план виступають фігури братів Вальтера і Тобі Шенді – батька і дядька Трістрама. Поряд з ними 0 дружина Вальтера, капрал Трім, пастор Йорік, доктор Слоп, Трістрам (від його особи ведеться розповідь), сам автор – Лоуренс Стерн. Не допускає жодної ідеалізації. Для нього буржуазне існування постає як фарс. Дядько Тобі – герой, який відчуває, найбільш «стернівський» герой. Військова справа – його «пристрасть» (hobby-horse).

Саме в чудацтвах проявляється людська натура. Автор іронізує над героями, але не засуджує їх. «Шендизм» – здатність віддатися якому-небудь незвичному захопленню. Головна дійова особа роману – сам автор. 1ого образ добре збудований та динамічний. Він живе в романі.

«Сентиментальна подорож» – подорож пастора Йоріка по Франції (роман незавершений, італійські епізоди Стерн не встиг дописати). Стерн передає рух духовного життя свого героя. Головна сфера інтересів Стерна-романіста – зображання світу почуттів. Образ пастора Йоріка зливається з образом автора. Це назва блазня з трагедії Шекспіра «Гамлет». Йорік наділений даром уїдливої насмішки, в той же час це блазень, який розвеселяє людей. У Шекспіра Гамлет тримає череп Йоріка і каже: «Бідний Йорік!» Ці слова Стерн використовує для напису на могилі пастора Йоріка. Автор намагається розкрити складність людських пристрастей. Створює рух почуттів, їхні відтінки, переходи. Для нього цікавим є будь-який рух душі. Суб’єктивізм – головний принцип в підході до явищ. Демократизм Стерна проявився в образах простих людей Франції – лакея Ла Флера, бідного селянина, молодої дівчини Марії, яка втратила розум від кохання. Кожен з цих образів сприймається з гарячим ентузіазмом.

Творчість Стерна відобразила хар-рні особливості сентименталізму на пізньому етапі його р-тку – відмова від розумності, буржуазних форм життя, протиставлення їм світу почуттів і скептицизм у сприйманні оточуючого.

 

 

Англійський готичний роман

Перед романтизм створив «готичний роман», його ще називають «чорним романом» або «романом жахів». Автори: Горас Уолпол, Клара Рів, Анна Редкліф, Вільям Бекфорд, Метью Грегорі Льюїс.

Для готичного роману характерні: середньовічна тема, атмосфера жахів і таємниць, мелодраматичний сюжет, фантастичні мотиви, екзотичний пейзаж. Героями стають потворні злодії та благородні лицарі. Події здійснюються по волі фатальних, надприродніх сил. Людина стає жертвою підступних інтриг і злочинних дій, всюди її підстерігає смерть.

Перший готичний роман в англійській л-рі – «Замок Отранто» (1764) Гораса Уолпола.

Роман Анни Редкліф «Удольфські таємниці» (1794) виділяється через з готичних романів тим, що конфлікт вирішується перемогою доброчесності.

Вільям Бекфорд повість «Ватек» (1786). Східна екзотика, епікурейство, гротескно-трагічний колорит – всі ці риси матимуть вплив на творчість письменників-романтиків.

Метью Грегорі Льюїс роман «Монах» (1795-1796).

Готичний роман підготував розвиток романтичного філософського роману Вільяма Годвіна «Сент-Леон», «Мандевіль», Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», Чарльза Метьюріна «Мельмот-мандрівник». Для романтичного роману характерний трагічний конфлікт самотньої особистості з с-твом.

 

 

Ідеї

Для нього політичні, економічні та юридичні проблеми є основними проблемами моралі.Суспільство ділиться на два класи - багатих і бідних. Останні становлять 98% населення. Бідні створюють весь дохід, але самі вони не отримують майже нічого. Вони перебувають у становищі в'ючних тварин. Майже весь продукт їхньої праці дістається незначній меншості, яка в силу цього і є багатим. Причина соціальної нерівності, а тим самим і злиднів - в існуванні приватної власності. Необхідно знищити власність і скасувати

держави, заступництво багатим. Творчість Ґодвіна є цікавою і важливою сторінкою в історії раннього романтичного роману, слугуючи мовби перехідним містком між «якобінським» романом і романтичним. Письменник робить спробу подолати деякі просвітительські ідеали, створити новий тип романтичного героя, який несе, щоправда, риси просвітительської ідеології.

Твори

Романи

· 1794 - Пригоди Калеба Вільямса (англ. Adventures of Caleb Williams)

· 1805 - Флітвуд (англ. Fleetwood)

· 1799 - Сент-Леон (англ. St. Leon)

П'єси

· 1798 - Спогади про автора (...) Прав жінки (англ. Memoirs of the Author of the (...) Rights of Woman)

· 1803 - Життя Чосера (англ. Life of Chaucer)

· 1800 - Трагедія Антоніо (англ. The Tragedy of Antonio)

· 1828 - Історія суспільного добробуту (англ. History of the Commonwealth)

· 1820 - Про народонаселення (англ. Of Population)

Інше

· 1795 - Роздуми про законопроекти лорда Гренвіль і г-на Пітта

· 1793 - Про Власності

 

 

31. Загальна характеристика англійського романтизму: особливості та жанрова система. (90-ті р. 18 ст. – поч. 30-х р. 19 ст.)

Одночасно з Великою Французькою в Англії відбувалася своя революція, набагато тихіша, але не менш трагічна, - революція індустріальна. Англія почала будувати суспільство буржуазної демократії.