Розвиток жанру роману в англійській літературі доби Просвітництва

Роман – великий за обсягом епічний твір, метанаратив, для якого характерне панорамне зображення дійсності, багатоплановість фабульного та сюжетного рівнів, ускладнений хронотоп, сповільнена розповідь, супроводжена художнім висвітленням актуальних проблем зовнішнього і внутрішнього світу.

Бахтін: всі романи поділяються на чотири групи, не існують в чистому вигляді:

1) роман-подорож – герой – незмінний, статичний, сюжет розкриває зовнішній світ, герой є засобом цей світ показати;

2) роман-випробування – зовнішній світ – фон для героя, герой не змінюється, у основі – античний любовний роман і житіє святих;

3) (авто)біографічний роман;

4) роман-виховання – з’являється час і простір (хронотоп), історичний та біографічний час, з’являється становлення героя, він стає динамічним.

В романі-подорожі і романі-випробування основним є топос (місце).

 

 

Творчість Даніеля Дефо

Основоположник європейського реалістичного роману нового часу, публіцист, журналіст, активний політичний діяч. Зачинатель таких різновидів жпнрк роману як пригодницький роман, біографічний, роман виховання, психологічний, історичний, роман-подорож і кримінальний роман. Розвиває соціальний роман.

Фо – справжнє прізвище. В 35 років змінює на Дефо. Походив з 3 стані суспільства. Батько – торговець. Народився в пуританській сім’ї, яка підтримувала дисидентів (противники пануючої англіканської церкви). Закінчує приватну протестантську школу. Готується стати священиком, але пішов в комерцію. Спочатку підтримував партію вігів, але потім переходить на сторону торі. Розпочинає як політичний діяч. 1685 р. покидає Англію. Після Славетної революції повертається до Лондону. Підтримував Вільгельма Оранського. Роздумував над способами найкращої організації життя с-тва. Його також цікавили питання жіночої освіти, проблема станових привілеїв та обділених долею людей – сліпих, слухих, позбавлених розуму.

1697 р. – «Досвід про проекти» трактат про комерцію, фінанси. Розвиває думку про створення академії, яка б займалась питаннями норм літературної мови.

1698 р. – трактат «Клопотання бідняка» памфлетного характеру. Комашки помирають, залишаються великі мухи.

1701 р. – памфлет «Меморіал легіона». Показує контраст між багатством та бідністю. Демократичний хар-ер мала віршована сатира «Чистопорідний англієць» («Pure Englishman»). Вільгельм Оранський не англієць (голландець) і чи може він бути правителем. Дефо показує, що в Англії немає жодного англійця. Потрібно гордитися не своїм походженням, а гідними вчинками та діями. Після смерті Оранського престол посідає Анна, починається переслідування пуритан.

1702 р. – памфлет «Найшвидший спосіб розправитися з дисидентами» (хто були проти Стюартів). Виступив на захист віротерпимості. Дефо заарештували.

1703 – пише в Ньюгетській тюрмі «Гімн ганебному стовпу», написаний в формі народної пісні. В день, коли Дефо стояв біля ганебного стовпа, люди співали цю пісню, вітаючи автора.

1713 – повернувся з тюрми, трактат «Загальна історія торгівлі», «Зразковий англійський негоціон»

1704-1713 – єдиний редактор газети «Огляд»

1719 – 1 частина роману «Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо, мореплавця з Йорка, описані ним самим». Реальна історія мореплавця Александра Селькірка, описана в журналі «Англієць» Аддісона і Стіля. Селькірк провів на острові 4 роки і 4 місяці, в Дефо – 28 років. друга частина роману – 1720 р., третя – 1721. Розповідаючи в деталях про життя Робінзона Крузо протягом 28 років без цивілізації, Дефо вперше в л-рі розвиває тему творчої праці. Саме праця допомогла Робінзону лишитися людиною. Робінзон втілює просвітницьке уявлення про «природну людину» в її взаємовідносинах з природою. Розповідь ведеться від першої особи. Простота та невигадливість мови мають велику силу переконливості. Це досягається завдяки реалістичним описам. Дефо – майстер опису (яскраві картини природи). В 2 та 3 частинах мова йде про торгові подорожі в Індію, Китай, Сибір. Сам герой – буржуазний ділок. Мова не йде про пригоди, а про авантюри та спекуляції.

Пригодницькі романи: «Молль Флендерс» (1722), «Полковник Джек» (1722), «Роксана» (1724), морські пригодницькі романи: «Капітан Сінгльтон» (1720), історичні романи на ранній стадії розвитку: «Мемуари кавалера» (1720).

Романи написані у формі мемуарів або автобіографій. В них розповідається історія життя героя і становлення його особистості. Переконливо розкриває вплив умов і обставин життя на формування людини. Як правило його герої позбавлені суспільних зв’язків – сироти, знайди, пірати – змушені діяти згідно з жорстокими законами буржуазного світу або ставати їхніми жертвами.

В «Робінзоні Крузо» Дефо розповів історію боротьби людини з природою. В «Молль Флендерс» розповів про долю самотньої жінки в буржуазному суспільстві. Доля героїні визначена соціальними умовами її життя. Події роману відбуваються в Англії в буржуазній дійсності. Героїня роману – дочка каторжника, вихована в притулку. Їй знайоме життя в нетрях і щоденна боротьба за існування. Молль Флендерс – розумна, енергійна, красива. Але життєві умови перетворюють її на злодюгу та авантюристку. На неправильний шлях її штовхають бідність, голод і жорстокість оточуючих людей.

В історію Дефо ввійшов як творець просвітницького реалістичного роману. Писав для широкого кола читачів, сприяв демократизації літератури.

 

Творчість Дж. Свіфта

Народився в Дубліні (1667-1745). Більша частина життя зв’язана з Ірландією. Батько – пастор. Свіфт отримав богословську освіту в університеті Дубліна. Його не цікавили ні богословство, ні кар’єра священика. Працював домашнім секретарем у вельможі Темпля, жив в його маєтку Мур-Парк в Англії. Свіфт вів ділову переписку Темпля і давав уроки його вихованці Естер Джонсон, яка потім стала дружиною письменника. В своїх віршах називав її Стеллою. Багато разів Свіфт намагався покинути Мур-Парк і залишити Темпля. Отримав парафію в Кільруті в Ірландії. Прожив півтора року, а потім знову повернувся до Мур-Парку, де і лишився до смерті його власника.

Л-рна діяльність почалася в 1690 році. Перші памфлети – «Битва книг», «Казка про бочку» опубліковані у 1704 році.

В «Битві книг» Свіфт показав свої погляди на завдання л-ри. Обов’язок письменника він вбачає у тому, щоб приносити користь людям і збагачувати їх ідеями. Вставний епізод про павука та бджолу: павук снує павутину вдалі від людей і світу. Бджола розриває павутину і прямує до квітів і світла. Вона добуває солодкий мед, необхідний людям.

«Казка про бочку». Смілива сатира на релігійну ситуацію в Англії. Моряки, при зустрічі з китом, кидали пусту бочку, щоб відволікти увагу кита. Корабель – емблема держави, бочка – релігія. 3 жінки: заздрість, зажерливість, облесливість. Ядро памфлету складає сатира на церкву і її догмати. Вона розвинута в притчі про 3 братів, кожний з яких уособлює одну з форм релігії: Петро – католицизм, Мартін – лютеранство (англіканська церква), Джек – кальвінізм (пуританство).

Батько (християнство), помираючи, залишає в спадок своїм синам по жупану і заповідає носити його бережно і тримати в чистоті. Він просить дітей дотримуватись цих настанов, попереджає, що все їхнє майбутнє благополуччя залежить від цього. Також він заповідає, щоб вони жили по-братськи і дружньо в одному будинку. Протягом семи років брати твердо дотримувались батьківських настанов. Але потім щоб сподобатися дамам – герцогині Корисливість (Зажерливість), мадемуазель Честолюбство та графині Гордість брати порушили заповіт батька. Петро заявив, що оскільки він найстарший, то він являється спадкоємцем батька. Він взяв жупан і почав керувати братами (католицька церква). Незабаром брати пересварилися і так і не помирилися. Свіфт жорстоко осуджує католицизм і пуританство. Він не міг дозволити собі відкрито критикувати офіційну церкву і християнство вцілому. Королева Анна, прочитавши памфлет, вислала Свіфта з Лондона. В памфлеті він пародіює зміст і стиль наукових трактатів у питаннях філософії, л-ри, історії, критикує Драйдена за схилення перед владою.

Сатиричний образ у Свіфта у своїй основі має конкретний факт (або окремий документ як об’єкт висміювання). Живучи в маленькому містечку, він бачив страждання народу Ірландії. Тема народу ввійшла в творчість Свіфта. Негативне ставлення до буржуазної революції. Королева Анна+міністри всяко намагалися мати Свіфта в числі своїх союзників. Він писав виступи для міністрів, в той час гнівно критикував верхівку влади. Рішуче виступає проти колоніальної політики Англії.

Памфлети на захист прав ірландців: «Листи сукнаря» (1724), «Скромна пропозиція про дітей бідняків» (1729), «Мандри Гуллівера» (1726).

«Листи сукнаря» написані в зв’язку з поширенням в Ірландії мідної монети, на якій розбагатів англійський купець Вуд (грабував ірландців). Цей факт послужив для виявлення колоніальної політики Англії. Сукнар виражає інтереси всієї Ірландії. Завдяки цьому памфлету, Вуд лишився права карбувати монету.

1729 – «Мандри до різних країн світу Летюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Працював близько 10 років. Свіфт започаткував радикально-демократичну лінію в р-тку просвітницького мистецтва. Не розділяв оптимізму Аддісона, Стіля, Дефо і Річардсона.

Жанрова природа: памфлет (проявляється в публіцистичності та історичній конкретності подій) і роман. «Мандри Гуллівера» – сатиричний, філософсько-політичний роман. Зовнішньо роман Свіфта будується як роман подорожей пригодницько-фантастичного хар-еру. 4 частини роману, подорож до різних країн. Спочатку в країну Ліліпутів, потім в країну велетнів Бробдінгнеп; відвідує Лапуту (знайомиться з відкриттями вчених), країну Бальнібарбі, оглядає велику академію в Лагадо, знайомиться з країною Глаббдабдріб (чародії та маги), відправляється в Японію; потрапляє в країну Гуїгнгнтів (розмовляють розумні коні), і на кінець повертається до Англії.

В романі постає питання про відносність людських знань. Розповідаючи про Ліліпутію, Свіфт сатирично зображає сучасну Англію. Порядки, закони, звичаї Ліліпутії – карикатура на монархічний устрій, парламентські партії іцерковні протиріччя. Ворогуючі партії (віги і торі) відрізняються лише висотою каблуків. Свіфт зображає короля Бробдінгнепу як мудрого монарха, а країну як ідеальну монархію. Король засуджує війни. Сатира на науку, відірвану від життя і тому непотрібну людям – перебування в Лапуті. Різні винаходи – перероблення льоду в порох, використання сонячної енергії з огірків – показують люди на літаючому острові мало уявляють що насправді відбувається на землі. Свіфт засуджував і висміював псевдонауку. В 4 частині показує розумних коней і противних егу (хитрі, злобні, мстиві). Повернувшись в Англію, спостерігає за людьми і розуміє наскільки вони схожі з єгу.

Свіфт показав безвихідну картину. Він не бачив виходу з суперечностей буржуазного с-тва. Свіфт – майстер алегорії (продовжує традиції Ленгленда та Беньяна). Використовує алегоричний спосіб зображення: описує одне явище під виглядом іншого. Сатира несе філософсько-політичний характер. Його улюблений жанр – памфлет. Фантастичні образи мають реальну основу. Критикує внутрішню політику Англії, парламентську систему, колоніальні і загарбницькі війни. Захищає інтереси народу і його національно-визвольну боротьбу.

 

Творчість Г. Філдінга

Представник просвітницького реалізму зрілого періоду. Романіст, драматург, творець англ. політичної комедії, публіцист, перший теоретик роману. Його творчість – вершина англ. просвітницького роману. Йому притаманний життєстверджуючий гуманізм і світлий погляд на людську природу. Гуманізм та вільнодумство, його реалізм споріднюють його з письменниками епохи Відродження – Шекспіром, Рабле, Сервантесом (називав своїм вчителем).

Філдінг – перший хто поєднав пригодницький роман з сімейно-побутовим, або як він сам називав «епос великої дороги» з «епосом приватного життя». Відомий романами, серед яких перше місце посідають «комічні епопеї»: «Історія пригод Джозефа Ендрюса» та «Історія Тома Джонса, знайди».

Народився в збіднілій аристократичній сім’ї, отримав класичну освіту в привілейованій школі в Ітоні. В 1728 р. вступив в Лейденський університет в Голландії, але не закінчив через необхідності самостійно заробляти на життя. Повернувшись в Англію, він став професійним драматургом.

Перший період л-рної діяльності (1728-1737) пов’язаний з театром. Написав більше 20 комедій і фарсів. Перша – «Любов в декількох масках». Лицемірство виступає в якості основного об’єкта критики, прикидання виступає як основне джерело комічного. Філдінг-драматург писав комедії вдач, які містили соціальну сатиру («Політик із кав’ярні, або суддя в пастці», «Старі розпусники»); політичні комедії «Дон Кіхот в Англії», «Пасквін, драматична сатира на сучасність», «Історичний календар за 1736 рік»; фарси «Авторський фарс, або лондонські розваги»,; баладні опери: «Опера Граб-стріт», «Покоївка-інтриганка»; п’’си тяжіють до реалістичних драм «Ковентгарденська трагедія».

В драмах використовує традиції великого французького комедіографа 17 ст. Мольєра, прийоми англійської комедії епохи Реставрації (Конгрів). В своїх комедіях вдач критикує аморальність багатих буржуа. Пафос драматургії – пафос соціальної критики.

Філдінг вів боротьбу з правліням Уолпола. В «Пасквілі» розгортається сатира на систему корупції при правлінні Уолпола. Законом про цензуру діяльність драматурга була припинена. Звернувся до романів.

Основні положення теорії Філдінга викладені в передмовах до «Джозефа Ендрюса» і у 18 статтях, які передують 18 частин «Тома Джонса». Філдінг називав свої романи як «комічні епопеї в прозі». В комічному романі увага звертається не на піднесене, а на смішне. Джерело смішного вбачає в удаванні. Утвердження зв’язку роману з життям. Предмет зображення – людська природа. Все повинно бути природнім. Його образи не мають карикатурних якостей. Описує повсякденне життя, уникає гротеску. Не існує зовсім поганих людей.

Важливе завдання романіста – створення характерів. Велику увагу приділяє композиції роману, необхідність поєднувати в одному романі комічне і серйозне, звичайне і чудесне. Завдання романіста: описувати лише ті періоди і моменти в житті героїв, які наповнені значними подіями. Порівнює світ зі сценою театру. Дуже сильно виражалося драматичне начало. Роман як і драма також зображає сильні людські пристрасті. Життя – «велика драма, схожа на театральну виставу».

Саме він вводить в роман розповідь від особи автора-оповідача. До Філдінга в романі розповідь велася від першої особи.

«Том Джонс» – вершина просвітницького реалістичного романі в Англії. Критичне зображення соціальної дійсності (принцип «комічної епопеї»). Картина сучасної дійсності правдива і многогранна. Місце дії: село і місто, столичні салони і поміщицькі садиби, готелі та ярмарки, тюрми і житла бідняків. В романі зображені люди різних соціальних верств: дворяни, буржуа, служителі церкви, волоцюги, суддівські чиновники. Автор називає точну дату – 1745 рік (історична конкретність, повстання якобинців). Роман будується на історії головного героя Тома Джонса (з дня його народження до 21 року). З образом Тома Джонса Філдінг зв’язує своє уявлення про істину людської природи. Відобразився оптимізм та віра в здорові, перспективні починання, які заключаються в людині і в житті. Том Джонс виріс без батьків. Через неприязнь Блайфіла його виганяють з дому Олверті. Починаються скитання героя. Його чекають важкі випробування. Його хочуть забрати в матроси, потрапляє в тюрму, вдається уникнути шибениці. Вкінці кінців він одружується з коханою Софією Вестерн.

Образом тома Джонса автор продовжує полеміку з Річардсоном. Відмовляється від ідеалізації героя. Показує людину, яка керується не релігійними догмами, а поривами почуттів. Том Джонс – людина темпераментна, він може помилятися і робити помилки, але він завжди справжній. Його людяність розкривається при порівнянні його з Блайфілом. Філдінг намагається розкрити протиріччя світу. Використовує прийом контрасту. Том – природній, добрий, Блайфіл – злий, лицемір; Том – сміливий, Блайфіл – боягуз. Автор переконаний в переважанні добрих якостей над поганими. Він ніколи не робить своїх героїв об’єктом сатири. Сатирично зображає людей з вищого світу. Щаслива розв’язка – закономірна перемога добра над злом.

Памфлет «Листи з Бедламу» (1752): гроші – основна перешкода для досягнення щастя. Останні памфлети «Сучасний словник» (1752), роман «Амелія». Уже похитнулися оптимізм та віра в людську природу.