Аналітичні аспекти співвідношення змінних та постійних витрат

Впровадження на підприємстві розрахунків витрат з поділом їх на постійні та змінні дозволить керівнику використати ту технологію управлінської діяльності, що давно і з успіхом застосовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Мається на увазі перш за все класичний аналіз беззбитковості діяльності.

На практиці доведено, що в багатьох ситуаціях на результати господарської діяльності впливають не стільки розмір витрат, скільки співвідношення між постійними і змінними цих витрат.

Загальну суму витрат за певний період можна визначити за формулою:

де – змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

– обсяг виробництва продукції у натуральному виразі;

– постійні витрати за даний період, грн.

Тоді, загальні витрати на одиницю продукції:

З формули видно, що зі зростанням об’єму виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат.

Існує так звана критична точка (точка беззбитковості) обсягу виробництва (N_кр), за якою виручка від реалізації всієї продукції дорівнює витратам на її виготовлення, тобто відсутні прибуток або збитки:

,

де – маржинальний прибуток на одиницю продукції (виручка мінус змінні витрати).

Приклад:

- ціна виробу Ц = 9 грн.;

- змінні витрати в собівартості одиниці продукції В_зм = 5 грн.;

- постійні витрати (загальні) – В_пост = 2000 грн.

од.

Щоб побудувати лінію змінних витрат виберемо будь-який обсяг виробництва, наприклад 1000 од. Даному обсягу відповідає т. А: 5 х 1000 = 5000 грн.

Щоб побудувати постійні витрати, треба від 5000 грн. відкласти 2000 грн. (С) і з’єднати т. В і С. Лінія виручки проходить через т. Д (9 х 1000 = 9000 грн.).

Після досягнення N_кр виробництво стає рентабельним.

 

Існує ще один варіант зображення змінних і постійних витрат. Лінія загальних витрат буде однаковою за двох підходів. Але І варіант є зручнішим, тому що краще видно розмір маржинального прибутку.

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому виразі, що є більш прийнятним для багатопродуктового виробництва:

де k_м – коефіцієнт маржинального прибутку:

Чим більше обсяг виробництва за критичну величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється коефіцієнтом безпеки виробництва:

або

Наприклад: Підприємство виготовляє і продає за рік продукції на 200 тис.грн. Витрати на її виготовлення і продаж становлять 180 тис. грн., в т.ч. змінні витрати – 120 тис. грн., постійні – 60 тис. грн.

- коефіцієнт маржинального прибутку:

;

- критична програма (точка беззбитковості):

тис. грн.

- коефіцієнт безпеки виробництва:

k_б свідчить про те, що зменшення фактичного обсягу виробництва на 25% зрівняє його з критичною величиною і в цьому разі підприємство не матиме жодного зиску. Подальше зменшення об’єму виробництва приведе до прямих збитків.

Ціна на продукцію, види цін

Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробництва (сума витрат виробництва і середній прибуток) й одночасно відображає споживчі властивості (корисність) товару, його конкурентоспроможність, купівельну спроможність грошової одиниці та інші суб’єктивні моменти.

Ціна виконує ряд функцій:

- обліково-аналітичну – забезпечує облік результатів господарювання та їхнє прогнозування;

- стимулюючу – сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту для забезпечення необхідної прибутковості;

- розподільчу – впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів в суспільстві;

- регулюючу – здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією.

Ціна одиниці продукції (послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, що використовують різні суб’єкти господарювання:

 

Види цін за окремими класифікаційними ознаками:

І. В залежності від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки:

- світові ціни – це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку (визначаються рівнем цін країни-експортера або цінами провідних країн світу);

- оптові (відпускні) ціни встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (собівартості) продукції; прибутку підприємства; величини податку на додану вартість (ПДВ); суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольних продуктів). Це ціни, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію іншим підприємствам та збутовим організаціям.

- закупівельні ціни застосовуються постачальницько-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торгівельну діяльність відповідно до свого статуту. Крім оптової (відпускної) ціни підприємства-виробника, ПДВ, акцизного та ліцензійного зборів, вони включають також: витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності;

- роздрібні ціни визначаються самостійно торгівельними організаціями, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню;

- кошторисні ціни та розцінки використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд;

- тарифи – це плата за перевезення вантажів та пасажирів, яку беруть транспортні підприємства та плата за побутове обслуговування населення, послуг банків і зв’язку, юридичних, консультаційних та інших видів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

ІІ. За рівнем встановлення та регулювання цін:

- централізовано-фіксовані та регульовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень та динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги) підприємств-монополістів;

- договірні ціни формуються на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем);

- вільні ціни – це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно.

Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування та кредитування суб’єктів господарювання.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Розрізняють:

- ціни "франко – станція відправлення" – витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, а відтак транспортні витрати продавець не включає в оптову ціну товару;

- ціна "франко – станція призначення" включає транспортні витрати, які відшкодовує оптово-збутова організація чи виробник продукції;

У сучасній практиці господарювання застосовують також ринкові ціни:

- ціна базисна – ціна товару з фіксованими в прейскурантах параметрами якості, розміру, хімічного складу;

- ціна демпінгова – штучно занижена ціна продажу товару, застосовувана як засіб витиснення конкурентів з ринку;

- ціна лімітна – верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вироби;

- ціна номінальна – ціна товару, зазначена в прейскурантах, біржова котировочна ціна на товар;

- ціна паритетна – ціна, яка регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції;

- ціна тверда – встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії.

Методи ціноутворення

Ціноутворення – це комплексний та суперечливий процес, в ході якого фірма повинна виходити із передбачуваних витрат на виробництво і збут продукції, конкуренції зі сторони інших фірм та виробів-субститутів (замінників) та психології покупців:

1) Складається калькуляція повних витрат з виокремленням умовно-змінних витрат та граничного прибутку. Передбачається обрати найбільш вигідну комбінацію ціни, помножену на передбачуваний об’єм продаж, яка забезпечить максимальний рівень граничної маси прибутку.

2) Слід визначити рівень ціни виробу шляхом порівняння його з аналогами передбачуваних конкурентів на ринку за техніко-економічними параметрами (використовується параметричний метод, найскладнішим і відповідальним елементом якого є визначення вагомості кожного параметру.

3) Рішення завдання, як скорегувати встановлені ціни з тим, щоб досягти максимального ефекту від продажу товару на ринку з врахуванням психології покупців, можливостей подальшого вдосконалення виробів та передбачуваної реакції конкурентів. Остаточне вольове рішення залежить від кваліфікації експертів.

4) Оцінюючи вплив зміни цін на продаж, спеціалісти фірми визначають показники еластичності цін (процентне співвідношення обсягу продаж або попиту до зміни ціни, тобто чутливість покупців до зміни цін). Слід скорегувати ціни кожної модифікації таким чином, щоб забезпечити максимальний прибуток для всієї компанії.