Альтернативні і безальтернативні

Альтернативні – це утрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення потребує відмовитися від іншого (альтернативного) рішення. Наприклад, підприємство розглядає альтернативу використання вільних грошей: покласти їх у банк на депозит або придбати комп’ютер і здати його в оренду.

 

Відповідно до третього напрямку класифікації витрат, витрати поділяють на:

§ Контрольовані

§ Неконтрольовані

Контрольовані – це витрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або істотно впливати на них.

У зв’язку з цим необхідно створення центів витрат і центрів відповідальності і ведення обліку витрат у розрізі цих центрів, що дозволяє не тільки виявити загальну суму економії або перевитрати, але і точно визначити на якій ділянці і по чиїй провині це сталося.

За етапами формування витрат в залежності від ступеня готовності продукції до реалізації розрізняють такі види собівартості:

- технологічна – сума витрат цеху, які безпосередньо пов’язані з виконанням технологічних операцій. Використовується для економічної оцінки варіантів нової техніки та вибору найбільш ефективного з них;

- цехова собівартість – включає всі витрати цеху на виробництво певного виду продукції;

- виробнича – загальні витрати підприємства на виробництво даного виду продукції. Складається із цехової собівартості та загальнозаводських витрат;

- повна (комерційна) – відображає витрати на виробництво та збут продукції. Включає виробничу собівартість та позавиробничі витрати.

У залежності від часу формування витрат розрізняють:

Планова собівартість передбачає попереднє планування і розраховується на основі раніше досягнутого рівня витрат з урахуванням зниження, що передбачається.

Звітна (фактична) собівартість характеризує фактичний рівень витрат за минулий (звітний) період. Вона розраховується по звітним даним за відповідний період і використовується для визначення результатів виробничої діяльності і виявлення резервів для зниження витрат.

Кошторисна собівартість характеризує витрати на виробництво виробу або замовлення, що виконують у разовому порядку.

По тривалості розрахункового періоду розрізняють собівартість:

· місячну;

· квартальну;

· річну.

По складу продукції розрізняють:

Собівартість валової продукції. З кошторису витрат вираховують витрати, що не включаються у виробничу собівартість (витрати на підготовку й освоєння нової продукції, якщо вони не фінансуються з прибутку, невиробничі витрати, утрати від браку), віднімається приріст суми зменшення залишків витрат майбутніх періодів, підсумовується приріст зменшення залишків майбутніх платежів (відпускні, винагороди за стаж роботи, підготовчі роботи в сезонних виробництвах).

Собівартість товарної продукції – це собівартість валової продукції за відрахуванням приросту залишків незавершеного виробництва плюс витрати по збуту.

Собівартість реалізованої продукції - це собівартість товарної продукції мінус приріст залишків нереалізованої (готової) продукції.

Собівартість незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють: індивідуальну і галузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість обумовлюється конкретними умовами, у яких діє те або інше підприємство.

Галузева собівартість - це витрати, пов'язані із виробництвом і реалізацією якогось виду продукції по групі однорідних підприємств або галузей.

Середньогалузева собівартість визначається в середньому по галузі.

Під структурою собівартості розуміється її склад по елементах або статтям і їхня частка в повній собівартості продукції, виражена у відсотках.

 

Чинники, що впливають на структуру собівартості:

1. Специфіка підприємства. Виходячи з цього розрізняють: трудомісткі підприємства, матеріалоємкі, фондоємкі, енергоємкі.

2. Прискорення науково-технічного прогресу. Цей чинник впливає на структуру собівартості багатопланово. Але основний вплив полягає в тому, що під впливом цього чинника частка живої праці зменшується, а частка уречевленої праці в собівартості продукції збільшується.

3. Рівень концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсификації виробництва.

4. Географічне місце знаходження підприємства.

5. Інфляція і зміна процентної ставки банківського кредиту.

 

Структуру собівартості продукції характеризують наступні показники:

· співвідношення між живою та уречевленою працею;

· частка окремого елемента або статті в повних витратах;

· співвідношення між постійними і перемінними витратами, між основними і накладними витратами, між виробничими і комерційними, між прямими і непрямими та ін.

Систематичне визначення та аналіз структури витрат на підприємстві мають дуже важливе значення, у першу чергу для управління витратами на підприємстві з метою їхньої мінімізації. Структура витрат дозволяє виявити основні резерви по їхньому зниженню і розробити конкретні заходи щодо їхньої реалізації на підприємстві (рис.1).

За останні роки структура витрат істотно змінилася, на що вплинули наступні чинники:

· Інфляційний процес. Вартість матеріальних ресурсів, основних фондів, робочої сили змінювалася неадекватно, відносно одне одного, це і відбилося на структурі витрат;

· випередження процесу вибуття основних фондів над процесом їхнього введення, що призвело до зниження частки амортизації. Вплинув і той факт, що кількаразова переоцінка основних фондів не відповідала рівню інфляції;

· збільшення процентних ставок по кредитах;

· істотне підвищення ролі досліджень, просування товарів в т.ч. реклами, а отже, більше коштів витрачається на маркетингові заходи.

 

Рис. 1. Класифікація резервів зниження собі вартості продукції