Інструментально-технологічні фактори масової комунікації.

Фактор валідності засобу спілкування. До валідних засобів спілкування, тобто таких, які здатні забезпечити результат спілкування в певних умовах для досягнення потрібної мети, належать засоби масової інформації, зовнішня реклама, агітлистівки, прес-релізи та інші інформаційні матеріали,які поширюються серед членів маси. Засоби спілкування поділяються на:

1) апаратні засоби спілкування (радіоприймачі, телевізори, телефони …

2) засоби масового інформування, тобто ті засоби, які є носіями масової інформації (засоби масової інформації — газети, журнали, радіопрограми, телепрограми, електронні видання тощо);

3) масовоінформаційні матеріали — масовоінформаційні продукти, або продукти масовоінформаційного виробництва, що використовуються як засоби комунікаційного впливу (тексти, повідомлення, фільми, музичні твори тощо).

1. Апаратні засоби спілкування мають відповідати виду й формі масового спілкування. Так, агітатор не буде використовувати телефон, бо це не ефективно.

2. Засоби масового інформування (засоби масової інформації) несуть масову інформацію до комуніката. Кожен засіб має свої особливості передачі масової інформації. Так, найбільш оперативним є радіо й воно завжди “поспішає” відповісти на запитання “що трапилося?”

Телебачення чинить великий вплив на емоційну сферу та здатність діяти.

Глядач має змогу відповісти на запитання “як це трапилося?” і сам ніби втягується у “бачене”. Виникає ефект присутності, глядач ніби ідентифікує себе з учасниками події, що показується, через те готовий і сам відповідно діяти. Телебачення має потужний емоційно-дієвий вплив на аудиторію.

3. Масовоінформаційні матеріали як засоби спілкування теж суттєво впливають на його результативність. Через те потрібно правильно підбирати інформаційний засіб, який найбільш ефективно забезпечить спілкування.

Існують загальні особливості інформаційних продуктів, яких вони набувають саме в умовах масового спілкування, незалежно від жанру. Ці особливості специфічно впливають на психіку аудиторії і їх треба враховувати під час спілкування, інакше масовоінформаційний матеріал буде невалідним, ненадійним, не відповідатиме завданню комуніканта. До таких особливостей слід віднести:

1) здатність масової інформації викликати довіру до комуніканта, якщо

матеріал відповідатиме вимогам спілкування;

2) чинити гіпертрофований вплив на людей;

Висновок: інформаційний матеріал викликає довіру та ефективно впливає, якщо він позбавлений яскраво вираженого ставлення комуніканта до того, що він повідомляє. Матеріали з вираженим ставленням до події ефективно впливають лише за двох умов: коли вже існує довіра між комунікаторами; коли ставлення комуніканта відповідає ставленню комуніката до події.

Існує одна закономірність щодо співвідношення факту і ставлення до нього:

- чим більш спресований факт зі ставленням до нього, тим більша довіра до джерела інформації та ймовірність маніпуляції свідомістю людей.

Висновок: комунікантові необхідно вміти швидко вживатися в роль професіонала комунікації, що зовні виражається у впевненій поведінці під час спілкування, безапеляційності, володінні медійним стилем мовлення тощо.

Переформатування соціального емоційного досвіду, який здійснюють медіа, може мати різне спрямування — від надмірного залякування, занурення аудиторії в стресові стани до надмірного і легковажного оптимізму.

Висновок: на довірі люди легко занурюються у медіареальність, живуть у соціальних міфах. Ця особливість масової інформації лежить у площині соціальної відповідальності комунікантів, проте маємо таку картину: журналісти недооцінюють міфотворчу функцію масової інформації й безболісно для себе занурюють людей у соціальні міфи; рекламісти, піарники, пропагандисти, агітатори використовують міфотворчу функцію інформації як засіб і радіють.

Фактор валідності технології спілкування. Для забезпечення ефективності масової комунікації необхідно правильно підібрати технологію спілкування. З точки зору професійних комунікантів, має бути використана такасистема методів і технік спілкування, які більш надійно та швидко забезпечать досягнення поставлених комунікаційних цілей.

Кожен вид масового спілкування використовує “свої” технології, критерієм добору яких є технологічна можливість забезпечення виконання завдань,що стоять перед комунікантами.

Для кожної з масовокомунікаційних технологій важливий зворотний зв’язок з аудиторією, який забезпечується по-різному, залежно від виду масовго спілкування. У медіатехнологіях іноді недостатньо уваги приділяють звротному зв’язку, тобто не відстежують реакції аудиторії, через що знижується ефективність медійного спілкування.

Фактор надійності каналу спілкування. Під каналом спілкування необхідно розуміти шлях проходження інформації від комуніканта до комуніката. Якість шляху залежить від багатьох чинників: використання виду засобів спілкування, відстані між комунікаторами, наявності перешкод (фільтрів) тощо. Так, перешкоди, яких зазнає мовець-агітатор і які пов’язані з відсутністю засобів озвучення на велику аудиторію, безперечно знижують ефективність впливу на людей. Журналіст не донесе інформації до свого читача,якщо він не матиме у розпорядженні засобів поширення інформації.

Отже, канал спілкування, за умови, що комунікант є професіоналом, надійний тільки тоді, коли для досягнення мети і при врахуванні соціально-політичних інтересів аудиторії, її потреб, настроїв, ступеня міфологізації підбирається той засіб спілкування, який

- враховує відстань між комунікантом та аудиторією;

- може забезпечити збереження інформації в часі;

- зручний для користування з урахуванням того, що аудиторія може бути

непідготовленою до сприймання інформації;

-непідготовленою, але такою,що в принципі сприйматиме так, як треба;

-підготовленою, бо аудиторія вірить ЗМІ, перед сприйманням конкретної інформації було поширено потрібний міф, попередні комуніканти підготували людей до сприймання тощо.

Канал спілкування може втрачати надійність, якщо на шляху передачі інформації з’являються різні перешкоди — від фізичних до соціально-психологічних, розташовуються небажані фільтри — цензура, інститут редакторів-непрофесіоналів, лідери думок, які задають свою “логіку розуміння” подій, тощо. До фільтрів можна віднести також стереотипи, міфи, якими жи\вуть люди (міф про прекрасне майбутнє, про суспільство без проблем і т. д.).

Середовище: соціум

Оптимальні відстань і швидкість для поширення інформації — які потрібні для збереження актуальності та повноти інформації

Валідний засіб поширення інформації — саме той, який є доступним, зручним, простим у користуванні

Сприятливі умови поширення інформації — відсутність перепон (насамперед у напрямку від комуніканта до комуніката), наявність засобів для безперешкодного й оперативного поширення інформації на великі відстані

Ситуаційні фактори масової комунікації.

Масова комунікація, як і будь-який вид спілкування, залежна від ситуації.

Комунікаційна ситуація є варіантом соціальної ситуації. Соціальна ситуація має свої параметри:

- соціальний час,

-соціальний простір,

-соціальні ролі.

Фактор часу. Залежність будь-якої дії, і зокрема мовної, від соціальногочасу очевидна. У народній свідомості відбита ця залежність через можливість/неможливість вибору тієї чи іншої теми, наприклад, від періоду дня чи ночі або іншого часового періоду. Так, перед сном не можна згадувати чорта; коли квочка висиджує курчат, не можна у дворі говорити про смерть і т. п.

Фактор простору. С оціальний простір також впливає на виконання, зокрема, мовних дій. У нас — за кордоном, тут — там, у місті — у селі і т. д.

Фактор третьої особи. Третіми особами є соціальні ролі — це люди,які мають певний соціальний статус, вік, рівень розвитку, певну психологію,певний психофізіологічний стан у момент породження висловлювання або його сприймання. Мовець враховує всі ці параметри соціальних ролей, виконуючи в той же час свою соціальну роль.

Під упливом мотиву й соціальної ситуації формуються цілі дій, або завдання (мета, дана у конкретних умовах, називається завданням).

У комунікаційній ситуації формуються комунікаційні цілі (комунікаційні завдання), які мають бути досягнутими комунікантом для задоволення потреби, що спонукала його до діяльності.

Функції масової комунікації. З опису рівнів масового спілкування випли-

ває, що стратегічною функцією масової комунікації як форми соціального

регулювання є,, формування масової психології, формування маси як суб’єкта соціальної дії.

Усі інші функції мають тактичний характер:

- інформаційна (пов’язана з виробництвом і поширенням інформаційної продукції); функція соціалізації (виховна) (пов’язана з формуванням або зміною установок, цінностей);

- функція організації поведінки аудиторії; функція створення емоційно-психологічного тонусу аудиторії.

Визначення терміну маси

Маса — це не проста сукупність особистостей, а нова психологічна єдність людей, яка формується й певним чином поводить себе під упливом масового настрою, що виникає у результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей.

Безперечно, вона складається з конкретних людей, але в тім-то й річ, що кожна людина, ставши членом маси, масовою людиною, втрачає свою конкретність і перетворюється в час-

точку єдиного соціально-психологічного організму — маси. Підставою для такого перетворення є те, що оте масове від природи живе у кожному з нас.

маса — це ситуативно виникла, ймовірнісна за своєю природою, гетерогенна за складом, неструктурована, неорганізована та ірраціональна за формами функціонування психологічна єдність людей, яка формується щоразу як новий соціальний суб’єкт під упливом масового настрою, що виникає в результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей, та певним чином поводить себе в рамках своєї, масової свідомості.

В науці натовп р озглядається у вигляді одного із видів маси. Помічено такі її тенденції,як атомізація (відносно самостійне і незалежне існування членів маси), некомунікабельність, відчуженість між людьми, що становлять масу.

Ще Г. Тард (1901) вимагав розрізняти натовп і публіку як два види маси, що відрізняються один від одного деякими зовнішніми характеристиками, але мають спільні психологічні механізми.

Публіка за певних умов завжди має шанс стати натовпом, її можна розглядати і як потенційний натовп і як прообраз справжньої активної згуртованої маси. Публіка, окрім того, може кваліфікуватися і як початковий стан зрілої маси, як проміжний етап її формування.

Серед багатьох визначень маси через усю історію цього питання простежується загальна думка, висловлена російським ученим кінця соціалізму Г. К. Ашиним:

“У кожному випадку звертало на себе увагу виникнення певноїпсихічної спільноти, яка змушує людей поводитись інакше, ніж вони діяли б ізольовано, і часто примітивізує їхню поведінку

Таке розуміння маси виникло під упливом соціальної психології, звідки цей термін було взято, та емпіричними спостереженнями за ситуативно виниклими множинами людей і стихійними формами їхньої поведінки.

“Стихійні — значить, неструктуровані, незакріплені, неформалізовані. Головна особливість “маси” — тимчасовість її існування.

“Маса” завжди функціональна, а не морфологічна; динамічна, а не статична. Насамкінець, маса виникає і функціонує на основі власних внутрішніх, психологічних, а не зовнішніх (соціологічних,філософських і т. п.) закономірностей, хоч у ролі передумов її виникнення всі вони безумовно можуть бути. Ось чому зовсім некоректно обговорювати “маси” і масові явища в одному ряду з явищами іншого роду — структурованими, закріпленими, формалізованими, не стихійними.

Справді, на відміну від соціальних груп, великих і малих, завжди якось організованих і структурованих, маси — це принципово неорганізовані і неструктуровані суб’єкти суспільного життя

Стрижневим елементом маси є її свідомість. Разом із масовими настроями та різними ірраціональними формами масової, стихійної поведінки вона визначає сутність маси — її психологію, яка й відрізняє маси від інших соціальних суб’єктів. На думку Д. В. Ольшанського, масова свідомість починає виконувати за певних обставин — фізичних (стихійні лиха), соціальних (суспільні катаклізми), політичних (війни, перевороти) — провідну роль у суспільстві, що сигналізує про наявність активної маси та зменшення впливу

класичних груп.

 

14.) Психологічний механізм масифікації

Механізм масифікації. Не можна ототожнювати масу зі звичайною сукупністю людей, навіть великою, тільки виходячи з того, що наша психіка всетаки соціальна і має багато спільного для кожного. Спільне для кожного є лише матеріалом, з якого формується маса як явище, що в результаті має свою свідомість і поведінку. Через це важливим є розуміння того процесу,

який перетворює людину в члена маси.

Людина в масі починає чинити за її законами і на основі дії механізмів творення маси стає її частинкою, втрачаючи своє я. Для нас це важливо хоч би з тої точки зору, що сучасні ЗМІ “працюють” не стільки з масами, як конкретною людиною, яка найчастіше сама сидить перед радіоприймачем, телевізором або читає газету. Поки вона це робить, вона не є частинкою маси; зі свідомістю людини мають відбутися певні трансформації на основі тієї “масової людини”, яка продовжує жити в кожному з нас, щоб стати повноправним членом маси.

Таким чином, ЗМІ працюють безпосередньо з масовою людиною, яка має потенційні характеристики, властиві масі, і масифікують людину.

. Оскільки “маса являє собою певне нове ціле, що не зводиться до суми людей, які в нього входять”, і “за законами системного підходу… система не дорівнює сумі складників”, а “кожна нова людська система, група або маса, утворює нову соціально-психологічну

якість, яку можна зрозуміти тільки через розгляд цієї системи, але не через дослідження окремих індивідів” то розгляд питання масифікації індивіда має здійснюватися з погляду виділення тих його психологічних процесів, які змушують індивіда перетворюватися в члена маси.

Відомо, що при сучасному підході до аналізу масового спілкування, його організації виходять із того, що аудиторія виконує активну роль. “…Люди значною мірою по-своєму протидіють мас-медіа.

Таким чином, науковці нині обирають суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації, визнаючи за масами право бути суб’єктом масового спілкування, проте залишаючи за мовцем право розглядати масу як об’єкт свого впливу.

Підставою для такого твердження є й та теза, що масова комунікація не стільки процес спілкування з масами, скільки процес масифікації людей, тобто процес створення маси через підключення індивіда до масової свідомості. Відповідно, ЗМК чи ЗМІ мають справу не так із кінцевим результатом (сформованою масою), як з масою у процесі її становлення.

Усі інститути й засоби масової дії — релігія, мода, чутки й плітки, реклама, зв’язки з громадськістю (PR), політичні партії і масові рухи — мають сугестивний компонент неминуче. Все залежить від політичної й загальної культури суспільства, політичної волі народу й влади.

Сугестія може бути спрямованою на зло і на добро, бути гіпертрофованою і зведеною нанівець.

Протидія прямій, гіпертрофованій сугестії залежить від сили індивідуалізації свідомості. Сильній особистості потрібна плюралістична система ЗМК як сугестивних інститутів, щоб протистояти масифікації ж себе. Але й плюралістична система не є запорукою уникнення сугестії. Весь секрет у “добровільному” виборі собі сугестора, що зумовлено збігом поглядів, позицій,потреб тощо.

Так відбувається тому, що спрацьовує природний психологічний механізм масифікації, який закладено в нас і суть якого полягає в необхідності ідентифікації себе з іншими для нормального існування в соціумі. Ця ідентифікація полягає в знаходженні спільного для всіх у собі.

Причини масифікації особистості. - є їхня психологія, в якій домінують дві протилежні тенденції: тенденція до індивідуалізації та тенденція до інфляції особистості.

Інфляція особистості проявляється в намаганні розчинитися в масовій культурі, жити на рівні потреб тієї субкультури, апологетом якої стає людина.

Основною причиною втягування людини в масу є її психологічна готовність стати частинкою маси і без впливу масифікатора.

Маса впливає на людину, змінюючи її свідомість і поведінку.

Расове несвідомо виходить на перший план, гетерогенне губиться в гомогенному. Ми сказали б, що зноситься, знесилюється психічна надбудова, по-різному розвинена в окремих людей, і оголюється (стає дієвим) підсвідомий фундамент, у всіх однаковий..

На думку З. Фрейда, який цитує Ле Бона, є три причини масифікації. Перша.

-Індивід у масі отримує почуття незбагненної потужності, якому він може віддатися, чого не зробить наодинці, стримуючи себе. В анонімній і безвідповідальній масі почуття відповідальності щезає. Друга.

-Людина в масівільно піддається зараженню, запалюванню, під упливом чого легко відмовляється від власних інтересів на користь масовим. Третя.

-Здатність людини у масі легко піддаватися навіюванню. При цьому повністю губиться свідома особистість, воля і здатність відрізнятися відсутні, всі почуття і думки орієнтовані в напрямку, заданому кимось.

Тільки власні, внутрішні потреби людини народжують особливий мотив — об’єднання з собі подібними заради самозбереження, досягнення якогось зиску або внутрішнього стану

“В основі виникнення маси лежать індивідуальні потреби в ідентифікації себе з великою

кількістю людей для регуляції своїх емоційних станів. До того ж ця потреба найчастіше актуалізується в тих випадках, коли мова йде про сильні емоційні стани, з якими сам індивід впоратися не може. Тоді йому і потрібна особлива ідентифікація — не психологічне ототожнення себе з іншими, а фізичне об’єднання з ними.

Людина — істота соціальна, тому людство має дві проблеми:

1) соціологізувати істоту, тобто зробити її людиною;

2) соціологізувавши істоту, надати їй властивостей досконалої особистості, тобто виховати в ній людську гідність, самосвідомість.

Виховання особистості тримається на ідеальному уявленні про ізольовану людину, на міфі, на абстракції. Але цей міф для суспільства є життєдайним і потрібним.

Як говорив Аристотель, тільки боги й звірі можуть жити поза суспільством. Індивідуум — це абстракція, ідеальне уявлення про ізольовану людину. На практиці міф про індивідуум нездійсненний, людина виникає й існує тільки у взаємодії з іншими людьми і під їхнім упливом.

Історія масовокомунікаційних взаємостосунків — це історія впливу людини на людину, людини на групу людей, групи людей на людину. В цій історії немає переможців і немає переможених, бо природа людини така, що, з одного боку, вона є індивідом, особистістю, з іншого боку, представником соціуму, суспільства.

Людина, як соціологізована біологічна істота, від природи є носієм індивідуального, особистісного і загального, масового. До рук професійних комунікантів потрапляють не стерильні, стовідсотково індивідуалізовані особистості, а вже масифіковані вихованням індивідууми.

Сфера масового спілкування передбачає якраз пошук і увиразнення масових ознак у людині.

Основне суспільно важливе завдання при масовій комунікації — не оголошувати війни впливам і по-донкіхотівськи боротися з вітряками, а знайти можливість прилаштувати у природному масовокомунікаційному контексті різного виду впливів відкриті й гуманістичні способи масифікації.

Людині притаманні два незвичайні рефлекси — рефлекс свободи і рефлекс рабської покірності

Останній природний рефлекс може бути тим психофізіологічним механізмом, який упокорює людину в масі.

Людині притаманна і протилежна потреба, регресивного характеру —потреба не бути особистістю, а навпаки, розчинитися в масі... Саме стомлюючись від індивідуальної свободи і, головне, пов’язаної з нею індивідуальної відповідальності, від необхідності жити все більш раціонально, індивід тікає в масу”

Отже, певна потреба штовхає людину в масу. Згодом потреба бути в масі зникає і людина виходить з неї, але вже з тими чи іншими, навіть хронічними змінами в психіці, що сформувалися під упливом масової психіки, яка веде до втрати особистості, руйнування соціальних ролей, які виконувала людина, ретроградної амнезії (втрати пам’яті на певні події, що були під час існування маси). Почуття, настрої, емоції в масі мають надіндивідуальний характер. Спрямована на втілення високих ідей, маса більш моральна, колективістська, ніж егоїстична особистість. Перебування в такій масі залишає позитивний відбиток на особистості.

Поняття про масифікацію як процес втягування людини в масу для професійних комунікаторів без сумніву є частиною професійних знань. Очевидним є й те, що від розуміння цього процесу залежать технології, методики й методи професійної масовокомунікаційної діяльності.

Зрозуміло, що спрямування процесу масифікації, його смисл та способи керування масами залежать від цілей, потреб, мотивів організаторів масової комунікації.

Боятися треба не самої природи масової комунікації, а тих, хто її організовує. Ці речі можна пускати на самоплив, не брати їх до уваги під дією модних і нібито сучасних підходів до процесу масової комунікації. Але ми не зможемо обдурити природи масового спілкування чи змінити її, можемо лише пустити на самоплив цей процес, і масифікування відбуватиметься так, як йому і належить відбуватися,— стихійно, за своїми законами, виходячи з тих змістових параметрів, які закладено масовоінформаційною продукцією, але вже неорганізовано і неконтрольовано.

Роль ЗМК в масифікації людини.

Ідеї-міфи ведуть до самозаспокоєння, самообдурювання і, як результат, до небажаних наслідків процесу “одурманення” мас.

Індивідуальна поведінка людини детермінована позиціями певних соціальних груп, масовою свідомістю та культурою. Плюралістична система ЗМК лише варіює детермінованість, а не відміняє її. Ця система замінює одну масу багатьма масами (масовими рухами і на їх основі різними партіями, групами, організаціями), роздрібнює суспільство на окремі соціальні групи, створюючи ілюзію повної індивідуальної свободи та індивідуального вибору людини. Але існування багатьох мас і є відносно демократичною основою життя суспільства та людини. Правда, й тут є певна критична межа цього процесу: чим більша суспільна роздрібненість — тим ближча деградація суспільства як єдиного організму.

. Бажане, гіпотетичне і реальне — це різні речі. Ілюзія створюється через підміну реального

бажаним і нерозуміння відносності цих речей. Але тут є й позитивний момент: бажане завжди є мотивом суспільної та індивідуальної діяльності. Ілюзія дає віру, що є основою для упертої реалізації бажань.

Завдання ЗМК у цій ситуації — створити суспільну думку на основі ідеї ілюзії, що всі, весь народ користується правом вільного вибору та індивідуальної свободи через переконання конкретного громадянина у можливості користуватися цим правом. Бо окремий громадянин, навіть найвільніший у своїй поведінці, не зможе зреалізувати свої можливості, якщо оточення буде іншого переконання і не підтримуватиме ідею індивідуальної свободи й вільного вибору.

Тільки коли у ці ідеї повірять усі, коли це стане суспільною думкою і нормою масової культури та поведінки (нехай це і буде ілюзорна ідея, головне, щоб у неї вірили і демонстрували повсякчас її в дії),— тільки тоді ЗМК виконає свою функцію, а кожна людина зможе на повні груди зая- вити про свою свободу. Тільки на фоні масової свободи свобода кожногостає реальністю, хоч, може, й ілюзорною.

ЗМК можуть надавати кожному громадянинові можливості вільного вибору, але це не є їхньою основною функцією, яка випливає з “масової природи” засобів. Завдання ЗМК створювати масові настрої та формувати суспільну думку з приводу тих чи інших ідей, створювати той суспільний фон, який дозволить кожному громадянинові зреалізувати своє “я”.

Процес ідентифікації журналістики й суспільства прямо пов'язаний з наявністю державної національної ідеї, зрозумілої ідеології.

У XIX ст. плановою була концепція офіційної народності, за часів радянської влади -партійність, а сьогодні — вакуум.

Мабуть, найсерйозніше питання, що з'являється при постановці проблеми ідентичності ЗМІ і суспільства, пов'язане з культурною традицією, ментальністю народу. Саме тут сталися найсерйозніші втрати: замість колективності, «соборності» — індивідуалізм, наполегливо впроваджується ідея збагачення як мети існування”

Тому відверта щодо своїх позицій і методів журналістика є найбільш довірливою і найбільш доступною та зрозумілою системою впливу. У цьому зв’язку відверта пропагандистська радянська журналістика — лише ягідки у порівнянні з можливою вишуканою щодо прихованої маніпулятивності вільною й незалежною пресою.

Єтапи формування маси.

Фази існування маси.

Маса не є спільнотою, яка раптом з’являється й раптом зникає. Вона має свій онтогенез, тобто природу народження і смерті. З цієї точки зору виділимо три фази існування маси:

1) фаза зародження, пов’язана з виникненням масового настрою серед людей;

2) фаза гуртування масових індивідів, заражених масовим настроєм, і формування суспільної думки, масової свідомості;

3) активна фаза, фаза масової поведінки, що регулюється масовою свідомістю.

Смерть, розпад, зникнення маси можливі на другій фазі, якщо гуртування в результаті не може завершитися успішно й маса руйнується сама собою або під упливом зовнішніх чинників. Звернення від третьої до другої фази відбувається постійно, маса завжди має загрозу розпаду, якщо її вчасно не підтримувати або вона сама вже не має внутрішньої енергії та внутрішнього потенціалу для самоіснування.

Комунікація для маси є тим природним середовищем, тою “екологічною системою”, від якої залежить життя або смерть маси. Поза масовою комунікацією вона не може існувати, бо маса не є автономним, морфологічним організмом, вона живиться емоціями, закликами, тезами тощо, почутими насамперед від своїх вождів.

ЗМК у цій ситуації виконують роль або того самого вождя, провідника,порадника, або посередника між народом і його керманичами. У демократичних суспільствах ЗМК привласнюють собі роль “об’єктивного, чесного, неупередженого джерела інформації”. Проте це не міняє суті справи, оскільки, з одного боку, відбувається привласнення ролі “джерела інформації”, з іншого боку (найголовніше!), маса не володіє тими засобами, способами, технологіями, які дозволяють їй регулярно, планомірно, на науковій основі

перевіряти “джерело інформації” щодо рівня його об’єктивності, чесності, неупередженості. Функцію контролера за діяльністю ЗМІ виконують громадські організації, але вони теж організаційно й технологічно обмежені у здійсненні контролю.