Основні форми та особливості зовнішньої торгівлі

 

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами.

Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що представляє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу (або купівля-продаж між суб'єктами різних націй).

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів – експорту й імпорту й характеризується торговельним сальдо й торговельним оборотом.

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їх взаємну економічну залежність.

Необхідність міжнародної торгівлі обумовлена наступними обставинами:

1. Однією з історичних передумов виникнення капіталістичного способу виробництва є утворення світового ринку. Ще в епоху первісного нагромадження капіталу товарний обіг вийшов за рамки окремої країни. Розширенню міжнародної торгівлі сприяли прогрес у розвитку продуктивної наснаги, збільшення масштабів виробництва, поліпшення умов транспортування товарів.

2. Необхідність зовнішньої торгівлі викликана нерівномірністю розвитку різних галузей у різних країнах. Продукція найбільш динамічно розвинених галузей, яку неможливо реалізувати на внутрішньому ринку, вивозиться за кордон.

3. На сучасному етапі розвитку економіки спростежується тенденція до безмежного розширення розмірів виробництва, тоді як ємність внутрішнього ринку обмежена платоспроможністю населення. Тому виробництво неминуче переростає границі внутрішнього попиту і підприємці кожної країни ведуть завзяту боротьбу за зовнішні ринки.

4. У зв'язку із всезростаючим споживанням сировини всі ресурси, які є у світі, необхідні майже кожній країні світу.

Сучасній міжнародній торгівлі властиві наступні особливості:

1) небувалий розмах міжнародного товарного обміну під впливом НТР і поглиблення його інтернаціоналізації;

2) зміни в географічному розподілі міжнародної торгівлі, що проявляється в збільшенні питомої ваги країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі;

3) динамічність розвитку торгівлі;

4) зміна торгівельної структури експорту під впливом НТР, що прискорила об'єктивний процес міжнародного поділу праці і викликала ріст обміну наукомісткою продукцією, готовими виробами й послугами;

5) поява нових галузей і виробництв, що викликало зростаючу залежність ряду країн від імпорту деяких видів сировини, особливо кольорових металів, нафти, газу;

6) встановлення під впливом НТР глибоких і стійких технологічних зв'язків між підприємствами різних країн по випуску виробів машинобудівної, хімічної, електротехнічної й електронної промисловості;

7) прискорення об'єктивного процесу міжнародного подолу праці. У цей час усе більш значна частина товарів, що надходять у міжнародний оборот, являє собою проміжні продукти, а не кінцеві вироби;

8) сучасна міжнародна торгівля поступово втрачає споконвічно властиві їй риси простої реалізації на зовнішньому ринку певного надлишку продукції і усе більш зводиться до заздалегідь погоджених поставок товарів між підприємствами різних країн, що кооперуються.

Кожна держава проводить систему заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку або на стимулювання росту обсягу зовнішньої торгівлі, зміна її структури і напрямок товарних потоків. Ця система заходів є зовнішньоторговельною політикою.

Існує дві системи зовнішньоторговельної політики – протекціонізм і вільна торгівля, або її лібералізація.

Протекціонізм характеризується введенням високих митних зборів на імпортні товари. До цих зборів, що обмежують ввіз іноземних товарів, нерідко приєднуються експортні премії, що заохочують вивіз товарів. Думка про необхідність проведення протекціоністської політики поширена досить широко, хоча в цей час переважає концепція вільної торгівлі. На користь протекціонізму приводяться різні доводи, наприклад:

● захисні збори потрібні для збереження та посилення галузей, що випускають стратегічні товари й матеріали, які необхідні для оборони;

● збори сприяють збільшенню внутрішньої зайнятості;

● захист виробництва митами й квотами в країнах з більш спеціалізованими економіками підвищує диверсифікованість виробництва та зменшує його залежність від кон'юнктури на світових ринках;

● протекціонізм дає можливість затвердитися новим галузям вітчизняної промисловості;

● торгівельні бар'єри потрібні для захисту фірм від іноземних виробників, що збувають збиткову продукцію за демпінговими цінами.

Ці аргументи відзначають тільки прямі наслідки захисних зборів. Вони ігнорують просту істину, що в остаточному підсумку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.

Вільна торгівля – це вільний, вільне, безмитне або оподатковуване лише незначними митами ввезення товарів.

Переваги вільної торгівлі:

1) стимулює міжнародну спеціалізацію, дозволяє кожній країні споживати таку ж кількість товарів що й до спеціалізації, мінімізувавши реальні витрати робочого часу, необхідні для створення даного обсягу товарів;

2) полегшує розвиток конкуренції, підтримуючи при цьому дух новаторства;

3) дає можливість для розширення ринків й, отже, для масового виробництва, вигідного споживачам;

4) сприяє економічному розвитку й соціальному прогресу в країнах, включених у міжнародну торгівлю.

У сучасній політиці регулювання зовнішньоторговельного обміну проявляється об'єктивна потреба в полегшенні міжнародного спілкування при підвищенні ступеня інтернаціоналізації виробництва і капіталу. Ця тенденція в області міжнародних економічних відносин виражається, зокрема, в ослабленні обмежень зовнішньоторговельного обміну, прагненні до усунення перешкод на його шляху. Такому курсу відповідає політика лібералізації торгівлі, під якою розуміється весь комплекс державних заходів щодо регулювання внутрішньої економіки і зовнішніх зв'язків для сприяння зовнішньоторговельного обігу і зниженню митних та інших бар'єрів. З розширенням міжнародного співробітництва і лібералізацією торгівлі відбувається поступова інтеграція різних країн у єдину світову ринкову систему.

Планування міжнародного маркетингу. Специфіка міжнародної конкурентної боротьби. Стратегії міжнародного маркетингу

Планування міжнародного маркетингу

В розвинутих індустріальних країнах не всі організації здійснюють регулярне планування міжнародного маркетингу. Порівняння результатів діяльності таких організацій з подібними фірмами, які здійснюють регулярне планування, дозволило зробити висновок, що ефективне планування дозволяє підприємствам добитися певних переваг. До цих привілей відносяться:

1. Координація взаємозв’язаних у часі дій багатьох людей.

2. Визначення очикуємих наслідків.

3. Готовність упоратися з можливими змінами.

4. Мінімізація нераціональної реакції на неочиканість взаємодії зі співробітниками.

5. Мінімізація конфліктів між співробітниками.

Міжнародне планування продукції може ґрунтуватися на стратегіях простого розширення, адаптації продукції, «зворотного винаходу» і нових винаходів.

При стратегії простого розширення – компанія виробляє той самий товар для внутрішнього й зовнішнього ринку. Фірма впевнена в тім, що вдалі товари можуть продаватися за кордоном без яких-небудь змін у продукції, її торгівельних марках, дизайні або складі. Цей підхід дозволяє мінімізувати витрати в результаті масовості виробництва, але він не враховує розходження в законах, звичках, технології та інші фактори.

У рамках стратегії адаптації продукції – продукція модифікується для обліку язикових вимог, смакових переваг, умов за кордоном, розходжень в електропостачанні, водопостачанні або правових нормах. Ця стратегія найчастіше використовується в міжнародному маркетингу.

У випадках «зворотного винаходу» – фірми орієнтуються на країни, що розвиваються, виробляючи продукцію простіше, ніж продана на національному ринку.

При нових винаходах – фірма розробляє нові товари для своїх зовнішніх ринків. Цей план є більш ризикованим і вимагає більших витрат часу і коштів, створює потенціал для одержання фірмою прибутку.

Планування реалізації в міжнародному масштабі включає вибір і використання каналів збуту та фізичне переміщення товарів. Фірма може продавати товари безпосередньо через власний торгівельний персонал або наймати зовнішніх посередників для завершення угод. При прийнятті рішень про канали збуту компанія повинна вивчити традиційні взаємозв'язки, наявність підходящих посередників, відмінності в структурах оптової й роздрібної торгівлі від існуючих у своїй країні, урядові обмеження та витрати.

Планування просування. Кампанії по просуванню можуть бути стандартизованими, не стандартизованими або комбінованими. Для компаній, що здійснюють маркетинг у різних європейських країнах, звичайно важливий певний ступінь стандартизації просування в снагу «накладення» глядачів і читачів у цих країнах.

Існують причини використати і не стандартизовані інструменти просування. Багато країн мають культурні розходження, які неможливо задовольнити однією кампанією по просуванню. Ці розходження включають звичаї, мова, значення колярів та символів і рівень грамотності.

Багато фірм сполучають стандартизовані та не стандартизовані кошти в рамках комбінованого плану просування.

Головне при плануванні закордонних цін – визначити, чи будуть ціни носити єдиний рівень, на якому рівні та у якій валюті їх встановлювати і які умови збуту.

При встановленні рівня цін фірма повинна враховувати місцеві економічні умови, наприклад такі, як розмір ВНП на душу населення. Із цієї причини багато фірм намагаються втримувати ціни на низькому рівні що розвиваються і в менш розвинених країнах, збуваючи спрощені варіанти товарів або використовуючи менш дорогу місцеву робочу снагу.

Деякі маркетологи призначають більш низькі ціни за кордоном для того, щоб збільшити розмір ринку або забрати зайву пропозицію із внутрішнього ринку й зберегти на ньому структуру цін. Якщо фірма продає товари за рубежем за ціною, що набагато нижче превалює на внутрішньому ринку експортера або нижче витрат виробництва, має місце демпінг.

Також основне рішення за цінами пов'язане з тією валютою, у якій вони встановлюються. Якщо фірма визначає ціни у своїй національній валюті, їх легше контролювати й ризик девальвації іноземної валюти переходить до покупця. Необхідно визначити умови продажу: ухвалити рішення щодо того, які знижки потрібні для посередників, коли відбувається передача власності, які форми платежу будуть вимагатися та ін.