Управління процесом використання потенціалу підприємства з урахуванням стану ринку, рівня конкуренції та можливостей розвитку підприємства

Розробка рекомендацій з трансформації, реструктуризації, санації підприємства має враховувати особливості стану ринку, рівень конкуренції та можливості розвитку підприємства. Для формування обґрунтованих рекомендацій з розвитку і покращення використання потенціалу на основі трансформації своєї діяльності підприємство повинно бути готовим до високопрофесійних та рішучих дій в наступних напрямках:

1) Формування перспективного бачення та стратегії розвитку.

2) Створення сприятливої бізнес-культури.

3) Інтегрування та покращення ведення бізнесу.

4) Розвиток технологічних рішень.

Залежно від ситуації в діяльності підприємства слід застосовувати найбільш придатні для вирішення конкретної проблеми методи. Розрізнене застосування окремих методів у сучасних умовах відійшло на другий план. Як свідчить практика діяльності успішних компаній для досягнення високих результатів важливо дотримуватися певної філософії та використати її при виборі певної економічної моделі функціонування підприємства.

У процесі аналізу важливо забезпечити процес об’єктивного вибору критеріїв і показників оцінювання потенціалу підприємства. Основними критеріями оцінки потенціалу підприємства є його величина (обсяг) та досягнутий рівень. Перший з критеріїв є кількісним, а другий характеризує якісну сторону потенціалу. Критеріями другого роду є ступінь реалізації можливостей розвитку зовнішнього потенціалу підприємства з позицій маркетингу, тобто напрям «out». Критеріями третього роду, важливими насамперед з погляду практичного використання потенціалу, є рівень використання внутрішнього потенціалу підприємства, тобто напрям «in». Проте величина та рівень потенціалу підприємства самі по собі не відіграють вирішальної ролі у справі забезпечення успішної діяльності підприємства. Тому існує нагальна необхідність у застосуванні специфічних критеріїв оцінки, які засвідчують гармонійність взаємодії підприємства з оточенням та збалансованість внутрішнього потенціалу підприємства. Конкретизують оцінку за певними критеріями обрані підприємством показники оцінки його потенціалу.

Управління процесом використання потенціалу підприємства, як це вже зазначалося у темі 9, у кінцевому випадку зводиться до управління його вартістю. Тому всі заходи з покращення використання потенціалу підприємства повинні бути спрямовані на підвищення його вартості. Серед основних чинників, які впливають на вартість бізнесу, виділяють зовнішні та внутрішні чинники (табл. 10.2).

Таблиця 10.2

Чинники, що впливають на вартість бізнесу [модифіковано 7, c.83]

Зовнішні чинники	Внутрішні чинники
1. Вартість позикового капіталу	1. Частка ринку
2. Податкове законодавство	2. Темпи продажів продукції
3. Інвестиційні та виробничі ризики	3. Норма рентабельності
4. Рівень конкуренції	4. Техніко-технологічний рівень потенціалу
5. Кон’юнктура ринку	5. Інтелектуальний потенціал
6. Вплив іноземних компаній та капіталів	6. Інші
7. Перспективи ринку та привабливість інвестицій

 

Керівництво підприємства повинно враховувати різнохарактерний вплив зазначених чинників і ефективно управляти регульованими параметрами, що дозволить збільшувати дохідність підприємства і підвищувати його привабливість для потенційного покупця чи інвестора. Процес управління потенційною вартістю підприємства зорієнтований на довгострокову перспективу і передбачає побудову певної бізнес-моделі, зорієнтованої на формування доданої вартості підприємства. Для застосування подібної моделі важливо розробити систему показників, що відображали б ефективність функціонування підрозділів та дозволяли здійснювати моніторинг бізнес-процесів. Поряд з цим управління вартістю підприємства передбачає виправдання очікувань та задоволення інтересів потенційних інвесторів і покупців. При управлінні вартістю підприємства часто використовують показник економічної доданої вартості (EVA), який дозволяє слідкувати за її змінами (про який вже йшлося у пп. 6.3). У випадку перевищення чистого прибутку підприємства (після сплати податків, однак з урахуванням сум, сплачених за користування позиковим капіталом) (NOPAT – Net Operating Profit After Tax) над середньозваженою вартістю його капіталу маємо зростання вартості підприємства (EVA має позитивне значення)

EVA = NOPAT – WACC · CE = (ROI – WACC) · CE (10.2)

де ROI (Return on Investments) – дохідність інвестованого капіталу; WАСС (Weight Average Cost of Capital) – середньозважена вартість капіталу; СЕ (Capital Employed) – інвестований капітал.

Для підвищення вартості підприємства важливо здійснювати комплекс заходів з реінжинірингу бізнес-процесів, фінансової оптимізації шляхом формування єдиної структури грошових потоків, реалізації внутрішнього потенціалу, підвищення інвестиційної привабливості підприємства та використання сприятливої ринкової кон’юнктури. Дані заходи можуть забезпечити суттєвий приріст вартості підприємства

Кінцевий результат діяльності підприємства у вузькому значенні вимірюється одержаним прибутком. Прибуток та відносний показник прибутку – рентабельність є основними показниками успішності роботи підприємства. Важливо оптимальним чином поєднувати показники прибутковості діяльності підприємства та оборотності його оборотних активів.

Для оптимізації структури капіталу підприємства й підвищення ефективності управління ним використовують метод левериджу. Як вже відзначалося у попередній темі, можливо впливати на прибуток підприємства за допомогою зміни обсягу виробництва й структури поточних витрат. Даний вплив відбувається з допомогою виробничого (операційного) левериджу. Чим вищий його рівень, тим швидше зростає прибуток підприємства при збільшенні обсягу виробництва. Чутливість зміни прибутку залежно від обсягів реалізації пов’язана з тим, що у структурі собівартості продукції є частина витрат, які не змінюються зі зміною обсягу продукції (постійних витрат). При зростанні обсягів виробництва й реалізації постійні витрати на одиницю продукції зменшуються (за умов відсутності в аналізованому періоді значних інвестицій в активи підприємства).

Коефіцієнт операційного левериджу розраховується за формулою

К_ол = С_пв / С_зв (10.3)

де С_пв – постійні витрати; С_зв – змінні витрати.

Рівень операційного левериджу можна розрахувати також на основі темпів приросту прибутку від реалізації продукції (∆П) та темпів приросту обсягу реалізації продукції (∆Р),%

К_ол = ∆П / ∆Р (10.4)

При падінні обсягів реалізації підприємство з високим коефіцієнтом операційного левериджу швидко погіршує свої фінансові результати, а отже є більш ризикованим.

Ефект операційного левериджу проявляється у результаті перевищення темпів приросту валового операційного прибутку над темпами приросту обсягу реалізації продукції.

Фінансовий леверидж залежить від співвідношення власних і позикових коштів і є одним з головних показників впливу структури капіталу на прибутковість підприємства. Існує два підходи до визначення фінансового важелю. Європейський підхід базується на пошуку оптимального співвідношення власного та позикового капіталу. Американський підхід акцентує увагу на взаємозв’язку позикового капіталу та чистого прибутку підприємства.

Коефіцієнт фінансового левериджу (К_фл) характеризує співвідношення позикового (К_п) та власного капіталу (К_вл) підприємства

К_фл = К_п / К_вл (10.5)

Фінансовий леверидж можна також розрахувати як відношення зміни чистого прибутку (∆П_ч) до загального прибутку до оподаткування (∆П_з):

К_фл = ∆П_ч / ∆П_з (10.6)

За рахунок ефекту фінансового левериджу (Е_фл) підприємство отримує додатковий прибуток на власний капітал у випадку, якщо валова рентабельність активів (Р_А) перевищує середню розрахункову ставку проценту за кредит (СК_сер)

Ефект фінансового левериджу (Е_фл, %) розраховується за формулою [9, с. 129]:

Е_фл = (1 – С_пп) · (Р_А – СК_сер) · К_фл (10.7)

де С_пп – ставка податку на прибуток;

Ефект фінансового левериджу викликаний різницею між рентабельністю власних коштів і середньою ставкою банківського кредиту, а також віднесенням виплат відсотків за довгостроковий кредит на собівартість продукції, що веде до зменшення суми податку на прибуток.

Для ілюстрації ефекту левериджу візьмемо дані, наведені у табл. 9.9 та 9.10 (у випадку зростання обсягів діяльності підприємства Х) і зведемо їх у табл. 10.3.

Таблиця 10.3

Вихідні дані для розрахунку показників левериджу, тис. грн.

Показники	Попередній період	Звітний період	Відхилення
гр. 3 – гр. 2	(гр.4/гр.2)·100, %
1. Виручка від реалізації				20,0
2. Повна собівартість реалізованої продукції				15,8
3. Прибуток від реалізації продукції (р.1 – р.2)				100,0
4. Загальний прибуток до оподаткування				70,9
5. Чистий прибуток				73,0

 

За даними табл. 10.3 виробничий леверидж становить:

К_ол = ∆П / ∆Р = 100,0 / 20, 0 = 5,0

Це означає, що на кожен процент зростання обсягу реалізації підприємства прибуток від реалізації зростає на 5,0%.

Фінансовий леверидж

К_фл = ∆П_ч / ∆П_з = 73,0 / 70,9 = 1,03

Рівень фінансового левериджу показує, що із зростанням загального прибутку до оподаткування на 1% чистий прибуток збільшується на 1,03%.

Для визначення оптимальної структури та необхідного обсягу залучених коштів з урахуванням платності останніх використовують виробничо-фінансовий леверидж, якийвідображає взаємозв’язок трьох показників: виручки, витрат виробничого та фінансового характеру і чистого прибутку. Аналіз цього взаємозв’язку, тобто кількісна оцінка рівня залежності від операційного та фінансового важелів виконується за допомогою спеціального методу, відомого у фінансовому аналізі як метод «мертвої точки».

Виробничо-фінансовий леверидж – узагальнюючий показник. Він є добутком виробничого і фінансового леверіджу і відображає загальний ризик, пов’язаний з можливою нестачею коштів для відшкодування виробничих витрат і фінансових витрат щодо обслуговування зовнішнього боргу.

К_вфл = К_ол · К_фл (10.8)

У нашому випадку виробничо-фінансовий леверидж становить

К_вфл = 5,0 · 1,03 = 5,15

З допомогою використання показників левериджу планують оптимальні обсяги виробництва, розраховують ефективність залучення коштів, прогнозують виробничі і фінансові ризики.

Слід враховувати, що проблеми підбору, оптимізації та раціонального формування елементів потенціалу підприємств за умов впливу багатьох різнохарактерних чинників є складними і на практиці вирішуються не завжди ефективно. У більшості випадків підприємства застосовують інформаційні системи для вирішення локальних завдань оптимізації певних елементів потенціалу.