Управління виробничими можливостями підприємства

Виробничий потенціал як частина ресурсного потенціалу відіграє велику роль в діяльності підприємств виробничого профілю. Величина виробничого потенціалу являє собою характеристику матеріальних умов відновлення продукції й підвищення її якості й може бути основою для прогнозування обсягів промислового виробництва [1, с.156].

Виробничий потенціал підприємства В.Г.Герасимчук рекомендує оцінювати за такими параметрами [2]:

а) кваліфікаційний рівень кадрів (рівень кваліфікації робітників, ступінь узгодженості взаємодій, готовність персоналу до нововведень);

б) ступінь використання устаткування (фондоозброєність праці, ступінь завантаження устаткування, обсяг устаткування, що вводиться в експлуатацію);

в) резерви підвищення конкурентоспроможності (визначаються на підставі оцінки наступних показників: обсяг витрат на НДДКР, частки витрат на маркетинг, збут продукції, кількість типорозмірів продукції);

г) фінансові можливості: обсяг реалізації продукції, рентабельність продукції.

При даному підході робиться наголос насамперед на якісні показники потенціалу.

На етапі проектування визначають показники очікуваної ефективності проектів розвитку підприємства при різних варіантах інвестування для вибору найбільш доцільного варіанта. При визначенні показників оцінки інвестицій слід враховувати їх залежність:

а) від величини ставки, яка використовується для дисконтування;

б) від розподілу грошових потоків по роках періоду віддачі проекту;

в) від величини коефіцієнта певності отримання грошових потоків;

г) від вибору періоду приведення.

Для інвестицій можуть використовуватися як власні, так і позикові кошти, що передбачає визначення середньозваженої вартості капіталу. Внутрішня норма прибутковості характеризує прийняту схему інвестування і визначає рівень плати за інвестиційні ресурси (з врахуванням відсотків за кредит та дивідендів по акціях) при якому буде отримано нульовий прибуток. Це дає можливість після визначення внутрішньої норми прибутковості конкретного інвестиційного проекту обрати структуру коштів (власних і позичених), які інвестуються, а також прийнятний для підприємства рівень оплати за їх використання.

На прибутковість інвестицій впливає також вибір моделі (схеми) розподілу прибутку і подальшого спрямування отриманих надходжень. При виборі моделі із реінвестуванням прибутків прибутковість інвестицій буде вищою, ніж у випадку без реінвестування.

Основ­ною умовою формування програми капіталовкладень є належне та своєчасне фінансове забезпечення, яке передбачає вибір оптимальних джерел фінансування залежно від терміну їх залучення, умов погашення й нарахування процентів у випадку використання пози­кових коштів.

Виробничі можливості визначаються кількістю і якістю виробничих ресурсів – праці, капіталу, природних ресурсів і підприємницьких здібностей, які є у розпорядженні виробника. Виробничі можливості повинні використовуватися максимально повно, щоб забезпечити найбільший обсяг виробництва життєвих благ. Отже, використання моделі виробничих можливостей передбачає повне використання придатних ресурсів при максимальних обсягах виробництва з урахуванням потреб споживача та мінімізації витрат, постійний кількісний та якісний склад ресурсів і технологій. Оскільки економічні ресурси обмежені, то обмежені і обсяги випуску. Наведені припущення дозволяють стверджувати, що виробництво більшої кількості товару Х можливе лише внаслідок переміщення ресурсів з виробництва товару У і навпаки. Підприємство не може одночасно збільшувати виробництво обох благ Х та У, оскільки його можливості розвитку обмежені. Тому перед ним постає питання вибору: яку комбінацію благ Х та У слід виробляти?

Приклад альтернативних комбінацій товарів X та У, які можуть бути вироблені підприємством при повному залученні наявних ресурсів і заданій ефективності, представлений в табл. 9.2.

Таблиця 9.2

Альтернативні можливості виробництва товарів Х та У [модифіковано 3]

Виробничі альтернативи	Товар Х	Товар У
А
В		11,5
С
Д
Е

 

Перехід від альтернативи А до Е вказує, що споживач нарощує обсяги споживання, за рахунок зменшення капітальних благ, які становлять потенціал збільшення виробництва в майбутньому. Рух же від альтернативи Е до А вказує, що споживачі зменшують обсяги споживання з метою заощаджень для розвитку у майбутньому. Обмеженість ресурсів не дає можливість одночасного збільшувати кількості виробництва обох товарів.

У процесі альтернативного використання виробничих ресурсів відбувається їх трансформація для випуску інших товарів. Проте кількість застосованих виробничих ресурсів визначається дією закону їх рідкісності, що графічно відображається кривою виробничих можливостей, або, як її ще називають, кривою “трансформації”.

В умовах постійних змін внаслідок варіації цін на продукцію, витрат, пов’язаних з її виробництвом та реалізацією, конкуренції на ринку, яка веде до постійних змін доходів і прибутків підприємства, доцільно дотримуватися “золотого” правила економіки, коли темпи зростання активів підприємства (∆К_А) мають бути меншими за темпи збільшення його доходів (∆К_Д), ті ж, у свою чергу, мають бути нижчими за темпи зростання прибутку (∆К_П), а останні мали б поступатися темпам збільшення його ринкової вартості (∆К_РВ):

∆К_А < ∆К_Д < ∆К_П < ∆К_РВ (9.1)

Проте нарощування маси прибутку, оборотності капіталу та прибутковості діяльності підприємства завжди наштовхується на ряд труднощів і негативних тенденцій, що вимагає своєчасного та адекватного реагування його керівництва на дані зміни, а також передбачення характеру можливих змін для здійснення необхідних прогресивних перетворень в потенціалі підприємства. Використання методів прогнозування у прийнятті управлінських рішень стає вирішальним у досягненні високої ефективності виробництва.