Характеристика методів ринкового (порівняльного) підходу

 

У практиці визначення ринкової вартості багатьох видів активів (нерухомості, машин, устаткування та ін.) істотне місце займає ринковий (порівняльний) підхід, що базується на принципі заміщення: об’єкти з аналогічною корисністю повинні мати близьку за значенням вартість. Для застосування цього підходу потрібно мати інформацію про ціни на аналогічні об’єкти. Причому для достатньої достовірності результатів необхідна інформація про досить велику кількість угод з ОІВ (інакше вибірка не буде репрезентативною). З огляду на цю обставину можна зазначити, що стосовно ОІВ такий підхід не має широкого використання: оскільки більшість ОІВ унікальні за визначенням і рівень розвитку ринку ОІВ недостатній через незначну кількість угод з аналогічними ОІВ. Крім того, й сама інформація про угоди, що вже укладені, та про їх ціни практично недоступна. Проте все ж таки розкриємо сутність зазначеного підходу, тим більше, що стосовно деяких видів ОІВ цей метод ефективно використовується. Так, унаслідок специфіки ринку програмних продуктів (як ми вже відзначали, за деякими позиціями він близький до ринку досконалої конкуренції) при оцінці деяких видів програм можна одержати достатній обсяг інформації для застосування ринкового підходу.

Отже, ринковий (порівняльний) підхід передбачає визначення вартості ОІВ на основі вартості аналога, скоректованої на ряд поправкових коефіцієнтів, що враховують відмінності між оцінюваним об’єктом та аналогом. У загальному вигляді така вартість описується рівнянням

де Ц_п – вартість ОІВ, розрахована на основі ринкового (порівняльного) підходу;

Ц_а - вартість ОІВ - аналога;

К_1...n - поправкові коефіцієнти.

При ринковому підході застосовується метод «порівняння продаж», коли даний актив порівнюється з аналогічними об’єктами інтелектуальної власності, або з інтересами, реалізованими в цих об’єктах, або із цінними паперами, забезпеченими нематеріальними активами, які були продані на відкритому ринку. Двома найпоширенішими джерелами даних, які використовуються в порівняльному підході, є ринки, на яких продаються як інтереси у власності на аналогічні нематеріальні активи, так і ф’ючерси та/або опціони. Повинна існувати обґрунтована база для порівняння, коли акцент робиться на порівнянні тих ОІВ, які наявні в тій самій галузі або бізнесі, що й ОІВ, який розглядається, або в тій самій сфері, яка реагує на ті ж самі економічні зміни.

Для того щоб забезпечити орієнтири під час визначення вартості певного об’єкта за допомогою попередніх операцій, потрібно вдатися до корегування даних з урахуванням перебігу часу та змін економічної ситуації.

Основними елементами порівняння, які повинні розглядатися при відборі й аналізі операцій з продажу ОІВ, є такі:

1) структура та обсяг юридичних прав власності на нематеріальні активи, що передаються в операції;

2) існування яких-небудь спеціальних умов та угод про фінансування;

3) економічні умови, які існували на відповідному вторинному ринку під час операції з продажу;

4) галузь або бізнес, де використовувався (або використовуватиметься) нематеріальний актив;

5) фізичні характеристики ОІВ;

6) функціональні характеристики ОІВ;

7) технологічні характеристики ОІВ;

8) залучення інших нематеріальних активів у операцію.

Для визначення діапазону ринкової ціни ОІВ виявляються, по-перше, всі технологічні й технічні переваги, які одержує власник завдяки придбанню прав, і, по-друге, діапазон можливих ринкових оцінок, що відповідає виділеній галузі техніки.

Нижня межа діапазону розраховується обома сторонами як мінімально прийнятна для власника ОІВ за розділення з конкурентом сфери технічної винятковості, яка забезпечується патентом на ОІВ. Ця оцінка служить основою, на якій будується стратегія поведінки власника під час переговорів. Основні етапи розрахунку нижньої межі наведені в табл. 4.2.

Верхня межа ціни патенту розраховується як максимальна з точки зору конкурента - потенційного споживача ОІВ - ціна за доступ до запатентованої новації.

Таким чином, у процесі визначення ціни існують:

- дві найменші оцінки, серед прийнятних, відповідно, для власника патенту та можливого покупця прав ОІВ;

- дві найбільші оцінки, серед прийнятних, відповідно, для власника патенту та можливого покупця прав ОІВ.

Передбачається, що патентовласник і конкурент - потенційний покупець прав на ОІВ - для переговорів знаходять частково збіжний простір між відповідними оцінками.

 

Таблиця 4.2 – Етапи та методичні підходи до розрахунку нижньої межі ціни на ОІВ [2]

 

№ ета-пу	Розрахунок для зростаючого ринку	Розрахунок для розвиненого ринку
	Мінімальна оцінка ОІВ (патенту або ліцензії), прийнята для його власника через розрахунки очікуваного майбутнього збільшення прибуку патентовласника на ринку, що зростає, де патентовласник має певну частку ринку без ризику проникнення в неї конкурента При цьому необхідно врахувати можливості альтернативного використання капіталу, що потрібен для розширення ринку, а також доцільність проведення експансії	Оскільки можливості для розширення частки або обсягу ринку в основному вичерпані, оцінка повинна відтворювати зменшення частки ринку, яку займає сьогодні патентовласник, що неминуче настане за відмови від винятковості, яку забезпечує патент. Найпростіший спосіб оцінити ці втрати - розрахувати втрату прибутку від продажів в кожному році наявності патентної охорони, а потім підсумовувати ці втрати з урахуванням коефіцієнтів дисконтування
	Патетовласник повинен врахувати поправку на ефект супутніх або похідних продажів (наприклад, комплектуючі вироби, витратні матеріали, програмне забезпечення тощо)
	При аналізі доходу патентовласника враховуються витрати на додаткові виробничі потужності, які потрібні за відсутності конкурента і розширенні виробництва, витрати на розширення маркетингу і збуту, а також ризики, що виникають при будь-якому розширенні ринку	Врахування змін виробничих потужностей, скорочення витрат на маркетинг і збут

Контрольні запитання

 

1. Які існують підходи до оцінки об’єктів інтелектуальності власності? В чому їх різниця?

2. У чому полягають переваги та недоліки ринкового підходу до оцінки вартості об’єкта інтелектуальності власності?

3. Опишіть механізм визначення вартості об’єкта інтелектуальної власності на основі ринкового підходу.

4. Які методи витратного підходу до визначення вартості ОІВ звичайно застосовуються?

5. Які методи прибуткового підходу до визначення вартості ОІВ знайшли найбільш широке застосування?

6. У чому полягають особливості визначення вартості ОІВ за допомогою методу звільнення від роялті?

7. Які елементи порівняння використовуються при відборі й аналізі операцій із продажу ОІВ з метою визначення ринкової вартості?