Організаційні форми інноваційно активних підприємств

Мале інноваційне підприємництво пов’язане з процесами формування нових фірм у рамках старих компаній, створенням і функціонуванням ризикових фірм, розробленням і реалізацією «інкубаторних програм». Фірми-інкубатори є однією з організованих форм активізації інноваційної діяльності.

Нові фірми в рамках старих компаній є прогресивним методом створення молодих компаній. Якщо в 1970-х і на початку 1980-х рр. нові компанії створювалися в основному інженерами і вченими (вихідцями із великих фірм), то на сьогодні набув поширення інший підхід. Корпорації самі субсидують організацію нових фірм для того, щоб запобігти відпливу провідних працівників. Вони ж дозволяють залучити на роботу в свою корпорацію фахівців з інших фірм.

Звичайний спосіб дії компаній полягає у прийнятті на себе всіх фінансових питань молодих фірм, що дозволяє материнській компанії стати власником щонайменше 80% нової фірми (решта – в руках співробітників-засновників). У бухгалтерських книгах нова внутрішня фірма вважається філією, але фактично є окремою компанією зі своїм керівництвом. Однак збитки від діяльності останньої в початковому періоді її розвитку доводиться вносити до бухгалтерських книг материнської компанії. У той же час компанія, що субсидується, не може отримати 100 % прибутків фірми-новачка, оскільки остання не належить їй повністю.

Щоб обійти зазначену проблему, деякі компанії, які організували всередині своєї структури нову фірму, роблять її своєю повною власністю. У подібному варіанті співробітники-засновники молодої фірми зазвичай отримують право придбання протягом ряду років акцій за пільговою ціною.

Після закінчення декількох років материнська компанія - власник контрольного пакета акцій отримує можливість викупати акції, що належать співробітникам-засновникам, які отримують певні доходи від приросту капіталу.

Венчурні фірми – ризикові фірми. Ризикова фірма - це організація, що створюється для реалізації інноваційного проекту, пов’язаного зі значним ризиком.

Створення ризикової фірми відбувається таким чином. Група з кількох людей, які володіють оригінальною ідеєю в галузі нової технології або виробництва нової продукції, але не мають коштів для виробництва, вступає в контакт із одним або кількома інвесторами (венчурними фондами). Цей контакт здійснюється через посередника: керівника дрібного підприємства, який повинен бути компетентний не лише в науково-технічній сфері діяльності, а й у сфері виробництва і реалізації продукції. Як керівник майбутньої ризикової фірми, він забезпечує часткове фінансування проекту і в той же час безпосередньо керує низкою напрямків діяльності протягом 3-7 років, аж до того моменту, коли ризикова фірма передає через продаж акцій ведення справ більш потужній фінансово-виробничій групі, якщо досягнутий рівень розвитку вимагає розширення масштабів виробництва.

За оцінкою економістів, у 15 % випадків ризиковий капітал повністю втрачається; 25 % ризикових фірм несуть збитки протягом більш тривалого часу, ніж передбачалося спочатку; 30 % ризикових фірм дають дуже скромний прибуток, але в 30 % випадків успіх дозволяє упродовж усього кількох років багаторазово перекрити прибутком усі вкладені кошти.

«Інкубаторні програми» і мережі малих фірм. Багато високотехнологічних організацій будує свою стратегію виживання на основі «інкубаторних програм» і є «фірмами-інкубаторами».

Під «фірмою-інкубатором» розуміють організацію, створювану місцевими органами влади або великими компаніями з метою вирощування нових компаній. На сьогодні в США налічується понад 350 фірм-інкубаторів. До 1980 р. їх було 10. Фірми-інкубатори створюються для здавання в оренду знову організовуваним компаніям за невисоку плату службових приміщень та надання їм на пільгових умовах ряду послуг з можливістю отримання консультацій у експертів з управлінських, технічних, економічних, комерційних і юридичних питань.

Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. З 70-80-х рр. ХХ століття у технічно розвинених країнах почали активно поширюватися різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт, спрямованих переважно на забезпечення великих технологічних проривів. Вирішення таких завдань потребує організації складних програм НДДКР і значних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів. Здійснюється програмно-цільова форма організації науково-технічної діяльності в автономних колективах і проектне управління процесом НДДКР, а не адміністративно-господарська форма в рамках лінійно-функціональних корпоративних систем. Виникли міжкорпораційні програмно-цільові кооперативні науково-технічні організації. Історично першою формою науково-технічної кооперації в США стали дослідні інститути, переважно галузевого профілю, створювані за програмно-цільовим принципом. Їх відмітною рисою є відмова від проведення робіт власними силами та залучення на контрактній основі зовнішніх виконавців, у тому числі промислових фірм. Кілька великих корпорацій однієї галузі, будучи зацікавленими у спільному проведенні певних етапів інноваційних процесів (у першу чергу НДДКР), організовують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління. Таким чином були створені Дослідний інститут електроенергетики, Дослідний інститут сонячної енергетики та інші [5].