Характеристика методів витратного підходу

Сутність витратного підходу полягає у визначенні сучасної (поточної) вартості оцінюваної власності з урахуванням усіх втрат, необхідних для її створення, включаючи прибуток розробника.

У загальному вигляді ціна ОІВ у рамках витратного підходу розраховується за такою формулою:

де Ц_в – вартість ОІВ, розрахована на основі витратного підходу; К_м – коефіцієнт морального старіння;

К_зн – інтегральний коефіцієнт наукової значущості (визначається експертним шляхом);

t – порядковий номер року здійснення витрат;

T – рік завершення розробки ОІВ;

C_t – витрати на створення ОІВ (включаючи витрати на НДДКР, технологічну підготовку виробництва, виготовлення дослідних зразків, правову охорону тощо, у тому числі прибуток розроблювача) у t - му році;

I - індекс інфляції (відношення рівня цін на дату оцінки до рівня цін у t - му році);

r - ставка приведення (ставка прибутковості за альтернативними інвестиціями).

,

де T_ф - фактичний строк використання ОІВ;

Т_кв - повний термін корисного використання ОІВ.

Витратний підхід використовується при оцінці вартості ОІВ, якщо неможливо знайти об’єкт – аналог, відсутній будь-який досвід реалізації подібних об’єктів або прогноз майбутніх доходів не стабільний. Середовище реалізації ОІВ дуже невизначене, й успіх залежить від великої кількості чинників. Витратний підхід передбачає визначення вартості ОІВ на основі калькуляції витрат, необхідних для створення або придбання, охорони, виробництва і реалізації об’єкта інтелектуальної власності на момент оцінки. Наприклад, такі об’єкти інтелектуальної власності, як інформаційні бази даних, що підпадають під визначення нематеріального активу, створюються впродовж досить тривалого періоду, і витрати на їх формування найчастіше списуються за витратними статтями. Зібрана наукова бібліотека може бути величезною цінністю (у деяких випадках вона може бути найдорожчим активом підприємства, особливо якщо це підприємство – науковий інститут або вищий навчальний заклад). Але оцінити ступінь участі цього активу в створенні інших, а відповідно, і частку в майбутніх доходах практично неможливо. Активи подібного роду оцінюються, як правило, методом вартості створення, тобто з погляду витратного підходу, без урахування можливих прибутків.

Найчастіше на практиці використовуються такі методи оцінки витрат на створення ОІВ:

- метод вартості заміщення об’єкта оцінки полягає у визначенні витрат на створення ОІВ, аналогічного об’єкту оцінки, у ринкових цінах, існуючих на дату проведення оцінки, з урахуванням зносу об’єкта оцінки. Розрахунок ґрунтується на передбаченні, що покупець не заплатить за об’єкт більше, ніж коштує інший об’єкт аналогічної корисності. Тому в цьому разі в основу вартості покладено видатки (з урахуванням прибутку) на створення об’єкта, якому властиві корисні якості аналогічні якостям об’єкта оцінки;

- метод відновної вартості полягає у визначенні витрат у ринкових цінах, існуючих на дату оцінки, на створення об’єкта, ідентичного об’єкту оцінки, із застосуванням ідентичних матеріалів і технологій, з урахуванням зносу об’єкта оцінки. Виходячи з цього, до розрахунку беруться видатки (з урахуванням прибутку) на створення ідентичного об’єкта в сучасних умовах (у сучасних цінах);

- метод початкових (історичних) витрат полягає у підсумовуванні історичних (первинних) витрат, перерахованих на момент оцінки ОІВ з урахуванням індексу зміни цін у даній галузі та з урахуванням фактора зміни вартості грошей у часі.

При оцінці потрібно брати до розрахунку всі істотні витрати, серед яких: оплата праці, маркетингові й рекламні витрати, витрати на страхування ризиків, пов’язаних з об’єктами інтелектуальної власності, витрати на вирішення правових конфліктів, на витрачені матеріали, собівартість науково-методичного забезпечення, індивідуалізації власної продукції – логотипу, ліцензій, сертифікатів і т. ін.

Оцінювачу необхідно виявити і врахувати різні форми зносу об’єкта оцінки: фізичний знос, функціональне застаріння, застаріння, що враховується регулювальними органами. Оцінювачу необхідно виявити і віддавати собі звіт у наявності різних форм застаріння – фізичного зносу, функціонального застаріння, технологічного застаріння, економічного застаріння, які повинні враховуватися при оцінці вартості об’єкта інтелектуальної власності.