Альянси, консорціуми та спільні підприємства

На сьогодні практично всі промислові компанії розвинених країн розвивають міжфірмові зв’язки. Виділяють чотири основні форми міжфірмового співробітництва:

- угоди про співробітництво з окремих аспектів діяльності;

- створення спільних підприємств (СП);

- угоди про поглинання новаторських дрібних фірм великими компаніями з метою придбання нових технологій;

- встановлення підрядних відносин (на основі довгострокових договорів) між постачальниками матеріалів і комплектуючих виробів та їх споживачами.

Науково-технічним альянсом прийнято називати стійке об’єднання кількох фірм різних розмірів між собою і / або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізації продукції.

Альянси. Науково-технічні альянси поділяють на науково-дослідні, створювані для реалізації певного наукового проекту, і науково-виробничі, створювані для розроблення і виробництва нової продукції. Якщо в такому співробітництві беруть участь партнери з різних країн, то альянси стають міжнародними. Створюючи технологію поза жорсткими національними кордонами, альянси знижують вплив численних страхових факторів, ризиків, обмеженості ресурсів, жорсткості державного регулювання.

Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково-технічні альянси.

Учасники альянсу вносять свої вклади у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, а після досягнення результатів одержують за угодою свою частку інтелектуальної власності. У спектрі організаційних форм альянси займають проміжну сходинку між неформальною кооперацією і повним злиттям. Управління здійснюється або одним із провідних членів, або спеціально призначеним координаційним комітетом.

Один із парадоксів формування альянсів полягає у розширенні співробітництва корпорацій одночасно зі зростанням конкуренції між собою.

Найбільш великі альянси чинять глобальний вплив на технічний рівень ключової галузі. Так, у 1992 р. відомі корпорації IBM, Siemens і Toshiba створили альянс для розробленняки суперчіпа комп’ютерної пам’яті, вклавши 1 млрд дол.

Альянси з’явилися і в Росії. У 1995 р. компанії Hewlett-Packard, Oracle, LVS і Cognitive Technologies оголосили про початок реалізації спільного проекту «Електронний архів» зі створення систем управління електронними документами. Фірма Cognitive Technologies постачає системи розпізнавання текстів, фірма Oracle – технології управління базами даних; фірма Hewlett-Packard – повний набір обладнання для створення і підтримки електронного архіву, а фірма LVS виступає як збирач, наладник, творець кінцевої системи, що йде безпосередньо клієнтові.

Консорціум. Консорціум є добровільним об’єднанням організацій для вирішення конкретного завдання, реалізації програми, здійснення великого проекту. До нього можуть входити підприємства та організації різних форм власності, профілю і розміру. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються спільно обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму. Після виконання поставленого завдання консорціум розпускається.

Спільні підприємства. За даними статистики, 55 % угод про кооперацію – це угоди про створення спільних підприємств (СП). Близько 40 % промислових компаній США з об’ємом продажів понад 100 млн дол. беруть участь у створенні одного або кількох СП. У цій формі організовано близько 40 % закордонних філій американських і англійських міжнародних монополій, понад 50 % закордонних німецьких та італійських філій, 70 % французьких і майже 90 % японських [5].

Міжнародне спільне підприємство може бути визначене як інститут міжфірмового співробітництва в розробленні, виробництві або маркетингу продукту, яке перетинає національні кордони, не базується на короткострокових ринкових трансакціях і припускає значний і тривалий внесок з боку партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів. У багатьох випадках відповідальність в управлінні розподілена між фірмами-партнерами.

Це визначення не містить інших альтернативних видів міжнародної економічної діяльності, такі як: експорт; прямі зарубіжні інвестиції (ПЗІ), що припускають повний внутрішньофірмовий контроль за діяльністю з виробництва та розроблення продукту; продаж технології за допомогою ліцензування.

Співпраця між фірмами різних країн має низку форм: окрема корпорація, в якій володіння акціями розподілене між партнерами; партнерство між субпідрядниками та первинними підрядниками, які ділять ризик, або придбання однією фірмою пакета акцій іншої фірми; субпідрядні відносини, що поширюються на розроблення продукту і його виробництво; партнерство в маркетингу продуктів, вироблених переважно однією фірмою.

Виділяють чотири типи технологічно орієнтованих СП:

- співпраця між фірмами лише в дослідженнях;

- обмін випробуваними технологіями в рамках єдиної продуктової лінії або через багато продуктів. Ці СП особливо відомі у світовій мікроелектронній промисловості та роботобудуванні завдяки поширеній тут практиці перехресного ліцензування;

- спільне розроблення одного або більше продуктів (у комерційному літако- і моторобудуванні, в окремих сегментах телекомунікаційної, мікроелектронної та біотехнологічної індустрії);

- співпраця шляхом виконання різних функцій або стадій життєвого циклу виробів, властива ряду міжнародних СП у галузі біотехнологій, фармакології, у сталеливарній промисловості й автомобілебудуванні. Маються на увазі ситуації, коли одна фірма розробляє новий продукт або процедуру маркетингу, а виробництво й адаптацію до зарубіжного ринку здійснює інша фірма.

Міжнародні СП, пов’язані з розробленням і комерціалізацією технології, базуються на відносинах обміну, які охоплюють товари, що не беруть участі у ліцензуванні чи експортних операціях. Деякі типи співпраці дозволяють закордонним фірмам об’єднати технологічні можливості в єдиному продукті без злиття всіх своїх видів діяльності в єдиному корпоративному об’єднанні. Інші форми співробітництва також сприяють обміну технологіями через продукти. У більшості таких випадків учасники коопераційних структур є одночасно конкурентами на одному або декількох продуктових ринках. Існують і СП, що поєднують технологічні можливості однієї фірми з активами у сфері маркетингу або реалізації іншої фірми для створення єдиного продукту. Подібного роду компанії частіше включають фірми, які не є прямими конкурентами.

Серед причин високої популярності спільних підприємств можна виділити такі [5]:

· Часто виникає положення, коли потужні технологічні можливості зарубіжних фірм підвищують серед компаній даної країни попит на іноземних партнерів у СП. Зарубіжні фірми сьогодні більшою мірою, ніж раніше, можуть освоювати та використовувати розвинені технології, наприклад, американських компаній у галузях, де зберігається істотний технологічний розрив між американськими та іноземними фірмами.

· Вартість досліджень і розробок, необхідних для доведення нового продукту чи процесу до ринку, у багатьох високотехнологічних галузях значно зросла за останні 20-30 років. Значні витрати на розроблення накладають суворі обмеження на здатність фірм витримувати дорогі програми НДДКР та підвищують значення проникнення на закордонні ринки для забезпечення комерційного успіху. Фірмам у деяких галузях потрібні ринки значно більші, ніж національні.

· Іншим джерелом тиску на програми НДДКР з боку витрат є технологічна конвергенція. Технології, які раніше за своєю значущістю вважалися периферійними по відношенню до комерційної та дослідницької діяльності фірм, тепер стали центральними з точки зору забезпечення конкурентних переваг у ряді технологічно інтенсивних галузей. Технологічна конвергенція означає, що фірми мають швидко набувати досвід в освоєнні більш широкого спектра технологій і наукових дисциплін, усе більше напружуючи бюджет НДДКР та людські ресурси.

· Скорочення тривалості життєвих циклів продуктів у багатьох високотехнологічних галузях підвищило нагальну необхідність швидкого проникнення на глобальні ринки з новими продуктами. Одночасне представлення продукту в більшості промислово розвинених країн сьогодні є істотним для комерційного успіху. Таке швидке проникнення може затребувати спільного виробництва чи співробітництва з фірмою, що вже володіє необхідною системою збуту.

· Важливість контролю за технічними стандартами для досягнення комерційного успіху робить швидке проникнення нового продукту на більшість ринків особливо значущим у мікроелектроніці, виробництві комп’ютерів та телекомунікаційного обладнання. Встановлення продукту як фактичного стандарту чи домінуючої моделі може забезпечити прибуткову основу для представлення інших пов’язаних із ним продуктів чи наступних поколінь даної моделі.

· Істотним фактором, що пояснює нинішнє зростання внутрішнього та міжнародного співробітництва, є центральна роль відносно невеликих фірм-початківців у комерціалізації нових технологій. Малі фірми є більш важливим джерелом нових комерційних технологій більше у США, ніж, наприклад, у Японії та Західній Європі, де вже великі фірми відіграють значущу роль у створенні нових продуктів електроніки чи біотехнології.