Ретроспективний аналіз моделей трансферу технологій

У 1911 році американський економіст Шумпетер уперше в явній формі декларував як основну умову розвитку суспільства конкурентне освоєння інновацій. При цьому «лінійна модель» Шумпетера коротко зводилася до такого:

а) винахідницька, інноваційна активність за своєю суттю знаходиться поза економікою, а підприємці лише відстежують відкриття, що з’являються і, створюючи на їх основі винаходи та інші технологічні інновації, використовують їх для отримання прибутку;

б) економічний розвиток відбувається через технологічні інновації, стараннями підприємців викликають появу нових продуктів і процесів;

в) інноваційний процес – лінійний, починається з винаходу і закінчується інновацією, що приносить прибуток.

Іншими словами, лінійна модель інноваційного процесу означає, що саме інновації, що генеруються незалежно і поза економікою та поза її потребами, викликають економічне зростання. Як приклад справедливості цієї моделі наводиться Едісон, інноваційна діяльність якого дійсно серйозно змінила економічну картину Америки і всього світу.

Лінійна модель інноваційного процесу відокремлює, ізолює процес створення нововведення від процесу його освоєння і використання суспільством і, незважаючи на майже столітній вік, досі існує в головах багатьох вчених і винахідників.

На рис. 1.1 наведена таблиця, що ілюструє сучасне розуміння лінійної моделі інноваційного процесу, причому тут простежується зміна і локалізації процесів, і виконавців, і результатів кожного з етапів. Хоча етапи тут більші, ніж ті, що обговорювалися в попередньому розділі, але закономірності простежуються ті самі.

Раніше чи пізніше, але у всіх розвинених країнах (а зараз – і в країнах, що розвиваються) визріло розуміння, що самоплив у економічному розвитку – далеко не оптимальна політика, і держава не може дозволити собі усунутися від участі в інноваційному процесі, що є стрижнем розвитку економіки та суспільного добробуту. Залучення державної машини до інноваційного процесу полегшило й інтенсифікувало його на всіх стадіях, однак не зняло суперечності взаємної ізольованості генерації та використання інновацій. Держава (і приватні інвестори) здійснювали фінансову і політичну підтримку фундаментальної науки, прикладної науки та технологічних інновацій, як і раніше, ізольовано, орієнтуючись на поточні потреби переважно політичного характеру.

 

ПРОЦЕС	Досліджен-ня		Розробка		Поширення
БЛОК
Місце знаходження	Університет-ські, державні, приватні дослідницькі лабораторії	Університетські, державні дослідні лабораторії, промислові (приватні), дослідницькі лабораторії	Промислові лабораторії НДДКР	Заводи, установи і т.д.	Заводи, підприємства з виробництва та обслуговування, магазини, ринки
Виконавці роботи. Технічний персонал лабораторій.	Вчені в лабораторіях, підтримувані технічним персоналом	Вчені й інженери в лабораторіях, підтримувані технічним персоналом	Вчені й інженери в лабораторіях, інженери та техніки, які проектують, виготовляють та випробовують прототипи	Менеджери з виробництва, висококва-ліфіковані робітники, робітники на конвеєрі	Ті ж, але на великій кількості заводів, торговий персонал, користувачі і т. п.
Результати на виході	Наукові знання, ідеї, наукові статті	Патенти, наукові статті	Патенти, креслення, технічні умови	Нові продукти та процеси	Більш широка доступність продуктів і процесів
	Наука		Технологія		Ринок

Рисунок 1.1 – Лінійна модель трансферу технології в сучасному розумінні [3].

Допомогли, як не дивно, кризи, коли гострота проблеми економічного виживання змусила пильніше вивчити весь довгий ланцюжок переходу від нової фундаментальної ідеї до конкретного товарного продукту, прискорюючи економічне зростання.

З’ясувалося, що лінійна модель – це лише перше наближення до реальної мережі взаємозв’язків і взаємовпливів суб’єктів і об’єктів інноваційного процесу, який насправді є інтерактивним практично на всіх етапах трансферу технологій. На прикладі динаміки розвитку інноваційної активності в конкретних галузях стало очевидно, що, крім «штовхальної» сили інновацій, що стимулює економічне зростання, істотну роль відіграє і «тягнуча» сила попиту, що виникає в суспільстві у відповідь на освоєння чергової інновації. Інакше кажучи, нові можливості генерують у суспільстві нові потреби, соціальне замовлення на нові винаходи.

Як наслідок, схема взаємодії суб’єктів інноваційного процесу стає істотно складнішою, ніж це зображено на рис. 1.1. Та й узагалі сам процес народження і розвитку інновації виявляється набагато складнішим і неоднозначнішим, ніж це подає проста лінійна модель. Стадій у ньому значно більше, більше і «зазорів» між цими стадіями, коли для переходу до чергової стадії необхідно докладати достатні організаційні зусилля, які й лягають на плечі менеджерів, які доводять інновації до кінцевого продукту.

Узагалі кажучи, перш ніж розмірковувати про особливості трансферу, тобто передачі технології, корисно було б з’ясувати, де, власне кажучи, ця технологія народжується, створюється. Починається все, як це не дивно, з нагоди, з випадкового відкриття, причому в сфері дуже далекій від усіляких життєвих дрібниць типу технологій, продуктів, обладнання. Так що і ми почнемо з того, що мовою вчених називається «фундаментальними дослідженнями» (рис. 1.2).

 

Рисунок 1.2 – Схема зворотних зв’язків при трансфері технологій [3].

1. Фундаментальні дослідження.

1.1. Академік Л. А. Арцимович висловив свого часу парадоксальну думку, що «наука – це спосіб задоволення цікавості вченого за рахунок держави». Цікавість - це генетично закладена в нас властивість, але справжній вчений, на відміну від дитини, виявивши нове і незрозуміле для нього явище, не зупиняється на нейтральній фіксації цього факту, а намагається розібратися в його причинах (якби Флемінг, наводячи порядок у своїй шафі з використаними чашками Петрі, пройшов повз незрозумілий факт відсутності бактеріальної культури навколо запліснявілої ділянки живильного середовища, то пеніцилін не був би відкритий). З виявлення цього «незрозумілого явища» і починається довга дорога до технології. Отже, відбулося відкриття, точніше, «відкриття-випадковість».

1.2. Випадкове відкриття роблять не академіки, але далі за справу беруться вже мізки вищого польоту: адже жоден із відомих законів природи не може пояснити загадкове відкриття, отже, тут «прихований» ще не відомий людям закон природи. Висуваються гіпотеза за гіпотезою, вчені всебічно вивчають новоявлене явище, намагаючись зрозуміти, в чому ж його причина.

1.3. Відомо, що гіпотеза стає теорією, тобто загальновизнаним законом, якщо вона може не лише пояснити відкрите явище, а й передбачити деякі інші явища, що ніким досі не спостерігалися. Таким чином, остаточним суддею в суперечці гіпотез є вирішальний експеримент, результати якого можна інтерпретувати за допомогою лише однієї із запропонованих гіпотез. Ідуть інтенсивні пошуки такого експерименту, а точніше, ставиться безліч різноманітних експериментів у пошуках того єдиного, що підтвердить здогадку, гіпотезу (періодичний закон Менделєєва отримав статус теорії, коли автор передбачив не лише існування і властивості трьох ще не відкритих елементів Ge, Ga і Sc, а і вказав руди, в яких ці елементи були реально і тріумфально виявлені).

Після експериментального підтвердження гіпотези робота фундаментальної науки полягає в нових і нових підтвердженнях закону (рутинна робота), а також у визначенні меж його актуальності.

Естафета досліджень тепер переходить в інші руки, за справу беруться вчені-прикладники.

2. Прикладні дослідження

2.1 Представники фундаментальної науки рідко і не дуже охоче спілкуються із представниками «приземленої» прикладної науки, тому останнім доводиться самостійно відстежувати появу нового закону, продиратися крізь хащі заумної термінології теоретиків фундаментальної науки і намагатися з’ясувати, що ж можна отримати з нового закону корисного і цікавого для практики, для технології. Пошук відкриттів (тобто об’єктивних, не залежних від людини явищ і законів) змінюється пошуком винаходів (тобто створених людиною, його мозком і його руками) нових явищ, ефектів, процесів і предметів. На першій стадії цього процесу, однак, вчені лише освоюються з новим законом, визначають сферу його дії, діапазон допустимих вхідних умов. Загалом на цій стадії провідні вчені прикладної науки вирішують практично ті самі завдання, що й «рутинні» дослідники фундаментальної науки.

2.2. Однак, фіксуючи результати своїх експериментів, боковим зором ці вчені стежать за тим, чи не з’являється надія, натяк на те, що даний конкретний результат може стати основою нової технології (або нового продукту, придатного в якій-небудь іншій сфері діяльності людини). Після того як будуть виявлені певні підходи, операції, способи, що дозволяють імовірно досягти нових практично важливих результатів, починає викристалізовуватися винахід на новий спосіб, пристрій, застосування і т. д.

2.3. Ідея винаходу негайно перетворюється в лабораторний експеримент конкретної технологічної спрямованості, метою його є, в першу чергу, отримання корисного результату. На першій стадії очікування дослідників скромні: лише б отримати якісний результат, а вже покращувати, модифікувати будемо пізніше. Проте і це дається не відразу, з’ясовуються деякі «дрібниці», які знову й знову змушують повертатися до попереднього етапу.

2.4. Нарешті бажаний результат вийшов, у руках - потрібний продукт, принципово новий, хоча ще й сирий, примітивний, однак очі дослідника бачать у ньому те, що ще тільки буде. Зрозуміло, що в кінці шляху буде цілком товарний продукт, і потрібно починати турботу про його майбутнє просування на ринок. Хоча попереду ще маса роботи. Але це вже робота на наступному рівні.

3. Розроблення технології

3.1. Перша ластівка нової технології народилася на лабораторному стенді, зібраному з підручних засобів. На цьому стенді триває робота з одиничними зразками продукту, метою якої є оптимізація технології (за матеріалами, процесами, режимами і т. д.). Ключових цільових параметрів два: якість продукту і якість технології, і те, й інше потрібно зробити максимально привабливим для бізнесу, для промисловості, куди в кінцевому підсумку буде передана технологія.

3.2 Паралельно з цією роботою розгортається і робота з масштабування технології, перехід від лабораторної установки до обладнання для дрібносерійного виробництва. Це замовлення на спеціальне обладнання, пошук можливих кандидатів для кооперації зусиль, огляд ринку комплектуючих з метою максимальної уніфікації, тобто здешевлення обладнання. Ключових цілей теж дві, але вже інші: відтворюваність технології та її здешевлення. Хоча кінцева мета та сама, що й на попередній стадії.

Нарешті, обидва завдання вирішені на досить привабливому рівні, є і продукт цілком товарного вигляду, і прототип промислового устаткування, і відпрацьована технологія. Можна розгортати масштабне виробництво нового продукту.

4. Виробництво, вихід на ринок, дифузія інновації

4.1. Лабораторія передає все, що знає і вміє, промисловості. Цілком можливі ще якісь упущення і підводні камені під час зміни масштабу виробництва, так що авторський супровід технології не виключено (обидві сторони в цьому зацікавлені), але керування вже бере на себе бізнес, а не цікавість дослідника.

4.2. Виробництво без збуту - нонсенс, властивий лише радянським підприємствам, тому проблеми маркетингу, реклами нового продукту розгортаються всіма мислимими каналами і вирішуються максимально ефективно (тобто з ретельним підрахунком економічних характеристик цього заходу). До речі, цей процес має сенс починати набагато раніше, про що вже дещо було сказано в п. 2.4 (багато що тут залежить від упевненості розробників в успіхові й від можливостей фінансування).

4.3 Однією із найважливіших послуг виробника нової продукції є післяпродажне обслуговування. Це стосується і ремонту (а отже, і ремонтопридатності), і запчастин, і підналагодження, і багатьох інших дрібниць, які виходять назовні іноді лише після масових продажів і претензій користувачів. На цьому етапі промисловість не завжди в змозі вирішити всі проблеми, висунуті користувачами, й авторам розробки доводиться серйозно підключатися для доопрацювання технології або продукту.

4.4. Користувачі іноді знаходять для придбаного продукту застосування, що істотно відрізняється від того, яке зазначене виробником у паспортній документації. А це може призвести як до небажаних наслідків (і тоді потрібно посилити «захист від дурня»), так і навпаки до народження нової корисної функції продукту, а отже до постановки завдання про його модифікації стосовно цієї нової функції.

Ось такий ланцюжок подій, що викликають появу нової технології та нового продукту. Очевидно, що весь його неможливо пройти одним і тим самим виконавським складом, так що трансфер, передача знань і умінь під час зміни команди неминучі і неодноразові.

Послідовність подій і дій у ланцюжку життєвого циклу інновації, розписана вище, належить до інноваційної технології базисного характеру, причому останнім пунктом ланцюжка життєвий цикл даного продукту не закінчується, його історія триває, але вже з подальшими інноваціями поліпшувального характеру, і так аж до появи чергової базисної інновації, яка переведе наш продукт до статусу застарілого.

Трансфер технології, тобто передача інформації про інновації, спостерігається на кожному переході від стадії до стадії. Власне, трансфер необхідний об’єктивно, оскільки в дійсності кожна наступна стадія реалізується, як правило, іншими людьми, і ця передача, як передача естафетної палички, є невід’ємною частиною інноваційного процесу.

Лінійна модель передбачає односпрямоване просування, передачу інформації від 1.1 до 4.4 (рис. 1.2). Однак реально в цьому ланцюжку є безліч зворотних зв’язків, деякі з них показані на схемі рис. 1.2.

Бачимо, що «прямий» процес трансферу, позначений лівим ланцюжком ліній зі стрілками вниз, супроводжує і зворотний процес передачі інформації від подальших стадій до попередніх, причому зворотних потоків інформації набагато більше, ніж здається спочатку. Особливу роль відіграє ланцюг зворотного зв’язку, позначений більш товстою лінією: саме він частіше й ефективніше за інші стимулює зародження чергової інновації. Таким чином, економіка, ринок стимулюються інноваціями і самі стимулюють інновації.

Схема рис. 1.2 охоплює інноваційний процес від самих його коренів, від фундаментальних відкриттів. Справді, в тій клітинці, що на рис. 1.1 позначена словами «фундаментальні дослідження», теж іде своє життя, є свої проблеми трансферу і непорозуміння, однак там товару ринкового попиту ще немає і всі проблеми належать швидше до взаємовідносин між групами вчених – джерел і споживачів інформації. В Україні, де фундаментальна наука фінансується виключно державою, цей перший блок інноваційного процесу практично не мислить товарними категоріями, відтак поняття трансферу і комерціалізації технологій починають осмислюватися лише десь на початку другого блоку - «прикладних досліджень». Вузи тільки нещодавно всерйоз зайнялися цією частиною науки, академічні установи досі внутрішньо протестують, вимушено приймаючи програми прикладного характеру. Основна ж маса прикладних досліджень проводилася в галузевих НДІ та лабораторіях великих промислових підприємств. Це – принципово різні типи дослідницьких організацій і за рівнем підготовки, і за організацією, і за стилем роботи, і за фінансовими і технічними можливостями. Тому масштаби та схеми ТТ для цих груп різняться досить істотно, розрізняються і види інформації, що передається, і відносна роль учасників процесу (та й склад учасників також має свою специфіку), і висота й характер психологічних бар’єрів на шляху ТТ.

Зазвичай виділяють три основні типи міжорганізаційного трансферу технологій:

1) передача технології на стадії НДДКР з наукових і дослідницьких академічних і вузівських організацій до галузевих або відомчих лабораторій для доопрацювання і доведення до стадії дослідного виробництва;

2) передача технології на стадії завершення ДКР з дослідницьких організацій до діючих промислових фірм для фінішного освоєння технології у промисловому масштабі;

3) передача технології новоствореним (спеціально для цієї мети) компаніям. Втім, це зовсім не вичерпний список, є ще й четвертий варіант – передача або повернення технології (а часто - не власне технології, а технічного завдання на технологію або дослідження) для більш глибокого вивчення та подальшого розвитку (реалізація однієї зі стрілок, спрямованих вгору на рис. 1.2).

Міжорганізаційний ТТ не вичерпує всіх видів трансферу, крім нього є ще й міждержавний ТТ (у ньому, крім уже перелычених труднощів нерозуміння, входять до цього ряду і мовні, й національні особливості) і «горизонтальний» ТТ, коли одна компанія в рамках великого консорціуму передає свою готову технологію іншій компанії або навіть своїй філії, територіально віддаленій від материнської компанії. Близько до цього знаходиться і франчайзинг. Однак навіть обмежившись лише міжорганізаційним ТТ, ми стикаємося з неосяжною кількістю варіантів ситуацій, стратегії і тактики цього процесу. Адже справа в тому, що лише взаємодіюча пара «джерело технології - приймач технології» може траплятися в такій кількості варіантів, яку важко собі й уявити.

Справді, кожен із двох учасників може розрізнятися за типом власності (державна організація - приватна компанія - змішана компанія - громадська організація - приватна особа), за родом діяльності (навчальна - наукова - виробнича - сфера послуг), за розміром (окрема особа - мале підприємство - велика компанія - консорціум - держава), за масштабом активності (монотематичний - галузевий - диверсифікований на кілька галузей), разом ми отримаємо, перемноживши число варіантів з кожної основи, що всього існує 5·4·5·3 = 300 типів учасників. Якщо ж урахувати, що кожен із типів учасників може передати свою технологію також кожному з типів, то вийде 300·300 = = 360000 варіантів ТТ. І навіть якщо 99 % із таких пар нереальні (наприклад, важко уявити, щоб Газпром передав якусь технологію приватній особі), то все одно решту - 3600 варіантів - проаналізувати індивідуально неможливо. Тим більше, що до різноманітності учасників ТТ додається не менша різноманітність типів переданої технології, а в запасі ще й різноманітність цілей цієї передачі, і різноманітність третіх осіб, без яких ТТ іноді просто нездійсненний.

Оскільки за всіма цими причинами розраховувати на те, що для кожної ситуації ТТ можна запропонувати конкретний алгоритм дій (тобто створити якийсь «розв’язник» менеджера), абсолютно марно, саме тому робота менеджера ТТ – це творчість, це вирішення завдань, кожне з яких нестандартне і неповторне. Проте, як і у винахідницькій діяльності, тут є типові прийоми та процедури, типові ситуації, типові реакції учасників, базові схеми, напрацьована практика успіхів і невдач.