ТОП 10:

Місцеві податки та збори (згідно Податкового кодексу)



 

1. До місцевих податків належать:

1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

1.2. єдиний податок.

2. До місцевих зборів належать:

2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

2.3. туристичний збір.

3. Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

 

До введення Податкового кодексу

 

1. До місцевих податків належать:

 

1) податок з реклами;

 

2) комунальний податок.

 

2. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

2) збір за припаркування автотранспорту;

 

3) ринковий збір;

 

4) збір за видачу ордера на квартиру;

 

5) курортний збір;

 

6) збір за участь у бігах на іподромі;

 

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

 

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

 

9) збір за право використання місцевої символіки;

 

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

 

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

 

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

 

14) збір з власників собак;

 

Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах::

1. загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2. рівність усіх платників перед законом, недопущення
будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8. нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

 

Леція №4 Методи прогнозування податків

До методів прогнозування податків відносяться: експертний, тендер-цій, детерміністичний, економетричне моделювання.

 

Метод експертної оцінки покладається на багаторічний досвід, і знання й ознайомленість з питаннями доходів та видатків для підготовки прогнозу. Переваги “експертного” методу: здатність складати відносно точні прогнози. Недоліки:відсутність ясної встановленої техніки, що ускладнює визначення того, що було вірно чи невірно при аналізі методики прогнозування.

Прогнозування тенденцій – це техніка, що цілком покладається на час, як єдину визначальну перемінну. Техніка тенденцій зале­жить від щорічних змін у перемінній попереднього року (напри­клад, джерело доходу). Визначаючи зміни за минулі роки, деякі до­ходи можна спрогнозувати досить точно. Техніка тенденцій припу­скає, що рівень росту в майбутньому році буде таким же, як і в ос­танні роки. Це припущення може бути більш реалістичним, якщо зміни та їх вплив більш точно виміряні. Метод тенденцій – надійний інструмент для доходів не занад­то чутливих до економічних умов.

Детерміністичний підхід використовує не час, а інші фактори для “визначення” прогнозованих показників. Ці фактори можуть вклю­чати зміни в населенні, нові пільги чи інші соціальні й економічні пе­ремінні, які безпосередньо впливають на доходи. Найбільш розпов­сюджені визначальні прогнози ґрунтуються на попередньо установ­леній формулі в розрахунку прогнозованих доходів. “Визначальне” прогнозування покладається на використання середніх величин, які особливо не відчувають значних змін, але ви­користання середніх величин може зменшувати розмір прогнозова­них доходів, якщо економіка на підйомі, та переоцінювати їх в еко­номіці, яка переживає спад.

Економетричне, чи статистичне прогнозування поєднує еко­номічні принципи і статистичні теорії. Економетричні моделі доз­воляють розгляну­ти вплив декількох, перемінних на доходи шля­хом визначення незалежних перемінних, що найбільш прийнятні для відповідних даних. Ці перемінні можуть використовуватися для прогнозування майбутніх змін джерела доходу (наприклад, по­датку на прибуток). Тобто економетричне прогно­зування найбільш підходить для прогнозування перемінної частини доходів, що залежить від економічних умов.

 

 

Тема 2. Адміністрування податкових зобов’язань

 

Сутність та етапи податкового адміністрування
Адміністрування податків– досить новий тер­мін в податкові теорії і означає правовідносини, що виникають між платниками податків і фіскальними органами у процесі організації надходжень податків

до бюджету, а також при здійсненні контролю за їх своєчасністю і повнотою. На жаль, склалася така практика, що адміністрування податків сприймається тільки як контрольна робота податкових органів за діяльністю платників.

Адміністрування податків в Україні регламентується Законом України № 2181 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який став важливим кроком у проведенні реформи в сфері адміністрування податків. Цей Закон визначає термінологію податкового адміністрування, дає тлумачення таким поняттям, як “узгодження “, “податковий борг”, “податковий компроміс”, “податкове повідомлення”, “податкова вимога”, “конфлікт інтересів” і т. і. та регулює правовідносини, що виникають між платниками податків і контролюючими органами на всіх етапах податкового адміністрування.

Розглянемо детально основні етапи податкового адміністрування, регульовані законом № 2181 (рис. 1).

На першому етапі у відповідності з порядком заповнення податкової звітності у встановлений Законом термін платником податків заповнюється установлена форма податкової звітності або виправляються раніше допущені і самостійно виявлені помилки, подається в податковий орган і погашається сума погодженого в такий спосіб податкового зобов’язання.

Другий етап – здійснення контролю за платником податків з боку органів державної податкової служби. Податковим контролем є спеціаль­ний вид державного фінансового контролю, здійснюваний органами податкової служби й інших контролюючих органів, спрямований на забезпечення дотримання податкового законодавства суб’єктами, що реалізують податковий обов’язок або забезпечують цю реалізацію.

Третій етап – апеляційне узгодження податкових зобов’язань. На цьому етапі здійснюється спілкування між платником податків і податко­вим органом, як в усній формі при наданні консультаційних послуг, а й у разі потреби – за допомогою виставляння і відкликання податкових пові-домлень, податкових вимог, скарг і рішень. Оскарження рішень податкових органів може відбуватися в межах адміністративного і судового оскарження.

Четвертий етап адміністрування передбачає відповідальність платни­ка податків, яка настає, якщо платник програв суперечку з податковим органом або не скористався правами попереднього етапу податкового адміністрування. Законодавство України визначає умови, при яких настає той або інший вид відповідальності: застосування штрафних санкцій, нарахування пені, міри адміністративної і кримінальної відповідальності.

П’ятий етап – застосування до платника податків заходів для забез­печення погашення податкового боргу або його примусового стягнення. На цьому етапі розглядається перелік джерел сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника, право виникнення / призупи­нення податкової застави, процедура адміністративного арешту і продаж активів, що знаходяться в податковій заставі, порядок погашення боргу при реорганізації або у випадку ліквідації платника.

 

 
 

 

 


Рисунок 1 – Етапи податкового адміністрування

 

Одним з принципових питань є визначення і узгодження розміру податкового зобов’язання, яке може здійснюватися платником самостійно чи фіскальним контролюючим органом.

 

Податкові зобов’я-зання та самостійне їх визначення платником податків
Податкові зобов’язання та способи їх визначен­ня. Податкові зобов’язання – це зобов’я­зання плат­ника податків сплати відповідну суму коштів до бюджетів та державних цільових фондів у порядку і строки, визначені законами з оподаткування.

 

Платник податків самостійно розраховує податкові зобов'язан­им та зазначає їх у податковій декларації. Термін “податкова декла­рація” визначає документ податкової звітності або розрахунок, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку та який подається платником податку до контролюючого органу у встановлені строки.

Законом № 2181 передбачена уніфікація строків подання по­даткових декларацій в залежності від тривалості базового податкового (звітного) періоду.

Декларації подаються до контролюючого органу:

протягом 20 календарних днів, що настають, за останнім календарним днем звітного податкового місяця;

протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового кварталу (півріччя);

протягом 60 календарних днів, що настають за останнім днем звіт-ного року, крім декларацій з доходів фізичних осіб, термін по­дання яких до 1 квітня року, що настає за звітним.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком, під базовим періодом слід вважати перший податковий період, зокрема, квар­тал - для оподаткування прибутку підприємств. Декларація ос­таннього періоду прирівнюється до річної, у цьому випадку річна декларація не подається.

Якщо останній день строку податкової звітності припадає на вихідний або святковий день, то така звітність подається у наступний за вихідним або святковим днем перший робочий день.

 

Податкова декларація приймається контролюючим органом без попе-редньої перевірки зазначених у ній показників. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти по­даткову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо її прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконно­го збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень, тягне за со­бою дисциплінарну та матеріальну відповідальність.

Податкова звітність, заповнена всупереч затвердженим прави­лам, може бути не визнана контролюючим органом, якщо:

– в декларації не зазначені обов'язкові реквізити;

– декларацію не підписано відповідними посадовими особами і не скріплено печаткою платника податків.

У цих випадках контролюючий орган звертається до платни­ка податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправле-ними показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої). Платник податків має право надати нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу або ос­каржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником по­датків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня по­дання такої податкової декларації. Воно не може бути оскаржене платником податку в адміністративному або судовому порядку та підлягає сплаті протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем подання декларації.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.191 (0.008 с.)