Складення податкової декларації

 

1. Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов’язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

2. Обов’язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

3. Податкова декларація повинна містити такі обов’язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

 

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

4. У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов’язкові реквізити:

відмітка про звітування за спеціальним режимом;

код виду економічної діяльності (КВЕД);

код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

5. Податкова декларація повинна бути підписана:

.5.1. керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку;

5.2. фізичною особою - платником податків або його законним представником;

5.3. особою, відповідальною за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації згідно із договором про спільну діяльність або угодою про розподіл продукції.

6. Якщо податкова декларація подається податковими агентами - юридичними особами, вона повинна бути підписана керівником такого агента та особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації такого агента, а якщо податковим агентом є платник податків - фізична особа - таким платником податків.

7. Податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією.

Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

 

 

Визначення подат-кових зобов’язань контролюючим органом

Фіскальний (контролюючий) орган визначає розмір податкового зобов’язання у передбачені законом випадках за прямими або непрямими методами.

 

Контролюючий орган визначає суму податкового зобов'язання платника за прямими методами та відповідає за правильність нарахування податків у наступних випадках:

– платник податків не подає у встановлені строки податкову декла-рацію;

– дані документальних перевірок результатів діяльності платни­ка подат-ків свідчать про заниження або завищення суми його по­даткових зобов'я-зань, заявлених у податкових деклараціях;

– контролюючий орган при проведенні камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у наданій платни­ком податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;

– згідно з законами про оподаткування, нарахування зобов'я­зань здійс-нює контролюючий орган у звичайному порядку.

 

За непря­мими методами суми податкового зобов'язання визначаються виключно податковими органами у разі якщо:

– платник податків не подав в установлені терміни податкову декла-рацію і податковий орган не може встановити фактичне місцезна-ходження підприємства чи його відокремленого підрозділу;

– платник податків не подав в установлені терміни податкову деклара-цію і платник податків чи його посадова особа ухиляється від надання відомостей, передбачених законодавством;

– платник податків не подав в установлені терміни податкову декларацію і не веде податкового обліку або не пред'являє пер­шими документи;

– платник податків подав податкову декларацію, але в ході докумен-тальної перевірки не підтверджує розрахунки, що наведені у декларації, наявними документами обліку.

За непрямими методами можуть бути визначені суми податко­вого зобов'язання з:

– податку на додану вартість;

– податку на прибуток підприємств;

– рентних платежів;

– збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держав-ного бюджету;

– збору за спеціальне використання природних ресурсів; збору за забруднення навколишнього природної о середовища;

– податку з реклами;

– готельного збору;

– податку на доходи фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяль-ності;

– акцизного збору.

Непрямі методи – це визначення сум податкових зобов'язань за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для роз­рахунку податкового зобов'язання.

При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за до­помогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи. Згідно з даними про коди економічної діяльності платника податковою інспекцією надаються запити до відповідних органів – зовнішніх джерел отримання інформації, наприклад:

– до банківських установ для отримання інформації про по­точні, депозитні та інші рахунки, наявність та обіг коштів на цих рахунках (з призначенням платежу); іншої інформації, пов'язаної з обчисленням і сплатою податків;

– органів державної статистики – щодо поданої статистичної звітності та інформації для проведення аналізу фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств усіх форм власності;

– виконавчих органів місцевих рад – для отримання відомо­стей про суми плати за оренду землі, комунального майна;

– бюро технічної інвентаризації – для отримання даних про за­реєст­ровані об'єкти нерухомості;

– органів Державтоінспекції – щодо інформації про зареєстро­вані транспортні засоби та інших органів;

– органів, уповноважених проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на провад­ження деяких видів підприємницької діяльності, – відомості про видачу таких дозволів суб'єк ­ там підприємницької діяльності;

– спеціальних органів у галузі екології та природних ресурсів – відо-мості про обсяги викидів, скидів і розміщення відходів. Отрима­ну інформацію можна використовувати для визначення об'єкта оподаткування збором за забруднення навколишнього середовища;

– органів виконавчої влади у галузі водного господарства – відо­мості про фактичний обсяг води, забраної водокористувачами і т. д.

Податкові зобов'язання платника визначаються такими непрямими методами:

– економічного аналізу;

– розрахунку грошових надходжень;

– аналізу інформації про доходи і витрати платника податків;

– контролю витрат і доходів фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності.

 

Сума податкового зобов'язання, розрахована кон­тролюючим органом, вказується у податковому повідомленні та надсилається платнику податків. Податкове зобов'язання, визначе­не контролюючим органом, вважається узгодженим у день отри­мання платником податків такого повідомлення в має бути пога­шеним протягом 10 днів, якщо платник податку не оскаржує рішен­ня контролюючого органу.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв інше рішення, що суперечить законодавству, він має право зверну­тися до такого контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення. Законом визначений термін, протягом якого плат­ник податку може оскаржити рішення контролюючого органу (10 днів), а також термін, протягом якого контролюючі органи по­винні розглянути скаргу платника податків (20 днів, в окремих ви­падках – до 60 днів). Якщо контролюючий орган не задоволь ­ нив скаргу платника, він має право протягом 10 днів після отримання відповіді звернутися до контролюючого органу вищого рівня, у по­дальшому – до центрального контролюючого органу.

У випадку, коли платник податку не погоджується з рішенням центрального контролюючого органу, таке рішення не підлягає подальшо ­ му адміністративному оскарженню, але може бути оскарже­не у судовому порядку.

Платник податку також має право одразу оскаржити рішення контролюючого органу в судовому порядку без попереднього його адміністративного оскарження. Поряд із цим платник податку зо­бов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган про кож­ний випадок судового оскарження його рішень.

У разі конфлікту інтересів, коли різні закони припускають неод­нозначне трактування норм і положень, рішення приймається на користь платника податків.

Протягом періоду від початку до закінчення процедури оскар­ження сума податкового зобов'язання вважається неузгодженою, сплаті не піддягає, і штрафні санкції до неї не застосовуються. Днем узгодження податкового зобов'язання є день закінчення процедури адміністративного або судового оскарження. Строк сплати – 10 днів, наступних за днем такого узгодження.

Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 Податкового Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та проводити перевірки суб’єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

Контролюючими органами (ст41 ПК)

1.1. органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

1.2. митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Розмежування повноважень і функціональних обов’язків між контролюючими органами визначається цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок контролю митними органами за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

 

Стаття 62. Способи здійснення податкового контролю

 

1. Податковий контроль здійснюється шляхом:

1.1. ведення обліку платників податків;

1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби;

1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

 

 

Тема 3 Контрольна діяльність податкових органів (податковий аудит)

 

Сутність податково-го аудиту та загальні питання котрольно-перевірочної роботи

Одним з найефективніших методів контролю з боку державних органів є податковий аудит (податкова перевірка). Проведення аудиту і вис­новки за його результатами є найскладнішим і найконфліктнішим аспектом взаємин між платни-

ком податків і контролюючим органом. В той же час, проведення аудиту досить дорога процедура і вимагає залучення найкваліфікованіших працівників контролюючих органів, значного часу та відволікає в тій чи іншій мірі платника податків від основної діяльності. Усе це вимагає зваженого підходу контролюючих органів при плануванні, підготовці та проведенні аудиту.

Для однозначного розуміння цього методу контролю (податкового аудиту) наведемо основні понят­тя, які поки що не знайшли свого визначення в законодавстві, але широко застосовуються на практиці.

При визначенні поняття податковий аудит в загальних рисах можна сказати так. Податковий аудит (податкова перевірка) – це процесуальні дії контролюючих органів щодо контролю за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також законністю здійснення операцій, пов'язаних з одержанням доходів і здійсненням розрахунків. Слід за­значити, що поняття податковий аудит використовується в практичній діяльності контролюючих орга­нів та суб'єктів підприємницької діяльності, але в нормативно-правових актах України переважно за­стосовується поняття перевірка.

Предмет податкового аудиту – документи бухгалтерського обліку та звітності, декларації та роз­рахунки по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), інші документи фінансово-господарської діяльності, активи суб'єкта господарювання та його технологічні процеси тощо.Об'єкти податкового аудиту – платники податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів у всіх рівнів та державних цільових фондів.

Об'єкти податкового аудиту – посадові особи контролюючих органів, уповноважених на прове­дення податкового аудиту.

Методи податкового аудиту слід розуміти як способи дослідження аудитором (із застосуванням ста­тистичної, обліково-звітної, нормативної документації, організаційної, комп'ютерної техніки, інструментів та інших засобів інформації) об'єктів податкового аудиту, збору, обробки та акумулювання фактичних да­них, які відображають законність джерел і обсяги доходів, витрат платника податків, нарахування і спла­ти податків, зборів (обов'язкових платежів), накопичення матеріалів перевірки, формування оцінки та обґрунтування висновків, які відображають стан виконання платником зобов'язань перед державою.

Мету проведення податкового аудиту в загальному контексті можна визначити як підтвердження того, що податкова звітність, надана до контролюючих органів, точно відображає усі аспекти господарської діяльності, а сама діяльність відповідає вимогам чинного законодавства.

Податковий аудитор – це посадова особа контролюючого органу, уповноважена ним на прове­дення податкового аудиту (перевірки). Цікаво, що ще В. Даль в своєму словнику класифікував аудитора як “військового діловода, законника, секретаря і прокурора в одній особі”. Як бачимо, протягом віків ця професія практично не змінилася за своєю сутністю, оскільки для досягнення мети податко­вого аудиту податковий аудитор зобов'язаний виконувати подвійну функцію: безпосередньо податкового аудитора та консультанта з оподаткування.

Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено чітке поняття контролюючого органу. Контролюючий орган – це держав­ний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів та погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу. Так, до контролюючих органів відносяться:

– митні органи – стосовно ввізного та вивізного мита, акцизного збору, податку на додану вартість, інших податків і зборів, які, згідно з законами, справляються при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

– установи Пенсійного фонду України – стосовно внесків до Пенсійного фонду України;

– податкові органи – стосовно податків і зборів, які справляються до бюджетів та цільових фондів, крім тих, що відносяться до компетенції митних органів;

установи Фонду соціального страхування України – стосовно внесків до Фонду соціального страхування України;

Закон №2181 встановлює компетенцію контролюючих органів, які мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів, які віднесені до їх компетенції. Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору встановлюється спільним рішенням центрального податкового органу та центрального митного органу.

 

Методи і спеціальні прийоми податкового аудиту

У процесі контролю виконання платником податків податкових зобов’язань можуть застосовуватися різні методи податкового аудиту. Ці методи слід поділити на дві групи: загальнонаукові та прикладні.

До загальнонаукових методів відносяться методи ана­лізу, синтезу, індукції, дедукції, абстрагування, моделю-вання, аналогії та інші.

До прикладних методів аудиту належать документальні, аналітичні спостереження, запити про платника податків, метод інвентаризації активів, метод огляду фізичного стану об’єкта аудиту, метод достовірних тверд­жень, повторне виконання перевірки та інші.

Документальні методи аудиту – це методи ревізійної перевірки доку-ментів та неформальних записів платника податків для того, щоб підтвердити інформацію, яка є або повинна бути включена до податкової звітності, або використовується у процесі аналізу стану надходжень платежів.

Документи, які є формою доказу (а нерідко єдиним доступним аудитору доказом), можна класифікувати:

– в залежності від місця знаходження – на внутрішні і зовнішн і документи;

– залежно від змісту, суті і правильності складення – на доброякісні і недоброякісні.

Найчастіше виділяють такі види недоброякісних документів:

– за формальними ознаками (за умови, що документи відображають законну діяльність в неспотвореному виді):

- документи, що складені не за встановленою формою;

- документи, в яких відсутні необхідні реквізити, а також резолюції, штампи й печатки;

- документи, які мають підчистки, помарки та інші подібні дефекти;

– за суттю відображення господарських операцій:

- документи підроблені (фальсифіковані);

- документи безтоварні;

- документи безгрошові;

- документи, якими оформляють незаконні, недоцільні операції та інші порушення.

Розглянувши основні вили документів, перейдемо до методів і способів їх перевірки. Документальні методи аудиту, як вже відзначалося, є найбільш поширеними, тому доцільно зупинитися на них більш детально.

За ознаками документальні методи бувають:

– суцільні, коли перевіряють зміст усіх проведених операцій, оформлених у первинних і зведених документах, що, звісно, вимагає багато часу і коштів, що витрачаються перевіряючим органом;

– вибіркові, коли із всієї сукупності операцій і документів перевіряють тільки їх частину;

– комбіновані – поєднують прийоми суцільної і вибіркової перевірок облікової документації.

За глибиною перевірки документації виділяють такі методи:

– загальні, коли перевірки проводяться на підставі аналізу узагальню-ючих показників та використання даних синтетичного обліку, балансу і звітності;

– детальні, за допомогою яких повніше і грунтовніше досліджуються господарські операції на підставі ретельного вивчення первинних докумен-тів і даних аналітичного обліку.

За процедурою перевірки є такі методи:

– зустрічна перевірка документів, що використовується для виявлення фактів неповного або несвоєчасного оприбуткування цінностей, встанов-лення приписок тощо;

– перевірка суті і змісту первинних документів – при порівнянні змісту документів з іншими (зведеними, виписками банку тощо);

– арифметичні, які націлені на перевірку правильності підрахунків і підсумків у документах.

 

Документальні методи слід поєднувати з іншими, зокрема, з тими методами, що наведені нижче.

Спостереження – це метод отримання інформації стосовно платника податку з використанням податковим аудитором своїх органів сприйняття інформації (зір, слух, дотик та інш.), почуттів для оцінки певних дій у господарюванні платника податків.

Метод інвентаризації є одним із методів фактичного контролю; інвентаризація – це систематично здійснювана перевірка (наявності, стану, умов зберігання) матеріальних цінностей, які перебувають на балансі підприємства.

Поряд з вказаними методами в системі фактичного контролю важливе місце займають методи контрольно-вибіркового порівняння, суть яких полягає у тому, що до кількості фактичних залишків окремих видів цінностей за даними інвентаризації додають кількість цих цінностей за документами, що надійшла до наступної інвентаризації і віднімають кількість одиниць тих же цінностей, що відображені у видаткових документах за цей період.

Контрольні обміри і контрольні запуски використовуються, коли необхідно перевірити фактичний стан справ з технічною та технологічною документацією та даними бухгалтерського обліку щодо списання сировини, матеріалів та комплектуючих.

Дієвим також є метод огляду фізичного стану об’єкта аудиту, який полягає в безпосередньому визначенні дійсного існування активу, його оцінки чи якості.

Для податкового аудиту важливе значення має також прийоми анкетування, тобто одержання від службових і матеріально відповідальних осіб первинних відповідей – пояснень.

Запит про платника податків є одним із методів податкового аудиту, суть якого полягає в отриманні письмової або усної інформації від інформатора, клієнта платника податків або безпосередньо від посадових осіб чи працівників самого платника податків у вигляді відповідей на питання податкового аудитора.

Метод достовірних тверджень передбачає пошук способів одержання письмової або усної форми відповіді третьої незалежної особи, яка підтверджує (або не підтверджує) точною інформацією на запит податкового аудитора факти, що ним перевіряються.

Розрахунково-аналітичні методи призначені для виконання розрахун-ків щодо сум платежів до бюджету, встановлення факторів, що на них впливають, визначення бази оподаткування тощо.

Відбір платників податків для прове-дення податкових перевірок

Основна мета даного етапу – виділити для включення в план проведення документальних перевірок на майбутній період підприємств, перевірка яких з максимальною ймовірністю забезпечить надходження до бюджету і державних

цільових фондів значних сум донарахованих податків та інших обов’язкових платежів.

Відбір суб’єктів для проведення документальних перевірок здійснюєть-ся двома методами: спеціального відбору або випадкового відбору.

Метод спеціального відбору реалізується шляхом аналізу показників, що містяться в інформаційному масиві даних про платників податків і податкових розрахунків, а також аналізу основних показників діяльності підприємств. Результати цілеспрямованого відбору є знаходження таких підприємств, перевірка яких представляється найпріоритетнішою. Це потребує розуміння і знання ділового процесу підприємства, загальних ризиків ухилення від оподаткування та визначення ризиків саме цього платника.

Податковий ризик – це вірогідна можливість порушення податкового законодавства, в результаті чого можливі втрати бюджету. Визначення податкових ризиків являє собою узагальнення результатів контролю та створення єдиної бази даних податкових ризиків (БДПР). При формуванні БДПР слід враховувати специфічні фактори господарської діяльності, соціально-економічні фактори, діюче законодавство, його зміни, які властиві загальному колу підприємств галузі, де функціонує клієнт. На підставі статистичної інформації визначаються ризики діяльності у певній галузі чи певної категорії платників, як відношення кількості встановлених порушень до кількості клієнтів:

 

РД = Кпп / Кк,

де РД – податковий ризик діяльності;

Кпп – кількість встановлених податкових порушень;

Кк – кількість клієнтів.

 

Перелік податкових ризиків не може бути постійним, він повинен весь час поповнюватися новими ризиками, які будуть виявлятися фахівцями податкових органів Ризики можуть бути актуальними та неактуальними, з’являтися та зникати.

Ризики поділяють також на складн і та прості. Складний ризик склада-ється з простих ризиків, і його максимальна важливість дорівнює сумі простих ризиків, тобто може змінюватися від 1 до n (де n – сума балів простих ризиків). Простий ризик – це ризик, який вже неможливо поділити на складові. Він оцінюється в залежності від важливості бальною системою від 0 до 3. Бали означають наступне:

3 – для високого ризику;

2 – для середньому ризику;

1 – для низького ризику;

0 – для неіснуючого ризику або дуже низького ризику.

 

Всі клієнти розподіляються на групи ризиків, межі яких визначаються щорічно ДПА України на підставі статистичної інформації та наявних трудових ресурсів аудиторів. Прийняті наступні межі груп ризиків:

Н група – новостворені клієнти;

А група – клієнти, які набрали від 0 до 5 балів, – платники по­датків, які виконують свої зобов'язання у відповідності до законо­давства;

Б група – клієнти, які набрали від 5 до 15 балів – платники податків, які декларують податкові зобов'язання, але в силу фінансо­вого стану не мають реальної можливості їх сплачувати;

В група –- клієнти, які набрали від 15 та більше балів – платни­ки податків, які виконують податкові зобов'язання під постійним наглядом і при наявності попереджувальних дій з боку податкової інспекції. До цієї категорії належать також клієнти, у яких від остан­нього перевіреного податкового періоду минає строк 1095 днів, тобто закінчується термін, за яким податковий орган має право виз­начати суму податкових зобов'язань.

К група – платники податків, які не намагаються виконувати свої податкові зобов'язання, діяльність яких направлена на ухилен­ня від оподаткування в великих розмірах за встановленим фактом, в тому числі за однією операцією, тобто у яких можливо спрогнозувати факти шахрайства (криміналу).

 

До кожної із зазначених груп необхідні відповідні методи кон­тролю.

До платників групи А достатньо якісного обслуговування та на­дання необхідної допомоги для вирішення проблемних питань.

До платників груп Б, В, крім обслуговування та спостереження, необхідно здійснювати глибокий аналіз їх діяльності з метою надання допомоги по забезпеченню надходжень задекларованих платежів та застосовувати попереджувальні дії з боку податкової інспекції, спрямовані на виявлення шляхів можливого ухилення від оподаткування.

До платників групи К з метою розкриття ухилень від оподаткування повинна застосовуватись найактивніша позиція податкового органу, яка полягає в здійсненні аудиту підприємства.

Метод випадкового відбору передбачає здійснення відбору об’єктів для проведення документальних перевірок незалежно від результатів попередньої оцінки інформації про платників податків. Застосування даного методу дозволяє потенційно розширити обсяг платників для перевірки, а також забезпечити необхідну репрезентативність відбору платників податків, але інколи знижує ефективність податкової роботи.

Планування та організація перевірки

Планування перевірки полягає у визначенні строку проведення перевірки, обсягів робіт, що необхідно про-вести, кадрових ресурсів, необхідних для її проведення, та ресурсу часу для здійснення перевірки.

Підсумковим документом планування є програма (план) перевірки. Основою для складання програми перевірки є визначений та затверджений перелік питань, що підлягають перевірці.

Схематично форму програми документальної перевірки конкрет-ного платника податків можна подати у такому вигляді:

а) установчі дані;

б) ведення бухгалтерського та податкового обліку;

в) оподаткування;

г) оформлення результатів.

Перевірка платника податків починається з прибуття працівників податкової служби до офісу платника податків. Починаючи перевірку, працівники податкового органу зобов’язані пред’явити керівнику підприєм-ства, що перевіряється, посвідчення на право перевірки та зробити необхідні записи у журналі реєстрації перевірок.

На наступному етапі перевірки працівники податкової служби узгод-жують з керівниками підприємства організаційні питання, вирішення яких спрямоване на створення необхідних умов проведення перевірки в уста-новлений термін: надання перевіряючим особам необхідного приміщення, копіювальної техніки тощо, встановлення сфери відповідальності та відповідальних осіб.

Наступний етап проведення документальної перевірки присвячений вивченню документів, операцій та записів в облікових регістрах та звітності. Цей етап є основним в процесі перевірки, потребує найбільше робочого часу та спеціальних знань податкових аудиторів, застосування методів та спеціальних прийомів податкового аудиту.

Перевірка закінчується узагальненням та реалізацією результатів перевірки, що є не менш важливим і відповідальним.

За результатами перевірок та обстежень, проведених на підприємствах, посадові особи державних податкових органів складають акти. Акти складаються на спеціальних бланках. Форма акта може розроблятися вищою ланкою державної податкової служби.

 

Як правило, в акті зазначаються такі дані:

1) повна назва підприємства, що перевіряється;

2) прізвище, ім’я, по-батькові, посада та місце роботи особи, що проводила перевірку;

3) прізвище, ім’я, по-батькові, посада та місце роботи осіб, з відома і в присутності яких проводилася перевірка;

4) підстава для проведення перевірки (план роботи, доручення, наказ тощо);

5) період, за який проводилася перевірка;

6) дата проведення попередньої перевірки, усунення виявлених порушень;

7) питання, з яких проводилась перевірка, точна назва й перелік документів, що перевірялися;

8) докладне викладення фактів виявлених порушень законодавства про податки та обов’язкові платежі, порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку, складання податкових декларацій та розрахунків;

9) посилання на законодавчі та інші нормативні документи з зазначенням, ким затверджено, а також їхніх номерів, дати, статті, пункту, які порушено, а також періоду, за який встановлене порушення;

10) обов’язкові вимоги до керівників підприємств, установ і організацій щодо усунення виявлених порушень.

Якщо в ході перевірки виявлено порушення і донараховано суми податків, то податковим інспектором на окремому аркуші складається розрахунок фінансових санкцій, який додається до акта.

 

Акт підписується посадовою особою податкового органу, яка здійсню-вала перевірку, керівником та головним бухгалтером підприємства. Один примірник акта перевірки та всіх додатків до нього, включаючи розписку з переліком вилучених документів, передається керівнику підприємства. Другий примірник не пізніше наступного дня після підписання акта реєструється в спеціальному журналі обліку результатів контрольної роботи і передається на розгляд начальнику відділу.

Тема 4. Ставки податків