Основні напрямки позакласної корекційно-виховної

РОБОТИ В ГРУПІ

Виховання – процес, який починається задовго до вступу дитини до школи і продовжується усе життя: людина накопичує і вдосконалює свій життєвий досвід, розширює та поглиблює свої знання, оволодіває новими цінностями. Однак, саме шкільні роки - це час найбільш інтенсивного розвитку особистості, формування характеру й поведінки.Пластичність і сприйнятливість центральної нервової системи є підгрунтям для формування та розвитку особистості школяра. Тому саме у цей період здійснюється спеціально організований виховний вплив у межах навчального закладу. Центральною фігурою процесу виховання у спеціальному освітньому закладі є педагог, який повинен забезпечувати організацію цілеспрямованого корекційно-виховного впливу на особистість учнів з метою формування необхідних якостей у поєднанні з організацією повсякденного життя та діяльності вихованців відповідно до наявного у

них розладу і вторинних порушень. У сучасних дослідженнях наголошується на тому, що результативність корекційно-виховного процесу спеціального закладу освіти для розумово відсталих дітей багато в чому визначається тим, до якої міри дитина залучена в соціальні відносини, наскільки широкими є її стосунки з людьми; наскільки успішно вона входить у світ предметів і явищ навколишнього світу; опановує соціальний досвід, оволодіває мовленням, предметними діями, різними формами поведінки, звичками; набу-

ває життєво, соціально, особистісно значущих якостей, навичок і вмінь, здатних забезпечити оптимальний рівень функціонування.Разом з тим проведене нами експериментальне дослідження результатів позакласної корекційно-виховної роботи допоміжних шкіл засвідчило недостатній рівень сформованості життєвої компетентності

випускників, що, зокрема, виявляється у недостатньому рівні самостійності та низькому рівні комунікативності; невмінні застосовувати набуті знання та навички у повсякденному житті; нерозумінні наслідків вчинків (як власних, так і чужих) та їх суспільного значення; некритичному ставленні до власної поведінки; недостатньому рівні сформованості на-вичок самоконтролю власної поведінки; низькому рівні сформованості позитивних звичок соціальної поведінки; вузькій варіативності поведінки; неадекватній самооцінці, недостатньому рівні самосвідомості тощо. У практиці роботи допоміжних шкіл і досі укоріненим залишається традиційний погляд на планування виховної роботи як на планування виховних заходів, а не процесу формування особистості конкретного учня. Досить типовою є ситуація перетворення виховних заходів у самоціль діяльності вихователя, недостатнього розуміння вихователями сутності проблеми формування особистості школяра, перебігу процесів соціалізації та соціальної адаптації, можливостей впливу на них. Планування виховної роботи школи зазвичай здійснюється за відсутності комплексного підходу до формування особистості школяра, що обумовлено, зокрема, недостатнім розумінням педагогами сутності даного процесу та відповідних механізмів корекційно-виховного впливу; механізму оцінювання стану та рівня вихованості школярів та ін. Відтак дослідження підтвердило, що труднощі у вихованні дітей,зумовлені інтелектуальною недостатністю, посилюються через суттєві

недоліки в організації виховного процесу, який не забезпечує належних умов для повноцінної соціалізації підлітків. Серед основних причин недостатньої ефективності корекційно-виховної роботи школи, поряд із багатьма іншими нами визначено, зокрема, такі:

–недостатня чіткість і конкретність у визначенні педагогами виховних цілей, ототожнення їх зі змістом навчання чи власною діяльністю;

– переважання випадковості у виборі тактичних і стратегічних дій педагога;

– погляд на планування виховної роботи як на планування виховних заходів, а не процесу формування особистості конкретного учня;

–перетворення виховних заходів у самоціль діяльності вихователя, що, в свою чергу, зумовлює деформацію як змісту, так і послідовності виховних дій, призводить до зміни критеріїв контролю за процесом виховання та оцінки його ефективності;

–недостатнє розуміння вихователями сутності проблеми формування особистості школяра, перебігу процесів соціальної адаптації та можливостей впливу на них;

–переважання орієнтації корекційно-виховної роботи в групі на специфіку розладу учня, а не на його соціальні та психологічні наслідки;

–планування виховної роботи школи за відсутності комплексного підходу до формування особистості школяра, що обумовлено, зокрема, недостатнім розумінням педагогами сутності даного процесу та відповідних механізмів корекційно-виховного впливу; механізму оцінювання стану та рівня вихованості школярів;

–невміння (а часом і небажання) з’ясовувати причини певних труднощів у виховній роботі з учнями різного віку, а, відтак, неможливість допомоги їм у вирішенні конфліктних ситуацій;переважання у практиці роботи шкіл суб’єктивних оцінок поведінки учнів з боку педагога; нерозуміння справжніх мотивів дій і вчинків учнів, надмірна узагальненість оцінок, відсутність необхідної послідовності та розгорнутої аргументації при оцінюванні;недостатнє застосування педагогами спеціальних прийомів аналізу конфліктних або суперечливих ситуацій та вчинків школярів, відповідно,не завжди методично правильне застосування засобів виховного впливу;недостатнє розуміння, визнання й прийняття педагогом інтересів, своєрідності та індивідуальності кожного учня;

– недооцінювання вікових особливостей школярів при організації відповідної діяльності;

переважання традиційних директивних методів виховання, зокрема таких, як закріплення у стосунках вихователя й вихованця стереотипів керівництва і підкорення як основної позиції у виховному процесі;

– відсутність у вихованців інтернатних закладів можливості виявляти самостійність у повсякденному житті та побуті, надмірне їх опікування та ін.

Таким чином, зважаючи на недостатній рівень підготовленості випускників до життя, актуальним на сьогодні є не лише оновлення змісту виховання та визначення поведінки школяра як об’єкта процесу виховання, але й чітке окреслення основних напрямків діяльності вихователя, спрямованої на формування особистості школяра, здатного опанувати власну поведінку.

Спробуємо коротко окреслити основні принципи, якими повинен керуватися у своїй діяльності вихователь спеціального загальноосвітнього закладу для розумово відсталих дітей, відповідно до яких обирати стратегію й тактику позакласної виховної роботи.

1. Формування особистості школяра на основі вивчення особливостей розвитку дитини та колективу, в якому вона перебуває.Формування особистості школяра можливе лише на основі постійного всебічного вивчення дітей у процесі їх навчання та виховання: їхнього ставлення до будь-якого виду діяльності, до себе та своїх можливостей, до членів свого колективу та власного становища в ньому. Це дасть підстави для з’ясування причин труднощів, з якими стикаються діти в повсякденному житті, та надання їм необхідної кваліфікованої допомоги у вирішенні складних чи конфліктних ситуацій. Розуміння справжніх мотивів дій і вчинків учнів, конкретність при оцінюванні поведінки школярів (з послідовною та розгорнутою аргументацією при оцінюванні) дозволить уникнути суб’єктивності при оцінюванні. А застосування спеціальних прийомів аналізу конфліктних або суперечливих ситуацій та вчинків школярів – віднайти дієві засоби виховного впливу.

У процесі виховання педагог повинен спиратися на розуміння особистості розумово відсталої дитини з урахуванням закономірностей її психічного розвитку; визначати ступінь корекційного впливу на розвиток дитини залежно від характеру, часу виникнення порушення та глибини ураження та створювати належні умови в межах спеціальної організації виховного простору; проектувати віддалені цілі і результати виховання та розвитку з відповідним змістовим, технологічним і матеріальним забезпеченням. Знання педагогами прийомів вивчення та оцінки індивідуальних особливостей та рис особистості школяра, володіння різнобічною психодіагностичною інформацією про вихованців дозволяє знаходити найбільш оптимальні та ефективні шляхи педагогічних виховних впливів, прогнозувати успіхи та невдачі, проектувати й створювати психологічний клімат у класному колективі, передбачати випадки психологічної несумісності, або, навпаки, згуртованості колективу тощо.

2. Поєднання роботи щодо формування соціально цінних особистісних якостей з корекційною роботою.Робота щодо формування особистісних якостей розумово відсталого школяра має поєднуватися із суто корекційною роботою, спрямованою на виправлення тих недоліків характеру й поведінки, що виникли в результаті недосконалого та неповноцінного життєвого досвіду. Корекційні зусилля повинні бути спрямовані на подолання розриву в розвитку свідомості, поведінки, характера й почуттів у школярів; на подолання розходження між словом і ділом; намірами, бажаннями і фактичними вчинками; між розумом та емоційними проявами.Моральна поведінка, світогляд формуються через вплив на чуттєвий досвід і емоційну сферу шляхом максимального залучення кожного вихованця в практичну діяльність дитячого колективу, оскільки у вихованні дітей із психофізичними обмеженнями на всіх вікових етапах спілкування учнів між собою та з іншими людьми є найдоступнішим і найважливішим джерелом збагачення етичного досвіду. При цьому не можна обмежуватися організацією та фіксацією лише зовнішніх впливів на особистість. Необхідно контролювати процес сприймання особистістю різних вражень, реагування, оцінювання тапривласнення їх; відповідно спрямовувати, домагаючись зворотної діяльності вихованців, стимулюючи їхнє спілкування з іншими людьми.

3. Орієнтація корекційно-виховної роботи на подолання соціальних та психологічних наслідків розладу.Відхилення в розвитку призводять до порушень зв’язку дитини із соціумом, до неможливості опанувати соціальний досвід, який дитина з нормальним розвитком набуває без спеціально створених умов. Подолати так званий ”соціальний вивих”, за висловом Л.С.Виготського, що є основною причиною дитячої аномальності, можна лише в умовах спеціально організованого навчання та виховання, спрямовуючи педагогічний вплив саме на вторинні відхилення, оскільки вони значною мірою піддаються корекції. Відтак, у процесі корекційно-виховної роботи педагог повинен спрямовувати увагу не стільки на специфіку розладів у розвитку того чи іншого учня, скільки на подолання соціальних та психологічних наслідків розладу.

4. Врахування специфіки процесу навчання та виховання дітей з розумовою відсталістю.У процесі виховання увага педагога має бути спрямована на реалізацію основних принципів навчання: необхідність органічного поєднання корекційного навчання і виховання; сприяння оптимальному засвоєнню знань і розвиток пізнавальних можливостей учнів; відповідність вимог, що ставляться до них, їхнім психофізичним можливостям.Неодмінною умовою організації позакласної виховної роботи має стати врахування специфіки процесу навчання та виховання дітей з розумовими вадами: повільність процесу навчання; необхідність простішого викладу навчального матеріалу; повторюваність у навчанні; індивідуальний і диференційований підхід; предметно-наочний і практичний характер навчання; опора на більш розвинені здібності дитини і подолання загальної недостатності її інтелектуальної сфери; спеціальна організація усіх видів діяльності учнів; керівна роль педагога (Граборов О.М., Дульнєв Г.М., Єременко І.Г.) у навчально-виховному процесі. З огляду на це на кожному етапі розвитку дитини повинні ставитись такі завдання, які є доступними учням і в той же час вимагають від них мобілізації всіх потенційних можливостей.

5. Визначення основним об’єктом процесу виховання формування соціальної поведінки школяра.У процесі виховання важливо забезпечити не лише засвоєння дитиною соціального досвіду, але й перетворення його у власні цінності,установки, орієнтації, адже відомо, що особистість виникає лише тоді, коли зовнішні вимоги, що ставляться людині, стають внутрішніми вимогами самого суб’єкта – основою його ініціативної поведінки як результату переважно усвідомлених дій. І надзвичайно важливим при цьому є те, що момент перетворювання соціального досвіду передбачає не просто його пасивне прийняття, а й активність індивіда в застосуванні такого досвіду.Відтак зміст виховної роботи має передбачати цілеспрямований вплив на поведінку дитини з метою вироблення в неї навичок і звичок соціальної поведінки. Адже, як засвідчило наше дослідження, засвоєння учнями певних поведінкових навичок ще не забезпечує правильної поведінки. І основна причина полягає в тому, що набуті знання і сформовані навички не підкріплені звичкою. Тому необхідно створювати умови, які максимально сприяли б формуванню корисних звичок і послабленню,зведенню до мінімума шкідливих; розвитку самооцінки і самоконтролю учня з тим, щоб він сам, без сторонніх нагадувань дотримувався позитивних і переборював (по можливості) негативні звички. Створення не-

обхідних умов для здійснення дітьми позитивних вчинків, забезпечення формування у них відповідних стійких звичок у різних видах діяльності,сприятиме утворенню позитивних рис характеру, що, в свою чергу, обумовлюватиме відповідний спосіб їхньої поведінки.

6. Досягнення результативності процесу розуміння вихованців вихователем.Для ефективної організації виховного процесу необхідно, щоб процес розуміння вихованців вихователем у цілому був результативним.Відтак, педагог повинен володіти такими якостями:здатністю сприймати й адекватно інтерпретувати поведінку дитини у кожний момент її діяльності та спілкування, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначати причини, що призвели до цих змін;умінням виявляти та порівнювати характер змін, які настають у вербальній і невербальній поведінці вихованців, робити правильні ви-

сновки;умінням уникати суб’єктивного пояснення та оцінювання поведінки вихованців;здатністю вчасно сприймати і правильно оцінювати емоційний стан дитини через експресивні моменти спілкування (міміка, поза, жести і рухи, інтонація і темп мовлення).Зазначені напрямки діяльності вихователя, безумовно, не вичерпують того широкого кола завдань, які необхідно розв’язувати щодня, водночас усі вони повинні складати чітко продуману систему корекційних впливів на учнів, розраховану на тривалий час, і таку, яка б сприяла формуванню особистості школяра в цілому. Суттєвим при цьому є дотримання єдності та узгодженості педагогічних впливів на вихованця з боку усіх суб’єктів виховання, а також дотримання послідовності в корекційно-виховній роботі.