Основні напрямки діяльності вихователя

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ ПОЗАКЛАСНОЇ

ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ГРУПІ

Вимоги сучасного життя суспільства в Україні та відповідне оновлення змісту освіти в ма совій загальноосвітній школі, закріплення нових концептуальних підходів до спеціальної освіти, зокрема, уточнення стратегії й тактики іноваційних педагогічних процесів,сучасне наукове розуміння проблеми соціалізації дітей з інтелектуальною недостатністю, при зве ли до необхідності суттєвого оновлення змісту виховної роботи у спеціальних навчальних закладах для даної категорії дітей. Виховання, яке складає головну, внутрішню сутність і навчання, і освіти загалом, лишається на сьогодні предметом особливої уваги, адже саме воно забезпечує загальний розвиток особистості, на базі якого формується індивідуальність. Основні орієнтири виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів України, затверджені на сьогодні Міністерством освіти і науки України, визначають виховання як процес, що здійснюється для ідентифікації вихованця із системою загальнокультурних і національних цінностей (ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, до людей, до природи, до мистецтва, до праці, до себе). Сучасний зміст виховання в Україні – це науково обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Відтак у процесі виховання розумово відсталих школярів слід дотримуватися вимоги врахування особливостей установок, що регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості:–необхідно коригувати загальну спрямованість інтересів учнів і формувати у них систему ціннісних орієнтацій як продукт впливу загальних соціальних умов;– виробляти у школярів систему узагальнених соціальних установок на соціальні об’єкти та ситуації;– формувати систему ситуативних соціальних установок як готовність до оцінювання та дії в конкретних умовах діяльності (на мікросоціальному рівні).

При розробці змісту виховної роботи ми спиралися на розуміння особистості розумово відсталої дитини з урахуванням закономірностей її психічного розвитку; необхідності вивчення ступеня корекційного впливу на розвиток дитини залежно від характеру, часу виникнення порушення та глибини ураження в умовах спеціальної організації виховного простору; доцільності проектування віддалених цілей і результатів виховання та роз-витку з відповідним змістовим, технологічним і матеріальним забезпеченням.

Основними концептуальними підходами до розробки змісту виховної роботи у спеціальних закладах освіти для розумово відсталих дітей нами було визначено такі:– розроблення змісту виховання на засадах гуманізму, людяності, визнання цінності людської особистості, посилення уваги до внутрішнього світу дитини, сприяння розвитку та реалізації її здібностей, фізичних і моральних якостей;

– розуміння гуманізації освіти як поступового переходу школи від інформаційної до діяльнісної моделі навчання. Відтак, на часі є застосування форм і методів виховання, які сприяють формуванню активної діяльності дітей як умови перетворення знань у навички, поглядів у переконання, а навичок у звички поведінки;

– посилення уваги до внутрішнього світу дитини, створення сприятливих умов для подолання вторинних порушень, розвитку здібностей, фізичних і моральних якостей;

– співвіднесення змісту виховання із сучасними цілями навчання та виховання, врахування реальних можливостей дитини з метою досягнення відповідного рівня її вихованості;

– визначення основним об’єктом процесу виховання формування соціальної поведінки школяра; визнання необхідності спрямування педагогічних зусиль на формування особистості школяра, здатного опанувати власну поведінку;

– реалізація комплексного підходу до розвитку дитини з розумовою відсталістю з метою забезпечення формування та розвитку її інтелектуальної, емоційної та вольової сфер;

– диференціація та максимальна індивідуалізація корекційно-виховного процесу;

– спрямування корекційно-виховного процесу на активізацію внутрішньої діяльності школяра щодо адекватного сприймання навколишнього світу і власного ”Я”; щодо створення оптимальної системи стосунків і спілкування з оточуючими; щодо адаптивності власної поведінки.На підставі узагальнення результатів експериментальних досліджень

нами було з’ясовано особливості організації та проведення позакласної виховної роботи в спеціальних закладах освіти, проблеми й умови оптимізації корекційних функцій змісту виховання, визначено й конкретизовано основні вимоги до змісту позакласної виховної роботи в 5-10 класах, розроблено відповідні програми.

Програми розроблено за новою структурою, яка, аналогічно новим навчальним програмам, передбачає окреслення не лише предметного змісту виховання (розділ ”Змістовий компонент виховання”), а й видів діяльності учнів (відповідних умінь і навичок), спрямованих на його засвоєння (розділ ”Актуальні досягнення учнів”). У змісті програми також розкривається спрямованість корекційної роботи, оскільки корекційно-розвивальна лінія є неодмінною складовою не лише всіх освітніх галузей, але й процесу

виховання загалом, принципово важливим компонентом змісту спеціальної освіти (розділ ”Спрямованість корекційно-розвивальної роботи”).

Процес виховання школярів з інтелектуальною недостатністю потребує поєднання наполегливої роботи щодо формування у них соціально цінних особистісних якостей зі специфічною корекційною роботою, виправленням тих недоліків їхнього характеру й поведінки, що виникли в результаті недосконалого, неповноцінного життєвого досвіду. При цьому не можна обмежуватися організацією та фіксацією лише зовнішніх впливів на особистість. Необхідно контролювати процес сприймання особистістю різних вражень, реагування, оцінювання та привласнення їх; відповідно спрямовувати, домагаючись зворотної діяльності вихованців, стимулюючи їхнє спілкування з іншими людьми.Загальна спрямованість змісту програми характеризується, перш за все, намаганням повною мірою використати пізнавальні можливості учнів та сприяти корекції їх розвитку в процесі виховання. При цьому неодмінною умовою стало врахування специфіки процесу навчання та виховання

дітей з розумовими вадами:

• повільність процесу навчання;

• простіший виклад навчального матеріалу;

• повторюваність у навчанні;

• індивідуальний і диференційований підхід;

• предметно-наочний і практичний характер навчання;

• опора на більш розвинені здібності дитини і подолання загальної недостатності її інтелектуальної сфери;

• спеціальна організація усіх видів діяльності учнів;

• керівна роль педагога (Граборов О.М., Дульнєв Г.М., Єременко І.Г.) у навчально-виховному процесі.

З огляду на це на кожному році навчання змістом програми ставляться такі завдання, які є доступними учням і в той же час вимагають від них напруження розумових сил. Таким чином ми реалізуємо основні принципи навчання: органічне поєднання корекційного навчання і виховання; сприяння оптимальному засвоєнню знань і розвиток пізнавальних можливостей учнів; відповідність вимог, що ставляться до них, їхнім навчальним мож-

ливостям.У своїй роботі ми керувалися положенням про те, що мета виховання реалізується шляхом визначення і поетапного досягнення відповідних цілей. Саме тому нами виокремлено розділи, змістом яких передбачено реалізацію системи часткових цілей виховного процесу, підпорядкованих загальній меті виховання: цілей, спрямованих на розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфери особистості школяра, а також на формування виконавської (поведінкової) діяльності. При цьому зміст програми зорієнтовано на очікуваний від учнів розвиток на окремих етапах навчання та виховання, а не ототожнюється з діяльністю педагога. Адже цілі виховання, якими ми керуємося, повинні визначати очікувані зрушення в розвитку учнів у результаті проходження певного періоду навчання та виховання,тобто орієнтувати на формування тих здібностей, яких не було раніше, або розвиток тих, які потребують коригування.Суттєвим, на наш погляд, є необхідність передбачення можливості впливу (у процесі позакласної виховної роботи) на формування в учнів особистісних рис і характеристик, схвалених суспільством у вигляді певних норм, цінностей, ідеалів. Водночас наголошуємо на тому, що цілі виховання не вичерпуються лише наявністю цих рис і характеристик. Важливо, щоб вони виявились у реальних діях, вчинках школярів, у їхній поведінці. Адже відомо, що особистість виникає лише тоді, коли зовнішні вимоги, що ставляться людині, стають внутрішніми вимогами самого суб’єкта – основою його ініціативної поведінки як результату переважно усвідомлених дій. У процесі виховання важливо забезпечити не

лише засвоєння дитиною соціального досвіду, але й перетворення його у власні цінності, установки, орієнтації.І надзвичайно важливим при цьому є те, що момент перетворювання соціального досвіду передбачає не просто його пасивне прийняття, а й активність індивіда в застосуванні такого досвіду.Відтак зміст виховної роботи має передбачати цілеспрямований вплив на поведінку дитини з метою вироблення в неї навичок і звичок соціальної поведінки. Адже, як засвідчило наше дослідження, засвоєння учнями певних поведінкових навичок ще не забезпечує правильної поведінки. І основна причина полягає в тому, що набуті знання і сформовані навички не підкріплені звичкою. Тому змістом програми передбачається скерувати діяльність педагога на створення умов, які максимально сприяли б формуванню корисних звичок і послабленню, зведенню до мінімума шкідливих; розвитку самооцінки і самоконтролю учня з тим, щоб він сам, без сторонніх нагадувань дотримувався позитивних і переборював (по можливості) негативні звички. Створення необхідних умов для здійснення дітьми позитивних вчинків, забезпечення формування у них відповідних стійких звичок у різних видах діяльності, сприятиме утворенню позитивних рис характеру, що, в свою чергу, обумовлюватиме відповідний спосіб їхньої поведінки.Як відомо, важливим регулятором поведінки особистості є її Я-концепція, відповідність образів ”Я-реального” та ”Я-ідеального”. Тому особлива увага у програмі приділяється формуванню та розвитку трьох компонентів ”Я-образу” у школярів даної вікової групи. Змістом передбачено формування у школярів уявлень про себе, відповідного ставлення до себе та досягнення певного рівня самоповаги, – когнітивний компонент; формування адекватної самооцінки (набуття підлітком знань про себе у процесі спілкування та діяльності), прийняття себе, – емоційно-оцінний компонент; спонукання учнів до конкретних дій та здійснення вчинків, – поведінковий компонент. При цьому ми впливаємо на основні структурні блоки поведінки школяра: мотиваційний блок (включає в себе уміння виокремити, усвідомити і прийняти мету поведінки), операційно-регуляторний блок (уміння планувати шляхи досягнення мети як за змістом, так і за часом); блок контролю (уміння контролювати свою поведінку і вносити в неї необхідні корективи).При розробці змісту програми ми спрямовували увагу на розвиток трьох сфер, у яких, власне, і здійснюється становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість. Учень повинен постійно оволодівати новими видами діяльності, сприяючи розширенню своїх можливостей як суб’єкта діяльності. Сферу спілкування в контексті соціалізації підростаючої особистості розглядаємо в плані її розширення (примноження контактів з іншими людьми) та поглиблення (перехід від монологічного спілкування до діалогічного, набуття вміння орієнтуватися на партнера, більш точне його сприймання). А розвиток самосвідомості розглядаємо не як набуття особистістю нових рис і характеристик, а як розуміння особистістю себе як певної цілісності. Таким чином виховний процес скеровується на поступове розширення сфери спілкування та діяльності індивіда, на саморегуляцію і становлення самосвідомості й активної життєвої позиції особистості.

З огляду на вищесказане, нами визначено низку завдань, які мають розв’язуватися упродовж усіх років перебування учнів у школі: розвиток особистості дитини; виховання учня, розвиток навчально-пізнавальної діяльності; формування знань та уявлень учнів про довкілля, природу; формування знань про сучасне життя, традиції, історію своєї місцевості; виховання, разом із батьками, майбутнього сім’янина; виховання сумлінного,відповідального ставлення до праці; виховання патріота, громадянина своєї Батьківщини.

Відповідно до завдань визначено таку тематику виховної роботи:

1. ”Я” (розвиток особистості дитини) – розвиток і корекція особистості дитини, формування образу ”Я”.Тема передбачає формування в учнів знань про свої можливості, у тому числі і фізичні: сприймання своєї зовнішності, свого тіла, фізичних якостей (сила, витривалість, спритність тощо), самопочуття, власного здоров’я, формування уявлення про себе, ставлення до себе (відповідного рівня самоповаги), – власне всього того, що складає когнітивний компонент образу ”Я” підлітка. Розвиток даного компонента образу ”Я” значною мірою залежить від соціального оточення підлітка, особливостей виховання та життєвого досвіду.Формування адекватної самооцінки школяра як результату порівняння знань його про себе з іншими; формування в учня позитивних характеристик образу ”Я”, що веде до прийняття себе, формування способів поведінки, сумісних із уявленнями учня про себе, виховання позиції ”господаря” власної поведінки, розширення сфери спілкування та діяльності, узагальнення знань підлітка про себе, набутих у процесі спілкування та діяльності. Формування навичок і звичок культурної поведінки.

2. ”Я і родина” (виховання особистості дитини як члена родини) – виховання майбутнього сім’янина, члена сім’ї, котрий засвоює традиції та історію роду, позитивний досвід життя родини. Формування сімейнотрудової культури, уявлень про етику сімейних взаємин.

3. ”Я і школа” (виховання особистості дитини як учня, члена шкільного колективу) – виховання школяра – члена дитячого колективу, який вивчає традиції, стиль життя, історію школи, засвоює культуру розумової праці, мовленнєвого спілкування, міжособистісних стосунків, поведінки у класі, школі, суспільстві.

4. ”Я і довкілля” (розвиток уявлень про довкілля, природу, формування природовідповідної поведінки) – ознайомлення учнів з довкіллям (природою, суспільством, соціально-просторовою системою), з духовною культурою довкілля.

5. ”Я і соціум” (виховання особистості дитини як члена суспільства) – засвоєння суспільного досвіду, пізнання світу людських взаємин.Формування потреби у спілкуванні, оволодіння основними засобами спілкування, підвищення рівня комунікативності учнів, виховання культури спілкування, засвоєння ними норм і правил поводження в колективі, формування навичок і звичок соціальної поведінки, відповідальності за власні дії та вчинки, становлення самостійних форм діяльності.

6. ”Я і Батьківщина” (виховання особистості дитини як громадянина держави) – виховання патріота, громадянина своєї Батьківщини, котрий знає і виконує її закони, розуміє взаємну відповідальність особистості і суспільства. Виховання українця – носія національних цінностей.

7. ”Я і мистецтво” (виховання ціннісного ставлення до мистецтва) – формування широкого спектру естетичних почуттів, дій і вчинків, пов’язаних із мистецтвом.

8. ”Я і праця” (виховання ціннісного ставлення до праці) – виховання усвідомлення соціальної значущості праці, розвиненої потреби в трудовій активності, формування працелюбності як базової якості особистості; морально-психологічна підготовка учнів до майбутньої трудової діяльності.Відповідно до окреслених вище завдань, педагог-вихователь у своїй роботу з групою школярів має керуватися наступними вимогами.Однією з найважливіших, на наш погляд, вимог є чітке визначен ня загальної мети і часткових цілей виховання. Метою виховання, визначеною на сьогодні в нашому суспільстві, є “формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал”.1 Виховна мета є спільною для всіх ланок системи виховання та є критерієм ефективності виховного процесу.

Конкретизуючи загальну мету виховання стосовно дітей з розумовою відсталістю, зазначимо, що метою виховання є:

• формування особистості дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності;

• соціальний розвиток особистості, покликаний сприяти її входженню в соціум;

• формування комплексу особистісних якостей і рис характеру, що стали б основою повсякденних дій, вчинків, поведінки;

• формування елементарних знань, уявлень, практичних навичок і вмінь, які гарантували б дитині адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно реагувати на явища, події та людей.Загальній меті виховання підпорядковується система часткових

цілей виховного процесу, спрямованих на проектування відповідної діяльності школярів на кожному віковому етапі. Такими є:

1) цілі, спрямовані на розвиток пізнавальної (когнітивної) сфери особистості (формування свідомості (самосвідомості) особистості, світогляду, на основі засвоєння різнобічних знань, а також - відповідних поглядів, ідеалів, переконань);

2) цілі, спрямовані на розвиток емоційно-ціннісної сфери особистості, а саме: формування емоційно-ціннісного ставлення до явищ навколишнього світу, починаючи від простого сприйняття, готовності реагувати, аж до засвоєння ціннісних орієнтацій і ставлень; формування інтересів і нахилів, переживання відповідних почуттів, формування ставлень, усвідомлення й виявлення їх у практичній діяльності;

3) цілі, спрямовані на формування виконавської діяльності (формування, на основі розвитку вольової сфери, уміння й здатності здійснювати процеси саморегуляції).