В системі виховання школярів

Шкільні роки є надзвичайно важливою ланкою процесу соціалізації зростаючої особистості, адже шкільне середовище як складно організована система дає змогу вирішувати не лише навчальні, але й низку соціальнопсихологічних завдань (залучення дітей до системи певних норм і цінностей, формування у них відповідних навичок і вмінь, розвиток і примноження контактів з іншими людьми в умовах спільної діяльності, збагачення суспільним досвідом тощо). Водночас аномальний характер психофізичного розвитку вносить значну своєрідність у процес становлення розумово відсталої дитини як особистості, а негативні соціальні наслідки дефекту є значною перешкодою на шляху її повноцінної соціалізації. Дослідження особливостей корекційно-виховного процесу в спеціальних закладах освіти для розумово відсталих дітей, що проводилося нами протягом кількох років, дозволило виокремити низку досить суттєвих проблем сучасної спеціальної школи-інтернату. Значна кількість із них обумовлена тим, що педагог-вихователь не завжди вміє і прагне з’ясувати причини певних труднощів у виховній роботі з учнями різного віку, попередити й подолати відхилення в особистісному розвитку школярів, допомогти їм у вирішенні конфліктних питань і ситуацій. Вихователі дуже часто оцінюють особистість учня, не володіючи достатньою інформацією про нього, без розуміння справжніх мотивів його вчинків і дій, використовуючи в основному суб’єктивні враження про дитину та її поведінку, покладаючись на власний досвід та інтуїцію. Привертає до себе увагу не завжди вміла організація педагогами способів власної поведінки та діяльності, поведінки учнів та різноманітного впливу на них. Досить часто непродуктивність діяльності вихователя пояснюється невмінням аналізувати актуальний психологічний стан як колективу в цілому, так і кожного учня зокрема; оцінювати результати виховних впливів на школярів з урахуванням параметрів їхнього психічного розвитку; застосовувати спеціальні прийоми аналізу конфліктних або суперечливих ситуацій та вчинків школярів, і, відповідно, методично правильно застосовувати засоби виховного впливу.У той же час сучасні дослідники в галузі корекційної педагогіки, відзначаючи надзвичайну актуальність проблеми психопрофілактики та попередження конфліктів у допоміжних школах, також пов’язують це не лише зі складністю вирішення уже розгорнутих конфліктів розумово відсталих школярів, але й недостатньою психологічною компетентністю педагогів [Ю.А.Бистрова, В.Г.Казанська, В.М.Синьов та ін.]. Відтак педагоги-вихователі потребують допомоги шкільної психологічної служби як необхідного компоненту системи спеціальної освіти, яка наразі знаходиться на стадії становлення, що відзначається багатьма вітчизняними психологами і дефектологами (І.В.Дубровіна, Е.А.Стребелєва, Е.А.Екжанова та ін.) і про що свідчить шкільна практика. Як зазначає В.В.Кобильченко, запровадження психологічної служби в системі спеціальної освіти України стало масштабним, проте, до певної міри, стихійним явищем, а власне шкільна психологія й досі розглядається у більшості сучасних вітчизняних підходів як додаток теоретичних і методичних наукових досягнень психології до педагогічної практики.Таким чином, на сьогодні у спеціальній школі створилася досить суперечлива ситуація. З одного боку, метою виховного процесу (а відтак і завданням педагога-вихователя) є формування особистості дитини, її соціальний розвиток, покликаний забезпечити входження у широкий світ;формування комплексу особистісних якостей і рис характеру, що стали б основою повсякденних дій, вчинків, поведінки; необхідних знань, уявлень, практичних навичок та вмінь, які гарантували б дитині адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в довкіллі, адекватно реагувати на явища, події,людей тощо. Разом із тим мета роботи шкільного психолога полягає в тому, щоб ”організувати співробітництво з дитиною, спрямоване на її самопізнання, пошук шляхів самокерування власним внутрішнім світом і системою стосунків зі світом зовнішнім”.З іншого боку, вивчення практики роботи спеціальних закладів освіти для розумово відсталих дітей свідчить про укорінений погляд на планування виховної роботи як на планування виховних заходів, а не процесу формування особистості учня; перетворення виховних заходів у самоціль діяльності вихователя, що, в свою чергу, зумовлює деформацію як змісту, так і послідовності виховних дій, призводить до зміни критеріїв контролю за процесом виховання та оцінки його ефективності; переважання суб’єкт-об’єктних стосунків у виховній діяльності; закріплення у стосунках вихователя й вихованця стереотипів керівництва і підкорення як основної позиції у виховному процесі та ін.Практична робота педагогів і психолога здійснюється, переважно, паралельно; кожен із них втілює свій підхід до дитини. А недостатність знань педагогів про основні функції шкільного психолога призводить до того, що проблемні питання та конфліктні ситуації вони намагаються розв’язати самостійно, до того ж,не завжди успішно. За нашими даними, лише близько 15% педагогів допоміжної школи звертаються до шкільного психолога із відповідним запитом.Як свідчать наші спостереження, відсутність системного психологічного впливу на учнів призводить до неадекватного сприйняття деякими із них функцій та завдань діяльності психолога. В одних консультації психолога викликають страх, у інших – протест. Учні, психологічний супровід яких не здійснювався з першого класу, на заняттях у психолога пасивні, відчувають значні труднощі під час виконання інтерактивних вправ, завдань із застосуванням комунікативних технік. Їм важко діяти у ситуаціях рольових ігор, психогімнастики, психодрами тощо. У спеціальних школах давно і надійно сформована система комплексного медико-педагогічного підходу до діагностичної, навчально-виховної,корекційно-розвивальної роботи. Взаємодія вчителя, вихователя та лікаря – добре відпрацьований, перевірений часом механізм. Організація ж психологічної служби вимагає від психолога подальшого розвитку й удосконалення системи роботи, що склалася, а головне – чіткого визначення, з одного боку, завдань кожного спеціаліста, що працює з дітьми, з іншого – тих сфер взаємодії, які визначають ефективність роботи усього закладу в досягненні головної мети: підготовці дитини до самостійного життя та успішної інтеграції в суспільство. Отож, важливим завданням спеціального освітнього закладу для розумово відсталих дітей на сьогодні є налагодження тісної взаємодії таких важливих суб’єктів корекційно-виховного процесу як педагог-вихователь і шкільний психолог. Як зазначається в Положенні про психологічну службу системи освіти України, головними завданнями практичного психолога школи є здійснення діагностичної (вивчення особливостей пізнавального та особистісного розвитку учнів, стану сформованості колективу тощо), корекційної,консультативної та профілактичної роботи. Специфіка роботи у спеціальному закладі освіти для розумово відсталих дітей зумовлена, в першу чергу, розподілом корекційної функції з педагогом. Як відомо, корекції психофізичного розвитку потребують усі вихованці закладів цього типу. Це завдання реалізується педагогічним колективом завдяки спеціально організованій корекційно-виховній роботі. Педагоги-вихователі, разом із шкільним психологом повинні зосередити свої спільні зусилля на розв’язанні проблем, притаманних школярам: це розлади уваги, проблеми спілкування,порушення емоційної сфери, неадекватна самооцінка, комплекс неповноцінності, неадекватне самоставлення, схильність до девіантної поведінки,та ін. Адже діти з вадами інтелекту, які навчаються в одному класі, відрізняються між собою за віком, структурою дефекту, клінічним діагнозом, розумовими можливостями, готовністю до засвоєня знань, рівнем сформованості навичок самообслуговування тощо. У кожної дитини своя історія розвитку. Вочевидь, для того, щоб організувати співробітництво з кожним членом виховної групи, вихователю необхідно, спільно із шкільним психологом, постійно вивчати не тільки кожного з учнів окремо, але й учнівський колектив у цілому.Особливо важливе значення має накопичення відомостей про вихованців шляхом педагогічного спостереження за їхньою поведінкою, емоційними реакціями у різних ситуаціях, у тому числі під час психолого-педагогічного обстеження, під час бесід, виконання доручень, спілкування тощо.Досить часто психодіагностична інформація, отримана шляхом спостереження в процесі експериментального дослідження, може перевищувати значення результатів тестування. Різнобічна психодіагностична інформація про вихованців дає підстави для складення об’єктивної характеристики кожного учня і колективу групи, дозволяє знаходити найбільш оптимальні,ефективні шляхи здійснення педагогічних виховних впливів, прогнозувати успіхи та невдачі, проектувати психологічний клімат в класному колективі,передбачати випадки психологічної несумісності, або, навпаки, згуртованості колективу, визначати напрямки та засоби корекції, особливості індивідуального підходу. Необхідним є також визначення змісту корекційно-виховної роботи з колективом вихованців, а також чітке окреслення функцій педагога і психолога. Зокрема, з’ясовується, які саме діти потребують спеціальної допомоги психолога. Це, зазвичай, учні з виразними проблемами у поведінці, з грубими порушеннями окремих пізнавальних функцій, з труднощами процесу адаптації у соціально-педагогічному середовищі, які перешкоджають повноцінному залученню дітей до навчально-виховної ді-

яльності.Одним із головних завдань спільної діяльності вихователя і психолога має стати реалізація індивідуального підходу у вихованні розумово відсталих дітей, який, зокрема, полягає у виборі необхідних методів і прийомів виховання, у врахуванні індивідуально-психологічних особливостей і деяких якостей особистості, в опорі на сильні сторони дитини.Окрім вивчення індивідуальних особливостей особистості конкретних учнів та здійснення індивідуального підходу, психолог спільно із вихователем має працювати над проблемою вивчення, розвитку та формування колективу. Відтак основними напрямами діяльності мають стати: формування згуртованості колективу групи (класу), розвиток позитивного ставлення один до одного, подолання агресивності та формування емпатійного ставлення до інших, сприяння самопізнанню та ознайомленню із внутрішнім світом однокласників.Особливої уваги в діяльності шкільного психолога потребує надан-

ня педагогу-вихователю практичної та консультативної допомоги в роботі, спрямованій на попередження та усунення конфліктів у стосунках вихованців з товаришами, педагогами, батьками. Адже, як засвідчили наші педагогічні спостереження, у шкільній практиці трапляються випадки,коли безапеляційність і категоричність вимог педагогів (батьків), їх невідповідність можливостям школярів, приниження учнів тощо провокують конфліктні ситуації. І лише спільними зусиллями педагога та психолога

можливо виявити проблеми, що стають причиною таких конфліктів і які заважають навчально-виховному процесу; переструктурувати та оптимізувати діяльність педагогів, стратегію їхньої поведінки в складних ситуаціях.Ось чому педагоги у позакласній виховній роботі з розумово відсталими школярами повинні керуватися необхідністю застосування психологічних прийомів безконфліктного спілкування та опановувати навички саморегуляції в складних, конфліктних ситуаціях. Вони повинні знати типові конфліктогени спілкування, розпізнавати й усвідомлювати наявність власних конфліктогенів; уміти позбавлятися від особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки; володіти навичками правильної (адекватної, конструктивної) поведінки в складній ситуації; вміти попереджати деструктивні наслідки поведінки.

Психолог радить:

1. Емоційне збудження учнів долайте виявом протилежної реакції. Намагайтеся переключити увагу учня з об’єкта роздратування на улюблене заняття.У будь-якому випадку виявляйте повагу до особистості вихованця, рахуйтеся з його думкою.

2. Будьте рівноправним учасником спільної діяльності, разом із вихованцями виконуйте завдання та беріть участь у іграх (діти братимуть з вас приклад, наслідуватимуть зразки довільної поведінки).

3. Виховні заняття урізноманітнюйте прийомами, які спонукають учнів бути активними, забезпечують зворотній зв’язок.

4. Згуртовуйте колектив учнів, створюйте умови для формування дружніх стосунків у процесі виконання спільних справ, ігор, занять.

5. Плануйте виховну роботу так, щоб усі вихованці були залучені до діяльності, що частозмінює одна одну, бо найкращий відпочинок – це зміна діяльності.

6. Спонукайте учнів до творчості, а отже, – самостійності, пропонуйте їм завдання з елементами креативності.

7. Обов’язково пояснюйте учням мету кожного виду діяльності та прагніть того, щоб вони бачили її результати. Це сприятиме появі мотиву до нової діяльності.Таким чином, організація корекційно-виховного процесу в спеціальних закладах освіти для розумово відсталих дітей повинна базуватися на основних принципах корекційної педагогіки та спеціальної психології, в умовах тісної взаємодії та співпраці вихователя і шкільного психолога. Це сприятиме ефективному вирішенню діагностичних, навчальних і корекційно-виховних завдань.

 

ПЛАНУВАННЯ ПОЗАКЛАСНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ГРУПІ