Загальноосвітньому навчальному закладі

Однією з необхідних складових соціалізації людини є виховання як процес планомірного створення суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку людини. Адже, як писав свого часу давньогрецький філософ Платон, ”ніхто не стає гарною людиною випадково”. Виховання, перш за все, забезпечує загальний розвиток особистості, на базі якого формується індивідуальність. Створення умов для цілеспрямованого систематичного формування та розвитку дитини як суб”єкта діяльності, як особистості та індивідуальності, і є, на наш погляд, тим суттєвим, що надає вихованню гуманістичного характеру.Питання ефективної організації процесу виховання дітей із порушеннями психофізичного розвитку завжди були і залишаються в центрі уваги науковців (А.С.Бєлкін, М.М.Буфетов, Л.С.Виготський, В.В.Воронкова, О.І.Дьячков, Г.М.Дульнєв, І.Г.Єременко, М.І.Земцова, С.О.Зиков, В.О.Липа, В.Ф.Мачихіна, В.М.Синьов та ін.). Проте, як свідчать наші дослідження, низка проблем, з якими стикаються сьогодні практики, до певної міри зумовлені також нехтуванням закономірностей процесу виховання. Ось чому корекційно-виховна робота в спеціальних закладах освіти має здійснюватися неодмінно з урахуванням основних особливостей виховного процесу.Виховний процес у спеціальних освітніх закладах має загальну з масовою школою спрямованість. Однак, при цьому має свою специфіку,оскільки корекційна педагогіка виходить із розуміння виховання як процесу компенсації та корекції аномального розвитку особистості.У чому ж полягають основні особливості виховного процессу? Розглянемо його специфіку та якісну своєрідність, спираючись на аналіз загальної та спеціальної педагогічної літератури, а також на результати власних досліджень.

 

 

Виховання – це багатофакторний процес, що триває усе життя і в якому дитина є не лише об’єктом, а й суб’єктом виховання. Виховання – це діяльність, спрямована в майбутнє, яка значною мірою залежить від організаторських здібностей вихователя. Педагог спеціального освітнього закладу забезпечує організацію цілеспрямованого корекційно-виховного впливу на особистість учнів з метою формування необхідних якостей у поєднанні з організацією повсякденного життя та діяльності вихованців відповідно до наявного у них розладу і вторинних порушень. Відтак, у своїй діяльності він повинен керуватися необхідністю здійснення індивідуального та диференційованого підходу у вихованні, повною мірою реалізуючи корекційний потенціал виховного впливу на особистість дитини з порушеннями психофізичного розвитку.Перш за все, слід мати на увазі, що процес виховання – це багатофакторний процес, адже він здійснюється не тільки в школі, але й у сім’ї, в позашкільних закладах тощо. Серед багатьох виховних факторів

вирізняють дві основні групи: об’єктивні (генетична спадковість і стан здоров’я; соціальна і культурна приналежність сім’ї; обставини біографії; культурна традиція, професійний і соціальний статус; особливості країни та історичної епохи) та суб’єктивні (психічні особливості; світогляд;ціннісні орієнтації; внутрішні потреби й інтереси як вихователя, так і вихованця; система відносин із соціумом; організовані виховні впливи на людину з боку окремих людей, груп, об’єднань і всього співтовариства).Водночас зауважимо, що серйозний вплив на формування свідомості й поведінки учнів, на розвиток їхніх почуттів здійснюють природне середовище, дитячі та молодіжні організації, повсякденна і професійна діяльність, література та мистецтво, радіо й телебачення, кіно і театр тощо.Така багатофакторність процесу виховання дозволяє розширити сфери виховних впливів, використовувати різні можливості для формування особистості. Водночас це значно ускладнює виховний процес, адже, піддаючись великій кількості різноманітних впливів, вихованці накопичують не лише позитивний досвід.Виховний вплив на особистість не обмежується шкільним або сімейним вихованням. Успіх виховання залежить від впливу багатьох життєвих факторів та умов, які потрібно вивчати

і враховувати.

Виховання – довготривалий процес.

Виховання починається задовго до вступу дитини до школи і продовжується усе життя. Людина накопичує і вдосконалює свій трудовий, моральний досвід, розширює та поглиблює свої знання, оволодіває новими цінностями. Відбувається процес самовиховання та перевиховання. Однак, саме шкільні роки - це час найбільш інтенсивного розвитку особистості, формування характеру й поведінки. Завдяки пластичності й сприйнятливості центральної нервової системи школяра створюються умови для успішного формування та розвитку особистості. Тому саме у цей період здійснюється спеціально організований виховний вплив. Водночас довготривалість процесу виховання зумовлює неможливість виявлення його результатів одразу.Необхідним є зважений підхід до оцінювання результатів виховної роботи та вибір відповідних критеріїв і показників.

Виховання має ступінчастий характер.

Розкриваючи особливості процесу виховання, слід, мабуть, вказати й на те, що він має ступінчастий характер. Якщо спочатку діти оволодівають початковими уявленнями про правила поведінки (в сім’ї, в школі тощо), у них формуються найпростіші навички поведінки, то надалі, наоснові цих початкових уявлень про норми поведінки, у школярів формуються відповідні поняття, виробляються вміння здійснити правиль-

ний вчинок. Вібувається розвиток почуттів. Створюється основа для подальшого формування переконань, стійких звичок поведінки, збагачення почуттів та відповідних мотивів. Звісно, такий поділ на етапи є досить умовним, між ними немає чіткої межі. Однак, слід зазначити, що ступені процесу виховання не завжди співпадають із віковими періодами розвитку школярів. Водночас рівень розвитку учнів одного й того ж віку нерідко буває різним, адже у кожного з них свій особливий життєвий шлях.Вивчення життєвого досвіду школяра, його уявлень, навичок та звичок поведінки, життєвих цінностей тощо допоможе з’ясувати, на який саме елемент виховання слід звернути увагу.

Виховання – концентричний процес.

Особливістю процесу виховання є також концентризм у змісті виховної роботи, адже до одних і тих же якостей особистості доводиться повертатися неодноразово. Але це не просто повторення, а повторення з подальшим поширенням та поглибленням, відповідно до вікових і психо-фізичних особливостей учнів та рівня їхньої вихованості. Безумовно, на тому чи іншому етапі виховання у центрі уваги вихователя опиняються різні якості особистості. Наприклад, якщо у молодших класах більше уваги приділяється вихованню дисциплінованості, то в середніх і старших класах – вихованню почуття відповідальності і т.д. Однак усі ці якості формуються і розвиваються одночасно з іншими, для них неможливо встановити певну черговість. Усі якості особистості формуються та виявляються одночасно. Виховуючи одну з якостей особистості, вихователь так чи інакше впливає на інші. Програма виховання є, зазвичай, орієнтовною, оскільки у вихованні можна визначити лише приблизні, орієнтовні терміни формування у школярів необхідних особистісних якостей.

Мета виховної роботи – не проведення виховних заходів, а реалізація процесу формування особистості кожного учня з його, насамперед, позитивними, сильними, і вже потім – із негативними, слабкими сторонами.

Виховання – двосторонній процес.

Процес виховання - це двосторонній та активний процес, і його не можна обмежувати лише педагогічним впливом на вихованців, сприймаючи при цьому вихованця лише як об’єкт виховання, забуваючи про один із принципів виховання – здатність його (вихованця) до саморозвитку, в зв’язку з чим дитина виступає і як суб’єкт виховання. Вона завжди бере участь у своєму власному розвитку. До того ж форми цієї участі різні

– пристосування до вимог старших, колективу;

– орієнтація на особистість батьків, вихователів, сильного ровесника;

– наслідування як слідування позитивному або негативному прикладу;

– самовиховання як найбільш активна форма участі у вихованні.

Тому виховання, що переходить у самовиховання - це основний показник якості навчально-виховного процесу, а також готовності самої особистості до самостворення, самотворчості. В найбільш загальному вигляді самовиховання – це усвідомлений, керований самою особистістю розвиток, в якому, в інтересах суспільства і самої особистості, планомірно формуються якості, властивості, сили і здібності людини. Відтак можна сказати, що самовиховання – це, до певної міри, процес максимального усвідомлення особистістю себе, свого місця в навколишньому світі, і своєї поведінки в ньому. Одночасно це і вольовий процес, в якому регулюється весь спосіб життя.Самовиховання завжди, так чи інакше, пов’язане з вихованням, виступає як його продовження, розвиток, поглиблення, суб’єктивне відбиття в свідомості особистості як суб’єкта виховного процесу.Самовиховання завжди пов’язане з провідною діяльністю дітей. У ній, через неї воно здійснюється, саме тому, наприклад, у дошкільників і молодших школярів у самовихованні так багато важить гра та ігрові мо-менти. У молодших підлітків, у зв’язку з посиленим розвитком моторики, значну роль відіграють практичні вправи, тренування. У старших підлітків значною є роль емоційного і вольового компонентів, у зв’язку з бурхливими переживаннями, емоціями, почуттями та необхідністю керувати собою в складних ситуаціях. Починаючи зі старшого шкільного віку, самовиховання виступає, переважно, у формі підготовки себе до професії, до праці в

суспільстві і тісно пов’язане із взаємостосунками в колективі, практичною діяльністю, самоосвітою, професійним становленням. Тому самовиховання – це не тільки результат виховання, але й умова його ефективності.

Теорія і практика виховання свідчать, що позитивні наслідки досягаються за умови, коли учні стають активними учасниками формування соціальних відносин у колективі, коли основою життя дитячого колективу є не просте виконання учнями завдань і доручень, визначених вихователем, а безпосередня їхня практична діяльність, яка ґрунтується на ініціативі й самодіяльності. Важливо, щоб зростала активність і творча роль кожної особи, щоб у позакласній роботі створювалось більше можливостей для виявлення цієї активності.

Виховний процес досягає своєї мети лише за умови органічного поєднання цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість із організацією життя та діяльності вихованців.

Виховання – значною мірою організаторська робота.

Особливість процесу виховання полягає також і в тому, що значне місце в ньому посідає організаторська робота з дитячим колективом.Ефективність її багато в чому залежить від координації виховних зусиль усіх учасників виховного процесу, від створення гармонійних стосунків в учнівському колективі, від характеру спілкування учнів з дорослими та своїми ровесниками, від залучення батьків та громадськості до виховання дітей.Виховання в спеціальних закладах освіти будується на основі організації різноманітної та посильної для школярів діяльності. При цьому воно не обмежується процесом опанування навчальних предметів, а продовжується в умовах колективної та індивідуальної діяльності, проведення позакласних заходів тощо. При цьому організаторська робота є дуже важливим і невід’ємним елементом процесу виховання.

Виховна робота є перш за все робота організатора (А.С.Макаренко)

Виховання – це діяльність, спрямована в майбутнє.

При розкритті завдань і змісту виховання важливо враховувати не тільки потреби сьогоднішнього дня, але й перспективи суспільного розвитку. Слід пам’ятати, що сьогоднішні школярі увійдуть в життя за нових суспільних умов. Тому процес виховання потрібно будувати відповідно до завдань і потреб не тільки сьогодення, але й завтрашнього дня, з урахуванням основних тенденцій розвитку суспільства. Отож, процес виховання – це діяльність, спрямована в майбутнє. Відповідно, результати його є малопомітними для зовнішнього сприймання. У вихованні дуже складно за короткий термін виявити, яких особистісних якостей, звичок набули учні.Перевірити й оцінити результати виховання значно складніше, ніж у навчанні. Для цього потрібні тривалі спостереження за поведінкою учнів у різних обставинах і ситуаціях.

Виховання – корекційно спрямований процес.

Психофізичні вади розвитку дітей зумовлюють необхідність вирішувати специфічні завдання. Виникає необхідність організувати життя, діяльність і лікування учнів у відповідності з наявним у них розладом і вторинними порушеннями. Особливості дітей із порушеннями психофізичного розвитку розглядаються вітчизняними дефектологами в динаміці, у зв’язку з причинами їх виникнення, їхнім впливом на формування особистості, в залежності від умов життя та розвитку дитини. Так, раціональна побудова системи виховання дітей можлива лише за умови правильного розуміння структури розладу, тобто у тому випадку,коли вивчено не тільки основні порушення, але й усі подальші відхилення, зумовлені первинним дефектом.У процесі корекційно-виховної роботи необхідно брати до уваги всі позитивні сторони особистості дитини і враховувати всі можливі компенсаторні механізми. Адже пластичність нервової системи дитини, її пристосувальні можливості дуже великі. Слід пам’ятати, що за сприятливих для дитини умов можна досягнути значних результатів: у процесі навчання й виховання розвивається психіка та особистість дитини, формуються вміння працювати й жити в колективі.Всі особистісні зміни: замкненість, відчуженість, некритичність, деспотичність, вимогливість до інших, або невпевненість у своїх силах, нерішучість, боязкість – усе це результат неправильної реакції на розлад,що виявляється при неправильному ставленні до дітей з боку оточуючих. Ці відхилення є найбільш віддаленими від первинного розладу, тому легше долаються. Однак це можливо лише за умови правильно організованого життя, діяльності дітей, правильного ставлення до них з боку дорослих та дітей, що їх оточують.Відхилення в розвитку особистості, що є своєрідною реакцією на розлад, піддаються вихованню. При цьому виховний вплив, спрямований на їх подолання, дає найбільший ефект за умови врахування причин, що викликали ці відхилення, а також умов попереднього розвитку дитини.

Ідеальним результатом виховання вважається такий моральний розвиток особистості, при якому збігаються рівні розвитку моральної свідомості і моральної поведінки, коли вчинки, лінія поведінки учнів співпадають з їхніми поглядами, свідомістю, переконаннями. Однак домогтися єдності свідомості й поведінки, навіть у процесі виховання школярів, що розвиваються нормально, буває досить складно. Ще більш складним є це завдання, коли йдеться про дітей з обмеженими психофізичними можливостями, тому що розрив між свідомістю і моральною поведінкою у них є дуже значним. Саме тому корекційні зусилля повинні бути спрямовані на подолання дисоціації в розвитку свідомості, поведінки, характера й почуттів у школярів. Особливу увагу слід звертати на подолання „розриву, розходження між словом і ділом; намірами, бажанням і фактичними вчинками; між розумом та емоційними проявами”.Недостатніми є лише такі кінцеві результати корекційної роботи спеціальних шкіл, як досягнення певної скомпенсованості порушень слуху,зору, мовлення чи інтелекту. Необхідно посилити вплив корекційної роботи на моральний розвиток учнів, на формування у них суспільної свідомості.Індивідуальний підхід у вихованні.Виховному процесу спеціального закладу притаманним є здійснення індивідуального підходу до учнів. Такий підхід передбачає передусім вивчення взаємовідносин між особистістю та колективом, з’ясування тієї позиції, яку займає вихованець стосовно інших членів колективу. Педагог повинен враховувувати рівень розвитку мовлення та рівень розвитку особистості (ставлення до себе, до інших, до праці, до своїх обов’язків).Використовуючи всі доступні засоби спілкування, він має забезпечити таке ставлення колективу до кожного з його членів, при якому найкраще долаються відхилення, обумовлені наявним розладом у кожного. Таким чином, індивідуальний підхід завжди передбачає роботу з колективом, у якому перебуває дитина.

Необхідною умовою правильної організації виховного процесу в спеціальному освітньому закладі є врахування своєрідності психічного розвитку учнів на кожному з вікових етапів. Водночас це не означає пасивного пристосування методів і форм виховної роботи до наявних у школяра, на даний момент, можливостей.Щоб керувати процесом становлення особистості учня, цілеспрямовано проектувати цю особистість, виховання повинно йти попереду психічного розвитку, вести його за собою.