Тема 2. Характеристика права і правового регулювання суспільних відносин

Питання

1.Поняття, ознаки і сутність права.

2. Джерела права та їх види. Система права.

3.Правові норми.

4.Характеристика правового відношення.

1. Право сприймається як сукупність правил поведінки, встановле­них державою як загальнообов'язкові і забезпечених у разі їх невиконання примусовою силою держави. При такому підході виділяються наступні ознаки права:

1)нормативність, тобто воно складається з правил поведінки, які чі­тко визначають права і обов'язки людей та організацій;

2)загальнообов'язковість, тобто норми права обов'язкові для всіх
членів суспільства і всіх, хто знаходиться на території даної держави; у ра­зі порушення норм права держава може застосувати примушення;

3)завжди існують у письмовій формі і обов'язково мають чітко
встановлену форму якого-небудь акту - закону, указу, постанови;

4)неперсоніфікованість, тобто відсутність конкретного адресата;

5)ієрархічність норм права, їх підпорядкування: норми права мають
різну юридичну силу;

6)особливий предмет відображення: норми права регулюють не
будь-які, а найбільш важливі для життя суспільства відносини - владу, вла­сність тощо.

Підсумовуючи вказані ознаки, право можна визначити як систему за­гальнообов'язкових, формально визначених нормативних установок, регулюючих суспільні відносини і вихідних від держави, забезпечених до виконання примушенням з боку держави.

У сучасній вітчизняній юридичній науці склалися три основних підходи до розуміння права: а) нормативний; б) соціологічний; в) етичний.

Призначення права формулюється в юридичній науці в двох аспектах. Згідно з першим аспектом, призначення права - виражати інтереси па­нуючого класу, служити засобом придушення, насильства по відношенню до інших класів. Другий аспект бачить призначення права в тому, щоб слу­гувати засобом компромісу, зняття протиріч у суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Звідси право трактується як засіб погодження, поступок.

Що стосується функцій права, то під ними розуміють випливаючі з його змісту й призначення основні напрями правового впливу на суспільні відносини. Виділяють дві головні функції права - регулятивну й охоронну.

Регулятивна функція спрямована на регулювання, упорядкування суспільних відносин, встановлення правил поведінки людей. У регулятив­ній функції виявляється головне призначення права - упорядковувати сус­пільні відносини.

Охоронна функція спрямована на захист найбільш важливих для життя суспільства відносин. Дана функція має на меті забезпечити вимоги законів, встановити режим законності в суспільстві.

Крім названих, право виконує деякі додаткові функції. До них можна віднести виховну, ідеологічну, інформаційну та ін.

До принципів права можна віднести: гуманізм, законність, демокра­тизм, внутрішню узгодженість тощо.

2. Під джерелом права сучасна юридична наука розуміє офіційні й інші засоби вираження й закріплення норм права, надання їм загальнообо­в'язкового юридичного значення. Інакше кажучи, це - зовнішня форма ви­раження права.

Як форми (джерела) права визнаються: правовий звичай, правовий прецедент, правова доктрина, договори нормативного змісту, нормативно-правовий акт, релігійні норми.

Правовий звичай - це звичай, який отримав визнання і схвалення з боку держави і, отже, її захист.

Правовий прецедент - головне джерело права в державах, що на­лежать до англосаксонської правової сім'ї. Під правовим прецедентом ро­зуміється рішення судових або адміністративних органів з конкретної спра­ви, яке приймається за загальнообов'язкове правило при вирішенні згодом аналогічних справ.

Правова доктрина - це теоретичні положення, наукові теорії юриди­чного характеру, в яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, переконання вчених юристів.

Договори нормативного змісту являють собою угоду між суб'єктами, покликану врегулювати їхні відносини шляхом закріплення взаємних прав і обов'язків, які суб'єкти зобов'язуються добровільно виконувати.

Релігійні норми засновуються на релігійних переконаннях і відіграють важливу роль у суспільствах, де та або інша релігія є офіційною, загальнодержавною.

Нормативно-правовий акт у більшості держав служить головним джерелом і формою права. Він являє собою акт, що закріплює норми пра­ва, тобто правила поведінки, встановлені державою і забезпечені можливі­стю з боку держави застосувати примушення. Для нормативно-правового акту характерні наступні ознаки;

а)нормативний правовий акт виходить від держави;

б)існує особливий порядок (процедура) його прийняття;

в)використовується письмова форма, і сам акт оформляється в
спеціальному вигляді;

г)ієрархічна підлеглість, заснована на різній юридичній силі окремих
актів;

д)зміст акту складають правила поведінки.

Нормативні правові акти поділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. Закони приймаються представницькими органами, підзаконні акти - всіма іншими уповноваженими органами та посадовими особа­ми.

Закон - це нормативний правовий акт, прийнятий представницькими (законодавчими) органами влади в особливому порядку, який регулює найбільш важливі для життя суспільства відносини і має вищу юридичну силу.

Закони поділяються на конституційні і поточні.

Система права являє собою структурну організацію права, яка зу­мовлена об'єктивними умовами його існування і забезпечує внутрішню єдність і несуперечність права.

Вона складається з декількох основних компонентів, галузі права, підгалузі, правові інститути та норми права.

Галузь права - це сукупність норм права, регулюючих якісно однорі­дну групу суспільних відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмета і методу правового регулювання (конституційне, трудове право, цивільне, сімейне, кримінальне та ін.). Предмет правового регулювання складають суспільні відносини, що регулюються даною сукупністю норм права. Ме­тод правового регулювання являє собою сукупність різних способів пра­вового впливу галузі права на суспільні відносини, що є предметом її регу­лювання.

Декілька близьких за характером регулювання правових інститутів утворюють підгалузь права (у складі цивільного права існує авторське, па­тентне та ін.).

Правовий інститут - це складова частина галузі права, що пред­ставляє собою сукупність правових норм, регулюючих певний вид однорід­них суспільних відносин (трудовий договір, оплата праці, робочий час, час відпочинку в трудовому праві та ін.).

Первинним елементом системи права є норма права - конкретне правило поведінки.

3. Під нормою права розуміється загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене державою як критерій правомірної або забороненої поведінки, і забезпечене державними засобами.

Нормам права, як і праву загалом, властиві свої ознаки:

а) державно-владне походження;

б) загальний характер;

в) представницько-зобов'язуючий характер;

г) формальна визначеність;

д) внутрішня структура.

Прийнято виділяти три складові норми права: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза - це вказівка на умови і обставини, за яких реалізовується дана норма. Диспозиція містить саме правило поведінки, права і обов'язки суб'єктів. Санкція являє собою вказівку на несприятливі наслідки, які мо­жуть наступити у разі недотримання приписів диспозиції.

Норми права у зв'язку з їх різноманітним характером класифікуються за різними підставами:

1)за роллю норми в механізмі правового регулювання (регулятивні,
охоронні);

2)за суб'єктами правотворчості (Президент, парламент й ін.);

3)за предметом регулювання (конституційні, цивільні, трудові та
ін.);

4)за характером припису, що міститься (уповноважуючі, зо­бов'язуючі, забороняючі);

5)за методом правового регулювання (імперативні, диспозитивні);

6)за часом дії (постійні, тимчасові);

7)за територією дії (загальнонаціональні, місцеві);

8)за роллю в правотворчості (первинні, вторинні);

9)за дією на коло суб'єктів (загальні, спеціальні, виключаючі) та ін.

4. Правовідношення - це врегульоване нормою права суспільне від­
ношення, учасники якого виступають носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Структура правовідношення вбирає в себе весь його елементний склад: суб'єкт, об'єкт і зміст.

Суб'єкти - це учасники правовідношення. Ними можуть бути грома­дяни, підприємства, державні органи, сама держава. Щоб стати учасником юридичних правовідносин, треба мати правоздатність та дієздатність.

Правоздатність - здатність громадянина бути суб'єктом права, ма­ти права і обов'язки. Вона виникає в момент народження і припиняється смертю.

Дієздатність - здатність громадянина своїми діями набувати циві­льні права і створювати для себе цивільні обов'язки. Виникає вона в пов­ному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років.

Об'єктом правовідношення е. те, на що воно спрямоване: речі, по­ведінка, продукти духовної творчості, нематеріальні блага.

Суб'єктивні права визначають міру можливої, а юридичні обов'язки - міру належної поведінки учасників правового відношення. Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Вони носять різноманіт­ний характер і охоплюють всі види суспільних відносин, що регулюються правом. Юридичні факти поділяються на події та дії. Якщо події не зале­жать від волі людей, то дії здійснюються по волі громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами або юридичними вчинками, неправомірні дії - проступками або зло­чинами.