Тема 1. Основи сімейного права

Питання

1. Поняття сімейного права.

2. Характеристика шлюбу, умови його укладення і розірвання.
Шлюбний контракт.

3. Права і обов'язки подружжя.

4. Права і обов'язки батьків і дітей.

5. Опіка і піклування.

1. Сімейне право є самостійною галуззю права, яка відрізняється від інших галузей права (в той же час деякі юристи вважають, що сімейне пра­во є складовою частиною цивільного права).

Об'єктом сімейного права, як і цивільного права, є майнові та особисті немайнові відносини. Однак ці відносини у зв'язку зі своїми особли­востями відрізняються від майнових і особистих відносин, регульованих цивільним правом. Ці особливості полягають в такому:

1) шлюбно-сімейні відносини виникають зі спорідненості, шлюбу,
усиновлення (у той час як цивільні правовідносини виникають, як правило,
з договорів);

2) основу сімейних правовідносин складають особисті немайнові
відносини, а майнові відносини є похідними від особистих відносин і ви­пливають з них (у цивільному ж праві головне місце займають майнові від­носини);

3) сімейні права і обов'язки е суворо особистими, вони невідчужувані, їх не можна передавати іншим особам (а в цивільному праві майже всі
майнові права легко передаються);

4) сімейно-шлюбні відносини в багатьох випадках регулюються
нормами моралі, а не тільки правовими нормами.

Сімейне право, як галузь права, являє собою сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та випливаючі з них майнові від­носини людей, що виникають на основі шлюбу та сім'ї. Сімейне право регулює:

порядок і умови вступу до шлюбу і припинення шлюбу; особисті і майнові відносини, що виникають у сім'ї між подруж­жям, між батьками й дітьми, між іншими членами сім'ї,

- відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою і піклу­ванням, прийняттям дітей на виховання,

порядок реєстрації актів громадянського стану. Принципами сімейного права є:

1) єдиношлюбність (моногамія); громадянин може перебувати од­ночасно тільки в одному шлюбі (ст. 17 КпШС);

2) свобода і добровільність при укладенні шлюбу (ст. 51 Конституції
іст. 15 КпШС);

3) свобода розірвання шлюбу, однак під контролем держави (ст. 38
КпІІІС);

4) повна рівність жінки і чоловіка в особистих і майнових правах (ст.
ст. 21, 24, 51 Конституції, ст. З КпШС);

5) моральна і матеріальна підтримка членів сім'ї, що потребують
цього (п.2 ст. 51 Конституції, ст. 32 КпШС);

Відповідно до Конституції сім'я знаходиться під захистом держави, материнство охороняється і заохочується державою.

2. Шлюб - це добровільний союз чоловіка і жінки з метою створення сім'ї. Він укладається в державних органах реєстрації актів громадянського стану (рагсу). Державою визнається тільки такий шлюб. Релігійний обряд шлюбу, рівно як й інші релігійні обряди, не має правового значення і є осо­бистою справою громадян.

Реєстрація шлюбу встановлюється з метою охорони особистих і майнових прав подружжя та дітей. У той же час цього вимагають державні і суспільні інтереси. Особи, що одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного.

Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку після подачі до державного органу рагсу заяви особами, бажаючими одру­житися. У окремих випадках за наявності причин, що заслуговують на ува­гу, на прохання вступаючих до шлюбу цей строк може бути скорочений ор­ганом рагсу.

Умовами для укладення шлюбу є взаємна згода осіб, що одружую­ться, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік в Україні встановле­ний з 18 років для чоловіків і з 17 років для жінок. У виняткових випадках державні адміністрації районів, виконавчі комітети міських і районних рад можуть знижувати шлюбний вік.

Укладення шлюбу не допускається:

1) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії;

3) між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;

4) між усиновителями та усиновленими;

5) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною
внаслідок душевної хвороби або недоумства.

При порушенні вказаних умов, а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб) шлюб у судовому порядку може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 27-1 КпШС України особи, що одружуються, мають право з власного бажання укласти угоду про розв'язання питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якому передбачаються майнові права і обов'язки подружжя. 16 червня 1993 р. Постановою Кабінету Міністрів України за­тверджений "Порядок укладення шлюбного контракту".

Шлюбний контракт між особами, що одружуються, укладається за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набирає чинності з моменту його реєстра­ції. За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатися в присутності свідків.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати стан будь-кого з подружжя в порівнянні із законодавством України. У шлюбному контракті передбачаються:

1.Майнові права і обов'язки подружжя, зокрема,

- питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме
майно (набуте як до шлюбу, так і під час шлюбу), на майно, отримане в
дарунок або успадковане одним з подружжя (при цьому питання загальної
спільної і роздільної власності подружжя в шлюбному контракті можуть ви­рішуватися інакше, ніж це передбачене в законодавстві);

- питання, пов'язані з утриманням подружжя;

у шлюбному контракті можуть вирішуватися питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного або роздільного майна; інші питання.

2.Можуть також передбачатися немайнові, моральні або особисті
зобов'язання.

Шлюбний контракт укладається за місцем проживання однієї зі сто­рін або за місцем реєстрації шлюбу. Для його укладення встановлена обо­в'язкова нотаріальна форма.

У разі зниження шлюбного віку відповідно до чинного законодавства укладення шлюбного контракту неповнолітніми проводиться із згоди бать­ків або інших законних представників.

Шлюбний контракт може включати положення про зміну його умов. Такі зміни можуть бути внесені за погодженням сторін протягом існування шлюбу.

Шлюбний контракт визнається судом недійсним у випадках:

1) недотримання умов порядку його укладення;

2) укладення контракту після реєстрації шлюбу;

3) у разі погіршення становища будь-кого з подружжя в порівнянні із
законодавством України.

Кожна сторона в шлюбному контракті має право на судовий захист у разі недотримання іншою стороною умов шлюбного контракту. При розі­рванні шлюбу або визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей І інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту.

Законодавство передбачає випадки припинення шлюбу:

1) внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим
одного з подружжя;

2) внаслідок розірвання шлюбу шляхом розлучення за заявою одно­го з подружжя або їх обох, при цьому чоловік не має право без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Шлюб розривається:

1) в органах реєстрації актів громадянського стану:

- при взаємній згоді подружжя на розірвання шлюбу, якщо у них
немає неповнолітніх дітей і немає спору про майно та аліменти;

- з особами, визнаними в судовому порядку безвісно відсутніми,

- з особами, визнаними в судовому порядку недієздатними внаслі­док душевної хвороби або недоумства (при відсутності спору про дітей, про
майно або про стягнення аліментів);

- з осудженими за скоєння злочину до позбавлення волі на строк
не менше 3-х років (при відсутності спору про дітей, про майно або про стя­гнення аліментів);

2) у судовому порядку - у всіх інших випадках.

При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємовідносини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збере­ження сім'ї стали неможливими.

Той з подружжя, хто змінив своє прізвище при вступі до шлюбу, має право при розірванні шлюбу зберегти за собою це прізвище або ж перейти на дошлюбне прізвище.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах рагс.

3. Права і обов'язки подружжя породжує тільки шлюб, укладений в державних органах реєстрації актів громадянського стану. Ці права і обо­в'язки виникають з моменту реєстрації шлюбу.

Права і обов'язки подружжя поділяються на особисті й майнові.

Особисті права і обов'язки подружжя. При укладенні шлюбу по­дружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з них як їхнє спільне прізвище, або кожний з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище іншого з подружжя.

Кожний з подружжя користується в сім'ї рівними правами і має рівні обов'язки. Питання виховання дітей та інші питання життя сім'ї вирішують­ся подружжям спільно. Кожний з подружжя вільний у виборі занять, профе­сії та місця проживання.

Майнові права і обов'язки подружжя пов'язані з питаннями власності (яка може бути роздільною та спільною) і обов'язками по взаємному утри­манню. Подружжя можуть укладати між собою всі дозволені законом май­нові угоди.

Майно, що належало кожному з подружжя до укладення шлюбу, а також отримане ним під час шлюбу в дарунок або в порядку успадкування, є роздільною власністю подружжя, тобто власністю кожного з них. Розділь­ним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користуван­ня (взуття, одяг і т.ін.), навіть якщо вони були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя (за винятком цінностей і предметів роз­коші). Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджає­ться роздільним майном, що належить йому.

Якщо майно, що було власністю одного з подружжя, під час шлюбу істотно збільшилося в своїй цінності внаслідок трудових або грошових ви­трат іншого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спіль­ною сумісною власністю подружжя.

Майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною суміс­ною власністю. Кожний з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням дома­шнього господарства, доглядом за дітьми, або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майном, нажитим під час шлюбу, подружжя розпоряджається зі спі­льної згоди. При здійсненні угод одним з подружжя вважається, що він діє із згоди іншого з подружжя. Для здійснення угод по відчуженню спільного майна подружжя, які вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення, згода іншого з подружжя повинна бути виражена в письмовій формі.

Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання і т.ін.), придбані під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Однак у разі розділу спільного сумісного майна суд може присудити ці речі тому з подружжя, в користуванні якого вони знахо­дилися; при цьому на нього покладається обов'язок компенсувати іншому з подружжя його частину грошима.

У разі розділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Майно, нажите кожним з подружжя під час їхнього роздільного мешкання при фактичному припиненні шлюбу, суд може визнати власністю кожного з них.

Розділ майна подружжя може бути зроблений як під час перебуван­ня в шлюбі, так і після його розірвання. Для вимоги про розділ майна, що є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється три­річний строк позовної давності.

Законодавство покладає на подружжя обов'язки зі взаємного утри­мання. Кожний з подружжя зобов'язаний матеріально підтримувати один одного. У разі відмови в такій підтримці той непрацездатний з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, має право по суду одержувати утри­мання (аліменти) від іншого з подружжя, якщо останній в змозі його надати. Таке право має також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у випадку, коли дружина знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, - на весь час знаходження в такій відпустці, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку). Це право зберігає­ться і після розірвання шлюбу.

Один з розведеного подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право на утримання і в тих випадках, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.

Розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, ви­значається судом у частковому відношенні до заробітку (доходу) з ураху­ванням матеріального і сімейного стану обох сторін, а також можливості одержання утримання від дітей. У разі зміни матеріального або сімейного стану одного з них кожний з подружжя має право звернутися до суду з по­зовом про зміну розміру аліментів.

Суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримання ін­шого з подружжя, що є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов'язок строком у випадках:

нетривалого перебування подружжя в шлюбних відносинах;

негідної поведінки в шлюбних відносинах того з подружжя, який
потребує матеріальної допомоги;

коли непрацездатність того з подружжя, який потребує матері­альної допомоги, е результатом зловживання спиртними напоями, нарко­тичними речовинами або здійснення ним злочину.

Право кожного з подружжя на утримання припиняється у разі відно­влення його працездатності або коли він перестав потребувати матеріаль­ної допомоги, а також у разі вступу його до нового шлюбу.

4. Батьки і діти зобов'язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Батько і мати мають рівні права і обо­в'язки відносно своїх дітей (у т. ч. і в тих випадках, коли шлюб між ними ро­зірваний).

Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. У разі вступу неповнолітніх до шлюбу вони набувають дієздатність у повному обсязі з моменту вступу до шлюбу і здійснюють захист своїх прав самостійно.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам ді­тей. При неналежному виконанні батьками (або одним з них) обов'язків з виховання або при зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки та піклу­вання.

Права і обов'язки батьків і дітей поділяються на особисті, майнові і аліментні.

Особисті права і обов'язки. Прізвище дитини (якщо батьки мають рі­зні прізвища) та ім'я дитини визначаються за погодженням батьків, а при відсутності згоди - за рішенням органів опіки та піклування.

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і етичний розвиток, навчання, готувати їх до праці. Влаштування дітей для отримання освіти в навчально-виховні установи не звільняє батьків від виконання обов'язків з виховання дітей.

Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно. Один з ба­тьків, що проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь в їхньому вихованні і має право спілкуватися з ними. Той з батьків, при якому прожи­вають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з ді­тьми і брати участь в їхньому вихованні.

Якщо батьки, що проживають роздільно, не можуть прийти до згоди про участь у вихованні дітей, то цей порядок визначається органами опіки і піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. У тих випадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки і піклування, останній, а також кожний з батьків має право звернутися за вирішенням спору до суду. При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окре­мо, має право звернутися з позовом до суду про передачу йому дитини.

Якщо батьки не живуть разом, то від їх згоди залежить, при кому по­винні проживати неповнолітні діти. При відсутності згоди між батьками спір вирішується судом, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їхнього ба­жання. Якщо дитина досягла 10 років, суд повинен з'ясувати у неї, при ко­му з батьків вона бажає залишитися. Однак висловлене дитиною бажання не обов'язкове для суду, якщо суд визнає, що залишення дитини при цьо­му з батьків не відповідає її інтересам.

Батьки (або один з них) можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони:

ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, в
тому числі при відмові без поважних причин узяти дитину з родильного бу­динку та інших дитячих лікувально-профілактичних і навчально-виховних
установ;

зловживають своїми батьківськими правами;

жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на своїх дітей
своєю аморальною, антигромадською поведінкою;

є хронічними алкоголіками або наркоманами.

Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому по­рядку.

Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, заснова­ні на факті спорідненості з дитиною, в тому числі право вимагати від неї в майбутньому надання їм утримання. У той же час позбавлення батьківсь­ких прав не звільняє батьків від обов'язку з утримання дітей (в т. ч. від сплати аліментів).

Законодавство передбачає можливість відновлення в батьківських правах, якщо діти не усиновлені. Це здійснюється тільки в судовому поряд­ку за заявою особи, позбавленої батьківських прав.

Крім позбавлення батьківських прав законодавство передбачає мо­жливість відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, якщо зали­шення їх у осіб, у яких вони знаходяться, небезпечне для них. Відібрання дітей проводиться за рішенням суду. Такі діти передаються на піклування органів опіки та піклування.

У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоро­в'ю дитини, орган опіки та піклування має право ухвалити рішення про не­гайне відібрання дитини у батьків. Про це повинно бути негайно повідом­лено прокурору, і в 7-денний строк орган опіки та піклування повинен зве­рнутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав або про відібрання дитини.

Майнові права і аліментні обов'язки. За життя батьків діти не мають права на їхнє майно, а батьки не мають права на майно дітей.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацез­датних повнолітніх дітей, потребуючих матеріальної допомоги. При ухи­ленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягаються з них у судовому порядку. Аліменти з батьків на неповнолітніх дітей стягаю­ться в розмірі: на одну дитину - 25%, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менше 50% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в місяць на кожну ди­тину. У цих же розмірах з батьків можуть бути стягнуті кошти на утримання дітей, влаштованих у дитячі установи. Суд має право зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти знаходяться на повному утриманні держави, громадської організації і в деяких інших випадках (як­що діти працюють і мають достатній заробіток і т.ін.).

У тих випадках, коли той з батьків, хто зобов'язаний сплачувати алі­менти, має нерегулярний заробіток (доход), що змінюється, і в деяких ін­ших випадках, аліменти на прохання особи, що вимагає їх, можуть бути ви­значені а твердій грошовій сумі, що підлягає виплаті щомісяця.

Діти також зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допо­могу. Утримання непрацездатних батьків, потребуючих допомоги, є обо­в'язком їхніх повнолітніх дітей. На користь батьків з дітей можуть бути стяг­нуті аліменти, розмір яких визначається в частковому відношенні до заро­бітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного стану кожного з дітей і батьків, і з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти один від одного. Однак, якщо судом буде встановлено, що батьки ухилялися від ви­конання батьківських обов'язків, то діти можуть бути звільнені від обов'язків з утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними.

5. Нерідко неповнолітні діти з різних причин залишаються без опіки батьків. Є також інші категорії громадян, які потребують сторонньої допо­моги. У зв'язку з цим законодавство передбачає встановлення відносно та­ких осіб опіки та піклування.

Опіка та піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин залишилися без батьківського піклу­вання, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих ді­тей. Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів деяких категорій повнолітніх осіб.

Опіка встановлюється:

над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років;

над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок ду­шевної хвороби або недоумства.

Піклування встановлюється:

над неповнолітніми у віці від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років;

над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внас­лідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;

над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захи­щати свої права.

Для того щоб указані категорії осіб не залишалися без опіки та пік­лування, на установи і осіб, яким стане відомо про вказані категорії грома­дян, законодавство України покладає обов'язок негайно повідомити про це органи опіки та піклування.

При отриманні відомостей про неповнолітніх, які залишилися без опіки батьків, вказані органи зобов'язані негайно провести обстеження, і при встановленні факту відсутності опіки батьків вони зобов'язані забезпе­чити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про при­значення опікуна або піклувальника.

Рішення про встановлення опіки та піклування повинно бути вине­сено не пізніше місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки та піклування дізнався про необхідність встановити опіку або піклування.

Опіка та піклування встановлюється органами державної адмініст­рації районів, виконавчими комітетами міських, сільських і селищних рад.

Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладається на відпо­відні відділи та управління указаних органів.

Для безпосереднього здійснення опіки та піклування призначається опікун або піклувальник, переважно з осіб, близьких підопічному, або з осіб, виділених громадською організацією, або з інших осіб.

Не можуть бути опікунами та піклувальниками особи, які не досягли 18 років, визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці та піклуванню.

Опікуни та піклувальники зобов'язані піклуватися про осіб, які знахо­дяться у них під опікою та піклуванням, про створення для них необхідних побутових умов і т.ін. Опікуни та піклувальники над неповнолітніми мають право і зобов'язані виховувати підопічних, піклуватися про їх здоров'я, фі­зичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці, за­хищати їх права та інтереси.

Обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно.

Дії опікунів та піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі і підопічним, до органів опіки та піклування. Опікуни та піклу­вальники можуть бути звільнені від виконання покладених на них обов'яз­ків, якщо буде встановлено, що вони не відповідають своєму призначенню або неналежним чином виконують свої обов'язки.

Опіка припиняється:

після досягнення неповнолітнім 15 років;

у разі повернення неповнолітніх віком до 15 років на виховання
батькам;

у разі одужання або значного поліпшення здоров'я особи, яка бу­ло визнана недієздатною, і поновлення судом її дієздатності.

У двох останніх випадках опіка припиняється за рішенням органів опіки та піклування.

Піклування припиняється:

після досягнення підопічним 18 років;

при укладенні шлюбу неповнолітнім;

при скасуванні судом обмеження в дієздатності осіб, що зловжи­вали спиртними напоями або наркотичними речовинами;

якщо відпала причина, що спричинила встановлення піклування
над особами, які за станом здоров'я не могли самостійно захищати свої
права.

У двох останніх випадках піклування припиняється за рішенням ор­ганів опіки та піклування.

Опіка та піклування припиняються також внаслідок смерті підопічної особи.

Список рекомендованої літератури

А. Нормативні акти

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - ст. 141.

Кодекс про шлюб та сім'ю України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1969. - № 26. - Ст. 204; 1971. - № 20. - Ст. 41; 1980. - № 8. - Ст. 754; 1987. - № 8. - Ст. 149; 1991. - № 9. - Ст. 89; Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. - Ст. 528; 1996. - № 7. - Ст. 26.

Законодавство України про шлюб, сім'ю та молодь// Бюлетень зако­нодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 5.

Б. Навчальна література

Антокольская М.В. Семейное право: Учебник. - М., 1996.

Індиченко С.П., Гопанчук В.С., Дзера О.В., Савченко Л.А. Сімейне право України / За ред. О.В. Дзери. - К,, 1997.

Основи государства и права: Учебное пособие / Под ред. В.В.Комарова-X.: Одиссей, 1997.

Правознавство: Підручник / За ред. В.В.Копейчікова — К.: Юрінком Ін-тер, 1999.

Основы государства и права Украины / Под ред. И.Н. Пахомова. -X.: Одиссей, 2000.

Основи правознавства: Навч. посібн. / За ред. С.В. Ківалова, М.П.Орзіх. - 2 вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2001.

Основы правоведения Украины / С.В. Кивалов, П.П. Музыченко, Н.Н.Крестовская, А.Ф. Крыжижановский - X.: Одиссей, 2001.

Розділ 5. Трудове право