Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема 2. Суб'єкти цивільного права
Питання 1. Громадяни як суб'єкти цивільного права. 2. Поняття і загальна характеристика юридичної особи. Види юри 3. Держава як суб'єкт цивільного права. 1. Громадяни є одним з суб'єктів цивільного права. Вони вступають у цивільно-правові відносини між собою, з організаціями, а в ряді випадків і з державою. Основними характеристиками громадянина є його правоздатність і дієздатність. Під правоздатністю розуміється здатність мати цивільні права і обов'язки, яка визнається в рівній мірі за всіма громадянами України (ст. 9 ЦК). Правоздатність у громадянина виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Його правоздатність не може залежати від статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, мовної ознаки і т.ін. Закон, як правило, не допускає обмеження правоздатності громадянина. Однак у виняткових випадках допускається обмеження правоздатності за Вішенням суду як санкція за протиправну, суспільно-небезпечну поведінку. Тик, суд може як додаткове покарання встановити обмеження для заняття пивної посади. Під дієздатністю розуміється здатність своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК), 3 урахуванням обсягу можна виділити три різновиди дієздатності: повна, часткова (неповна), обмежена. Повна дієздатність настає після досягнення повноліття, тобто з 18, років або з моменту укладення шлюбу. Закон дає право визнати громадянина недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства, якщо він не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Недієздатним громадянина може визнати тільки суд (ст. 16 ЦК}. Часткова дієздатність характеризується тим, що громадянин має право набувати і здійснювати своїми діями не будь-які, а лише прямо вказати в законі права і обов'язки. Можна виділити часткову дієздатність неповнолітніх віком до 15 років і часткову дієздатність неповнолітніх віком від 15 до 18 років. За неповнолітніх, що не досягли 15 років, угоди укладають від їхнього імені батьки (усиновителі) або опікун. Самі неповнолітні до 15 років мають право укладати тільки дрібні побутові угоди (ст. 14 ЦК). З 15 до 18 років неповнолітні мають право самостійно здійснювати дрібні побутові угоди, розпоряджатися своєю заробітною платою, стипендією, здійснювати авторські права на свої винаходи та інші об'єкти інтелектуальної власності. Інші угоди вони мають право укладати самостійно, але я обов'язкової згоди батьків (усиновителів) або піклувальників.
Обмежено дієздатними є громадяни, визнані такими рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, якщо вони ставлять себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище (ст. 15ЦК). Обмежено дієздатні громадяни мають право самостійно укладати дрібні побутові угоди, інші угоди вони можуть укладати тільки зі згоди піклувальника. Для з'ясування правового положення громадян як суб'єктів цивільно-правових відносин важливим є питання про їх місце проживання. Це пов'язано, наприклад, з тим, що спадщина відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця. Істотне значення має місце проживання боржника і кредитора при визначенні місця виконання зобов'язань, при розв'язанні питань про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошенні його померлим. Місцем проживання, згідно зі ст. 17 ЦК, визнається місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Що стосується неповнолітніх, які не досягли 15 років, або громадян, що знаходяться під опікою, то місцем їх проживання визнається місце проживання їх батьків (усиновителів), опікунів. 2. Підприємства, установи, організації є суб'єктами цивільного права, тобто вони можуть набувати права і обов'язки як майнові, так і немайнові. Вони стають суб'єктами цивільного права, тільки якщо є юридичними | особами. Юридичними особами вони стають з моменту їх створення і реєстрації в установленому законом порядку. Для того, щоб підприємство, установа, організація були юридичними особами, вони повинні мати певні ознаки: 1)організаційної єдності; 2)володіти відокремленим майном; 3)виступати в цивільному обороті від свого власного імені; 4)самостійно нести майнову відповідальність. Тільки наявність цих чотирьох ознак у сукупності дає право юридичній особі бути суб'єктом цивільних прав. Під організаційною єдністю розуміється наявність закріплених в локальному нормативному акті цілей створення даної юридичної особи, встановлений порядок зв'язків між частинами (структурними підрозділами) або членами організації, визначення їх функцій і компетенції.
Організаційна єдність закріплюється в локальному нормативному акті даної юридичної особи. Для підприємств - це статут, для громадських організацій - положення. Відокремлене майно є необхідною передумовою участі юридичної особи в цивільному обороті. Майнова відокремленість виявляється в тому, що майно даної юридичної особи відокремлено від майна його засновників, інших юридичних осіб. Майнова відокремленість відбивається в балансі даної юридичної особи (основні кошти, грошові суми, інші оборотні кошти). Це дає можливість юридичній особі виступати учасником цивільного обороту, набувати права і обов'язки. Самостійна майнова відповідальність безпосередньо пов'язана з тими майновими правами і обов'язками, які юридична особа набуває для себе, самостійно беручи участь у цивільному обороті. Самостійна майнова відповідальність полягає в тому, що за прийнятими на себе зобов'язаннями підприємство, установа, організація відповідають закріпленим за ними власним майном. Ця відповідальність не може бути покладена на інших суб'єктів, крім випадків, встановлених законом. Так, Законом України "Про власність" встановлено, що юридична особа за своїми боргами відповідає всім своїм майном. Засновники не відповідають за боргами заснованого ними підприємства, а підприємство не відповідає за боргами засновників, крім випадків, встановлених законом. Юридичні особи набувають для себе права і обов'язки безпосередньо через своїх посадових осіб. Структурні підрозділи не можуть від свого імені набувати права і обов'язки, і тому бути позивачами і відповідачами в суді (наприклад, відділ, цех, філіал укладають договори не від свого імені, позаяк вони його не мають, а від імені юридичної особи, до складу якої вони входять, якщо таке право їм надане). Юридична особа володіє правоздатністю і дієздатністю. На відміну від громадян, право - і дієздатність у юридичних осіб виникає з моменту їх державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства. Іншою відмінною ознакою є, так звана, спеціальна правоздатність юридичної особи, тобто вона має право укладати тільки ті угоди (набувати права та обов'язки), які передбачені її локальним нормативним актом - статутом або положенням. Діяльність юридичних осіб припиняється шляхом їх ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення). Серед підприємств, установ, організацій, виступаючих у цивільному обороті як юридичні особи, в залежності від форми власності, на базі якої вони створені, розрізнюють: - приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; - колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; - господарське товариство; - підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян; - комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; - державне підприємство, засноване на державній власності, в т. ч.
Підприємство вважається створеним і набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Порядок і строк реєстрації підприємства встановлюється Законом України "Про підприємництво" {ст. 8). 3. Третім видом суб'єктів цивільного права є держава. Держава - це особливий суб'єкт цивільного права. Як носій політичної влади держава не є юридичною особою, вона сама визначає порядок і межі здійснення цивільних прав і обов'язків, що належать їй. Держава реалізує свою правосуб'єктність через систему державних органів. Від імені держави в цивільних правовідносинах беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціальні, уповноважені державою органи. Держава є суб'єктом державної власності. Велику частину свого майна вона закріплює за державними підприємствами на праві повного господарського відання, а також за державними установами, організаціями на праві оперативного управління. Державні підприємства і установи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави. Держава, що є безпосереднім суб'єктом державного майна, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Держава як суб'єкт майнових правовідносин, виступає через Міністерство фінансів (при випуску державних позик, переході до держави безгосподарного, конфіскованого майна та ін.). Вона є суб'єктом патентного права при видачі патентів та інших охоронних документів. Тема 3. Правове регулювання підприємницької діяльності Питання 1. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки і принципи. 2. Умови здійснення підприємницької діяльності. 1. Правову основу підприємництва складають законодавчі та інші нормативно-правові акти, норми цивільного, фінансового, адміністративного, трудового та інших галузей права. Центральне місце в цій системі займають закони про власність, підприємництво, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, банкрутство, антимонопольне законодавство, про оподаткування та ін. Держава здійснює підтримку підприємництва таким чином: 1)шляхом створення суб'єктам підприємництва умов для ефективної зовнішньоекономічної діяльності; 2)інформаційним забезпеченням суб'єктів бізнесу; 3)шляхом надання допомоги в матеріальному забезпеченні і збуті 4)шляхом підготовки кадрів для сфери підприємництва та ін.
Держава не втручається в підприємницьку діяльність, за винятком встановлення податків, відсотків по державних кредитах, правил ціноутворення, валютних курсів, економічних санкцій. Якщо державний або інший орган видає акт, який порушує права підприємців і суперечить законодавству, особа, що здійснює підприємницьку діяльність, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акту недійсним. Підприємництво стало темою аналізу і дискусій в XVIII ст. і почало викликати інтерес економістів XIX ст., тоді в світі стали вживатися такі слова, як «підприємництво», «вільне підприємництво», «капіталізм». Вчені стали визнавати, що підприємці виступають провідниками прогресивних змін. Перехід до ринкових відносин вимагає нової правової основи господарської діяльності. У ряді законів, регулюючих ринкові відносини, з'явилися такі терміни як "підприємництво", "підприємницька діяльність". Конституція України вперше закріпила за кожним право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42 Конституції). Однак діяльність з виготовлення і реалізації наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також з виготовлення цінних паперів і грошових знаків здійснюється тільки державними підприємствами (ст. 4 Закону "Про підприємництво"). Для здійснення деяких інших видів діяльності потрібний спеціальний дозвіл (ліцензія), який видається Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом. Закон України "Про підприємництво" визначає також правові, економічні і соціальні засади підприємницької діяльності. Деяким особам заняття підприємницькою діяльністю прямо заборонене законом (ст. 2 Закону "Про підприємництво"). До таких осіб відносяться: військовослужбовці, посадові особи прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади і управління, що здійснюють контроль за діяльністю підприємств. Особи, яким за рішенням суду заборонено займатися якою-небудь діяльністю, можуть бути зареєстровані як підприємці після закінчення строку заборони, визначеного судом. Підприємництво являє собою самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Такий зміст характерний для будь-якої господарської діяльності. Підприємницька діяльність відрізняється ознаками, які дозволяють розуміти дану діяльність вужче, ніж господарську. Основні ознаки підприємницької діяльності містяться в законах "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства". Виділяють такі основні ознаки підприємницької діяльності: 1)ініціативність і самостійність - полягають у тому, що підприємці
2)систематичність означає, що діяльність здійснюється безперервно, регулярно; 3)діяльність на власний ризик означає, що підприємець повинен 4)отримання прибутку є однією з основних ознак. Діяльність не може вважатися підприємницькою, якщо її метою не є отримання прибутку. Крім цього, до ознак підприємницької діяльності можна віднести також самостійну юридичну відповідальність і творчий, інноваційний, соціальне відповідальний характер. Законодавство України визначає такі принципи підприємницької діяльності: 1)вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних 2)самостійне формування програми діяльності і вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється; 3)встановлення цін відповідно до законодавства; 4)вільне наймання працівників; 5)залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, 6)вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством; 7)самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності. Законом передбачені умови здійснення підприємницької діяльності: державна реєстрація підприємництва, право найму працівників і соціальні гарантії при використанні їх праці; дотримання законодавства про підприємництво; юридична відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності; право держави на припинення підприємницької діяльності. 2. Умовами здійснення підприємницької діяльності є встановлені державою і закріплені законодавством вимоги проходження певних процедур: державної реєстрації, ліцензування і патентування деяких видів під приємництва. У законі "Про підприємництво" як необхідна умова здійснення підприємницької діяльності названа державна реєстрація підприємництва незалежно від видів діяльності. Порядок реєстрації регулюється "Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності". Підприємцями в Україні можуть бути: громадяни України, громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності, юридичні особи, незалежно від форм власності. Для заняття підприємницькою діяльністю законом надається вибір організаційно-правових форм. Підприємництво може здійснюватися приватною особою без утворення юридичної особи, а також шляхом створення різного виду підприємств (приватних, колективних та ін.). Державна реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем знаходження або місцем проживання суб'єкта підприємницької діяльності. Для державної реєстрації надаються такі документи: 1)установчі документи, рішення власника або уповноваженого ним 2)реєстраційна карта встановленого зразка, яка є одночасно за 3)документ, що підтверджує оплату за державну реєстрацію; 4)документ, що підтверджує внесення власником внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності. Виконком повинен здійснити реєстрацію протягом п'яти робочих днів з дня подачі документів і видати свідоцтво про державну реєстрацію. Одночасно з цим, виконком надає до податкової адміністрації та органу державної статистики відомості про зареєстрованого суб'єкта підприємництва. Порядок присвоєння органами державної статистики органам державної реєстрації ідентифікаційних кодів регулюється Держкомстатом спільно з Ліцензійною палатою. Свідоцтво про державну реєстрацію і копія документа, що підтверджує взяття підприємця на облік до органів державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунку в банку в установленому законом порядку. Новими положеннями, передбаченими в постанові Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності" від 25.05.98 р. №740, є: введення прискореної (протягом 1 дня) реєстрації (перереєстрації) за більш високу плату, зменшення плати за видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, сплата реєструючим органом пені в розмірі 20 % реєстраційного збору за кожний день затримки реєстрації, положення про можливість адміністративної відповідальності посадових осіб реєструючого органу за порушення порядку реєстрації. Наступною умовою здійснення підприємницької діяльності е її ліцензування. Це означає, що необхідно отримати документ (ліцензію), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами виконавчої влади, що дає право займатися певним видом підприємницької діяльності. Перелік органів державної виконавчої влади затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від 03.07.98 р. №1020. З моменту отримання ліцензії у підприємця виникає право здійснювати відповідний вид діяльності, яке він може реалізувати протягом строку дії ліцензії. Окремі види підприємницької діяльності вимагають отримання /горнового патенту - державного свідоцтва, яке посвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного підрозділу займатися ними. У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", торгівельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей та інші вимагають отримання торгового патенту.
Тема 4. Право власності Питання 1. Поняття і зміст права власності. 2. Право приватної власності. 3. Право колективної власності. 4. Право державної і комунальної власності. 5. Захист права власності. 1. Інститут права власності займає центральне місце в цивільному праві. Його основні положення обумовлюють зміст всіх інших розділів цивільного права (зобов'язальне право, спадкове право та ін.). Відносини власності, будучи суспільними, регулюються правом, внаслідок чого вони стають правовими. Право власності - це сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють суспільні відносини, виникаючі внаслідок реалізації матеріальних благ громадянами, юридичними особами і державою, які наділяють суб'єктів права власності рівними правами і обов'язками з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності прийнято розглядати у двох значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. У об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Вказані норми містяться в Конституції України, ЦК України, в законах України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін. У суб'єктивному значенні право власності розглядається через основні правомочності власника щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власнику властиві три правомочності: право володіння, право користування, право розпорядження. Право володіння являє собою правомочність власника, що полягає у фактичному володінні майном (річчю). Цю правомочність власник може здійснювати не тільки особисто, а й передавати право володіння іншим особам (за договором), зберігаючи при цьому право власності на майно. Право користування - це більш ємна в порівнянні з правом володіння правомочність власника. Воно полягає в тому, що власник має право вилучати з речі корисні властивості, отримувати прибутки і т. ін. Користування майном може здійснюватися в різних формах і способах, що не суперечать закону. При здійсненні цього повноваження не можна заподіювати шкоду або яку-небудь незручність інших, особам, У правомочності користування закладена можливість задоволення особистих, побутових, господарських та інших потреб. Право розпорядження - це здатність власника вирішувати правову долю майна (визнач ти його правовий статус), змінювати його на свій розсуд, тобто змінювати або припиняти відносини власності (продати, подарувати, закласти, спожити і т. ін.). Право розпорядження може здійснюватися в різноманітних правових формах за умови, що воно не повинно суперечити закону. Цю правомочність власник може передати іншим особам. У сукупності всі три правомочності складають зміст права власності. Суб'єктами права власності згідно із Законом України "Про власність" є: 1)народ України; 2)громадяни; 3)юридичні особи; 4)держава; 5)спільні підприємства; 6)міжнародні організації; 7)громадяни інших держав і особи без громадянства. У Конституції України закріплені приватна, державна, комунальна форми власності. 2. Римським юристам належить пріоритет у розробці основ права приватної власності. Уперше про приватну власність в Україні було сказано в "Декларації про державний суверенітет України" 1990 р., потім - в законі "Про власність" і в 1996 р. - в Конституції України - Основному законі. Крім того, в ст. 41 Конституції України закріплено право комунальної власності. Право комунальної власності регулюється законом України "Про місцеве самоврядування". Право приватної власності - це виняткове право фізичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном на свій розсуд. Винятковим дане право є тому, що воно нероздільне, тобто належить тільки власнику, який ні з ким його не ділить. Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються рівними правами і несуть обов'язки відносно майна, що належить їм на території України, нарівні з громадянами України. Об'єктами права приватної власності можуть бути підприємства, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва і т. ін. 3. Право колективної власності виникає на підставі: 1)добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для 2)передачі державного майна; 3)перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; 4)безвідплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу; 5)державних субсидій; 6)пожертвувань організацій і громадян, 7)інших цивільно-правових угод. Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські об'єднання, професійні союзи, політичні партії та інші суспільні об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб'єктами права колективної власності на землю б: колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівничі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (ст. 20 Закону "Про власність"). Об'єкти права власності колективу орендарів, колективного підприємства, кооперативу (колгоспу), акціонерного товариства, господарського об'єднання і т. ін. передбачені в ст. 22-30 вказаного Закону. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, що належать йому. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції і т.д.). Окремі функції по господарському управлінню колективним майном можуть бути покладені вищими органами управління власника на органи, що створюються ними. 4. У ст. 41 Конституції України закріплені приватна, державна, комунальна форми власності. Суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Об'єкти державної власності складають; земля, майно, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України і державних органів, що утворюються нею; майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; різні державні банки і фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що складає матеріальну основу суверенітету України і забезпечу економічний і соціальний розвиток. У державній власності може знаходитися також інше майно, передане у власність іншими державами, юридичними особами, громадянами (ст. 34 Закону "Про власність"). Закон України "Про місцеве самоврядування" встановив порядок формування комунальної власності, повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю та інші питання. Комунальна власність являє собою власність відповідної територіальної громади, яка розглядається як сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративне - територіальними одиницями, або добровільного об'єднання жителів декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Суб'єктами права комунальної власності є територіальна громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування (рада), який обирається жителями міста, села, селища або об'єднання сіл. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою, оскільки відображає відносини колективного привласнення жителями міст, селищ і сіл коштів, об'єктів і майна цієї власності. Згідно зі ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органам місцевого самоврядування належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи і організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об'єкти, визначені згідно із законом як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. 5. Цивільно-правовий захист права власності здійснюється в позовному порядку судом. Порушником права власності може бути будь-яка особа з числа оточуючих власника. Конституція України гарантує всім суб'єктам права власності рівні умови захисту незалежно від форм власності. Основним способом захисту права власності є пред'явлення двох видів позовів: віндикаційного і негаторного. Віндикаційний позов - це право власника вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Власник може витребувати тільки своє майно. Предметом віндикаційного позову є майно, що має індивідуально-визначені ознаки. Для витребування майна з чужого незаконного володіння важливо знати про те, у добросовісного або недобросовісного володільця витребується майно. Добросовісним володільцем визнається особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що майно, придбане у особи, яка не має права його відчужувати (ст. 145 ЦК України). У такого володільця власник має право витребувати майно лише у випадках, коли воно було загублене власником або викрадене у нього, або вибуло з володіння іншим шляхом всупереч волі власника і придбане володільцем безвідплатно. Недобросовісним визнається володілець, який знав або повинен був знати про те, що придбає майно у особи, яка не має права на відчуження. У недобросовісного володільця майно вилучається в будь-якому випадку і передається власнику. Але гроші й цінні папери на пред'явника вилучені бути не можуть. Наступним речево-правовим способом захисту права власності є негаторний позов, який являє собою вимогу власника про усунення перешкод у здійсненні права власності, тобто про припинення таких порушень, які не пов'язані з позбавленням права володіння майном. Відповідачем по даному позову є той, хто якимсь чином заважає власнику здійснювати своє Право. Відповідальність за цим позовом зводиться до обов'язку порушника Припинити неправомірні перешкоди. Позови про визнання права власності також є одним зі способів захисту права власності. Прикладом такого позову є позови про визнання права власності на частину домоволодіння або іншого майна, придбаного за рахунок спільних коштів суб'єктів, оформленого неналежним чином.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-20; просмотров: 95; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.20.123.227 (0.069 с.) |