Тема 5. Загальна характеристика організації та діяльності підприємств

Питання

1. Загальні положення про підприємства.

2. Майнові права підприємств.

3. Управління підприємством.

4. Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства.

1. Основним нормативним актом, регулюючим діяльність підпри­ємств, є Закон "Про підприємства в Україні". У цьому законі регулюються питання створення підприємств, порядку їх реєстрації, правового режиму майна підприємства, управління підприємством і самоврядування трудо­вого колективу, господарської, економічної, соціальної діяльності підпри­ємства, ліквідації і реорганізацій підприємств. Закон спрямований на за­безпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з ін­шими підприємствами і організаціями, органами місцевого самоврядуван­ня і т.ін. Крім того, правове регулювання діяльності підприємств здійснює­ться Цивільним кодексом України, законами "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про власність", "Про приватизацію майна дер­жавних підприємств", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про колекти­вне сільськогосподарське підприємство", "Про режим іноземного інвесту­вання" та іншими.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і коме­рційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (ст. 1 Закону "Про підприємства в Україні").

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу. Засновниками юридичної особи за загальним правилом можуть виступати лише власники, які само­стійно розпоряджаються своїм майном шляхом відокремлення його части­ни для передачі юридичній особі, що створюється. Закон передбачає мож­ливість створення підприємства не власником безпосередньо, а його упов­новаженим органом (у разі створення державного підприємства). Відносно, створення підприємств, що відносяться до комунальної власності, рішення може бути прийнято відповідним власником в особі органу місцевого само­врядування. Рішення трудового колективу може служити правовою осно­вою створення підприємства в двох випадках: коли мова йде про викуп майна державного підприємства, а також при виділенні зі складу держав­ного підприємства або об'єднання структурного підрозділу з утворенням нової юридичної особи. Підприємство може бути створене і внаслідок при­мусового розділення іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Для державної реєстрації до виконавчих органів за місцем знахо­дження підприємства, що створюється, подаються такі документи: заява про реєстрацію; рішення власника про створення підприємства, установчі документи, рішення компетентного органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки, використання інших ресурсів, якщо вони не­обхідні для діяльності підприємства, а також дозвіл на здійснення госпо­дарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Структура підприємства складається з виробничих підрозділів (ви­робництв, цехів, відділень, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підпри­ємство самостійно визначає свою структуру, встановлює штати, функції; права і обов'язки структурних підрозділів визначаються положеннями про них, які затверджуються керівником підприємства (власником або уповно­важеним ним органом).

Підприємства можуть створювати філіали, представництва, відді­лення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття банківських ра­хунків і затверджувати положення про них. Вказані структурні підрозділи не є юридичними особами. Вони створюються поза місцем знаходження головного підприємства з метою розширення сфери його діяльності.

Підприємство набуває права юридичної особи не з моменту при­йняття рішення власником про його створення і не з моменту затверджен­ня статуту, а з дня його державної реєстрації. День реєстрації визначаєть­ся датою, вказаною в свідоцтві про державну реєстрацію.

У залежності від форм власності існують такі види підприємств:

1)приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

2)колективне підприємство, засноване на власності трудового ко­лективу підприємства;

3)господарське товариство;

4)підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

5)комунальне підприємство, засноване на власності відповідної те­риторіальної громади;

6)державне підприємство, засноване на державній власності, в то­
му числі казенне підприємство.

Казенні підприємства - нова категорія для нашого цивільного зако­нодавства.

Особливості казенного підприємства полягають у такому:

1) майно, що є в державній власності і закріплене за казенним під­приємством, належить йому на праві оперативного управління (в той час як іншим підприємствам державне майно передається на праві повного гос­подарського відання);

2) казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за
І ним на праві оперативного управління майном, що належить до основних

фондів підприємства, тільки з дозволу органу, уповноваженого управляти І відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим май­ном казенного підприємства визначаються в його статуті;

3) управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління
казенними підприємствами е міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

4) ліквідація й реорганізація казенного підприємства здійснюються
рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства Украї­ни

5) казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, і розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

6) казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів.

Якщо в казенного підприємства таких коштів і майна недостатньо, відповідальність за його зобов'язаннями несе власник, тобто держава.

7) казенні підприємства мають право вступати до об'єднань підпри­ємств тільки за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

8) слід звернути увагу і на ту обставину, що підставою рішення Кабінету Міністрів про перетворення державного підприємства на казенне є
наявність однієї з таких умов: підприємство здійснює діяльність, яку може провадити лише державне підприємство; більш ніж 50% його продукції
І поживає держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

Тобто, особливості правового становища казенних підприємств ви­значаються їхнім значенням для держави, внаслідок чого їхня свобода в здійсненні виробничої та іншої діяльності обмежена, а обсяг прав менший, ніж в інших видів підприємств, навіть державних.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств. До малих підприємств відповід­но до ч. 2 ст. 2 Закону "Про підприємства в Україні" відносяться:

- у промисловості й будівництві - з чисельністю працюючих до 200
чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

- у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Підприємства можуть об'єднуватися в:

1) асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу й комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

2) корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання
виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих по­вноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

3) консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промисловості і бан­ківського капіталу для досягнення загальної мети;

4) концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, нау­кових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.ін. на основі повної фінан­сової залежності від одного або групи підприємців.

Можуть утворюватися й інші об'єднання за галузевими, територіаль­ними та іншими ознаками. Об'єднання діють на основі договору або стату­ту. Підприємства, що входять до їхнього складу, зберігають права юридич­ної особи.

Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом реоргані­зації (злиття, приєднання, розділення, перетворення) або ліквідації за рі­шенням власника, а щодо державних підприємств та підприємств, з части­ною державного майна понад 50 відсотків його вартості - за рішенням вла­сника і за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створю­вати такі підприємства, або за рішенням суду.

Припинення діяльності підприємств відбувається внаслідок його ре­організації (крім випадків виділення) або ліквідації.

При реорганізації всі права і обов'язки підприємства, що реорганізує­ться, або їх частина переходять до інших суб'єктів права (відбувається уні­версальне правонаступництво). Реорганізація може здійснюватися шля­хом злиття, приєднання, розділення, перетворення (зміни організаційно-правової форми).

Ліквідація являє собою також спосіб припинення діяльності, але тіль­ки без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва. Ліквідація здійснюється як у добровільному, так і в примусовому порядку. Підставами для добровільного припинення діяльності підприємства можуть бути як об'єктивні причини, наприклад фінансово-економічний стан, так і суб'єктив­ні, наприклад, небажання власника продовжувати підприємницьку діяль­ність. Підставами для примусового припинення діяльності підприємства можуть бути порушення законодавства, а також визнання його банкротом.

2. Правовий режим майна підприємств визначається правовими спо­собами володіння майном при здійсненні ними господарської діяльності.

Майно підприємства складають, відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні", основні фонди і оборотні кошти, а також інші цін­ності, вартість яких відбивається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства належить йому на праві власності або повного госпо­дарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством. Здійснюючи це пра­во, підприємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном.

Згідно із Законом України "Про власність" підприємства можуть бути як власниками, так і невласниками. Колективні підприємства, як правило, є власниками. Виняток можуть ставити колективні підприємства громадських організацій, дочірні підприємства господарських товариств і т. ін. Якщо правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню державного підприємства визначені як право повного господарського відання, то спеці­ального терміну для приватного підприємства закон не передбачає. На практиці застосовується за аналогією така ж термінологія.

У статуті підприємства закріплюється перелік майна, переданого за­сновниками в його власність (повне господарське відання).

Джерелами формування майна підприємства є: грошові і матеріальні внески засновників; прибуток, отриманий від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибуток від цінних паперів; кре­дити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів, надходження від роздержавлення та приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безвідплатні або добродійні внес­ки, пожертвування організацій, підприємств, громадян, інші джерела, не заборонені законодавством. Однак потрібно мати на увазі, що кредити не є безпосереднім джерелом формування майна. По-перше, їх необхідно по­вертати, тому джерелом формування майна можуть бути тільки прибутки від використання кредитів. По-друге, у вказаному вище переліку не згадане майно, яке може бути отримане підприємством за договором оренди. У цьому випадку підприємство отримує майно, яке необхідно повертати. Прибутки від використання орендованого майна можуть бути джерелом формування майна підприємства-орендаря.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Збитки, за­подіяні підприємству внаслідок порушення його майнових прав громадя­нами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються під­приємству за рішенням суду (ст. 13 Закону "Про підприємства в Україні).

Відповідно до ст. 6 ЦК України захист цивільних прав підприємства здійснюється судом шляхом: визнання цих прав; відновлення стану, що існував до порушення права, і припинення дій, що порушують право; при­судження до виконання обов'язків в натурі; компенсації моральної шкоди; зміни або припинення правовідношення; стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків.

3. Система і структура управління підприємством залежать, переду­сім, від його типу та його статуту.

Структура управління підприємством безпосередньо залежить від його загальної організаційної структури. Наявність на підприємствах функ­ціональних підрозділів приводить до багаторівневої системи управління. Кожний рівень управління - це певний рівень рішень і відповідальності за них, певний рівень повноважень, контролю і координаційних дій. Рівні управління впорядковані, співвіднесені один з одним, знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку. Звичайно виділяють три рівні управління підприємс­твом, які представляються у вигляді піраміди управління:

1) керівники нижчої ланки (особи, керуючі працівниками, що безпо­середньо здійснюють виробничі функції);

2) керівники середньої ланки (керівники великих підрозділів, відді­лів, служб підприємства);

3) керівники вищої ланки (відповідають за прийняття рішень, що
стосуються підприємства загалом або його основної частини - голова ради
директорів, директор і його заступник, генеральний директор і т.ін.).

Управлінська діяльність складається з декількох самостійних функ­цій:

1) планування, тобто розробка програми, процедури її здійснення,
графіків виконання, визначення методів досягнення цілей і т.ін.;

2) організація, тобто опрацювання структури підприємства, здійс­нення координації між структурними підрозділами і т.ін.;

3) мотивація, тобто стимулювання зусиль всіх працівників на вико­нання поставлених завдань;

4) координація;

5) контроль;

6) інновація;

7) маркетинг.

У основі системи управління підприємством лежить низка загальних принципів. Найбільш важливими є: принципи централізації, децентраліза­ції, координації, використання людського потенціалу. Вказані принципи є базою для локальної нормотворчості. Разом з цим потрібно відзначити принципи, що застосовуються кожний день. Вони використовувалися ще в дореволюційній Росії і були сформульовані у вигляді заповідей, адресова­них підприємцям (1912 р.):

"1. Поважай владу. Влада - необхідна умова ефективного ведення справ. У всьому повинен бути порядок. У зв'язку з цим виявляй повагу до охоронців порядку на узаконених ешелонах влади.

2. Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість - фундамент під­приємництва, передумова здорового прибутку і гармонійних відносин в справах..."

Підприємство самостійно встановлює систему органів управління, визначає порядок і строк їх обрання, повноваження, підлеглість, їх взаємо­дію один з одним, з трудовим колективом, а також порядок контролю за їх діяльністю.

Керівник підприємства або інший орган управління відповідно до статуту самостійно встановлює штатний розклад, перелік посад, обов'язки осіб, що їх займають, посадові оклади в межах встановленого фонду за­робітної плати.

Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосе­редньо або через уповноважені ним органи. Власник або сам призначає керівника підприємства (на приватному підприємстві), або доручає обрати або призначити керівника підприємства уповноваженим ним органам. Та­кими органами для державних підприємств є міністерства або держкомітети.

4. Під господарською діяльністю потрібно розуміти будь-яку діяль­ність, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ. На всіх підприємствах узагальнюючим показником фінансових ре­зультатів господарської діяльності є прибуток (ст. 18 Закону "Про підпри­ємства в Україні"). Розподіл прибутку, отриманого внаслідок здійснення го­сподарської діяльності після сплати податків і неподаткових платежів до бюджету, визначається установчими документами підприємства. Особли­вості розподілу прибутку між засновниками залежать від виду підприємст­ва, визначаються установчим договором, статутом, положенням і, як пра­вило, обумовлені розміром частки засновника в статутному фонді підпри­ємства.

Державний вплив на вибір напрямків та обсягів використання прибу­тку здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства.

У відповідності з ч.3 ст. 18 Закону "Про підприємства в Україні" част­ка чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Необхідно зазначити, що передача частки прибут­ку у власність членів трудового колективу на практиці зустрічається рідко і, в основному, на держпідприємстві. Розподіл частки прибутку між працівни­ками підприємства, трудовий колектив якого не є власником майна цього підприємства, можливий на основі угоди і повинний бути передбачений в статуті. Вказана частка прибутку розподіляється на внески між членами трудового колективу (персоніфікується). Тільки персоніфіковані внески членів трудового колективу враховуються при приватизації майна держав­них підприємств.

Планування є особливою формою діяльності, в яку входить розроб­ка планів економічного і соціального розвитку підприємства, заходи щодо їх виконання. Перспективи розвитку підприємства визначаються виходячи з попиту на продукцію, що виробляється, роботи, послуги. Зараз планування діяльності підприємств, здійснюване державою, носить рекомендаційний, а не директивний (як це було раніше) характер. Підприємство самостійно ви­значає план своєї діяльності. Існують наступні методи планування:

1)балансовий (складання матеріальних, вартісних та інших балансів);

2)економіко-математичного моделювання;

3)оптимізації планових рішень та ін.

Відносини підприємства з іншими господарюючими суб'єктами у всіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договору.

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка являє собою діяльність українських та іноземних господарюючих суб'є­ктів, побудовану на взаємовідносинах між ними, здійснювану і розташова­ну як на території України, так і за її межами. Основними нормативними ак­тами, регулюючими порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим інозем­ного інвестування". Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є: експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили; надання суб'єктами зо­внішньоекономічної діяльності України різного виду послуг іноземним гос­подарюючим суб'єктам; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господар­ської діяльності; міжнародні фінансові операції з цінними паперами у ви­падках, передбачених законами України, кредитні і розрахункові операції; спільна підприємницька діяльність, що включає створення спільних під­приємств різних видів і форм власності, проведення спільних господарсь­ких операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені зако­нами України.

Життєво важливими є питання соціального розвитку, що включають в себе поліпшення умов праці, життя та здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей та ін. Вирі­шуються вони трудовим колективом з участю власника або уповноважено­го ним органу відповідно до статуту, колективного договору, законодавст­ва. У зв'язку з цим підприємство зобов'язано забезпечити всім працівникам безпечні й нешкідливі умови праці. Відносини між власником підприємства і працівником з цих питань регулюються Законом України "Про охорону пра­ці". Власник підприємства зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства.

Підприємство в разі необхідності має право здійснювати професійну підготовку працівників за свій рахунок як безпосередньо на підприємстві, так і шляхом навчання в навчальних закладах на договірних засадах.

Пенсіонери та інваліди, що працювали до виходу на пенсію на під­приємстві, користуються нарівні з його працівниками соціальними послуга­ми та пільгами згідно зі статутом (положенням) підприємства.

Тема 6. Правове регулювання створення та діяльності господарських товариств

Питання

1. Загальна характеристика господарських товариств.

2. Акціонерні товариства.

3. Товариство з обмеженою відповідальністю.

1. Господарськими товариствами, на підставі Закону України "Про господарські товариства" (введеного в дію з 1 жовтня 1991 р,), визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах договору юридич­ними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підпри­ємницької діяльності з метою отримання прибутку.

До господарських товариств відносяться: акціонерні товариства, то­вариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відпові­дальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльніс­тю, що не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнові та особисті немайнові права, вступати до зобов'язань, виступати в суді, господарському суді й третейському суді від свого імені.

Найменування товариства вказується в його установчих документах і повинно містити вказівку про вид товариства, а для повних і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства та інші необхід­ні відомості. Найменування товариства не може вказувати на приналеж­ність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських органі­зацій. Місцезнаходження (розташування) товариства має бути в Україні.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених за­конодавчими актами України. Підприємства, установи та організації, що стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також між­народні організації можуть бути засновниками та учасниками господарсь­ких товариств нарівні з громадянами і юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатко­вою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого догово­ру та статуту, а повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, пред­мет та цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, поря­док розподілу прибутків і збитків, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких не­обхідна одноголосність або кваліфікована більшість голосів, порядок вне­сення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства. Установчі документи також повинні містити такі відомості, як: зміст статуту акціонерного товариства, установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю, установчого договору про повне товариство і установчого договору про командитне товариство. Відсутність вказаних ві­домостей в установчих документах є підставою для відмови в державній реєстрації товариства. В установчі документи можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Якщо в установчих документах товариства не вказаний строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

Товариство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Зміни, що відбулися в установчих документах товариства і вносять­ся до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж пра­вилами, які встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов'язане в п'ятиденний строк повідомити орган, який здійснив реєстра­цію, про зміни, що відбулися в установчих документах, для внесення необ­хідних змін до державного реєстру.

Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки в бан­ках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються укладеними з товариством тільки за умови їх подальшого схвалення това­риством.

Товариство має право створювати на території України і за її межа­ми філіали та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

Закон України "Про господарські товариства" передбачає наступні права і обов'язки учасників товариства:

1) учасники мають право брата участь в управлінні справами това­риства відповідно до установчих документів; брати участь в розподілі при­бутків товариства і отримувати їх частку (дивіденди); вийти у встановле­ному порядку з товариства; отримувати інформацію про діяльність товари­ства;

2) учасники товариства зобов'язані дотримуватись установчих до­кументів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших орга­нів управління товариства; виконувати свої зобов'язання перед товарист­вом (вносити внески, оплачувати акції); не розголошувати комерційну тає­мницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Внесками учасників і засновників товариства можуть бути будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права ко­ристування землею, водою та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного фонду, а також інші фонди. Розмір щорічних відрахувань в резервний (страховий) фонд передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків і по облігаціях, а також вносяться передбачені законо­давством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, отриманий після вказаних розрахунків, залишається в повному розпоря­дженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає на­прямки використання.

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реор­ганізації (злиття, приєднання, розділу, виділення, перетворення) або лікві­дації.

Товариство може бути ліквідоване після закінчення строку, за рішен­ням вищого органу товариства, на підставі рішення суду або господарсько­го суду.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається відповідно до виду товариства.

2. Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе від­повідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, Статутний фонд акціонерного товариства не може бути менше 1250 мінімальних за­робітних плат.

До акціонерних товариств належать:

1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між
засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купувати­
ся і продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законо­давством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту то­вариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи і громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою до­говір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по ство­ренню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що під­писалися на акції, і третіми особами. Засновники несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного това­риства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зроби­ти повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити під­писку на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію акціонер­ного товариства (АТ).

Акції придбаються учасниками при створенні АТ на підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у зв'язку із збіль­шенням статутного фонду - з товариством. При створенні АТ акції можуть бути поширені шляхом відкритої підписки на них (у ВАТ) або розподілі всіх акцій між засновниками (в ЗАТ).

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Установчі збори АТ скликаються в строк, вказаний в повідомленні, але не пізніше 2-х місяців з моменту завершення підписки на акції. Уста­новчі збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, що підписалися більш ніж на 60% акцій, на які проведена підписка.

Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос.

Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх під­приємств, філіалів і представництв, про обрання ради АТ (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів АТ і про надання пільг засновни­кам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю в 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, що підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

Акціонерне товариство має право збільшувати або зменшувати ста­тутний фонд.

Вищим органом АТ є загальні збори товариства. Про проведення загальних зборів держателі іменних акцій повідомляються персонально не менш ніж за 45 днів до скликання загальних зборів. Акціонери мають право вносити свої пропозиції до порядку денного не пізніше, ніж за 40 днів до їхнього скликання. У цей же строк акціонери, що володіють в сукупності більш ніж 20% голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

Загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік. Позачергові збори скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за на­явності обставин, вказаних в статуті товариства, і в будь-якому іншому ви­падку, якщо цього вимагають інтереси АТ загалом. Акціонери, що володі­ють в сукупності більш ніж 10% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів в будь-який час і з будь-якого приводу.

У акціонерному товаристві може створюватися рада АТ (спостереж­на рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.

Виконавчим органом АТ, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління. Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління АТ здій­снюється ревізійною комісією, що обирається з числа акціонерів.

3. Згідно із Законом України "Про господарські товариства" товари­ством з обмеженою відповідальністю (ТОЦІ визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається уста­новчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в ме­жах їх внесків. Статутний фонд ТОВ повинен складати не менше 625 міні­мальних заробітних плат. Учасник товариства з обмеженою відповідальніс­тю може зі згоди інших учасників поступитися своєю часткою (її частиною) одному або декільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не пе­редбачене установчими документами, то і третім особам.

Вищим органом ТОВ є збори учасників. Вони складаються з учасни­ків товариства або призначених ними представників. Учасники мають кіль­кість голосів, пропорційну розміру їх частки в статутному фонді. Збори уча­сників вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники (пред­ставники учасників), що володіють в сукупності більш ніж 60% голосів, а з питань, що вимагають одноголосності, - усі учасники. Будь-хто з учасників має право вимагати розгляду питання на зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніше, ніж за 25 днів до початку зборів. Збори учасників скликаються не рідше 2-х разів на рік, якщо інше не пере­дбачене установчими документами. Позачергові збори скликаються голо­вою товариства за наявності обставин, указаних в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у випадку, якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду.

У ТОВ створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноосібний (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також особи, що не є учасниками товарис­тва. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за ви­нятком тих, що відносяться до виняткової компетенції зборів учасників.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кіль­кості, передбаченій установчими документами, але не менше 3-х чоловік. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Учасник товариства, що систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства на підставі одноголосне прийнятого рішення зборів учасників товариства. При цьому учасник (його представник) в голосуванні не бере участь.