Розділ 2. Основи адміністративного права

Тема 1. Основи адміністративного права

Питання

1. Загальні положення про адміністративне право, його предмет.

2. Адміністративно-правові відносини: зміст і види.

3. Загальна характеристика органів виконавчої влади.

1. Адміністративне право - один з найважливіших засобів регулю­вання суспільних відносин, що використовується державою в процесі управлінської діяльності, та забезпечення злагодженої роботи державного апарату. Через норми адміністративного права держава в особі його упов­новажених органів проводить в життя найважливіші організаційні заходи економічного та соціально-культурного характеру для задоволення суспі­льних потреб і забезпечення нормальних умов життя своїх громадян.

Адміністративне право закріплює правові й організаційні форми уча­сті громадян в управлінні державою, встановлює посадові правила пове­дінки як для компетентних органів і посадових осіб, так і для пересічних громадян.

Норми адміністративного права регулюють великий комплекс управ­лінських відносин, що виникають у зв'язку з організацією державного регу­лювання в сфері економіки, соціально-культурного будівництва, адмініст­ративно-політичного устрою.

Адміністративне право - самостійна галузь правової системи України, що регулює суспільні відносини, які виникають в процесі організа­ції та виконавчо-розпорядчої діяльності державного управління.

Адміністративне право покликане регулювати ті суспільні відносини, які виникають (складаються), розвиваються і припиняються в сфері державного регулювання та контролю. Ці суспільні відносини виникають з приводу здійснення органами державного управління управлінських функцій. Імен, предмет адміністративного права фактично складають управлінські суспільні відносини та контроль.

Правове регулювання суспільних відносин у сфері державного управління здійснюється шляхом встановлення закріплених у нормах адміністративного права правил поведінки, юридичне обов'язкових для всіх учасників регульованих відносин.

Конкретне суспільне відношення є управлінським, а тому підпадає під регулюючий вплив адміністративного права в наступних випадках:

1)коли в ньому обов'язково бере участь відповідний орган держав­
ні н її управління (посадова особа);

2)коли цей орган практично реалізовує повноваження, надані йому
державою для здійснення управлінської діяльності.

До числа управлінських можна віднести такі суспільні відносини:

- між виконавчими органами держави в порядку їх ієрархічної під­порядкованості;

- між різними, що не знаходяться в підпорядкуванні, органами
державного управління;

- між органами державного управління та підпорядкованими їм
державними підприємствами, організаціями;

- між органами державного управління та недержавними підприєм­ствами, організаціями;

- між органами державного управління та громадянами.

Адміністративно-правове регулювання цих різноманітних управлін­ських суспільних відносин здійснюється за допомогою загальних методів, тобто сукупності засобів або способів регулюючого впливу права на суспі­льні відносини, закладених у самій природі права. Розрізняють такі мето­ди:

1. Припис - покладання прямого юридичного обов'язку здійснити ту
або іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою (треба поступати
саме так, а не інакше);

2.Заборона - покладання прямого юридичного обов'язку не здійснювати ту чи іншу дію в умовах, передбачених правовою нормою;

3. Дозвіл - юридичний дозвіл здійснювати в умовах, передбачених
правовою нормою, ті або інші дії на свій розсуд.

Отже, адміністративно-правове регулювання розраховане на такі су­спільні відносини, в яких положення сторін виключає їх юридичну рівність, вони знаходяться у відносинах субординації.

2. Адміністративно-правові відносини мають свої характерні особли­вості, які випливають з норм адміністративного права та управлінської дія­льності, яку вони регулюють.

Сторонами цих правовідносин можуть бути органи державного управління та місцевого самоврядування, державні службовці, підприємс­тва, установи та організації, незалежно від форм власності, громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Права і обов'язки сторін в адміністративно-правових відносинах но­сять взаємний характер. Правам однієї сторони відповідають обов'язки ін­шої та навпаки.

Особливості адміністративно-правових відносин полягають у насту­пному:

- нерівність сторін - одна зі сторін завжди наділена юридичне влад­
ними повноваженнями по відношенню до іншої;

- можуть виникати з ініціативи будь-якої сторони, - органу управлін­ня, громадянина і т. ін. Причому згода другої сторони не є обов'язковою
умовою виникнення правовідносин. Вони можуть виникати всупереч бажанню іншої сторони;

- адміністративно-правові спори вирішуються, як правило, в адміністративному порядку, тобто шляхом безпосереднього юридичне владного і
одностороннього розпорядження повноважного органу управління або по­
садової особи;

- за порушення вимог адміністративно-правових норм сторони не­
суть відповідальність не одна перед одною, а перед державою.

У залежності від характеру юридичного зв'язку між сторонами можна виділити вертикальні й горизонтальні адміністративно-правові відносини.

Вертикальні полягають у тому, що в однієї сторони є владні повно­важення, яких не має інша сторона (вищепоставлені та нижчепоставлеиі органи управління, між організаційно неспівпідпорядкованими органами управління і т.ін.). Основна ознака таких правовідносин - наявність повно­важень щодо здійснення односторонніх владних дій у однієї сторони по відношенню до іншого учасника цих відносин.

Горизонтальні - такі, в яких сторони юридичне рівноправні. Цей принцип властивий відносинам, які складаються між громадянином і орга­ном управління (посадовою особою), наприклад, оформлення на роботу, звернення із заявою і т.ін.

3. За характером своєї діяльності органи виконавчої влади можна поділити на органи загальної галузевої компетенції, органи міжгалузевої компетенції, контрольні та наглядові органи, спеціалізовані державні орга­ни, що виконують спеціальні або специфічні функції держави.

Система органів державної виконавчої влади України включає в се­бе:

- Кабінет Міністрів України;

- міністерства;

- державні комітети та відомства;

- органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

- державні адміністрації областей, районів, міст Києва і Севастополя.

Органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність у таких напрямках:

1) у галузі економіки;

2) у соціально-культурній сфері;

3) в адміністративно-політичній області.

У галузі економіки державне регулювання здійснюється відповідни­ми органами виконавчої влади та посадовими особами, їх компетенція і принципи діяльності визначаються законами та іншими нормативними актами. Систему органів виконавчої влади в цій області складають уряд України, міністерства і відомства.

До органів виконавчої влади в соціально-культурній сфері віднося­ться:

- міністерства;

- відомства;

- комітети науки і техніки, культури (в т. ч. засобів масової інфор­мації, друку, телебачення, радіомовлення, архівів), охорони здоров'я (в т. м санітарно-епідеміологічної служби, фізкультури, туризму і т. ін.);

- органи державного управління в області праці, зайнятості та соціального захисту населення;

- міграційні служби.

Система органів державного управління в адміністративно-політичній області та в сфері підприємництва включають в себе органи, що здійснюють державне управління в області оборони, безпеки (в т. ч. органи прикордонної служби, зовнішньої розвідки, національне бюро розсліду­вань); органи внутрішніх справ (міліції, пожежної безпеки); юстиції; закор­донних справ; в області економіки (державна податкова служба, митна і нужба та ін.).

Служба - це один з видів платної, суспільно-корисної діяльності лю­дей, в т. ч. і в сфері управління.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, що за­ймають посади в державних органах і їх апараті та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів, з практичного виконання завдань і функцій держави. Діяльність державних службовців в Україні регламенто­вана Законом "Про державну службу" від 16.12.93 року.

Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є посада.

Посада - визначена структурою і штатним розкладом первинна стру­ктурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладене встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники і заступники керівників державних органів і їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Посада визначає коло службових обов'язків, права і межі відпові­дальності державного службовця, вимоги відносно його професійної підго­товки. Крім того, вона відображає зміст роботи, яку виконує службовець, встановлює його правовий статус.

Система посад будується за ієрархічним принципом, в її основу по­кладено 7 категорій посад службовців. Основними критеріями класифікації посад держслужбовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль І місце посади в структурі державного органу.

Відповідно до норм Закону України "Про державну службу" вказаним категоріям посад державних службовців присвоюється 15 рангів.

Ранг службовцеві присвоюється відповідно до його посади, рівня професійної кваліфікації і результату роботи.

На державних службовців покладаються передбачені чинним зако­нодавством обов'язки та права. Більш конкретно вони встановлюються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадо­вих положеннях та інструкціях, які затверджуються керівниками відповід­них державних органів в межах закону і їх компетенції.