Тема 2. Адміністративна відповідальність

Питання

1. Поняття адміністративного правопорушення, його суб'єкти і
склад.

2. Види адміністративних правопорушень.

3. Поняття адміністративної відповідальності і види адміністратив­них стягнень.

4. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

1. Адміністративне правопорушення (проступок) - протиправна, винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, що посягає на дер­жавний або громадський порядок, державну або колективну власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за яку зако­нодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративний проступок як вид правопорушення відрізняється від злочину мірою суспільної небезпеки діяння.

Його потрібно відрізняти і від такого правопорушення, як дисциплі­нарний проступок, що пов'язаний з трудовою або службовою дисципліною працівників, за який законодавством передбачена відповідальність в дис­циплінарному порядку.

Юридичними ознаками адміністративного проступку є:

а) протиправність, що виражається в забороні адміністративним за­конодавством передбачених законом діянь;

б) винність, тобто здійснення протиправного діяння умисно або нео­бережно;

в) суспільна шкідливість - виражається в посяганні (спричиненні
шкоди, або створенні загрози її спричинення) на суспільні відносини, що
охороняються обов'язковими правилами, які містять відповідні заборони;

г) адміністративна відповідальність - застосування за скоєне адміні­стративне правопорушення встановлених законодавством заходів відпові­дальності, тобто відповідних адміністративних стягнень.

Адміністративній відповідальності підлягають громадяни і посадові особи.

Громадяни відповідають за скоєні ними адміністративні правопору­шення після досягнення 16 років. До осіб від 16 до 18 років, що здійснили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КпрАП України.

Під складом адміністративного проступку розуміється встановлена м сукупність ознак, при наявності яких антигромадське діяння вважають адміністративним правопорушенням. Склад адміністративного проступку включає:

1. Об'єкт - суспільні відносини, що охороняються адміністративним;

2. Суб'єкт - особа, що досягла 16-літнього віку, осудна;

3. Об'єктивну сторону - сукупність передбачених законом ознак,
які характеризують зовнішні вияви проступку - місце, час, спосіб і обстановка, що характеризує проступок, і сама дія або бездіяльність;

4. Суб'єктивну сторону - сукупність ознак, що характеризують психічне відношення особи до скоєного (вина, мета, мотиви скоєння проступ­ку).

Реальне діяння тільки тоді вважається проступком, коли воно містить всі без винятку елементи, названі законом, позаяк відсутність хоча б одного з них означає відсутність складу проступку загалом.

2. Основні види адміністративних правопорушень викладені в Кодексі про адміністративні правопорушення України.

До окремої групи віднесені адміністративні правопорушення, що посягають на права громадян і здоров'я населення (гл. 5 розд. II КпрАП України). Останнім часом посилена адміністративна відповідальність за порушення виборчих прав громадян (ст. ст. 186-2, 186-4).

Помітно зросли значення і роль адміністративних санкцій, передба­чених за правопорушення в області охорони природи, використання при­родних ресурсів, охорони пам'ятників історії і культури (гл. 7 розд. II КпрАП України).

Значна кількість адміністративних правопорушень здійснюється в галузі промисловості, будівництва та в області використання електричної і теплової енергії. Для боротьби з цими негативними діяннями передбачені норми адміністративного законодавства, закріплені в гл. 8 розд. II КпрАП України.

Нерідко адміністративні правопорушення здійснюються в сільському господарстві, також є поширеними порушення ветеринарно-санітарних правил (гл. 9 розд. II КпрАП України).

Адміністративні правопорушення на транспорті мають досить серйо­зні, а іноді й катастрофічні наслідки. Для ефективної боротьби з адмініст­ративними проступками в цій області, законодавець встановив адміністра­тивну відповідальність за правопорушення на транспорті, в області дорож­нього господарства і зв'язку (гл. 10 розд. II КпрАП України).

Для міських поселень досить актуальні питання нормальної діяльно­сті житлово-комунального господарства, що включають водо- і газозабезпечення, електропостачання та інші необхідні послуги. Глава 11 розд. II КпрАП України містить відповідальність за адміністративні правопорушен­ня в області житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою.

Кожний громадянин є покупцем, і в цій якості вступає в певні правовідносини з торгівлею, яка працює відповідно до встановлених правил, по­рушення яких, а також порушення інших адміністративно-правових норм тягнуть адміністративну відповідальність. Перелік правопорушень в цій сфері досить широкий і включає такі діяння, відповідальність за скоєння ' яких передбачена гл. 12 розд. II КпрАП України "Адміністративні правопо­рушення в області торгівлі, фінансів і кустарно-ремісничих промислів".

В особливу групу виділені адміністративні правопорушення, що по­сягають на громадський порядок і суспільну безпеку (гл. 14 розд. II КпрАП України), в області стандартизації, якості продукції та метрології (гл. 13 розд. II КпрАП України), та правопорушення, що посягають на власність (гл. 6 розд. II КпрАП України).

Об'єктом адміністративних проступків може бути встановлений по­рядок управління (гл. 15 розд. II КпрАП).

Оскільки адміністративне право має комплексний характер, адмініс­тративна відповідальність передбачена нормами інших галузей права: фі­нансового, земельного, екологічного та ін. На жаль, сьогодні відсутній ко­дифікований перелік всіх адміністративних правопорушень, що створює певні труднощі в правозастосовній діяльності. Ця обставина була врахова­на при розгляді питання про розробку нового Кодексу про адміністративні правопорушення.

3. Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідаль­ності, що виражається в застосуванні повноважними органами і посадови­ми особами конкретних адміністративних стягнень до осіб, які скоїли адмі­ністративні правопорушення (проступки).

До адміністративної відповідальності винні притягуються на підставі законодавства, чинного у час і за місцем скоєння правопорушення. Як пра­вило, адміністративна відповідальність настає у разі порушення (невико­нання або неналежного виконання) норм адміністративного права.

Для адміністративної відповідальності характерне те, що між орга­ном (посадовою особою), що накладає адміністративне стягнення, і особою, що здійснила адміністративне правопорушення, відсутні відносини підлеглості по службі або роботі.

Основними рисами, що характеризують адміністративну відпові­дальність, є:

1)адміністративна відповідальність встановлюється як законом, так
і підзаконними актами, або їх нормами про адміністративні правопорушен­ня, тобто вона має власну нормативно-правову основу;

2)підставою адміністративної відповідальності є адміністративне
правопорушення;

3)суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути як фі­зичні особи, так і колективні утворення;

4)за адміністративні проступки передбачені адміністративні стяг­нення;

5)адміністративні стягнення застосовуються широким колом упов­новажених органів і посадових осіб: виконавчої влади, місцевого самовря­дування, їх посадовими особами, судами (суддями) та ін.;

6) адміністративні стягнення накладаються органами і посадовими
особами на непідлеглих по службі або роботі осіб - правопорушників;

7) застосування адміністративного стягнення не тягне судимості та
звільнення з роботи;

8) заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, що регламентує провадження у справах про адміністративні правопорушення.

За скоєне адміністративне правопорушення законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративного стягнення, що накладається компетентними органами.

У КпрАП України закріплені такі види адміністративних стягнень:

попередження - офіційне засудження правопорушника, оформлені письмово або зафіксоване іншим чином;

- штраф - стягнення з порушника певної грошової суми в доход
держави;

- оплатне вилучення предмета, що був знаряддям скоєння або
безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і подальшій реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета;

- конфіскація предмета, що був знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - примусове, безвідплатне обернення цього предмета в доход держави;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (управління транспортним засобом, право полювання);

- виправні роботи строком до 2-х місяців з відбуванням їх за міс­цем постійної роботи правопорушника та з утриманням до 20% його заробітку в доход держави. Цей вид покарання застосовується лише в судово­
му порядку;

- адміністративний арешт до 15 діб з використанням на фізичних
роботах без їх оплати (призначається лише в судовому порядку. Не застосовується до вагітних жінок, жінок, що мають дітей до 12 років, неповноліт­ніх, інвалідів І і II груп).

4. Система органів, які розглядають справи про адміністративні про­ступки, визначена Кодексом про адміністративні правопорушення. До них відносяться:

1)адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, місь­ких, районних в містах рад, які розглядають усі справи про адміністративні
правопорушення, за винятком тих, які відносяться до компетенції інших ор­ганів;

2)виконавчі комітети сільських і селищних рад;

3)районні (міські) суди (судді);

4)органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та
Інші уповноважені органи, які розглядають справи, віднесені до їхньої ком
потенції законодавством. Так, ОВС розглядають справи про порушення громадського порядку, прикордонного режиму та інші.

Таким чином, до колегіальних органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, відносяться: адміністративні комісії, виконкоми селищних, сільських рад та інші. До осіб, які мають право розглядати ці справи одноособове, відносяться: судді, начальники або ^: заступники начальників відділу внутрішніх справ, державтоінспектори, ре­візори поїздів, начальники митниць, раивіиськкоми, головні санітарні лікарі, правові інспектори праці та інші.

Підставою для провадження у справі е протокол про адміністративне правопорушення, який складається уповноваженою посадовою особою. Протокол не складається в тому випадку, коли, наприклад, стягується штраф на місці, і правопорушник цього не заперечує (за безквитковий про­їзд, порушення правил дорожнього руху та ін.).

Для належного забезпечення провадження у справах про адмініст­ративні правопорушення в необхідних випадках здійснюються процесу­альні заходи, метою яких є припинення адміністративного проступку, вста­новлення особи, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи. До таких заходів відносять: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей і вилучення речей і документів.

Адміністративне затримання одночасно є і мірою припинення право­порушення, воно оформляється складанням відповідного протоколу. На прохання особи про її місцезнаходження оповіщаються родичі, адміністра­ція за місцем роботи або навчання. Повідомлення про затримання непов­нолітнього його батьків або осіб, що їх замінюють, є обов'язковим. Для ад­міністративного затримання передбачені відповідні строки. Звичайно вони не повинні перевищувати 3-х годин. У окремих випадках особи, які пору­шили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, можуть бути затримані для встановлення особи і обставин право­порушення до 3-х діб з повідомленням про це письмово прокуророві про­тягом 24 годин з моменту затримання або на строк до 10 діб з санкції про­курора, якщо правопорушники не мають документів, що встановлюють їх­ню особу. За дрібне хуліганство, злісну непокору законній вимозі або роз­порядженню працівника міліції, військовослужбовця та інше, публічні за­клики до невиконання вимог працівника міліції, правопорушник може бути затриманий до розгляду справи судом або керівником органу внутрішніх справ. Крім того, можуть бути затримані до початку розгляду справи суд­дею особи, які порушили порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або виявили неповагу до суду, або торгу­вали з рук у невстановлених місцях.

Адміністративне затримання мають право здійснювати працівники органів внутрішніх справ, прикордонники, посадові особи воєнізованої охо­рони та військові автоінспекції'.

Особистий огляд може проводитись уповноваженими на те посадо­вими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і прикордонних військ, природоохоронних органів в присутності двох понятих. Всі учасники огляду повинні бути тієї ж статі, що й затриманий.

Огляд речей може проводитися уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикордонних військ, природоохоронних органів, органів лісоохорони, рибоохорони, органів, що здійснюють нагляд за дотриманням кип полювання. Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адмінпорушення або затримання.

Вилучення речей і документів, які є засобом або безпосереднім об’єктом правопорушення, здійснюється посадовими особами органів, які водять затримання або огляд. Вилучені речі і документи зберігаються і розгляду справи. У залежності від результатів її розгляду можливі такі рішення: вилучені речі і документи конфіскуються, повертаються власникові або знищуються, у випадку сплатного вилучення речей – реалізовуються.

За загальним правилом, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше 2-х місяців з дня здійснення правопорушення.

Протокол направляється уповноваженому органу (посадовій особі), який розглядає справу про адмінпорушення. Справи, як правило, розглядаються за місцем скоєння правопорушення за участю порушника.

Строк вирішення справи встановлює законодавство.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито.

Постанова у справі оголошується відразу після закінчення розгляду останньої. Її копія протягом 3-х днів видається або надсилається особі, Відносно якої винесена постанова.

Постанова у справі про адмінпорушення може бути оскаржена особі, відносно якої вона була винесена, а також потерпілим.

Скарга подається протягом 10-ти днів з дня винесення постанови по адмінсправі.

Постанова у справі про адмінпорушення і рішення по скарзі можуть бути опротестовані прокурором.

Встановлений такий порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення: штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше 15-ти днів з дня вручення постанови про його призначення. Постанови про сплатне вилучення предмета, про конфіскацію, про позбавлення спеціальних прав, про виправні роботи виконуються уповноваже­ними на це органами в порядку, встановленому законодавством. Постанова про адміністративний арешт виконується органами внутрішніх справ.

Список рекомендованої літератури

А. Нормативні акти

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 2В червня 1996 р. // ВВРУ. -1996. - № ЗО.

Кодекс Украины об административных правонарушениях. - К., 1993, с изменениями и дополнениями.

Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. //ВВРУ 1993.-№43.

Б. Навчальна література

Основи держави і права: Навчальний посібник / За ред. А.М. Колодія і А.Ю. Олійника. - К.: Либідь, 2001. - С. 159-168.

Правознавство: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. -К.: Юрінком Інтер, 2006.

Адміністративне право України: Підручник / За ред. В.К. Колпакова. -К.: Юрінком Інтер, 2005.

Пахомов І.М. Чи потрібна поспішність у реформуванні адміністрати­вного права // Право України. - 2006. - № 2.

Административное право УкраиньІ: Учебник /Под ред. Н.И. Даниль-кевича. - Днепропетровск: Арт-Пресс, 2007.

Основи правознавства: Навч. посібн. / За ред. С.В. Ківалова, М.П.Орзіх. - 2 вид., вилр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006.

ОсновьІ правоведения УкраиньІ / С.В. Кивалов, П.П. Музьіченко, Н.Н.Крестовская, А.Ф. Крьіжижановский. - X.: Одиссей, 2008.

Розділ 3. Цивільне право

Тема 1. Загальні положення цивільного права України Питання

1. Поняття цивільного права, його предмет, метод і система.

2. Джерела цивільного права.

3. Цивільне правовідношення, його елементи.

4. Юридичні факти; угоди та їх характеристика.

5. Позовна давність.

1. Цивільне право являє собою галузь права, предметом якої е май­нові та особисті немайнові відносини в суспільстві. Майнові відносини яв­ляють собою суспільні відносини виробничого, економічного характеру. Ці відносини пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням май­ном, а також переходом майна від однієї особи до іншої.

Цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, пов'я­зані з майновими відносинами, і відносини в сфері інтелектуальної влас­ності (авторське, патентне право, право на відкриття.) Крім цих відносин, цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організа­цій.

У основі методу цивільно-правового регулювання лежить юридична рівність учасників цивільно-правових відносин.

Таким чином, цивільне право - це галузь права, яка регулює на за­садах юридичної рівності майнові та особисті немайнові відносини, пов'я­зані і не пов'язані з майновими.

Система цивільного права являє собою єдність і розмежування вза­ємопов'язаних цивільно-правових інститутів. Інститутом права є відособлена сукупність правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини. Система цивільного права передбачає об'єднання цивільно-правових норм в окремі інститути і поділ останніх на загальну і особливу частини.

Загальну частину складають норми, що визначають завдання цивільного законодавства; коло регульованих ним відносин; підстави виник­нення цивільних прав і обов'язків;, способи захисту прав; правове поло-суб'єктів цивільного права; норми, що відносяться до угод, представництва та ін.

Особлива частина охоплює цивільно-правові інститути, норми яких регулюють окремі групи відносин, наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо.

Норми права власності регулюють відносини з володіння, користування й розпорядження майном, а також забезпечують рівні умови захисту всіх форм власності (приватної, колективної, державної).

Норми зобов'язального права регулюють суспільні відносини з приводу передачі майна, сплати грошей, виконання робіт, надання послуг та (й, надаючи одній стороні цих відносин право вимагати від іншої здійснен­ня повної дії або утримання від дії.

Норми спадкового права регулюють суспільні відносини у зв'язку з переходом майна спадкодавця до спадкоємця.

2. Джерелами цивільного права є нормативні акти, в яких юридичне
закріплені цивільно-правові норми. Сукупність цих актів являє собою цивільне законодавство. Конституція України є основним законом держави,
має вищу юридичну силу, закріплює права, свободи, обов'язки громадян,
право власності та інші майнові права.

Цивільний кодекс України - систематизований законодавчий акт, регулюючий майнові та особисті немайнові відносини, пов'язані та непов'язані з майновими.

До джерел цивільного права потрібно віднести і конкретні закони – “Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про власність", "Про господарські товариства" та ін., норми яких регулюють відповідні цивільно-правові відносини.

Як джерела цивільного права можуть виступати підзаконні нормативні акти: постанови Верховної Ради, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, акти місцевих державних адміністрацій, рішення органів регіонального і місцевого самоврядування, локальні нормативні акти (накази, положення, інструкції).

3. Цивільне правовідношення являє собою юридичний зв'язок між
учасниками урегульованого цивільним правом відношення.

Цивільне правовідношення складається з суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (громадяни, підприємства, установи, організації). У деяких випадках як суб'єкт цих правовідносин може виступати і держава.

Об'єктом цивільного правовідношення визнається те благо, на яке спрямовані суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу конкретної особи.

Цивільні правовідносини можуть мати об'єктами: речі; дії, наприк­лад, вплив на яку-небудь річ (переміщення вантажів за договором переве­зення); результати духовної та інтелектуальної творчості (твори літерату­ри, науки та мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, наукові відкриття); особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність, таємниця листу­вання і т.ін.).

Зміст цивільного правовідношення являє собою сукупність суб'єк­тивних прав і обов'язків учасників даного правовідношення.

Суб'єктивне цивільне право - надана суб'єктові законом можливість певної поведінки, а також можливість вимагати відповідної поведінки від іншої особи. Суб'єктивне право нерозривно пов'язане з відповідним йому обов'язком. Так, для здійснення громадянином права приватної власності на житловий будинок необхідно, щоб інші особи були зобов'язані не пере­шкоджати власникові володіти, користуватися і розпоряджатися цим май­ном.

Цивільні правовідносини не виникають, не змінюються і не припи­няються самі собою, їм повинні передувати певні юридичні факти.

4. Юридичними фактами називаються конкретні обставини, з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків (наприклад, з фактом народження людини пов'язується виникнення у неї правоздатності; після досягнення 18 років, а також з моменту укладення шлюбу громадянин отримує повну дієздатність). Юридичні факти поділяються на дії та події. Саме вони є підставою виникнення відповідних цивільних прав і обов'язків (ст. 4 ЦК).

Юридичні дії, що є актами поведінки осіб, можуть бути правомірними або неправомірними. Правомірні дії відповідають нормам права, спрямо­вані на встановлення, зміну, припинення прав і обов'язків. Юридичний вчи­нок - правомірна дія суб'єкта, яка здійснюється без наміру викликати пра­вові наслідки (створення літератури, мистецтва). Неправомірні (протипра­вні) - суперечать нормам права та інтересам суспільства.

Юридичні події - обставини, які виникають незалежно від волі людей (стихійне лихо - повінь, землетрус).

Угоди - правомірні дії фізичних або юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Через угоди виявляється волевиявлення однієї, двох або декількох сторін, що дозволяє їх розмежовувати на односторонні (заповіт), двосторонні (дого­вір) і багатосторонні (продаж будівлі з публічних торгів).

Угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій або нотаріальній). Усну форму мають угоди при самому їх укладенні (наприк­лад, договір роздрібної купівлі-продажу), угоди між громадянами на суму до 100 грн. та ін. У письмовій формі повинні укладатися угоди державних та інших громадських організацій між собою та з громадянами; угоди гро­мадян між собою на суму понад 100 грн.; інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає дотримання письмової форми (ст. 44 ЦК). У передбачених законом випадках обов'язково потрібне нотаріальне посвід­чення угоди. Так, договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений (ст. 227 ЦК). Підлягає також нотаріальному посвідченню і договір дарування на суму понад 500 грн., а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 грн, (ст. 244 ЦК). Недійсними визнаються угоди:

1)такі, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК);

2)укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ст. 49 ЦК);

3)угоди юридичної особи, що суперечать її цілям (ст. 50 ЦК);

4)укладені неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років (ст. 51
ЦК), та віком від 15 до 18 років (ст. 53 ЦК);

5)укладені громадянином, визнаним недієздатним (ст. 52) або обмеженим у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або
наркотичними засобами (ст. 54);

6)укладені особою, не здатною розуміти значення своїх дій (ст. 55);

7)укладені внаслідок помилки (ст. 56), обману, насильства, погрози,
зловмисного погодження представника однієї сторони з іншою або внаслі­док збігу тяжких обставин (ст. 57);

8)укладені без наміру створити юридичні наслідки (видимість розділу майна);

9) укладені з метою прикриття іншої угоди (удавані).

Наслідки визнання угоди недійсною:

1) повернення сторонами одна одній всього отриманого за угодою,
(при неможливості повернути отримане в натурі - повинні відшкодувати його вартість в грошах, тобто допускається двостороння реституція - відновлення сторін в первинний стан);

2) повернення майна тільки одній стороні (потерпілій), а винна сторона втрачає право на отримання майна назад, воно стягається в доход
держави - одностороння реституція (наприклад, у разі визнання недійсності угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози);

3) отримане за угодою з обох сторін стягається в доход держави -
реституція не допускається (наприклад, угода укладена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства).

5. Вступаючи у цивільно-правові відносини, сторони повинні не тіль­ки виконувати свої обов'язки, але й мати можливість захищати свої права. Норми цивільного права визначають строки, протягом яких можна захисти­ти порушене право, звернувшись до суду, господарського або третейсько­го суду з позовом. Строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене, називається позовною давністю (ст. 71 ЦК). На ряд вимог стро­ки позовної давності не поширюються, наприклад, вимоги державних орга­нізацій про повернення державного майна з незаконного володіння, вимоги вкладників про видачу внесків, внесених в Ощадбанк.

Цивільне законодавство встановлює два види строків позовної дав­ності: загальні й скорочені.

Загальні строки позовної давності як для фізичних, так і для юриди­чних осіб складають 3 роки.

Для окремих видів вимог встановлюються скорочені строки позов­ної давності - 6 місяців. Такий строк діє для позовів: про стягнення не­устойки (штрафу, пені); про недоліки проданих речей (ст. 237 ЦК); випливаючих з постачання неякісної та некомплектної продукції (ст. 249 ЦК); про«недоліки виконаної роботи (ст. 343, ст. 350 ЦК). Скорочений строк позовної давності в один рік встановлюється для вимог про спростування відомостей, що порочать честь, гідність або ділову репутацію та не відповідають дійсності (ст. 7 ЦК). Для позовів по перевезеннях встановлений строк два місяці (ст. 366 ЦК).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення пра­ва на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися І про порушення свого права (ст. 76 ЦК).

Строки позовної давності можуть припинятися, перериватися і відновлюватися. Припинення строків позовної давності можливе за таких обставин:

1)якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна та непе­реборна при даних умовах подія (нездоланна сила - стихійне лихо, війсь­кові дії і т.ін.);

2)якщо законодавством встановлена відстрочка виконання зобов'я­зань (мораторій);

3)якщо позивач або відповідач знаходяться в складі Збройних Сил
України, переведених на військовий стан (ст. 78 ЦК).

Перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням по­зову в установленому порядку або визнанням боргу.

Після перерви перебіг строку позовної давності починається знов, а час, що минув до перерви, не зараховується до нового строку. Однак пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебіг строку позовної давності. Відновлення позовної давності можливе в тому випадку, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку, і в цьому ви­падку порушене право підлягає захисту.