Кафедра «Менеджмент організацій і право»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

“Правознавство”

(для спеціальностей: “Економіка підприємств”,

“Менеджмент організацій”)

№ кода 3149

 

 

Склала: Чанглі В.С..

 

 

Затверджено на засіданні кафедри:

“Економічна теорія і права”

ПРОТОКОЛ №5 від 02.11.2009р.

Зав. кафедрою Богачов С. В.

 

 

Макіївка – 2009

Зміст.

Розділ 1.	Основи теорії держави та права
Тема 1.	Основні поняття про державу
Тема 2.	Характеристика права і правового регулювання суспільних відносин
Тема 3.	Характеристика законності та правопорядку. Правопорушення і юридична відповідальність
Розділ 2	Основи адміністративного права
Тема 1	Основи адміністративного права
Тема 2.	Адміністративна відповідальність
Розділ 3	Цивільне право
Тема 1	Загальні положення цивільного права України Питання
Тема 2	Суб'єкти цивільного права
Тема 3	Правове регулювання підприємницької діяльності
Тема 4	Право власності
Тема 5	Загальна характеристика організації та діяльності підприємств
Тема 6	Правове регулювання створення та діяльності господарських товариств
Тема 7	Цінні папери та їх обіг
Тема 8	Загальні положення про зобов'язання
Тема 9	Характеристика основних видів господарських і цивільних договорів
Тема 10	Спадкове право
Розділ 4	Сімейне право
Розділ 5.	Трудове право
Тема 1	Загальні положення трудового права
Тема 2	Колективні договори і угоди
Тема 3	Трудовий договір
Тема 4	Припинення трудового договору
Тема 5	Робочий час і час відпочинку
Тема 6	Дисципліна праці
Тема 7	Оплата праці
Тема 8	Охорона праці
Тема 9	Матеріальна відповідальність працівників
Тема 10	Індивідуальні трудові спори
Тема 11	Державне соціальне страхування
Розділ 6	Судова система України
Розділ 7	Основи кримінального права
Література

Розділ 1. Основи теорії держави та права

Тема 1. Основні поняття про державу

Питання

1. Походження і сутність держави.

2. Форма держави.

3. Функції держави та правові форми їх здійснення.

4. Правова держава та її ознаки.

5. Умови існування і напрями побудови правової держави в Україні.

1. Формування держави у кожного народу відбувалося різними шля­хами. Це обумовило різні точки зору в поясненні причин виникнення дер­жави. Відома велика кількість теорій походження держави. До них віднося­ться:

1)теологічна теорія стверджує, що процес виникнення і розвитку
держави аналогічний процесу створення Богом світу. Зародилася дана теорія в стародавній Іудеї, а своє остаточне оформлення знайшла в працях
ученого-богослова XI ст. Фоми Аквінського (1225-1274);

2)патріархальна - заснована на поясненні походження держави і
права природним рухом суспільного розвитку, закономірним об'єднанням
людських співтовариств у більш великі структури (сім'я - рід - плем'я - дер­жава). Представниками даної теорії були Аристотель, Р. Фільмер, Михайловський та інші;

3)договірна - розглядає державу як результат об'єднання людей на
добровільній основі (договорі). Представники - М. Греоцій, Б. Спіноза,
Т.Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, А.Н. Радищев;

4)теорія насильства виходить з того, що основні причини походження держави і права лежать у завоюванні однієї частини суспільства
іншою, у встановленні влади завойовників над переможеними, що держава
і право створюються завойовниками з метою підтримки і зміцнення свого
панування над переможеними. Представники: К. Каутський, Ф. Дюрінг,
Л.Гумплович;

5)органічна теорія проводить аналогію між біологічним організмом
та людським суспільством. Подібно до живого організму, держава має внутрішні та зовнішні органи, вона народжується, розвивається, старіє та вмирає, її представником був Г. Спенсер (1820-1903);

6)теорія географічного детермінізму вважала вирішальними чинниками у виникненні держави кліматичні умови, ландшафт, природні ресурси.
Представники - Е. Хантинггон, Л. Мечников,

7)психологічна - виникнення держави та права пояснює виявом
властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, усвідомленням залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості певних варіантів дії та відносин. Представником психологі­чної теорії є Л.І. Петражицький (1867-1931).

8) іригаційна теорія та інші.

Сучасне трактування причин появи держави спирається на досяг­нення історичної, археологічної, етнографічної та інших наук та отримало назву потестарної або кризової теорії. Згідно з даною теорією, держава виникла на Сході. Відповідно до потестарної теорії людське суспільство пройшло два етапи свого первісного існування - етап привласнюючи еко­номіки та етап виробляючої економіки. На першому етапі люди жили родо­вою общиною, а головною була ознака егалітарності (повної дійсної рівно­сті) членів общини в соціальному значенні. Цьому суспільству були влас­тиві владні інструменти (влада ватажка, ради старійшин), які були вибор­ними, а шлях до лідерства визначався авторитетом, особистими якостями того або іншого члена общини. Загалом же всі питання життя родової об­щини вирішувалися її членами спільно.

Перехід до етапу виробляючої економіки був зумовлений переважно чинниками екологічного характеру (зміна клімату, зникнення багатьох рос­лин і тварин). Такий перехід змінив спосіб життя общини: з'явилися нові управлінські функції, відбулося становлення нового типу трудової діяльно­сті. Лідер в общині стає головним розподільником виробничого продукту, контролером і регулювальником всього процесу виробництва, а згодом він відривається від основної маси общинників і внаслідок свого становища отримує можливість привласнювати собі додатковий продукт. Згодом він стає й власником. Поступово матеріальні багатства нагромаджуються у ке­рівників, відбувається розшарування суспільства, якісна зміна його соці­альної структури, затверджується нова організація його життя - зароджує­ться держава.

Держава являє собою складне явище. Спроби дати її визначення, що робилися вченими, політичними діячами, мислителями, зводилися, го­ловним чином, до перелічення найбільш значущих ознак держави. Вважа­ється, що термін «держава», під яким розумілася певна політична органі­зація суспільства, увійшов до наукового обігу в часи Н. Макіавеллі (XVI ст.).

Юридичний підхід дозволяє виокремити наступні ознаки держави, які можна віднести до загальновизнаних:

1)наявність публічної (політичної) влади, що має в своєму розпорядженні спеціальний апарат управління та примушення;

2)територіальна організація населення;

3)державний суверенітет;

4)всеосяжний, загальнообов'язковий характер актів, що видаються
державою;

5)оподаткування і стягування податків.

З урахуванням указаних ознак державу можна визначити як органі­зацію публічної влади суспільства, що володіє апаратом управління та примушення, за допомогою якого забезпечується функціонування суспіль­ства.

Сутність держави - те головне, що визначає її зміст, цілі, функціо­нування, іншими словами, розкриває соціальне призначення.

Для підтримки нормальної життєдіяльності суспільства, вирішення завдань та виконання функцій держави необхідна налагоджена робота ме­ханізму держави. Механізм держави складається з:

1)державних підприємств;

2)державних установ;

3)державних органів.

Усі державні органи разом узяті утворюють державний апарат, який • складовою частиною механізму держави.

Державні підприємства являють собою господарюючі суб'єкти, дія-мьність яких пов'язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, надан­ням послуг, тобто задоволенням потреб населення.

Державні установи - це організації, зайняті в соціально-культурній сфері: медицина, наука, освіта, культура.

Державні органи - це організації або посадові особи, наділені пев­ними повноваженнями та діючі в суворо окреслених рамках.

Для органів держави характерні наступні ознаки, які дозволяють від­різняти їх від інших органів, наприклад, суспільних або профспілкових:

1)правова основа діяльності, тобто організація, структура, функції,
задачі, цілі, компетенція державних органів встановлюються чинним зако­нодавством;

2)наявність владних повноважень, у тому числі можливість засто­сування у необхідних випадках примушення;

3)дія від імені держави;

4)видання обов'язкових для виконання актів (нормативно-правових
і правозастосовних) у межах закріпленої за ними компетенції;

5)робота в державних органах є для державних службовців профе­сією, тобто роботою на професійній основі.

Усі державні органи розрізнюються за класифікаційними ознаками. Частіше органи держави класифікуються на основі принципу розділення влади на законодавчі, виконавчі та судові.

Розподіл єдиної державної влади на три гілки відноситься до най­важливіших принципів організації і діяльності державних органів. Вчення про розподіл влади має давню історію, але ця теорія отримала найбільш закінчений і аргументований вигляд завдяки вченню французького юриста та політичного мислителя Ш. Монтеск'є. Згідно з його вченням, основною метою розподілу влади є усунення зловживання державною владою. Мис­литель вважав, що повинно бути не тільки чітко окреслено коло повнова­жень і сфери діяльності кожної з гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової, але й передбачені юридичні засоби стримування влад. Принцип розділення влади виходить з того, що сама влада неподільна, а повинні розрізнюватися її гілки, що виражається в диференціації повноважень гілок влади.

2. Форма держави - це спосіб організації державної влади, взаємо­пов'язаної з основними - істотними ознаками держави як особливої полі­тичної, структурної і територіальної організації суспільства. У юридичній науці традиційно в формі держави прийнято виділяти три взаємопов'язаних блоки: форма правління, форма територіального (державного) устрою і політичний режим. Сукупність цих трьох елементів розкриває форму дер­жави.

Під формою правління розуміють порядок утворення і організацію верховної державної влади. Розрізняють монархічну і республіканську форму правління.

Монархія - це переважно одноособове здійснення державної влади що, як правило, успадковується. Основні ознаки монархії:

1)безстрокове (довічне) користування владою;

2)успадкування трону або зайняття його на праві спорідненості;

3)представництво у зовнішніх стосунках не за дорученням, а з власного бажання;

4)безвідповідальність глави держави (за винятком Швеції, де мо­нарх несе відповідальність по цивільних справах).

Монархія буває: абсолютна (Саудівська Аравія, Бахрейн) і конститу­ційна (Іспанія, Швеція, Японія). Конституційна монархія в свою чергу поді­ляється на дуалістичну і парламентарну.

Республіка - така форма правління, за якою верховна державна влада здійснюється виборними на певний строк органами влади. Специфі­чні риси, які властиві цій формі державного правління:

1)колективне правління;

2)відносини будуються за принципом розділення влади (парламент
ухвалює закони, уряд і його органи виконують закони, судові органи здійснюють контроль за виконанням законів та притягують до відповідальності
за їх порушення);

3)усі вищі органи державної влади обираються народом або фор­муються загальнонаціональною представницькою установою;

4)органи державної влади обираються на певний строк;

5)принцип відповідальності.

Республіки бувають: президентські, парламентські і республіки так званої змішаної форми.

Президентська республіка - це форма правління, при якій прези­дент або суміщає повноваження глави держави та глави уряду в одній особі (Аргентина, Бразилія, Мексика, США), або безпосередньо бере участь у формуванні складу уряду й призначає його склад.

Парламентська республіка - це форма правління, при якій значна роль в організації державного життя належить парламенту (Індія, Туреччи­на, Фінляндія, ФРН та ін.)

У деяких країнах (наприклад, у Франції, Україні, Польщі) іноді зустрі­чаються змішані форми правління, які поєднують у собі ознаки і прези­дентської, і парламентської систем республіканського правління.

Форма державного устрою являє собою адміністративно-територіальну і національно-державну організацію державної влади, що розкриває взаємовідносини між окремими частинами держави, зокрема, між центральними та місцевими органами. Основними видами державного устрою є: унітарна (проста) держава, федеративна держава і конфедера­ція.

Унітарна держава - єдине, суцільне державне утворення, що скла­дається з адміністративно-територіальних одиниць, які підпорядковуються центральним органам влади і не мають ознак державного суверенітету. До числа унітарних держав можна віднести: Великобританію, Японію, Нідер­ланди, Швецію, Україну.

Федерація - ця єдина держава, яка складається з кількох державних у шорень, що об'єдналися для вирішення центральною владою загальних для всіх членів федерації завдань. До складу сучасних федерацій входить різне число суб'єктів: в РФ - 89, США - 50, Канаді -10, Австрії - 9, ФРН -16, Індії - 25, Бельгії - 3 тощо.

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для захисту їх спільних інтересів. Конфедерація як форма союзу держав, що зберігають суверенітет практично в повному обсязі, порівняно рідко зустрічалася в історії (Австро-Угорщина до 1918 р., США з 1781 по 1789 р., Швейцарія з 1815 по 1848 р. і т.ін.).

Політичний режим - це сукупність прийомів, способів і засобів, за допомогою яких реалізується державна влада. Розрізняють два основних види політичного режиму: диктатура і демократія. Диктатура - це прав­ління особи або групи осіб, які привласнюють і монополізують владу в пе­вній державі, використовуючи її без обмеження. Диктатура складається з двох різновидів: тоталітарного та авторитарного режимів.

Тоталітарний - це політичний режим, заснований на прагненні кері­вництва країни підпорядкувати спосіб життя людей єдиній, неподільно па­нуючій ідеї та організувати політичну систему влади так, щоб вона допома­гала реалізації цієї ідеї.

Авторитаризм - це такий політичний режим, який заснований на особистій або класовій диктатурі, державна влада сконцентрована в руках однієї людини (групи осіб) або в одному державному органі при зниженні ролі інших (передусім представницьких) інститутів держави.

Демократичний режим - це така форма правління, яка заснована на можливості управління справами суспільства і держави шляхом прямого або опосередкованого волевиявлення народу. Демократичний режим є одним з різновидів ліберального режиму, під яким розуміють політичні ме­тоди і засоби здійснення влади, засновані на системі найбільш демократи­чних і гуманістичних принципів.

3. Під функціями держави прийнято розуміти основні напрями її дія­льності, в яких виражається сутність і соціальне призначення, цілі і задачі держави по управлінню суспільством. Функції показують, що робить дер­жава, чим займаються її органи, які питання вони вирішують.

Кожна функція має певний зміст, що передбачає діяльність держави в конкретній сфері суспільного життя. Формування функцій відбувається в процесі становлення, зміцнення і розвитку держави: послідовність їх вини­кнення залежить від черговості задач, які постають перед суспільством в його історичному розвитку, цілей, які воно переслідує. Ці задачі й цілі не можуть бути довільними, а залежать від реальних умов, в яких існує суспі­льство, в тому числі від економічних можливостей, потреб та інтересів на­селення, його етичного й культурного рівня, національного складу, науко­во-технічного прогресу і багатьох інших чинників.

Функції держави розрізнюють за:

1)сферами суспільного життя (політичні, економічні, соціальні, іде­ологічні, екологічні, юридичні тощо);

2)територіальними ознаками (внутрішні і зовнішні);

3)часом виконання (постійні і тимчасові).

Функції держави здійснюються в певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характером і юри­дичними наслідками) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів. До правових форм реалізації права віднося­ться правотворча та правозастосовна діяльність.

Правотворча діяльність - форма здійснення функцій держави шля­хом розробки й прийняття нормативних актів, видання або санкціонування, зміни або скасування юридичних норм.

Правозастосовна діяльність - це діяльність державних органів що­до виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання ак­тів застосування права. У правозастосовній діяльності виділяють операти­вно-виконавчу (виконавчо-розпорядча робота державних органів, пов'язана з повсякденним вирішенням різнобічних питань управління справами сус­пільства шляхом видання індивідуально-правових актів, що служать осно­вою для виникнення, зміни або припинення правовідносин) і правоохорон­ну (форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту на­даних громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню покладених на них юридичних обов'язків).

4. Ідеї про правову державу отримали свій розвиток ще з давніх ча­сів. Ідею єдності влади і права, справедливих законів, панування права і законності розвивали ще такі древні мислителі як Солон, Платон, Арістотель. Великий внесок у розробку теорії про правову державу зробили І.Кант, Г. Гегель, Д. Локк. Серед російських державознавців відомі А.С.Алексєєв, В М. Гессен, Б.А. Кистяківський

Їх теоретичні розробки дозволили юридичній науці сформулювати ознаки правової держави, або критерії, яким повинна відповідати держава, що претендує називатися правовою.

У цей час прийнято виділяти чотири основних ознаки правової дер­жави:

1)панування права в суспільному і політичному житті;

2)принцип розподілу влади;

3)непорушність прав і свобод особи, їх гарантованість і реальність
здійснення;

4)взаємна відповідальність держави й особи.

Панування права передбачає правову організацію державної влади, тобто створення і формування всіх державних структур тільки на основі за­конів; правовий характер законів, що приймаються, які за своїм змістом повинні бути справедливими, засновуватися на природних, невід'ємних правах і свободах людини; пов'язаність держави нею же створеними зако­нами; самообмеження держави законом, встановлення меж для діяльності держави та її органів; верховенство конституційного закону в системі нор­мативних правових актів держави, пряма дія конституційних норм.

Принцип розподілу влади передбачає відносно самостійне існування І функціонування трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та пудової, кожна з яких служить своєрідною противагою іншим. Цей принцип означає, що всі спори та конфлікти між гілками влади вирішуються право­вим шляхом.

Непорушність і гарантованість прав і свобод особи означає, що правова держава може вважатися такою лише у випадку, якщо вона встановлює, закріплює і реально забезпечує рівність всіх людей як суб'єктів пра­вового спілкування, рівність всіх перед законом. Люди повинні мати одна­кову правосуб'єктність, однакові можливості для досягнення будь-яких цілей, що не суперечать закону, або набуття будь-яких прав. Крім того, дер­жава повинна не тільки визнавати, але й гарантувати повний набір прав і свобод, що визнаються світовою спільнотою як природні права людини, тобто що належать їй від природи, від народження. До числа таких прав належать: право на життя, на людську гідність, недоторканість особи, жит­ла, свободу пересування, свободу совісті та ін. Держава також покликана захищати кожного від свавілля влади та посадових осіб.

Взаємна відповідальність особи і держави виявляється в тому, що в своїх взаємовідносинах особа та держава виступають рівними партнерами і володіють взаємними правами і обов'язками. Держава має право не тіль­ки вимагати від особи виконання встановлених законом обов'язків, але й сама несе перед особою певні обов'язки. Отже, особа може вимагати від держави реальності закріплених прав і свобод, захисту їх від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження дій та рішень, а також актів державних органів і посадових осіб, якими були порушені права і сво­боди громадян.

У числі названих ознак правової держави провідною є ознака пану­вання права. Без нього не можлива нормальна життєдіяльність суспільст­ва.

Важливою умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, затвердження в суспільстві верховенства загально­людських цінностей, клімату дотримання і підтримки демократичних тради­цій.

5. Втілення в життя ідей, принципів, функцій правової держави, по­будова її в Україні можливі тільки за реалізації ряду найважливіших умов, необхідних для існування правової держави. До їх числа належать еконо­мічні, політичні, а також державно-правові умови.

Правова держава є продуктом громадянського суспільства, його економічною основою є ринкова економіка, соціальною базою - громадяни-власники. Тому основною економічною умовою існування правової держа­ви є створення в країні громадянського суспільства, ринкової економіки, заснованої на приватній власності, і виникнення, так званого, середнього класу: громадян-власників.

Основною політичною умовою існування правової держави є наяв­ність у країні багатопартійної політичної системи. Провідним напрямом ре­алізації політичних умов існування правової держави є становлення в Україні сильних політичних партій парламентського типу.

Державно-правові умови існування правової' держави включають реформу органів державної влади та чинного законодавства.

Реформа державних органів повинна полягати в реалізації принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, створенні надійного механізму стримувань і противаг, балансу з метою забезпечення верхо­венства права над державою.

Жодне завдання в галузі економіки, політики, культури не може бути вирішене без міцної правової бази, без опори на закон. Важливу роль в іс­нуванні правової держави відіграє створення ефективно діючої судової влади, яка повинна бути основним засобом забезпечення верховенства права над державними органами, вирішення конфліктів між законодавчою і виконавчою владами, встановлення рівноваги між ними, забезпечення до­тримання принципу правової держави. Це основне завдання Конституцій­ного Суду. У зв'язку з переходом до ринкової економіки важливу роль віді­грає вдосконалення державного, адміністративного, фінансового, госпо­дарського, цивільного та інших галузей законодавства та створення необ­хідних правових умов для підприємницької діяльності.