Характерні ознаки бюджетних відносин.

Характерні ознаки бюджетних відносин.

Бюджет держави — центральна ланка фінансової системи суспільства. У фінансовій теорії і практиці його розглядають з двох позицій:

— за сутністю економічної категорії;

— за матеріальним вираженням цієї категорії.

Як об'єктивна економічна категорія бюджет відображає частину розподільних відносин, пов'язану з формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів держави. Бюджетним відносинам властиві такі ознаки:

— розподільний характер. За допомогою цих відносин здійснюються розподіл і перерозподіл ВВП та національного багатства країни з метою забезпечення держави таким обсягом бюджетних ресурсів, який вона потребує для повноцінного виконання своїх функцій;

— вартісне вираження відносин, тобто носієм бюджетних відносин виступають гроші;

— формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави, як кінцева мета бюджетних відносин.

Специфічними ознаками бюджетних відносин є їх перерозподільний, усеохоплюючий та законодавчо регламентований характер.

Перерозподільний характер полягає у перерозподілі через бюджет доходів юридичних і фізичних осіб.

Усеохоплюючий характер бюджетних відносин виявляється у тому, що вони охоплюють абсолютно всіх — кожного громадянина, кожне підприємство, кожну державну структуру.

Оскільки бюджетні відносини мають перерозподільний і всеохоплюючий характер і відображаються на формуванні доходів юридичних і фізичних осіб та держави, вони регламентуються у законодавчій формі. Регламентування здійснюється на трьох рівнях:

по-перше, відповідними законами про побудову бюджету і бюд­жетної системи, в яких визначається склад доходів і видатків бюджету, склад бюджетної системи і принципи її побудови, розмежування доходів та видатків між бюджетами, загальні засади бюджетного процесу, тобто порядку складання і виконання бюджету;

по-друге, законами, що регламентують формування доходів і фінансування видатків (податкове законодавство, законодавство про окремі напрями діяльності держави, наприклад про освіту, і засади їх бюджетного фінансування);

по-третє, на основі прийняття щорічних законів (чи відповідних рішень місцевої влади) про бюджет на поточний рік, в якому затверджується обсяг доходів і видатків бюджету поточного року, джерела їх формування і напрями фінансування, стан бюджету.

Роль і місце бюджету у перерозподільних відносинах у суспільстві.

Бюджет держави є головним елементом перерозподілу ВВП. Він використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фін.ресурсів з урахуванням вимог раціонального розміщення виробничихсил, піднесення національної економіки, прискорення соц. розвитку і поліпшення соц.захищеності найменш забезпечених верств населення. Через видатки та податки бюджет виступає важливим інструментом регулювання і стимулювання національної економіки. Бюджет використовується для впливу на підвищення норми нагромадження, прискорення темпів економічного росту, стимулювання НТП, регулювання темпів оновлення і розширення основного капіталу, вирівнювання галузевих пропорцій, розвиток соц.інфраструктури. Фінансове забезпечення соціальної політики – підтримка найменш захищених верств населення, а також функціонування закладів охорони здоров’я, освіти, культури, науки і соц. захисту.

Система доходів бюджету.

доходи бюджету - це частина фінансових ресурсів, що створюються в процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються в бюджеті на основі правових норм для виконання державою (місцевим самоврядуванням) своїх функцій1. Доходи бюджету можна класифікувати:
I. За рівнями бюджетної системи - доходи, які повністю зараховуються до державного бюджету; доходи, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, та доходи, які розщеплюються на частини, котрі зараховуються до державного і місцевих бюджетів.
II. За групами, підгрупами та видами відповідно до класифікації доходів бюджету. Доходи бюджету поділяються на такі групи - податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та офіційні трансферти.
III. За періодичністю зарахування - систематичні та разові доходи.
IV. За змістом - доходи загального фонду бюджету та доходи спеціального фонду бюджету.
V. За призначенням територіального формування - власні доходи, закріплені доходи бюджетів та регулювальні доходи бюджетів.
VI. За методами формування бюджету доходи бувають від прямого вилучення доходів з державного сектору економіки; від державних угідь, майна і послуг; від перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків.
VII. За джерелами формування - зовнішні і внутрішні. Формування зовнішніх доходів бюджету відбувається за рахунок надходжень від міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів, а внутрішніх - від перерозподілу фінансових ресурсів у межах держави.
VIII. За обставинами надходження в бюджет - звичайні і надзвичайні доходи.
Надходженнями до бюджету є доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів. Джерелами фінансування бюджетного дефіциту є кошти, що надходять лише в тимчасове користування на поворотній основі - державні позики. Сюди також належить використання грошової емісії.

У системі доходів бюджету особливу роль відіграють офіційні трансферти. Їх можна розділити на дві групи: внутрішні й зовнішні. Внутрішні, або бюджетні, трансферти відображають перерозподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи. Будучи доходами одного бюджету, вони одночасно є видатками іншого, а тому з позицій бюджету держави в цілому не є доходами. Зовнішні трансферти, наприклад гранти та дарування від юридичних і фізичних осіб даної країни чи з-за кордону, є реальними доходами. Однак це доходи разового і випадкового характеру, які не відіграють відчутної ролі.

Податкові доходи бюджету.

Система видатків бюджету.

Видатки державного бюджету — це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій і виражають економічні відносини, на основі котрих здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Згідно з функціями, які виконує держава, видатки бюджету поділяються на:

1) видатки на здійснення загальнодержавних функцій (на вищі органи державного управління, органи місцевого самоврядування, фінансову та фіскальну діяльність, зовнішньополітичну діяльність, фундаментальні дослідження, проведення виборів і референдумів, обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів);

2) видатки на оборону (на військову оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розроблення у сфері оборони);

3) видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу (на діяльність із забезпечення громадського порядку, боротьбу зі злочинністю, охорону державного кордону, протипожежний захист і рятування, судову владу, кримінально-виконавчу систему та виправні заходи, діяльність у сфері безпеки держави, нагляд за дотриманням закону та представницькі функції у суді, дослідження і розроблення у сфері громадського порядку);

4) видатки на економічну діяльність держави (на сільське господарство, лісове та мисливське господарство, рибне господарство, паливно-енергетичний комплекс, промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, телекомунікації, інформатику, інші галузі економіки)

5) видатки на охорону навколишнього природного середовища (на запобігання та ліквідацію забруднення навколишнього середовища, охорону та раціональне використання природних ресурсів, утилізацію відходів, збереження природно-заповідного фонду);

6) видатки на житлово-комунальне господарство (на житлове господарство, комунальне господарство, іншу діяльність у сфері житлово-комунального господарства);

7) видатки на духовний та фінансовий розвиток (на фізичну культуру і спорт, культуру та мистецтво, засоби масової інформації);

8) видатки на охорону здоров'я (на поліклініки, швидку та невідкладну допомогу, лікарні, санаторно-курортні заклади, іншу діяльність у сфері охорони здоров'я);

9) видатки на освіту (на дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, матеріальне забезпечення навчальних закладів);

10) видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення (на соціальний захист у випадку непрацездатності, соціальний захист пенсіонерів, ветеранів війни та праці, соціальний захист сім'ї, дітей та молоді, соціальний захист безробітних).

Внутрішні джерела

1.Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.

2.Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів.

3.Інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів

Зовнішні джерела

1. Залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу.

2. Одержання підприємством безплатної фінансової допомоги.

3. Інші джерела формування власних фінансових ресурсів

 

Види банкрутства

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Навмисне банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової нездатності, шляхом надання недостовірних даних.

2. Фіктивне банкрутство - свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов 'язань або знижки сум кредитної заборгованості.

3. Навмисне банкрутство - навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування.

4. Реальне банкрутство - повна нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використання капіталу.

Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє підприємству здійснювати ефективну діяльність, і воно стає банкрутом.

5. Технічне банкрутство - неплатоспроможність підприємства, викликана істотним простроченням його дебіторської заборгованості. Дебішорська заборгованість перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевершує обсяг фінансових зобов 'язань.

Факт банкрутства підприємства не означає, що збитки нестимуть не тільки його власники, але також кредитори, партнери, споживачі і так далі. Крім того, банкрутство є одним з чинників макроекономічної нестабільності, оскільки зменшуються податкові платежі до бюджету, збільшується - число безробітних, формується негативний мультиплікативний ефект,

30. Методи діагностики ймовірності банкрутства.

Банкрутство - підтверджена документально нездатність суб'єкта господарювання платити за своїми борговими зобов'язаннями і фінансувати свою трудову діяльність через відсутність коштів. Банкрутство є результатом взаємодії факторів, які можна розділити на зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх можна віднести:

скорочення попиту на продукцію під­приємства і спад цін на неї;

зростання цін на сировину, матеріали й енергоресурси;

економічна криза та інфляція в країні.

До внутрішніх причин банкрутства можна віднести:

недостатньо кваліфіковане керівництво підприємством;

його нездатність своєчасно і пра­вильно реагувати на зміни в економіці;

промахи у виробничо-технічній політиці;

помилки у виборі стратегії розвитку підприємства;

невміння організувати колектив на виконання поставлених завдань.

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Розрізняють три основні напрямки прогнозування ймовірності банкрутства підприємства

1. Оцінка та прогнозування показників задовільності структури балансу

Коефіцієнт загальної ліквідності (≥ 2)

Коефіцієнт забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом (>0,1)

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (>1)

Коефіцієнт втрати платоспроможності (>1)

2. Система формалізованих та неформалізованих методів

Формалізовані методи: класичні методи аналізу фінансово-господарської діяльності; традиційні методи економічного аналізу; методи математичної статистики вивчення зв‘язків; економетричні методи; методи економічної кібернетики та оптимального програмування; методи дослідження операцій та теорії прийняття рішень;

Неформалізовані методи: ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв‘язках та залежностях

3. Розрахунок індексу кредитоспроможності

Моделі західних аналітиків: Z-рахунок Е. Альтмана, Р. Ліса, Таффлера і Тішоу, показники У. Бівера;

Методи та моделі аналітиків пострадянського простору:R-модель, метод рейтингової оцінки Р. Сайфуліна та Г. Кадикова

 

«Фінансова діяльність суб’єктів господарювання»

1.У чому полягає завдання фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. За національними стандартами ФД розглядають як звичайну д-сть, в рамках якої виділяють інвестиційну, операційну та фінансову діяльність. Інвестиційна діяльність – придбання чи реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів. Рух грошових коштів в результаті інвет. д-сті визначається на основі аналізу змін у статтях таких розділів балансу: «Необоротні аткиви», «поточні фінансові інвестиції» Власний капітал»; «Довгострокові зобов’язання»; «Поточні зобов’язання». Операційна діяльність – це основна діяльність п-ва, пов’язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення п-ва і забезпечує основну частку його доходу, а аткож інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової. Основний зміст ФД полягає у фіннасуванні підприємства. Основними завданнями ФД є: 1)виконання зобов’язань перед різними контрагентами; 2)пошук резервів підвищення рентабельності, ліквідності та платоспроможності; 3)пошук адекватних джерел фінансування з урахуванням можливостей розвитку компанії; тобто мобілізація К має бути в обсязі, необхідному для вир. і соц. розвитку компанії; 4) контроль за ефективним і цільовим використанням наявних фінансових ресурсів. Основними напрямами ФД є: 1) фінансове прогнозування та планування; 2) фінансовий аналіз і контроль; 3) поточна фінансова дільність. Фінансове прогнозування і планування спрямовані на визначення потреби необхідної суми, визначення джерел надходження необхідного капіталу визначення умов. Фінансовий аналіз і контроль спрямований на визначення прорахунків, які мали місце на 1-му етапі, визначення можливості і резервів зниження витрат і підвищення доходів за всіма напрямками діяльності. До типових прикладів руху коштів у результаті фінансової діяльності слід віднести: надходження власного капіталу; отримання позичок; погашення позичок; сплата дивідендів.

2.Організація фінансової діяльності підприємств.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами: комерційний розрахунок; неприбуткова діяльність; кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами. Основний метод фінансової діяльності — комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку. Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню. Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах: повна господарська і юридична відокремленість; самоокупність; прибутковість; самофінансування; фінансова відповідальність. Усі принципи між собою тісно взаємозв’язані й становлять єди­не ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльності є цілком логічним. Завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності — отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності. Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах: господарська і юридична відособленість; самоокупність; фінансова відповідальність.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами: плановість; цільовий характер виділених коштів; виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи; підзвітність. Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис — це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу. Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватись на підставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Отже, фінансування здійснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необхідність контролю випливає з того, що цей метод фінансової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорсткий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій та установ.

3.Види діяльності підприємства та їх характеристика.

Класифікація видів діяльності: Звичайна діяльність — будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які забезпечують її або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. Основна діяльність — операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частину його доходу. Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які є складовою еквівалентів грошових коштів.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. Надзвичайна діяльність — операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно. Витрати, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності (опе­раційні витрати), включають: собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Елемент витрат представляє собою сукупність економічно однорідних витрат. За елементами операційні витрати поділяються на матеріальні, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати. Витрати операційної діяльності поділяються на такі, що безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції, наданням послуг чи виконанням робіт, і витрати, що пов’язані з організацією, управлінням, обслуговуванням і забезпеченням основної діяльності. Перша група витрат включається до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), а друга обліковується відокремлено. До неї відносяться адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Тимчасові рахунки починають новий звітний період із нульового сальдо, на яких накопичується інформація про доходи за даний період, що дає змогу використовувати накопичену інформацію при складанні проміжної звітності (квартальної, за півроку, за дев’ять місяців).У кінці періоду рахунки доходів (як, до речі і рахунки витрат) закриваються через списання їх сальдо на рахунок 79 «Фінансові результати». Інструкція до нового Плану рахунків дозволяє закривати рахунки доходів та витратщомісяця абопо закінчені звітного року.

4.Форми фінансування підприємств та їх характеристика.

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності.Термін «фінансування» характериз всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення).Основні форми фінансування. Їх здебільшого класифікують за такими кри­теріями: а)залежно від цілей фінансування; б)за джерелами надходження капіталу; в)за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства. Залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми: фінансування при заснуванні підприємства; на розширення діяльності; рефінансування; санаційне фінансування.За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал.Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку.В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають та­кож як Cash-flow-фінансування. Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел.До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать: кредити банків (довго- і короткостр); кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги; заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести: нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т. ч. так звані стійкі пасиви); доходи майбутніх періодів.Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів.У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій. У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу.Звичайно, не можна надати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування.В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок.Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — зовнішні.

5.Особливості фінансової діяльності суб’єктів підприємництва різних організаційно-правових форм.

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ БЕЗ СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України. Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі. Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення.

ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, вклю­чаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами. Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи. Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах.

Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб’єктом колективної власності, має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств

Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяльності АТ визначається особливостями формування статутного капіталу. Згідно з вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу ВАТ повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства. Акціонерами товариства визнаються фізичні та юридичні особи, які є власниками його акцій. Засновники АТ здійснюють свої внески у статутний капітал згідно із засновницьким договором, решта акціонерів — на умовах договору купівлі-продажу акцій, укладеного із засновниками; при збільшенні статутного капіталу — на основі договору з товариством чи фінансовим посередником. Організація фінансово-господарської діяльності у формі акціонерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капіталу, зокрема власного. Фінансування акціонерного товариства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій (простих і привілейованих), випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички.

Особливості фінансової діяльності командитних і повних товариств

Поряд із суб’єктами господарювання, власники яких несуть обмежену відповідальність за боргами товариства, можуть ство­рюватися також господарські одиниці, власники яких несуть необмежену відповідальність. До таких суб’єктів господарювання належать товариства з повною відповідальністю та командитні товариства. Ці товариства діють на підставі установчого договору. Повним визнається таке товариство, всі учасники якого ведуть спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Якщо в установчому договорі визначаються кілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (комплементаріями), є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Вкладники командитного товариства, які несуть обмежену відповідальність, також називаються командитистами. В установ­чому договорі стосовно командитистів указуються тільки сукуп­ний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю.

Фінансова діяльність кооперативів

Кооператив — юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності та обслуговування переважно членів кооперативу. В Украї­ні кількість членів кооперативу залежить від його виду та галузі діяльності. У Німеччині, наприклад, мінімальна кількість членів будь-якого кооперативу становить сім осіб. Вважається, що головною метою створення кооперативів є не стільки одержання прибутку, скільки фінансове, організаційне сприяння господарській діяльності та задоволення економічних потреб його членів. Кооператив має всі ознаки підприємства: самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, виконавчі органи. Основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут.

Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Членом кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами. Статутний капітал кооперативів формується за рахунок пайових внесків. Пай — майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток капіталу кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в т. ч. грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розміри пайових внесків встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Планування прибутків і збитків. Планування ліквідності

Головним напрямом бюджетування є розробка бюджету прибутків і збитків підприємства, які очікуються в плановому періоді. Прогноз фінансових результатів доцільно складати за формою, передбаченою для складання відповідного звіту (форма 2). Інформація, яка міститься в бюджеті фінансових результатів, є основою для подальшого планування руху грошових коштів та платоспроможності підприємства. Необхідність планування фінансових результатів зумовлена такими чинниками:по-перше, потребою в інформації щодо майбутніх фінансових результатів і можливих джерел фінансування інвестицій і виплати дивідендів;по-друге, необхідністю визначення потреби в капіталі, зокрема капіталі для фінансування затрат, відповідно оборотних активів у плановому періоді;по-третє, необхідністю оцінки рівня податкового навантаження в плановому періоді.Планування фінансових результатів може мати як короткостроковий, так довгостроковий характер. За одиницю періоду планування може братися місяць, квартал, рік. Основою планування фінансових результатів є інформація, що міститься в бюджетах реалізації та виробництва продукції.