Внутрішні джерела фінансування підприємств та їх характеристика

Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства

Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий — на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками. До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; забезпечення наступних витрат і платежів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів. Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Підкреслимо, що амортизаційні відрахування не належать до самофінансування (як це досить часто можна зустріти у вітчизняній економічній літературі). Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність. Рішення власників підприємства про обсяги самофінансування є одночасно і рішенням про розмір дивідендів, які підлягають виплаті. Залежно від способу відображення прибутку в звітності, зокрема в балансі, виокремлюють: а)приховане самофінансування; б)відкрите самофінансування (тезаврація прибутку). 1.Приховане самофінансування. Це приховування прибутку до оподаткування шляхом формування прихованих резервівз метою отримання відтермінування сплати податків і виплати дивідендів. Проявляються приховані резерви при їх ліквідації, тобто таким чином відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів. Приховані резерви є частиною власного капіталу підприємства, яка не відображена у його балансі, отже, обсяг власного капіталу у результаті їх формування буде меншим, ніж це є насправді. Є два способи формування прихованих резервів у балансі: 1)недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації); 2)переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями “Забезпечення наступних витрат і платежів”, “Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків” тощо).

2. Відкрите самофінансування, або тезаврація прибутку – спрямування прибутку на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Тезаврований прибуток відображається в балансі підприємства за такими позиціями: у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства; в активіві може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об’єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.