Культурний ареал та його вплив на переклад художнього тексту.

Частіше йдеться про переклад у межах одного культурного ареалу, який умовно можна назвати європейсь­ко-північноамериканським. У цьому ареалі панівне станови­ще посідають споріднені між собою індоєвропейські мови - англійська, французька, російська, іспанська, італійська, ук­раїнська, німецька, польська... Між людьми, які розмовля­ють цими мовами, існують істотні відмінності, і все ж певні спільні риси менталітету просвічують крізь ці відмінності. Завдяки цьому сприймання першотворів при перекладі від­бувається легше й інтенсивніше.

Складніша ситуація виникає, коли перекладається твір з іншого культурного ареалу. Спробуймо схарактеризувати й згрупувати основні труднощі, які підстерігають перекладача.

1. Відсутність спільної духовної основи у двох культур, що належать до різних ареалів. Якщо європейсько-північноаме­риканський ареал спирається на духовну спадщину Старого й Нового Заповітів, то в далекосхідному ареалі аналогічну роль виконують твори Конфуція, а в мусульманському аре­алі - Коран. Усе це накладає на перекладача додаткові зо­бов'язання: він має не тільки перекласти конкретний твір, а й представити належним чином новим читачам невідому їм культуру. Наприклад, загальновідомий у мусульманському світі обов'язок кожного правовірного молитися у визначений час п'ять разів на день очевидно потребує пояснення в пере­кладі. Пояснення потребує і звичай звертатися до Аллаха на початку кожного публічного виступу на будь-яку тему, що контрастує із забороною згадувати ім'я Господа всує, наяв­ною у заповідях, одержаних Мойсеєм від Бога, і багато інших особливостей культури, далекої від європейської.

2. Відмінні стосунки між людьми. Наприклад, поняття родини в Африці дуже відрізняється від європейського. У Західній Європі родина складається з батька, матері і дітей, тоді як до африканської сім'ї належать усі родичі. Коли в од­ну африканську державу було завезено підручники, за якими діти мали вивчати французьку мову, діти обурилися: хіба можна оті куці європейські сім'ї вважати справжніми родина­ми? У японській мові (а точніше було б сказати: у японській культурі) існує кілька ступенів ввічливості залежно від соціального становища людини, до якої звертаються. Від­творити їх у перекладі - річ майже неможлива.

3. Екзотичні реалії - звичаї, одяг, страви, напої, житло, по­суд. Певні труднощі викликає, скажімо, опис традиційного японського житла. Що скажуть українському читачеві такі слова, як «фусума» (розсувна стінка в будинку) чи «токонома» (глибока ніша, що прикрашає кімнату), чи «сасимі» (на­стругана сира риба, яка є національною стравою японців)? Залишати ці слова у тексті, один раз пояснивши їх у приміт­ках, чи, можливо, дати описовий переклад?

4. Велика відстань між мовою-джерелом і цільовою мо­вою. У тюркських мовах мусульманського ареалу, а також у мові фарсі відсутній граматичний рід, через що почуття ко­хання, дружби і містичної любові до божества можуть ви­ражатися однаково. Це завдає великого клопоту переклада­чам, яким у цьому випадку «заважає» граматичний рід їхньої мови.

5. Відмінні принципи побудови літературного твору. Сло­ва класичної китайської мови односкладові, і найпоширені­шою формою поезії епохи династії Тан (VII - IX ст.) були чо­тиривірші з п'яти чи семи слів-складів у рядку. Зрозуміло, що зберегти водночас і зміст, і зовнішню форму такої поезії у пе­рекладі мовою, в якій односкладові слова відносно мало по­ширені, - неможливо. Доводиться йти на компроміс, видов­жувати віршовий рядок і відмовлятися від багатоскладових слів. Основна форма японської поезії - танка складається з п'яти рядків за схемою 5-7-5-7-7, кожне слово також одно­складове, отже, загальна кількість становить 31 склад. І труд­нощі перекладу таких творів не менші, ніж у випадку наведе­них вище китайських віршів.

Усі ці й багато інших невідповідностей, що існують між різними культурними ареалами, дуже ускладнюють працю перекладача і часом вимагають від нього справжньої вірту­озності.