Особливості перекладу поезії.

1. Відмінності поетичного твору від прозового, що зумовлюють специфіку перекладу поезії.

2. Ритм, метр та рима в англомовній поезії: особливості сприйняття та передавання при перекладі.

3. Жанрові різновиди поетичних творів та особливості їх перекладу (сонет, балада, поема, елегія, лірична мініатюра).

 

І при перекладі прози і при перекладі поезії перекладач пра­цює з одним й тим самим матеріалом - мовою, через яку ви­ражаються думки і почуття. Однак, для поезії характерним є інше художньо-образне мислення, інша образна будова, тому усі аспекти поетичної творчості повинні розглядатися особливо, окремо від про­зи, включаючи і такий аспект як навчання поетичному перекладу, тобто передачу тих знань, які допоможуть молодим перекладачам ще зі студентської лави виховати свій поетичний смак, включитися до цієї захоплюючої роботи.

Перекладач поезії має з легкістю фокусника володіти всіма при­йомами, що дозволяють знайти єдині вірні - ніжні, хвилюючі, за­хоплюючі чи гнівні - слова, які роблять поезію поезією. Оволодіти мовою поетичних асоціацій, витонченою системою метафоричного мислення, проникнути у внутрішній смисл слів, зрозуміти значення форми - все це важко, але необхідно, аби відтворити рядки, які при­падають до душі.

Поезія - це той вид літератури, який вимагає від перекладача спе­цифічних зусиль, тому що у віршованому творі форма ставить жорсткі рамки і не дозволяє ані надмірно розширяти, ані звужувати змістовні параметри. Певними аспектами поетичного тексту, якими визначається неможливість передати окремі його особливості при принциповій пе- рекладності усього тексту в цілому, - є звукова та ритмічна організація тексту. В них виявляється будова мови першотвору, яка відрізняється певними звуковими рисами від мови перекладу. Відомі приклади пре­красних поетичних перекладів, у яких традиційна для мови оригіналу ритмометрична структура замінювалась іншою, більш зрозумілою і звичною для мови і культури перекладу. Скажімо, Марина Цвєтаєва, дотримуючись вимог французького силабічного вірша, при перекладі пушкінського "Пиру під час чуми", створює французький еквівалент російського чотиристопного ямбу, у метр якого при читанні гімну Чумі укладаються усі рядки її перекладу. Таких прикладів існує безліч.

При пошуках ритмічного еквівалента розміру першотвору необ­хідно пам'ятати про мовні обмеження, що роблять точну передачу рит­му оригіналу принципово неможливою. Тут важливо знаходити такі відповідності, які базуються не на уявній звуковій подібності, а на схо­жості сталих, зафіксованих вживань того або іншого розміру у двох метричних системах.

Сучасна наука про фонологічну (смисло-розрізнювальну) роль зву­ків мови виходить з того, що звучання і значення у мові дуже тісно пе­реплетені. Це особливо чітко проявляється у поетичній мові. Отже, при перекладі поезії, як і при перекладі художньої прози, що закономірно організована у звуковому відношенні, завдання полягає не в передачі звукових повторів і звукопису як такого, а у передачі зв'язків між звуко­вим оформленням тексту і його значенням. Самі сполучення звуків мо­жуть підхоплювати головну тему вірша, яка втілюється у його ключо­вому слові. Необхідність передачі не тільки тих самих значень, що є у тексті оригіналу, а й тих самих співвідношень між значенням і звучан­ням, утруднює завдання перекладача, тому що усі мови, навіть близь- коспоріднені, відрізняються неповторними співвідношеннями між зву­ком і смислом. Перекладач неминуче видозмінює те, що перекладає, і якщо відтворюються усі відтінки смислу, то виникає необхідність змі­нити або кореневий склад, або звукову інструментовку, ритміку тощо. Неможливо зберегти вірність одразу всім цим параметрам, інакше дві мови мусили б мати одну й ту саму природу в усіх відношеннях, тобто, були б однією мовою. При перекладі доводиться відтворювати щось одне і жертвувати іншим, і тоді твір перестає бути органічним. Задля збереження органічності твору необхідно певною мірою пожертвувати усіма трьома аспектами мови: смисловим, граматичним і звуковим, і наново створити іншою мовою якийсь інший твір - "відповідь духу да­ного народу на ідеальну тему, втілену іншим народом".

Поетична організація художньої мови впливає на закономірності віршованого перекладу. Тут, як і при аналізі прози, слід говорити про "стилістичний ключ" - ритм, інтонацію, синтаксичну будову, художні образи та інші літературні компоненти. Однак, усі ці елементи регла­ментуються жорсткими рамками законів поезії. Переклад, як відомо, характеризується цілковито визначеним і струнким ритмом, що знахо­дить вираження в законах віршоскладання - в метричних одиницях та їх різноманітних сполуках.

Поетичний синтаксис дуже відрізняється як від звичайного роз­мовного, так і від синтаксису художньої прози. В ньому часто порушу­ється звичний порядок слів, і це вважається закономірним. "Зрозуміло, бувають випадки, коли наближення синтаксичної будови вірша до син­таксису прози вважається ознакою великої майстерності (композиційні закони вірша надзвичайно утискають поета, і домогтися у вірші вільної синтаксичної будови є справою доволі складною. Але буває навпаки: прозаїчний синтаксис призводить до спрощення, до примітивності вір­ша, позбавляє вірш його специфічного піднесеного характеру, знижує його музичність і перетворює на ритмічну прозу, тобто на інший вид літературної творчості".

Головною рисою поетичного перекладу, порівняно з прозаїчним, є його доволі вільний характер. Чітка композиція і умовність поезії не дозволяють знаходити прямі відповідники значно більшою мірою, ніж це відбувається при перекладі прози. Серед специфічних особли­востей поетичного перекладу слід назвати і проблеми передачі сис­теми рим.

Ритм - це повторюваність подібних явищ через певні, сумірні про­міжки. Те, які саме елементи поділяють текст на сумірні відтинки, ви­значає систему віршування. Ритм може будуватися на кількості складів у вірші (силабічний вірш), або на наголосах у вірші (тонічний вірш), або на чергуванні певних груп складів, що розрізняються як довгі і ко­роткі (метричне віршування), як наголошені і ненаголошені (силабо-тонічне віршування). В усіх випадках віршований ритм виникає лише із співвіднесення віршів, як сумірних відтинків.

Метр - це віршований розмір, визначення головних особливостей ритмічної одиниці, що покладена в основу даного віршованого твору, це міра вірша, його загальна схема, до якої тяжіють, з певними варіаці­ями усі його одиниці.

Рима - повторення окремих звуків, або звукових комплексів, що пов'язує закінчення двох, або більше рядків (в цьому полягає відмін­ність рими від алітерації давньогерманського і тюркського вірша). У римі можуть повторюватись окремі звуки, слова, групи слів, а іноді і цілі рядки. В організації вірша римі належить дуже важлива роль: вона пов'язана зі звуком, ритмом, лексикою, інтонацією, синтаксисом, стро­фікою. Лексична функція рими полягає в тому, що вона виділяє слова, пов'язані звуковим повтором і, тим самим підсилює його асоціативну сферу. Рими бувають точними і неточними. Точна рима - це співзвуч­ність, у якій співпадають усі звуки. За розташуванням у рядках рими поділяються на парні, або суміжні (АА ББ), перехресні (АБ АБ) і кіль­цеві (АБ БА).

Для англійського віршування типовою є так звана "зорова" рима, коли слова співпадають лише графічно, але відрізняються фонетично.

Англійська і американська поезія, приблизно після Першої світової війни, практично відмовилися від правильного розміру і рими. Важли­во підкреслити, що це сталося не поступово, а різко демонстративно. Це був протест, відштовхування від налагодженого способу життя, який визначав ті художні й естетичні концепції, які після війни і того, що за нею послідувало сприймалися як віджиті і, навіть, фальшиві та лицемірні. Рима і розмір й досі використовуються в сучасній англій­ській і американській поезії, але лише для створення певних, свідомо вживаних ефектів.

Сприйняття рими і розміру англійським чи американським чита­чем може зазнавати деяких змін, однак лінгвістичні факти, а саме безкі­нечно велика можливість римування у слов'янських мовах, що витікає з їхньої флективної природи, залишаються незмінними. Відносність і часова обмеженість будь-якої перекладацької стратегії і тактики, їхня залежність від перемінних факторів - деякі змінюються повільно, інші впродовж кількох років, - викликає необхідність, або бажаність дово­лі часто робити нові переклади визначних поетичних творів, оскільки змінюється "фон сприймаючої культури".

 

СОНЕТ

Переклад творів такої канонічної (чітко визначеної) фор­ми, як сонет, має свої особливості. Перекладач сонета пере­буває в складнішій ситуації порівняно з перекладачем лірич­ної поезії такого ж обсягу, яка не має наперед визначеної усталеної структури.

Сонет - це поетичний твір, який складається з чотирнад­цяти рядків. Існує два різновиди сонетів: італійський (два чо­тиривірші зі спільними римами і два тривірші, так звані тер­цети) і англійський (три чотиривірші з різними римами і за­ключний двовірш, який має свою риму). Основою кожного сонета є діалектичний розвиток його змісту. В сонеті італійського типу перша строфа стверджує певну думку, друга її заперечує, а терцети дають узагальнений висновок. У сонеті англійського типу думка розвивається протягом трьох строф, а заключні два рядки дають їй новий поворот.

Сонет є найскладнішою з форм ліричної поезії. Вільне во­лодіння цією формою - ознака високої майстерності автора. Максим Рильський так писав про сонет:

...Сувора простота,

Що слова зайвого в свої рядки не прийме,-

Ось форма, що віки розкрили їй обійми.

У класичному італійському сонеті навіть заборонялося двічі вживати одне й те ж слово. Щоправда, згодом ця забо­рона вийшла з ужитку, проте й у наш час вживання в сонеті повторів повнозначних слів небажане.

Визнаними майстрами сонетів є Франческо Петрарка, Мікеланджело, Вільям Шекспір, Олександр Пушкін, Адам Міцкевич, Іван Франко. В українській поезії XX ст. визначни­ми сонетярами є Максим Рильський й Дмитро Павличко.

 

William Shakespeare

(1564-1616)

SONNET 116

Let me not to the marriage of true minds

Admit impediments. Love is not love

Which alters when it alteration finds,

Or bends with the remover to remove:

O, no! it is an ever-fixed mark

That looks on tempests, and is never shaken;

It is the star to every wandering bark,

Whose worth’s unknown, although his height be taken.

Love's not Time's fool, though rosy lips and cheeks

Within his bending sickle’s compass come;

Love alters not with his brief hours and weeks,

But bears it out even to the edge of doom.

If this be error and upon me proved,

I never writ, nor no man ever loved.

 

Переклад Д. Паламарчука

He буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

 

Любов - над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це - зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

 

Любов - не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі —

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

 

Як це брехня - я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

 

Переклад Д. Павличка

Не визнаю я перепон для шлюбу

Правдивих душ і серць. То не любов,

Що годиться на речену їй згубу,

Міняється зі зміною умов,

О ні! То зірка у небеснім мреві,

Знак, що його нічим не досягти,

Маяк, що посилає кораблеві

Сигнали порятунку з темноти.

Любов - то не часу нікчемний блазень,

Що тне серпом троянди запашні;

Ні, то судьба, іцо без повчань і казань

Живе віки, а не короткі дні.

Якщо не так - я не створив нічого,

І в світі не любив ніхто нікого.

 

Завдання:

1.Які стилістичні засоби превалюють в оригінальному тексті?

2. Порівняйте стилістичний баланс оригінального тексту і перекладу.

3. Кому з перекладачів вдалося краще відтворити формальні особли­вості тексту?

4. Який переклад більше відповідає оригіналу за своїми емотивними особливостями?