За сімома замками (печатями)

У Біблії згадується про книгу, яку нікому не вдавалося розгорнути, щоб подивитись, що в ній написано. Книга була за сімома печатками. У давнину на важливі документи накладали декілька печаток. А було їх сім тому, що це число вважали магічним. Люди сподівалися зберегти таємницю за допомогою надприродних сил.

У сучасній мові цей фразеологізм уживають на позначення чогось далекого, неприступного, неможливого для користування.

Заткнути за пояс

У часи Київської Русі ходити без пояса і чоловікам, і жінкам вважалося великим гріхом. Під час хрещення православне немовля підперезували. Пояс ніби ділив людське тіло на дві половини: верхню, що є вмістилищем душі, та нижню — нечисту, земну. Жодна мати не випускала дитя на вулицю непідперезаним, боячись наслання, зурочення. Зірвати пояс у людини — означало її смертельно образити. Того, хто ходив підперезаним, вважали фізично і духовно сильним, майстром своєї справи. Тому він міг невмілих, слабких, легкодухих заткнути за пояс.

Отже, «затикати за пояс» — значить перевершувати кого-небудь у чомусь.

За царя Гороха

Жодних історичних підтверджень, що цар Горох колись існував, немає. Це радше вигаданий персонаж, згадкам про якого не менше трьох тисяч років. Відомий вислів «за царя Гороха, як було людей троха». А можливо, це казковий Котигорошко, який народився з горошини.

В одній карпатській легенді розповідається, що на горі Городищі жив колись цар Горох, який володів великим замком-палацом, але дні й ночі проводив у льосі, бо мав лихі очі. Як гляне — людина помирає, будинок руйнується… Надвір його виводили із зав’язаними очима. А коли він захотів побачити світ на власні очі, йому відрубали голову. Місто, в якому жив цар Горох, пішло під землю, а на його місці утворилася трясовина.

Фразеологізм «за царя Гороха» означає дуже давно, за незапам’ятних часів.

Зачароване коло

За народним повір’ям, з молитвами і закликами захиститися від нечистої сили можна, описавши навколо себе коло, проте людина не могла його полишити, бо ззовні чекала небезпека. За цим самим принципом колись люди обходили дім і двір з предметами, що мали магічну силу: кочергою (коцюбою), мітлою. Навіть міста оборювали, щоб захистити від ворогів та пошестей.

У сучасному розумінні «зачароване коло» — скрутне, безвихідне становище; постійне повернення до відправної точки у розв’язанні проблеми.

Зелена вулиця

Ще століття тому цей вислів викликав жах. Зеленою вулицею тоді називали прохід між двома шеренгами солдат, озброєних гнучкими прутами (шпіцрутенами), яким проганяли нещасних засуджених. З обох боків на них сипали удари, часто в кінці такої вулиці людина помирала від болю.

З розвитком транспорту і впровадженням регулювання дорожнього руху фразеологізм змінив своє значення. Зелена вулиця — відкритий вільний проїзд, де горить лише зелене світло світлофорів.

У переносному значенні «зелена вулиця» — це пряма, вільна дорога; можливість реалізувати свої задуми без перепон.

Зірковий час

Австрійський письменник Стефан Цвейг (1881—1942) у новелі «Зірковий час людства» писав: «Одна миттєвість визначає долю сотень поколінь, направляє життя окремих людей, всього народу чи навіть людства». Такі історичні миттєвості він називав зірковим часом. Відтоді про визначальні моменти в житті людства чи людини, коли вирішується доля і складаються найсприятливіші умови для самореалізації, кажуть, що це зірковий час.

Зі щитом або на щиті

У давнину війни між різними племенами й державами були звичним явищем, тому особливо цінувалися мужність, відвага і вправність у бою. Найбільше уваги вихованню цих якостей приділяли у давньогрецькій державі Спарті, мешканці якої славилися витривалістю, строгістю і безстрашністю. Загинути в бою вони вважали найвищою честю, а зазнати поразки, віддати ворогові зброю і повернутися живим — страшною ганьбою. Існував також звичай виносити загиблого воїна з поля бою на щиті. За легендою, одна спартанка, проводжаючи сина у бій, подала йому щит зі словами «З ним чи на ньому», що означало: повертайся або переможцем, або мертвим, але збережи свою честь воїна.

Вислів «зі щитом або на щиті» означає перемогти або загинути (зазнати поразки).

Злий геній

Стародавні римляни вірили, що геній — це дух-охоронець людини, який формує її характер і супроводжує протягом життя, впливаючи на її вчинки. Часто геніїв ототожнювали з демонами (злими духами, дияволами).

Образний вислів «злий геній» уживають для характеристики вчинків людини, ніби незалежних від її волі.

Знати, де раки зимують

Науковцям про зимівлю раків достеменно відомо мало. За однією версією, раки виривають у піску або камінні глибокі нори, в яких сплять усю зиму, тому знайти їх важко. За іншою — вони лазять по дну і навіть нерідко розмножуються.

Хай там як, а визначити, де саме раки зимують, — непросто. Тому цей фразеологізм означає вміння знаходити безпомилкове рішення, найвигідніший вихід зі становища; бути хитрим, спритним.

Знати на зубок

У народі існував звичай перевіряти на зуб (кусати) монети чи інші вироби із золота. Якщо на них не залишалось заглиблень від зубів, золото вважали справжнім, не підробкою.

Звідси й походить фразеологізм «знати на зубок», що означає дуже добре знати, глибоко засвоїти, вивчити напам’ять.

Золоте руно

У давні часи люди видобували золото, вимиваючи його з вод гірських річок за допомогою овечої шкури — руна, яке закріплювали на дні річки, а через деякий час забирали вже насичене коштовним металом. На думку істориків мови, саме про таке руно йшлося в міфі про Ясона та аргонавтів, з якого й постав популярний крилатий вислів.

Золотим руном називають багатство, золото, яким хочуть заволодіти, а аргонавтами — сміливих мандрівників, шукачів пригод.

Золотий вік

Давні греки склали чимало міфів про золотий вік, який створили на землі боги, коли ще не було Зевса. Тоді люди не знали горя, старості, виснажливої праці; жили на багатій землі, вмирали, тихо засинаючи.

Потім настав срібний вік, люди якого ціле століття були дітьми, але їхня зрілість тривала недовго. Вони були дуже гордими, не корилися богам, не приносили їм жертви, за що Зевс винищив їх.

Після цього настав мідний вік — час воєн, коли люди мали мідну зброю, жили в мідних будинках, не обробляли землі, а їжу здобували, грабуючи інших. Зрештою, вони винищили один одного.

Існував також залізний вік, коли боги не давали людям вільно зітхнути, примушували важко працювати; вік людський був дуже коротким, діти народжувалися старими; на землі панувала сила, а не закони, скрізь були чвари й непорозуміння; не було ніякого порятунку від зла — людство йшло до загибелі.

Тепер золотим віком називають щасливу пору; епоху розвитку, радісних змін, безпечного життя; період розквіту мистецтва, науки.

Золотий дощ

Для давніх греків Зевс був богом ясного дня і неба, дощу, бурі, грому, батьком усіх богів і людей. Він спокусив багатьох богинь і земних красунь, до яких приходив у різних подобах. До красуні Данаї, яку, за наказом батька, переховували в підземному замку, Зевс проник у вигляді золотого дощу.

Тепер вислів «золотий дощ» уживають, коли говорять про несподіване, раптове збагачення, що, ніби дощ, упало з неба.

З роси та води

Давні слов’яни на Івана Купала (7 липня) відзначали свято роси. Вони вірили, що на світанку цього дня роса має цілющі властивості, надає краси і здоров’я, тому нею вмивалися, промиваючи хворі очі, качалися в росі, вважаючи, що вона передає земну плодючість. Існує приказка: «Діти — то Божа роса». За народними прикметами, коли роса — то гарна погода, а коли немає — буде дощ. Часто молоко називають «Божою росою», бо воно живить, додає здоров’я.

Роса — єдина форма природної води, яка оживлює землю, робить її родючою, змиває все нечисте, хвороботворне і зле: недарма вогонь і воду використовували як засоби магічного очищення. Тому наші предки щиро бажали одне одному: «Будь багатим, як земля, а здоровим, як вода».

Вислів «з роси і води Вам» означає побажання доброго здоров’я, багатства, гарного врожаю.

Зустрічати хлібом-сіллю

Хліб і сіль в українців здавна були знаком чистоти і благородства намірів, гостинності. З хлібиною старости приходили сватати дівчину. Коли вперше бували в гостях, обов’язково дарували господарям хліб. Хлібосольними господарями називали людей, які вміли приймати гостей.

Із часів Київської Русі зберігся ритуал урочисто зустрічати хлібом-сіллю шанованих людей.

У сучасній мові фразеологізм «зустрічати хлібом-сіллю» набув символічного значення: зустрічати гостинно, урочисто, щиросердно.

Зустріч за круглим столом

Коріння цього фразеологізму сягає в глибину історії на півтори тисячі років.

За легендою, батько британського короля Артура створив лицарський орден Круглого Стола, до якого належали дванадцять найшляхетніших і найхоробріших лицарів. На радах і бенкетах вони сиділи за круглим столом, причому на кожній зустрічі лицарі пересувалися на одне місце за годинниковою стрілкою, щоб не склалося думки, ніби комусь король виявляє більше або менше шани. Кругла форма стола означала рівноправність, незалежність тих, хто за ним сидів.

Отже, «зустріч за круглим столом» — це зустріч на рівних правах, умова для обговорення чогось, переговори з приводу чогось.

Іду на ви

Про минуле Київської Русі можна довідатися з літописів — історичних зведень, у яких записи вели за роками. Окрім історичних фактів, у літописах міститься багато народних переказів, легенд, а також висловів відомих осіб. Збереглася й фраза київського князя Святослава «іду на ви», якою він оголошував війну ворогам. Князь не нападав зненацька, бо вважав це підлістю. Він посилав до свого противника гінця, якому велів переказати ці слова.

Тепер вислів «іду на ви» найчастіше вживають в іронічному, жартівливому значенні: виступати «війною».

Іван безрідний

Поява цього вислову зумовлена суспільно-історичними обставинами. За часів кріпаччини люди втікали з-під панського гніту. Коли вони наймалися на заробітки, то мусили приховувати своє ім’я, щоб не бути впійманими і поверненими панові. Тому втікачі називали себе Іванами безрідними, непам’ятущими.

Пізніше так почали називати людей, які навмисне забували свій рід, країну. Це люди духовно вбогі, без принципів, традицій, переконань. У народі їх часто називають безбатченками або манкуртами.

Ім’я їм — легіон

Це біблійний фразеологізм. У Євангелії від Луки (8:30) розповідається, як Ісус Христос вийшов на берег і побачив чоловіка, що мав у своєму тілі бісів. Чоловік упав до Його ніг, демон його вустами благав, щоб Спаситель не мучив його, бо Ісус велів нечистому вийти з чоловіка. Тоді Христос запитав: «Як тебе на ім’я?». А той відповів: «Легіон ім’я моє!», багато-бо бісів було в тій людині. Вийшли демони з чоловіка і вселилися в стадо свиней, а ті кинулись із кручі і потонули.

У переносному значенні фразеологізм «ім’я їм — легіон» означає величезну кількість, надзвичайно багато.

Іронія долі

За народними уявленнями, доля — це добрий дух, який захищає людину, приносить щастя та багатство. Та якщо людина ледача або зла, то доля її покидає. Кожному Бог призначає долю, тому життя визначене наперед. У тяжку хвилину людина на рівні інтуїції може відчути долю, яка їй приходить на допомогу. Інколи доля робить зовсім непередбачувані повороти, щоб поставити людину на визначений шлях. Від долі не можна ні втекти, ні сховатися. Проте існує і злий дух — недоля. Коли людина не ладить із долею, слід чекати недолю.

Кого дбайливо доглядають, потурають у бажаннях, примхах або кому таланить у житті, того називають «пестуном долі». Буває, що люди ризикують, наважуються зробити щось нове, розраховуючи на успіх, хочуть «випробувати долю».

Часто вживаний фразеологізм «іронія долі» означає безглуздий, непередбачуваний, небажаний збіг обставин; насмішку долі.

І слід прохолов

В українській мові багато мисливських фразеологізмів. Справжні мисливці розпізнають звірів чи птахів, дивлячись на сліди (іти по слідах, тримати слід, по гарячих слідах, по свіжих слідах). Фразеологізм «і слід прохолов» означає: минуло багато часу, відколи пробіг звір. Вираз став загальновживаним і почав означати, що пройшло багато часу чи хтось кудись зник.

Іти на Голгофу

Фразеологізм походить із Біблії, з історії про життя Ісуса Христа. У Римській імперії, до якої належала Юдея, засуджених до страти розпинали на хресті. Прибита цвяхами до хреста людина повільно помирала від болю, голоду і спраги. Так було розіп’ято Ісуса Христа на Голгофі — пагорбі на околиці Єрусалима. Туди після катувань піднявся приречений Спаситель, несучи на собі важкого хреста для власної страти, як і всі, кого прирікали на смерть.

Вислів «іти на Голгофу» означає терпіти страждання за певну ідею чи людину; свідомо йти на безнадійну справу в ім’я високої мети.

Іудин поцілунок

У Євангелії розповідається, що Іуда Іскаріот, один із дванадцяти апостолів Христа, зрадив свого вчителя за тридцять срібняків. Первосвящеників, які прагнули заарештувати Ісуса, він попередив: «Кого я поцілую, то він, — беріть його і обережно ведіть». Підійшовши до Спасителя, Іуда сказав: «Учителю!» — і поцілував його. Ісуса схопили, судили, катували, після чого розіп’яли на Голгофі. Через деякий час від докорів власного сумління Іуда повісився на осиці.

На основі цієї історії склався вислів «іудин поцілунок», який символізує зрадництво та лицемірство. Його вживають, коли йдеться про людей, які за дружбою приховують справжню ворожість.

Їхати зайцем

Цей вислів народився у Франції. Колись французькі поштові кучери називали кроликами товари і пасажирів, яких перевозили таємно від господарів. Коли вони казали «покласти кролика», це означало прийняти безквиткового пасажира або перевезти незаконний товар.

Звідси й походить фразеологізм «їхати зайцем», який означає їхати без квитка і боятися бути пійманим, викритим.

Кадити фіміам

У давні часи під час жертвоприношень у священне багаття кидали пахуче зілля або смоли, щоб його аромат підносився до неба. Фіміам — це ладан, запашна речовина для обкурювання, а також ароматичний дим, що виникає при її спалюванні. Його використовують у церквах під час урочистих відправ.

Отже, у прямому значенні «кадити фіміам» — значить спалювати пахуче зілля з ритуальною метою, а в переносному — дуже вихваляти когось, прославляти, звеличувати.

Казанська сирота

Народився цей фразеологізм у ХVІ ст. після завоювання російським царем Іваном Грозним Казані. Тамтешнім князям довелося вдавати із себе бідних, щоб домогтися від нового господаря подарунків і милості. Відтоді того, хто прибідняється, вдає скривдженого, ображеного, нещасного, щоб викликати жалість, співчуття, народ зневажливо називає казанською сиротою.

Каліф на годину

Вираз прийшов із арабської казки «Сон наяву, чи Каліф на годину» зі збірника «Тисяча й одна ніч». У ній молодий чоловік із Багдада покликав у гості незнайомця, і гадки не маючи, що це каліф (у мусульманській країні монарх, що поєднує світську владу з духовною), який оглядає місто у вбранні купця. Молодик зізнався гостю, що має заповітну мрію: дивом стати хоч на день каліфом. І тоді незнайомець підсипав у вино снодійне і наказав слугам перенести чоловіка в палац, а коли прокинеться, віддавати йому всілякі почесті, як каліфу. Жарт удався: увесь день чоловік насолоджувався придворним життям, входив у роль каліфа і навіть віддавав різні накази. Увечері йому знову підсипали у вино снодійне і віднесли додому. Так він побув «каліфом на годину».

Тепер так називають людей, наділених владою на короткий час.